Постанова

від 28.06.2022 по справі 484/4238/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 484/4238/20

провадження № 61-10866св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство «Нектар»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства «Нектар» на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Нектар» про розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Короткий зміст позовних вимог

01 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ФГ «Нектар» про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позивач зазначала, що є власником земельної ділянки площею 9,0034 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах Первомайського району Миколаївської області. За договором оренди землі від 22 вересня 2014 року та додатковою угодою від 17 грудня 2018 року ділянка перебуває в користуванні ФГ «Нектар». Умовою оренди є обов`язок відповідача сплачувати щорічну орендну плату в розмірі 25 465,84 грн, в тому числі 50 % орендної плати до 01 вересня та 50 % до 01 жовтня щороку.

Посилаючись на те, що ФГ «Нектар» систематично порушує обов`язок щодо своєчасної сплати орендної плати за умовами договору, а саме орендну плату за 2019 рік виплатило лише наприкінці грудня того ж року, а орендну плату за 2020 рік взагалі не виплатило, ОСОБА_1 просила розірвати договір оренди земельної ділянки від 22 вересня 2014 року та зобов`язати ФГ «Нектар» повернути земельну ділянку в належному стані.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 березня 2021 року у складі судді Максютенко О. А. у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ФГ «Нектар» хоча і несвоєчасно (не в строки, визначені додатковою угодою), але виплатило ОСОБА_1 орендну плату за 2019 рік та 2020 рік, заборгованості з орендної плати немає. Правом стягнення з орендаря пені за порушення строків виплати позивач не скористалась. За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність факту систематичної несплати орендної плати орендарем, як підстави для розірвання договору оренди відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» та статті 141 ЗК України.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 травня 2021 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Розірвано договір оренди землі від 22 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Нектар» щодо земельної ділянки площею 9,0034 га для ведення сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4825400000:05:000:0199, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 листопада 2014 року, номер запису 7775344.

Зобов`язано ФГ «Нектар» повернути земельну ділянку площею 9,0034 га для ведення сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4825400000:05:000:0199 власнику ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ФГ «Нектар» допускало порушення строків виплати орендної плати як у період вересня-грудня 2019 року, так і у відповідний період 2020 року, ці обставини вважаються систематичним порушенням умов договору щодо своєчасної сплати орендної плати та є достатньою підставою для розірвання договору оренди від 22 вересня 2014 року на вимогу орендодавця відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» та пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ФГ «Нектар», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області. Зупинено виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 20 травня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

15 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 27 червня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Сердюк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17, постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 912/431/18.

Заявник вказує, що хоча і з порушенням строку, але сплатив оренду плату, а тому немає підстав для розірвання договору оренди.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 9,0034 га, кадастровий номер 482540000:05:00:0199, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах Первомайської районної ради Первомайського району Миколаївської області (а. с. 12, 13).

22 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ФГ «Нектар» укладено договір оренди землі зі строком дії до 21 листопада 2028 року (а. с. 7-9).

Відповідно до пункту 4 розділу «інші права та обов`язки сторін» цього договору передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасної сплати орендної плати та обов`язок орендаря своєчасно сплачувати орендну плату.

Договором передбачено, що його дія припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та в наслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (пункт 3 розділу «зміна умов договору і припинення його дії»).

17 грудня 2018 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору оренди землі (а. с. 11 зворот).

Пунктом 1 додаткової угоди передбачено, що орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється в сталій грошовій сумі - 25 465,84 грн за рік оренди, але у будь-якому випадку не може становити менше 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік. Орендна плата виплачується у грошовій або натуральній формі і має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату виплати орендної плати.

Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору - 50 % до 1 вересня і 50% до 1 жовтня щороку.

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, сплачується пеня у розмірі 0,001 % з несплаченої суми за кожен день прострочення (пункт 5 додаткової угоди).

У період вересня-грудня 2019 року ОСОБА_1 неодноразово зверталася до ФГ «Нектар» з вимогами щодо дотримання умов додаткової угоди та виплати заборгованості з орендної плати (а. с. 15-17).

Орендна плата за 2019 рік виплачена ОСОБА_1 23 грудня 2019 року, а орендна плата за 2020 рік виплачена 24 грудня 2020 року та 28 грудня 2020 року (а. с. 30-33).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Закон України «Про оренду землі» визначає умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

На вимогу однієї із сторін договір відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Статтею 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено правовий висновок щодо підстав для розірвання договору оренди землі з урахуванням пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а саме підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, аналіз змісту статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підставу для розірвання договору оренди. При цьому факт несплати орендної плати стосується випадків як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) сформульовано такий правовий висновок: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

Зазначений підхід до вирішення питання щодо можливості розірвання договору судом з підстави істотності допущеного орендарем порушення договору шляхом систематичної несплати орендної плати є сталим та підтверджується релевантною практикою суду касаційної інстанції. Зокрема, аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 689/1101/18 (провадження № 61-10292св20), від 27 жовтня 2021 року у справі № 573/1833/20 (провадження № 61-7138св21), від 22 листопада 2021 року у справі № 341/609/20 (провадження № 61-10091св 21), від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 357/452/21 (провадження № 61-7721св21).

Суд апеляційної інстанції, розриваючи договір оренди землі від 22 вересня 2014 року застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 651 ЦК України та дійшов висновку, що підставою для розірвання цього договору є систематичне порушення строків виплати орендної плати за 2019 рік та 2020 рік.

Таким чином, встановивши систематичне невиконання орендарем своїх обов`язків, передбачених договором оренди земельної ділянки, щодо термінів виплати орендної плати, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Апеляційний суд повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

З метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового застосування норм права, Верховний Суд під час ухвалення рішення у цій справі врахував правові висновки суду касаційної інстанції (ухвалені у подібних правовідносинах), наведені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 587/111/15-ц (провадження № 61-2856св18), від 12 червня 2019 року у справі № 587/104/15-ц (провадження № 61-6289св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 292/129/16-ц (провадження № 61-6814св18).

Відхиляючи доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17, постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 912/431/18, колегія суддів виходить із того, що висновки цих постанов не суперечать висновку цієї постанови, крім того, у справах наведених як приклад, встановлено інші фактичні обставини. З урахуванням наведеного, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладено у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року зупинено виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 20 травня 2021 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, тому виконання рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства «Нектар» залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 травня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 20 травня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Сердюк