Рішення

від 27.06.2022 по справі 554/2454/22

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 28.06.2022 Справа № 554/2454/22

Провадження № 2/554/2180/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2022 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді - Материнко М.О.

за участю секретаря судового засідання - Бормотова А.Р.,

за участю позивача- ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - Мілешкіна М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії"Південназалізниця АТ«Українська залізниця»,треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Камишін Олександр Миколайович (голова правління АТ «Українська залізниця»), Уманець Микола Григорович (директор виконавчий Регіональної філії) про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

До Октябрського районного суду м.Полтави надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії"Південназалізниця АТ«Українська залізниця»,треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 (голова правління АТ «Укрзалізниця»), Уманець Микола Григорович (директор виконавчий Регіональної філії) про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував, що з 2004 року займає посаду начальника структурного підрозділу «Служба кадрової та соціальної політики» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного Товариства «Українська залізниця». На час введення воєнного стану на території України (24 лютого 2022 року) був тимчасово непрацездатний, 25 лютого 2022 року засобами електронної комунікації був повідомлений про видання наказу Регіональної філії, яким запроваджувався простій. Згодом окремо був повідомлений засобами електронної комунікації про оголошення вимушеного простою для працівників підрозділів апарату управління Регіональної філії, яким було роз`яснено право не виходити на робочі місця. Окремо позивач зазначав, що незважаючи на запроваджений простій, починаючи з 28 лютого 2022 року перебував на робочому місці, виконуючи трудові функції. З 16 березня 2022 року позивачу почали чинитися перешкоди щодо доступу до робочого місця, трудові функції продовжував виконувати дистанційно. 29 березня 2022 року у телефонному режимі йому було запропоновано приїхати та отримати копію наказу про звільнення та копію трудової книжки. 30 березня 2022 року засобами електронної комунікації позивача було ознайомлено із наказами про звільнення та фотокопією останньої сторінки трудової книжки із записом про звільнення.

Незгода із винесеними наказами про звільнення і стала підставою для звернення до суду із відповідним позовом.

Додатково позивачем здійснено розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, який позивач просить суд стягнути з відповідача.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 19 квітня 2022 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання на 16 червня 2022 року на 15.00 годину.

Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 26 квітня 2022 року витребувано докази у відповідача Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного Товариства «Українська залізниця».

15.06.2022 року на виконання ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 26 квітня 2022 року витребувані докази по справі надійшли до суду.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 16 червня 2022 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду на 28 червня 2022 року на 10 годину 30 хв.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 28 червня 2022 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено. Продовжено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позов.

У відзиві на позовну заяву представники відповідача просили суду у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що дійсно з 24 лютого 2022 року наказом № 70/Н було запроваджено простій для працівників філії. Запроваджений режим простою дозволяв не з`являтися працівникам на робочих місцях. На підставі наказу № 70/Н був виданий наказ по Регіональній філії № 118\ВД. Разом із тим, наказом по філії від 28 лютого 2022 року № 121/ВД режим простою для позивача було припинено та зобов`язано його стати до роботи з 09 березня 2022 року. Починаючи з 16 березня 2022 року позивач перестав виконувати свої трудові функції, з`являтися на робочому місці, внаслідок чого 28 березня 2022 року його було звільнено за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Про прийняте рішення позивач був повідомлений засобами електронної комунікації, що в умовах воєнного стану є прийнятним.

Правом на подання відповіді на відзив позивач та його представник не скористалися.

Треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, правом на подання письмових пояснень не скористалися.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовну заяву підтримав, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача адвокат Молчанова Ю.Ю. позовну заяву підтримала, просила суд заявлені вимоги задовольнити в повному обсязі. Надала суду усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, додатково звернула увагу суду, що доказів повідомлення (вручення тощо) позивачу наказу про припинення простою не надано, акцентувала увагу суду на тому, що простій запроваджувався для працівників філії в цілому, однак відповідачем надано копію наказу про припинення простою, винесеного у відношенні особисто позивача.

Представники відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_5 проти задоволення позовної заяви заперечували в повному обсязі, просили суд відмовити у позові.

Представник ОСОБА_5 надав усні пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Додатково зауважив, що запроваджений простій по філії не стосувався позивача у справі.

