Постанова

від 10.07.2022 по справі 759/132/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 липня 2022 року

м. Київ

справа № 759/132/20

провадження № 61-1261св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київська міська рада,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Басараб Наталія Володимирівна, на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Просила скасувати рішення від 06 квітня 2017 року №179/2401 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд», яким надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 орієнтовною площею 0,03 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади м. Києва) у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд згідно з планом-схемою, скасувати присвоєний код земельної ділянки АДРЕСА_2 .

На обґрунтування позову посилалася на таке. 06 квітня 2017 року рішенням Київської міської ради № 179/2401 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою орієнтовно площею 0,03 га у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вважала, що рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням норм земельного законодавства та законодавства, що регулює відносини щодо права власності, оскільки спірна земельна ділянка не перебуває у власності, а отже, не є об`єктом права приватної власності, на неї не видавався ні державний акт на право приватної власності, та не міг видаватися державний акт на право постійного користування, на підставі яких цій земельній ділянці могло бути присвоєно кадастровий номер і відповідно зареєстровано в Державному земельному кадастрі.

Також на зазначеній земельній ділянці розташований житловий будинок, який належить на праві часткової власності декільком особам. Відповідно до внесення змін до технічного звіту зі встановлення зовнішніх меж землекористування земельної ділянки № 75:045:017 землекористувачами зареєстровано 15 червня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .

03 листопада 2016 року позивачка придбала у ОСОБА_7 частину житлового будинку, а 21 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_8 подарували їй свої частки, розмір яких становив 337/800 частин житлового будинку, вона є платником земельного податку, а отже, до неї відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) перейшло право користування земельною ділянкою.

ОСОБА_2 не є співвласником житлового будинку, а тому земельна ділянка не перебувала у її користуванні як землекористувача. Позивачка, її мати та ОСОБА_7 не надавали письмової згоди на передачу у приватну власність сторонній особі частини спірної земельної ділянки, рішення про вилучення меж будь-яких площ земельної ділянки не приймалось, а на земельній ділянці проходять комунікації водопостачання та каналізування зазначеного житлового будинку. Тому внесення інформації щодо спірної земельної ділянки в автоматизовану програмний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » призвело до зміни конфігурації земельної ділянки та її площі.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають рівне право розробити проєкти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на земельну ділянку, внаслідок чого Київська міська рада не має підстав вважати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Київська міська рада, приймаючи рішення від 06 квітня 2017 року № 179/2401, діяла у межах її повноважень та у спосіб, які визначені Конституцією України, ЗК України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не зверталася до Київської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, яка знаходиться біля зазначеного будинку чи щодо прийняття рішення про передачу земельної ділянки у користування. Суд першої інстанції правильно зазначив, що таке право у позивачки існує, проте вона його не бажає реалізовувати.

Відповідач приймаючи оспорюване рішення діяв відповідно до вимог земельного законодавства та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Оскільки суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивачки та належних доказів про її повідомлення про час та місце розгляду справи, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У січні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Басараб Н. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_2 , якій оспорюваним рішенням надано право на розробку проєкту землеустрою, ніколи не була землекористувачем земельної ділянки на АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 не надала суду документів, на підставі яких Київська міська рада задовольнила їй клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою і прийняла оспорюване рішення. ОСОБА_1 є зареєстрованим землекористувачем, проте не вона не надавала згоди на передачу у приватну власність ОСОБА_2 частки земельної ділянки. Спірна земельна ділянка не є об`єктом права приватної власності, на неї не видавався ні державний акт на право приватної власності та не міг видаватися державний акт на право постійного користування, на підставі яких зазначеній земельній ділянці могло бути присвоєно кадастровий номер і відповідно зареєстровано в Державному земельному кадастрі.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 367/2932/17; відсутність Висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема щодо обов`язковості та/або необов`язковості нотаріально посвідченої письмової згоди іншого землекористувача на вилучення земельної ділянки чи її частини при формуванні нової земельної ділянки.

У квітні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що позивачка не конкретизувала, які саме нормативно-правові акти порушено відповідачем, а незгода з оскаржуваним рішенням не може бути підставою для його скасування. Висновок Верховного Суду, на який посилається позивачка у касаційній скарзі, не є подібним до спірних правовідносин, оскільки оскаржуване рішення Київської міської ради не призвело до припинення прав позивачки на спірну земельну ділянку, вона не набула права власності на цю земельну ділянку.

У травні надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_5 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Також просила продовжити строк на подання відзиву, оскільки копію ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження отримала лише 21 травня 2021 оку.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання ОСОБА_5 та продовжити процесуальний строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

На обґрунтування відзиву посилалася на те, що позивачка не надала правовстановлюючих документів, які підтверджують право її і співвласників будинку користуватись земельною ділянкою саме площею 1986,47 кв. м. Землевпорядної документації на спірну земельну ділянку немає, спадкодавці за життя у порядку статті 120 ЗК України не зверталися із заявами про одержання документів, що посвідчують право власності та межі земельної ділянки. Сторони у справі з клопотанням про отримання права власності чи користування земельною ділянкою у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок також не звертались. Тому звернення позивачки до суду за захистом своїх прав на користування земельною ділянкою є передчасним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Басараб Н. В., на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що рішенням Київської міської ради від 06 липня 2017 року № 179/2401 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,03 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд згідно з планом-схемою.

