Постанова

від 29.06.2022 по справі 444/628/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 444/628/18 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.

Провадження № 22-ц/811/525/22 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р.В.

Провадження № 22-ц/811/3665/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.

за участі секретаря: Савчук Г.В.,

з участю представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02 вересня 2021 року та на додаткове рішення цього ж суду від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Куликівської селищної ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Куликівської селищної ради Жовківського району Львівської області від 05.07.2017 року за № 45,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Куликівської селищної ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Куликівської селищної ради Жовківського району Львівської області від 05 липня 2017року за № 45.

В обґрунтування позову посилалася на те, що 14 березня 2017 року вона звернулася з заявою до Куликівської сільської ради Жовківського району Львівської області для надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. У заяві вказала орієнтовну площу- 0,35 га, цільове призначення- ведення особистого селянського господарства.

Вказувала, що 04 травня 2017 року відповідач ОСОБА_3 звернулася з заявою до Куликівської сільської ради Жовківського району Львівської області для надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею- 0,20 га.

05 липня 2017 року Куликівська селищна рада прийняла рішення «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с.Костеїв, гр. ОСОБА_3 »

Позивачка вважає, що дане рішення порушує гарантії права власності на землю, встановлені ст.14 Конституції України та порядок набуття громадянами права власності на землю, а також не відповідає положенню ст.19 Конституції України, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так зазначала, що будинок (домогосподарство) за адресою АДРЕСА_1 біля якого знаходиться земельна ділянка належав ОСОБА_5 (бабусі позивача ОСОБА_1 ) та ОСОБА_6 . В особистому користуванні господарства ОСОБА_7 знаходилось 0,25 га землі, в особистому користуванні господарства ОСОБА_6 - 0. 40 га землі.

Із погосподарської книги за 1980-1982 роки Куликівської селищної ради відомо, що ОСОБА_6 вибула в господарство під №374. Власником частини будинку (домоволодіння ОСОБА_7 ) стала ОСОБА_8 (мати ОСОБА_1 ). У 1980 році вона викупила другу половину будинку - домоволодіння, що належало ОСОБА_9 .

Із погосподарських книг за наступні роки ОСОБА_8 була господарем усього домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 в особистому користуванні якої знаходилось 0.35 гектара землі. Хоча, після купівлі другої частини будинку в її користуванні мало б знаходитись 0, 65 га землі.

За наведених обставин позивачка вважає, що дане рішення підлягає скасуванню, оскільки порушено її права та інтереси на отримання земельної ділянки у власність.

Оскаржуваним рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 02 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 30 листопада 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 гривень.

Рішення суду та додаткове рішення оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 .

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що права позивачки не порушені та неправильно застосував ч. 6 ст. 123 ЗК України та правовий висновок щодо її застосування, висловленого Верховним Судом у постанові від 24 листопада 2020 року у справі № 308/6368/15-а.

Вважає, що оспорюване рішення прийнято із неправильним застосуванням норми ст. 118 ЗК України, оскільки у попереднього землекористувача ОСОБА_1 не було вилучено частину земельної ділянки, за рахунок якої формується нова земельна ділянка щодо якої постановлено оспорювань рішення, жодного погодження ОСОБА_1 та свою письмову згоду на вилучення частин земельної ділянки землекористувачі не надавала, та в силу чого бажане місце розташування земельної ділянки, вказане ОСОБА_3 не відповідало вказаним вимогам закону.

Вважає безпідставним та необґрунтованим посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, з огляду на те, що правовідносини у цій справі та у справі № 380/624/16-ц не є подібними.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Щодо додаткового рішення, в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги всі заперечення про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Стверджує, що до матеріалів справи не додано детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги у цій справі, що ставить під сумнів обґрунтованість та пропорційність цих витрат предмету спору.

Посилається на неспівмірність заявлених витрат та зазначає, що в порушення вимог процесуального права не було наведено орієнтованого розрахунку судових витрат, які сторона очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Просить додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про стягнення судових витрат відмовити.

30 червня 2022 року від Куликівської селищної ради Львівського району Львівської областфі надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із участю представника Куликівської селищної ради Скіри Н.М. у засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, будівництва архітектури, природокористування та охорони довкілля, комунального майна та господарства, приватизації, житлового господарства, транспорту, будівництва, благоустрою та енергозбереження

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене клопотання колегією суддів було відхилено як необґрунтоване, оскільки заявником не подано підтверджуючих доказів з приводу обставин, викладених у заяві.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, пояснення представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на її заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступних обставин.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 14 березня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася з заявою до Куликівської сільської ради Жовківського району Львівської області для надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. У заяві вказала орієнтовну площу - 0,35 га, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства.

04 травня 2017р. відповідач ОСОБА_3 звернулася з заявою до Куликівської сільської ради Жовківського району Львівської області для надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею- 0,20 га.

Рішенням № 45 від 05 липня 2017 року ХХ сесією VІІ демократичного скликання Куликівської селищної ради надано ОСОБА_3 згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 0,20 га. в АДРЕСА_1 .

Згідно з виписки з протоколу ХХ сесією VІІ демократичного скликання Куликівської селищної ради від 05 липня 2017р. вбачається, щодо розгляду заяви ОСОБА_1 щодо передачі у власність земельної ділянки для ОСГ в АДРЕСА_1 виступив депутат Селищної ради ОСОБА_10 , який сказав, що поданій заяві виходила комісія з питань земельних відносин будівництва та екології на місце і встановила, що спірна земельна ділянка перебувала в користуванні померлої ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даному господарстві залишився спадкоємець її дочка ОСОБА_3 , яка продовжує користуватись земельними ділянками, а тому висловив пропозицію надати в користування (у власність) земельну ділянку, яка межує з присадибною ділянкою ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , що спростовує пояснення свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вважав, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, однак, колегія скддів не може погодитись з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

Судова юрисдикція це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

На підставі частини сьомої цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України в частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до до Куликівської селищної ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Куликівської селищної ради Жовківського району Львівської області від 05 липня 2017 року за № 45, яким надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с. Костеїв, гр. ОСОБА_14 .

При цьому в матеріалах справи немає жодних доказів, що свідчать про набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку.

Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними, на думку позивача, діями відповідача при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки у власність, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня, 30 травня та 28 листопада 2018 року у справах № 536/233/16-ц (провадження № 14-5зц18), № 127/16433/17 (провадження № 11-461апп18) та № 820/4219/17 (провадження № 11-1029апп18) відповідно.

За вказаних обставин, даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Жовківського районного суду Львівської області від області від 02 вересня 2021 року та додаткове рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 листопада 2021 року підлягає до скасування із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. 367, 368, п.4 ч.1 ст. 374, ст.ст. 377, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02 вересня 2021 року та

додаткове рішення Жовківського районного суду Львівської області від 30 листопада 2021 року скасувати, провадження по справі закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 ,що напідставі п.1ч.1ст.255ЦПК Українисуд,за заявоюпозивача впорядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженоюу касаційномупорядку шляхомподачі касаційноїскарги безпосередньодо судукасаційної інстанціїпротягом тридцятиднів здня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 13 липня 2022 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.