Представник ОСОБА_3 підтримав пояснення, надані представником ОСОБА_5 . Додатково зауважив, що посилання позивача на створення перешкод щодо доступу до робочого місця є безпідставними за відсутності звернень до правоохоронних та контролюючих органів.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи та наявні у справі докази, встановив наступні обставини та прийшов до наступних висновків.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 рокукожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1 Конституції України).

Устатті 3 Конституції Українипроголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Особливе місце в системі конституційних прав людини й громадянина посідають соціальні права і свободи, які надають людині можливість задовольняти свої соціальні потреби та інтереси.

Соціальні права та свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяльності людини в соціальній сфері, що передбачає задоволення законних інтересів і потреб у сфері трудової діяльності, соціального захисту та охорони здоров`я.

Одними з основних серед соціальних прав та свобод людини є право на працю, право на відпочинок, а також право на відпустки.

Відповідно до положеньстатті 5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За змістомстатті 22 КЗпП Українибудь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно ізчастиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказав, що приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру".Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод"захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом". Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (рішення від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява N 21722/11, пункт 165).

З урахуванням положеньчастини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта усталеної практики Європейського суду з прав людини слід зробити висновок, що обмеження наданих особі соціальних гарантій у сфері трудової діяльності та, як наслідок, звільнення без дотримання вимог закону охоплюється поняттям "приватне життя", захист якого гарантується державою згідно з відповідними конвенційними зобов`язаннями.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Трудове право по своїй суті є невід`ємною частиною приватного права.

Саме в межах приватного права воно виникло, розвивалось, а згодом і відокремилось в окрему галузь.

У трудовому праві домінує диспозитивний метод правового регулювання, а імперативні норми виконують радше функцію гарантій соціально-трудових прав та компенсацій за їх порушення.

З цих підстав правовому регулюванню у сфері праці не притаманна надмірна врегульованість відносин, на відміну від публічно-правових відносин, де кожен крок їх суб`єктів визначається імперативними нормами.

Відповідно достатті 21 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи, лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.

ОСОБА_1 з 2004 року займав посаду начальника структурного підрозділу «Служба кадрової та соціальної політики» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного Товариства «Українська залізниця».

Заперечення стосовно цих обставин відповідачем не наведені у відзиві на позовну заяву, не висловлені такі заперечення і під час надання усних пояснень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні»,який затверджено Законом№ 2102-IXвід 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан.

З 24 лютого 2022 року по 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 був непрацездатний, що підтверджується листком непрацездатності 3399251-2007541072-1, номер випадку непрацездатності 3399251, захворювання або травма загального характеру.

Відповідно до пункту 1 наказу Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 24 лютого 2022 року № 70/Н «Про запровадження режиму простою працівників регіональної філії» з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників підрозділів регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» встановлено режим простою.

Відповідно до пункту 1 наказу директора виконавчого регіональної філії «Південна залізниця» від 24 лютого 2022 року № 118/ВД «Про запровадження режиму простою працівників апарату управління регіональної філії» оголошено вимушений простій для працівників підрозділів апарату управління філії. Дозволено працівникам підрозділів, де застосована процедура простою, не виходити на роботу (робочі місця), крім випадків термінового відновлення робіт.

Відповідно до розрахункового листа за лютий 2022 року ОСОБА_1 протабельовано та оплачено один робочий день як оплата простою (28 лютого 2022 року (25.02 непрацездатність, 26, 27 неробочі дні).

Відповідно достатті 34 КЗпП Українипростій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Водночас гарантії працівникам на час простою, встановлені частинами першою та другоюстатті 113КЗпП України згідно з якимичас простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Суд не може погодитися із доводами представників відповідача, що наказом № 70/Н від 24 лютого 2022 року не запроваджувався простій для керівників структурних підрозділів філії, у тому числі і для позивача, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до наказу № 121/ВД від 28 лютого 2022 року «Про припинення режиму простою», який було надано представниками відповідача на стадії подання відзиву на позовну заяву, ОСОБА_1 припинено простій, встановлений наказом № 118/ВД від 24 лютого 2022 року, та зобов`язано стати до роботи: 09, 10 та 11 березня 2022 року, а з 14 березня 2022 року зобов`язано виконувати обов`язки за своєю посадою постійно.