Відповідно до технічного паспорту на садибний індивідуальний будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці знаходиться житловий будинок загальною площею 136, 8 кв. м та житловою площею 76 кв. м.

Згідно з відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 грудня 2016 року ОСОБА_1 є власником 337/800 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки (на місцевості) від 29 жовтня 2014 року, складеного з метою виконання рішення Київської міської ради народних депутатів від 17 лютого 1992 року № 163 «Про проведення в м. Києві інвентаризації земель і ведення державного земельного кадастру» представником КДП «Київгеоінформатика» в присутності землекористувача ОСОБА_2 та в присутності представників суміжних землекористувачів, проведено встановлення меж частини земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 , що знаходиться на АДРЕСА_1 , розміри та місце знаходження землекористування відображені на плані (а. с. 67).

Згідно з черговим кадастровим планом земельної ділянки № 75:145:017 загальна площа земельної ділянки становить 1 986,47 кв. м (а. с. 69-70).

Відповідно до висновку технічної експертизи від 25 червня 1992 року загальна площа земельної ділянки згідно з матеріалами бюро технічної інвентаризації складає 711,00 кв. м, окрім того на теперішній час є значний самозахват, який не підлягає визначенню порядку конкретного користування (а. с. 71).

Згідно зі схематичним планом до проєкту визначення порядку конкретного користування земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 визначено порядок користування земельною ділянкою попереднім співвласникам ОСОБА_2 та ОСОБА_7 по 131,5 кв. м. (а. с. 72)

Відповідно до схеми фактичного порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 користується земельною ділянкою площею 0,0340 га, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі за номером: 8000000000:75:045:0031 (а. с. 75, 76).

Згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер: 8000000000:75:045:0031, площа 0,0340 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі № 372/3519/17 (провадження № 61-9176св19) зазначено, що: «орган місцевого самоврядування за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою має право вчинити лише такі дії: надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16 (провадження

№ 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 206/4712/17 (провадження № 14-96цс19) про те, що отримання особою дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про її передання у власність чи у користування.

Суди встановили, що ОСОБА_2 звернулася до Київської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою та рішенням Київської міської ради від 06 липня 2017 року № 179/2401 їй надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,03 га у власність для обслуговування житлового будинку.

Водночас ОСОБА_1 до Київської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, яка знаходиться біля зазначеного будинку чи щодо прийняття рішення про передачу земельної ділянки у користування не зверталася.

Рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди (див. постанову Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 450/3693/18 (провадження № 61-4944св21)).

Суди встановили, що рішення щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 не приймалось, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуваним рішенням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 Київська міська рада не порушила прав та інтересів позивачки, оскаржуване рішення відповідає вимогам земельного законодавства.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позивачка не довела, які саме права на спірну земельну ділянку вона мала (володіння, користування, розпорядження) на час прийняття оспорюваного рішення, виходячи з того, що відповідно до статей 15,16 ЦК України суд може захистити лише ті права особи, які їй належали і які було порушено відповідачами.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 11 серпня 2020 року у справі № 367/2932/17 (провадження № 61-6085св19), відповідно до яких: «Якщо особа стверджує про порушення своїх прав наслідками, спричиненими рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку, то визнання незаконними таких рішень, їх скасування, визнання дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування неправомірними, є способами захисту відповідних цивільних прав та інтересів».

У справі № 367/2932/17 позивачка звернулася до суду із позовом до Бучанської міської ради Київської області про визнання права на одержання земельної ділянки безоплатно у власність без підпису власника (користувача) суміжної земельної ділянки та права на розроблення проєкту землеустрою без надання дозволу. Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився Верховний Суд, виходили з того, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту її цивільних прав та інтересів, оскільки позивачка не оскаржуючи рішення органу місцевого самоврядування про відмову в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та, не визнаючи дій неправомірними, просила суд визнати за нею право на замовлення розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою та право на одержання в подальшому безоплатно у власність вказаної земельної ділянки.

Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі встановлено інші фактичні обставини. Зокрема, у цій справі позивачка оскаржує рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , проте суди встановили, що позивачка не надала належних доказів на підтвердження порушення її прав та інтересів.

Також відхиляються доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо обов`язковості та/або необов`язковості нотаріально посвідченої письмової згоди іншого землекористувача на вилучення земельної ділянки чи її частини при формуванні нової земельної ділянки, оскільки у цій справі суди встановили, що позивачка не довела факту виникнення у неї речових прав на земельну ділянку, щодо якої у оскарженому нею рішенні вирішено питання про дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Тому питання щодо обов`язковості та/або необов`язковості нотаріально посвідченої письмової згоди іншого землекористувача на вилучення земельної ділянки чи її частини при формуванні нової земельної ділянки не підлягало вирішенню судами.

Верховний Суд зауважує, що у цій справі належними відповідачами є особа, прав чи інтересів якої стосується оскаржене рішення органу місцевого самоврядування, а також цей орган місцевого самоврядування.

Отже, ОСОБА_2 є особою, прав та інтересів якої безпосередньо стосується оскаржене позивачкою рішення органу місцевого самоврядування, - Київської міської ради, проте вона залучена до участі у справі лише як третя особа.

Водночас касаційна скарга не містить доводів щодо незалучення усіх належних відповідачів у цій справі, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України зазначене не може бути підставою для скасування чи зміни судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Басараб Наталія Володимирівна, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик