Постанова

від 22.12.2020 по справі 759/132/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи № 759/132/20

Апеляційне провадження 22-ц/824/13112/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Махлай Л.Д.,

суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.

при секретарі: Гойденко Д.В.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Київська міська рада

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Ул`яновської О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про скасування рішення про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність,

в с т а н о в и в :

у січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, в якому просила скасувати рішення №179/2401 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд від 06.04.2017, яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 орієнтовною площею 0,03 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади м. Києва) у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд згідно з планом-схемою; скасувати присвоєний код земельної ділянки в„– 75 :045:031к по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що 06.04.2017 рішенням № 179/2401 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою орієнтовно площею 0,03 га у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вважає, що рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням норм земельного законодавства та законодавства, що регулює відносини щодо права власності, оскільки спірна земельна ділянка не перебуває у власності, а отже не є об`єктом права приватної власності на неї не видавався ні державний акт на право приватної власності, та не міг видаватися і державний акт на право постійного користування, на підставі яких даній земельній ділянці могло бути присвоєно кадастровий номер і відповідно зареєстровано в Державному земельному кадастрі. Крім того, зазначає, що на вказаній земельній ділянці розташований житловий будинок, який належить на праві приватної часткової власності декільком особам, окрім ОСОБА_2 , у відповідності до внесення змін до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельної ділянки № 75 : 045 : 017 землекористувачами зареєстровано 15.06.2006 ОСОБА_2 та ОСОБА_7

03.11.2016 вона придбала у ОСОБА_7 частку житлового будинку, а 21.12.2016 ОСОБА_2 та ОСОБА_8 подарували їй свої частки, розмір яких становив 337/800 частин житлового будинку, вона є платником земельного податку, а отже до неї у відповідності до ст. 120 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою. ОСОБА_2 не є співвласником житлового будинку, а тому земельна ділянка ніколи не перебувала у її користуванні, як землекористувача. Вона, її мати та ОСОБА_7 ніколи не надавали письмової згоди на передачу у приватну власність сторонній особі частки спірної земельної ділянки, рішення про вилучення меж будь-яких площ земельної ділянки не приймалось, а на земельній ділянці проходять комунікації водопостачання та каналізування вказаного житлового будинку, а тому внесення інформації щодо спірної земельної ділянки в автоматизовану ПК Кадастр призвело до зміни конфігурації земельної ділянки та її площі.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даними рішеннями суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд розглянув справу без її участі та не повідомив неї про день та час судового розгляду. Їй на праві власності належить 1159/1600 частини житлового будинку, який розташований на земельній ділянці площею 1 986,47 кв м. Відповідачем та ОСОБА_2 не надано копій документів, перелік яких визначений Порядком отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Зазначена земельна ділянка не перебуває у приватній власності, на неї не видавався ні держаний акт на право власності, ні держаний акт на право постійного користування, на підставі яких міг би бути присвоєний кадастровий номер та вона не підписувала акти про встановлення меж земельної ділянки. ОСОБА_2 не була користувачем земельної ділянки і не має права власності на частину домоволодіння. Судом не враховано, що вона не надавала своєї письмової згоди на передачу у приватну власність сторонній особі частки земельної ділянки. Рішення про вилучення будь-яких площ земельної ділянки ніколи не приймалось, а на земельній ділянці переданій ОСОБА_2 проходять комунікації водопостачання та каналізації її житлового будинку. Судом не враховано положення ст. 116, 118, 120 Земельного кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін посилаючись на законність та обґрунтованість рішення. Зазначає, що попередні власники будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_2 не набували право власності чи право користування спірною земельною ділянкою, а тому таке право не могло перейти і до наступних власників. Рішенням Ленінградського районного суду м. Києва від 2.06.1992 визначений порядок користування земельною ділянкою у розмірі 131,5 кв м за кожним із співвласників від площі 711 кв м, проте правовстановлюючі документи на земельну ділянку не оформлено. Жодного доказу на підтвердження того, що у позивачки виникло право на земельну ділянку площею 1986,47 кв м позивач не надала. Позивач сплачує земельний податок за земельну ділянку площею 263 кв м. Нею до Київської міської ради були подані всі необхідні документи та рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою винесено відповідно до вимог земельного законодавства.

У судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_9 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_10 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Треті особи у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, 06.07.2017 рішенням Київської міської ради №179/2401 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,03 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд згідно з планом-схемою.

Згідно технічного паспорту на садибний індивідуальний будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці знаходиться житловий будинок загальною площею 136, 8 кв м та житловою площею 76 кв м.

Згідно відомостей із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.12.2016 ОСОБА_1 є власником 337/800 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки (на місцевості) від 29.10.2014, складеного з метою виконання рішення Київської міської ради народних депутатів від 17.02.1992 № 163 Про проведення в м. Києві інвентаризації земель і ведення державного земельного кадастру представником КДП Київгеоінформатика в присутності землекористувача ОСОБА_2 та в присутності представників суміжних землекористувачів, проведено встановлення меж частини земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 , що знаходиться по АДРЕСА_1 , розміри та місце знаходження землекористування відображені на плані.

Згідно чергового кадастрового плану земельної ділянки № 75 :145:017 загальна площа земельної ділянки становить 1 986,47 кв м.

Відповідно до висновку технічної експертизи від 25.06.1992 БТІ м. Києва загальна площа земельної ділянки згідно матеріалів БТІ складає 711,00 кв м, окрім того на теперішній час є значний самозахват, який не підлягає визначенню порядку конкретного користування.

Відповідно до схематичного плану до проекту визначення порядку конкретного користування земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 визначено порядок користування земельною ділянкою попереднім співвласникам ОСОБА_2 та ОСОБА_7 по 131,5 кв м.

Згідно схеми фактичного порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 користується земельною ділянкою площею 0,0340 га, яка зареєстрована в ДЗК за номером: 8000000000:75:045:0031.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер: 8000000000:75:045:0031, площа 0,0340 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у позивачки і ОСОБА_2 є рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на земельну ділянку, внаслідок чого у Київської міської ради не має підстав вважати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Київська міська рада, приймаючи рішення № 179/2401 від 06.04.2017 діяла у межах її повноважень та у спосіб, які визначені Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ст. 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ЗК України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

За приписами ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, шо підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Згідно із частини 7 вказаної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Передача земельних ділянок у користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Водночас згідно із приписами ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування на право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у ст. 126 ЗК України.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ст. 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Згідно Положення про постійні комісії Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 19.06.2014 № 9/9 Постійна комісія Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування вивчає, попередньо розглядає, бере участь у підготовці та готує проекти рішень Київської міської ради, надає висновки та рекомендації, здійснює контроль за виконанням рішень ради, її виконавчого органу з питань, зокрема, володіння, користування та розпорядження землями територіальної громади міста (включаючи питання передачі земельних ділянок у власність чи користування, приватизації земельних ділянок, припинення права користування та вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності).

Постійна комісія наділена повноваженнями давати відповідний висновок, зокрема про підтримання проектів рішень Київради, у тому числі за наявності правового висновку управління правового забезпечення діяльності Київради щодо невідповідності проекту рішення чи його окремих положень вимогам законодавства, що спростовує доводи позивача про зворотне.

Постійні комісії Київської міської ради є підзвітними раді та відповідальними перед нею.

Разом з тим, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Тому лише Київська міська рада, як представницький орган територіальної громади міста Києва, має виключне право на прийняття остаточних рішень з питань, що віднесені до компетенції місцевих рад.

За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до Київської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та рішенням Київської міської ради №179/2401 від 06.07.2017 їй надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,03 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд згідно з планом-схемою.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником 37/200 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 03.11.2016 та 337/800 цього ж будинку на підставі договору дарування від 21.12.2016.

ОСОБА_1 до Київської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки, яка знаходиться біля вищевказаного будинку чи щодо прийняття рішення про передачу земельної ділянки у користування не зверталася.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що таке право позивачки існує і на час розгляду справи, проте вона його не бажає реалізовувати. Разом з тим, ці обставини ніяким чином не впливають на законність оскаржуваного рішення Київської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_2

ОСОБА_1 звернулася до Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради та до Київської міської ради з тими ж питаннями, які зазначені у позовній заяві.

Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради 08.05.2019 надав позивачці відповідь на її звернення, у якій зазначив, що інформація, викладена у її заяві буде врахована при підготовці відповідного проекту рішення Київської міської ради.

Київська міська рада 23.04.2019 надала позивачці відповідь, у якій зазначила, що у разі надходження проекту рішення про відведення земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 позивачку буде запрошено на засідання постійної комісії з питань містобудування, архітектури, землекористування.

На час розгляду даної справи рішення про відведення земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 не приймалося, відтак прийняттям рішенням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 Київська міська рада не порушила прав та інтересів позивачки.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідач приймаючи таке рішення діяв відповідно до вимог земельного законодавства та Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Доводи апелянта про те, що відповідач прийняв оскаржуване рішення без погодження меж земельної ділянки з нею, як суміжним користувачем не можна визнати обгрунтованими.

Позивачкою не заперечується та обставина, що вона не має будь - яких правовстановлюючих документів щодо права власності чи права користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи міститься рішення Ленінградського районного народного суду м. Києва від 26.06.1992, яким виділено у користування ОСОБА_7 земельну ділянку, яка прилягає до належних йому приміщень у будинку АДРЕСА_1 площею 131,5 кв м згідно плану, визначеного експертизою.

У висновку технічної експертизи від 25.06.1992 загальна площа земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 складає 711 кв м. Крім того, мається значний самозахват земельної ділянки.

Самозахват земельної ділянки не породжує будь - яких прав на цю земельну ділянку для осіб, які здійснили такий самозахват, незалежно від того чи зведено на цій земельній ділянці якісь споруди чи ні.

Дані докази спростовують твердження позивачки про те, що співвласники будинку АДРЕСА_1 користуються земельною ділянкою площею 1986,47 кв м у законний спосіб.

Відтак і доводи апеляційної скарги про те, що для прийняття оскаржуваного рішення відповідачем мала бути її обов`язкова згода, як суміжного користувача не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до ст. 120 ЗК України в редакції, яка була чинною на час придбання позивачко частини будинку разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У матеріалах справи відсутні будь - які докази про те, що попереднім власникам будинку АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку було виділено у користування для будівництва та обслуговування будинку земельну ділянку площею 1986,47 кв м, а тому доводи апеляційної скарги про те, що суд мав застосувати до спірних правовідносин ст. 120 ЗК України суперечать положенням цієї норми.

Доводи апеляційної скарги про те, що на спірній земельній ділянці проходять комунікації водопостачання та каналізації її житлового будинку не спростовують висновків суду, оскільки усі ці обставини мають враховуватися при розгляді питання про відведення земельної ділянки ОСОБА_2 . Як вказувалося вище із відповідей Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради та Київської міської ради вбачається, що при підготовці відповідного проекту рішення інформація, викладена у зверненнях ОСОБА_1 буде врахована, а позивачка буде запрошена на засідання постійної комісії з питань містобудування, архітектури, землекористування.

Суд не наділений повноваженнями вирішувати питання про надання у власність чи у користування земельних ділянок, а відтак при розгляді даного спору не може враховувати ті обставини, які в майбутньому мають розглядатися при вирішенні питання про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 постійною комісії з питань містобудування, архітектури, землекористування Київської міської ради.

При цьому суд враховує, що позивач також не позбавлена права звернутися у встановленому законом порядку із заявою про виділення їй земельної ділянки.

За вказаних обставин висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову є правильними та доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.

Разом з тим, одним із доводів апеляційної скарги є те, що справу розглянуто у відсутність позивачки, яка не була повідомлена про день та час судового розгляду.

Дані доводи підтверджуються матеріалами справи, з яких вбачається, що судова повістка на 30.06.2020 на 11 год позивачці не направлялася та остання не повідомлена про день та час розгляду справи у інший спосіб.

За відсутності позивачки, та за відсутності її заяви про розгляд справи без її участі суд не мав підстав для ухвалення рішення, оскільки не з`ясував чи підтримує позивачка свої позовні вимоги.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Оскільки суд розглянув справу не маючи даних про те, що позивачка повідомлена про день та час судового розгляду, це є безумовною підставою для скасування судового рішення.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлений 23.12.2020.

Головуючий Л. Д. Махлай

Судді В. А. Кравець

О. Ф. Мазурик