Пунктом 2 наказу № 121/ВД від 28 лютого 2022 року зобов`язано повідомити ОСОБА_1 про необхідність стати до роботи.

Відповідачем не надано суду жодних доказів направлення, вручення, оголошення тощо ОСОБА_1 наказу № 121/ВД від 28 лютого 2022 року «Про припинення режиму простою».

Актом від 09 березня 2022 року б\н за підписом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтверджується, що ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків та повідомив роботодавця про тимчасове перебування у м. Люботин.

Акт від 09 березня 2022 року не може бути оцінено судом як доказ належного повідомлення ОСОБА_1 про винесення наказу № 121/ВД від 28 лютого 2022 року «Про припинення режиму простою». Представник відповідача у судовому засіданні не зміг пояснити, яким чином позивача ознайомлювали із наказом № 121/ВД від 28 лютого 2022 року. В свою чергу, зазначений акт лише підтверджує доводи позивача, який зазначав, що незважаючи на запроваджений простій, з`являвся на робочому місці по мірі безпекової ситуації та виконував трудову функцію. Такі доводи позивача підтверджуються і розрахунковим листом за березень 2022 року, відповідно до якого у березні 2022 року позивача протабельовано та оплачено як дні простою, так і робочі дні.

Суд не приймає до уваги доводи представника позивача, адвоката Молчанової Ю.Ю., що одноособове виведення позивача з простою не мало ніякого відношення до зупинення його роботи, а було тиском з боку керівництва, оскільки позивачем по справі не оскаржуються дії відповідача, спрямовані на введення простою.

Разом із тим, судом враховано, що відповідно до розпорядчого документу від 31 березня 2022 року за № Н-38/1014, адресованого керівникам структурних підрозділів Регіональної філії, всіх працівників чоловічої статі віком до 60 років, крім тих, які знаходяться на тимчасово непідконтрольних Україні територіях, зобов`язано стати до роботи лише з 01 квітня 2022 року.

Наказом Акціонерного Товариства «Українська залізниця» № 108/ОС від 28.03.2022 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» ОСОБА_1 начальника служби кадрової та соціальної політики Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця», 28.03.2022 року звільнено за прогул відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпПУкраїни.

Наказом (розпорядження) Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 28 березня 2022 року № 78/ОС про припинення трудового договору (контракту) начальника служби кадрової та соціальної політики ОСОБА_1 звільнено за п.4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин).

Відповідно допункту 4 статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні»,який затверджено Законом№ 2102-IXвід 24.02.2022 (Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента№ 133/2022 від 14.03.2022) на території України введено воєнний стан.

15.03.2022 року прийнято Закон України № 2136 ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якогона період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно достатей 43,44 Конституції України.У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136 не скасовує і не змінює норми КЗпП щодопідстав звільнення з ініціативи роботодавця,

Пункт 4статті 40КЗпП України передбачає розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) саме «без поважних причин».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263ЦПК).

Упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботіяк протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин(наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а йвстановлення поважності причин відсутності».

Саме з`ясування поважності відсутності позивача на роботі є визначальним фактом для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпПУкраїни.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причин відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, в даному випадку ведення воєнних дій у місті Харкові.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника (постановаКЦС ВСвід 05.12.2018 р. у справі № 754/16137/15-ц).

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі.

Позивач, як в судовому засіданні так і в позовній заяві вказував на те, що зметою збереження свого життя тажиття своїх рідних, він вимушений був виїхати до більш безпечного місця, а саме до м. Люботин, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06.04.2022 року № 6342 5000763246, виданої 06.04.2022 року Люботинською міською радою Харківської області.

Також, з 09 березня 2022 року по 28 березня 2022 року місто Харків піддавалося постійним артилерійським обстрілам про що свідчить інформація, опублікована на офіційному сайті Збройних сил України - https://www.zsu.gov.ua/new_page/622897b84909af00133e83de з початку березня 2022 року ворог зосереджував зусилля на оточенні та блокування міста, що супроводжувалось постійною загрозою життю та здоров`ю мешканців міста. Дії окупаційних військ постійно супроводжувались масованим артилерійські обстрілами Харковаhttps://www.zsu.gov.ua/new_page/623e0e944909af001345967e.,https://www.zsu.gov.ua/new_page/623f36484909af001345c944 .

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Визначаючи справедливий баланс між правом особи на безпечне для життя і здоров`я довкілля та правом на справедливий суд, слід зазначити про пріоритет природного права особи на життя та безпечне довкілля, яке визнається усіма цивілізованими народами і націями та є загальним спадком європейської правової традиції, позитивний обов`язок щодо забезпечення якого на території України покладено на Державу Україна. Так, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1 Конституції України).

Суд зазначає, що невихід Позивачана роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин, не може мати наслідком звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40Кодексу законів про працю Україниза підставою «прогул».

Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин у такому випадку за працівниками зберігаються робоче місце та посада.

Відсутність належного повідомлення про припинення раніше запровадженого простою є також поважною причиною неявки на роботу, оскільки оголошений простій звільняє працівника від обов`язку бути присутнім на робочому місці.

За змістомстатті 2-1 КЗпП Українизабороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

За вказаних обставин, суд встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов до висновку про наявність підстав для визнання незаконними та скасування наказів від 28 березня 2022 року №108/ОС «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та від 28 березня 2022 року №78/ОС про припинення трудового договору (контракту).

Згідно з ч. 2ст. 235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачем наведено повний та детальний розрахунок середньоденного заробітку, вихідні дані якого підтверджуються матеріалами справи. Відповідач жодних заперечень щодо наведеного розрахунку, власного контррозрахунку не надав. Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтованими. Згідно зі ст. 235 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 29 березня 2022 року по 27 червня 2022 року (65 робочих днів), що складає 192483,20 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог, а також те, що позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 992,40 грн.

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає допустити рішення суду в частині поновлення на роботі до негайного виконання.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає допустити рішення суду в частині поновлення на роботі до негайного виконання.

Керуючись ст. ст. 21, 40, 149, 232, 235 КЗпП України, ст. 1-5, 10, 76-83, 258-259, 263-265, 268, 273, 430 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» в особі РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ "ПІВДЕННА ЗАЛІЗНИЦЯ" АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати наказ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА « УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 28 березня 2022 року №108/ОС «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».

Скасувати наказ (розпорядження) РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ "ПІВДЕННА ЗАЛІЗНИЦЯ" АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" від 28 березня 2022 року №78/ОС про припинення трудового договору (контракту).

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника служби кадрової та соціальної політики РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ "ПІВДЕННА ЗАЛІЗНИЦЯ" АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ".

Стягнути з РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ "ПІВДЕННА ЗАЛІЗНИЦЯ" АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 березня 2022 року по 27 червня 2022 року у розмірі 192483 (сто дев`яносто дві тисячі чотириста вісімдесят три) грн. 20 коп.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА « УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» в особі РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ"ПІВДЕННАЗАЛІЗНИЦЯ"АТ "УКРАЇНСЬКАЗАЛІЗНИЦЯ" на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допустити до негайного виконання.

Рішення суду в частині стягнення розміру заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення судуможе бутиоскаржене шляхомподання апеляційноїскарги доПолтавського апеляційногосуду яксуду апеляційноїінстанції протягомтридцяти днівз дняйого проголошення.Учасник справи,якому повнерішення абоухвала судуне буливручені удень його(її)проголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Київським МВ РВ ХМУ УМВС України в Харківській обл. 20.12.2000 р. (адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (код ЄДРПОУ 40075815) в особі РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ "ПІВДЕННА ЗАЛІЗНИЦЯ" АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (код ЄДРПОУ 40081216) (місце знаходження юридичної особи: вул. Єжи Гедройця, буд.5, м.Київ, 03150; місце знаходження філії: вул. Євгена Котляра, буд.7, місто Харків, Харківська область, 61052);

Третя особа: Камишін Олександр Миколайович (голова правління АТ «Укрзалізниця») (адреса місця роботи: вул. Єжи Гедройця, буд.5, м.Київ, 03150);

Третя особа: Уманець Микола Григорович (директор виконавчий регіональної філії)(адреса: вул. Євгена Котляра, буд.7, місто Харків, Харківська область, 61052).

Повний текст рішення виготовлено та проголошено 12.07.2022 року

Суддя М.О. Материнко