Рішення

від 03.11.2022 по справі 444/628/18

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2022 року

справа №444/628/18

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Брильовського Р.М.,

при секретарі судових засідань - Ізьо М.І.

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача Шпунта М.Б.

представника відповідача Скіри Н.М.

представника третьої особи Заремби В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові позовну заяву ОСОБА_1 до Куликівської селищної ради Львівського району Львівської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Куликівської селищної ради Львівського району Львівської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , в якій позивач просить визнати незаконним та скасувати рішення Куликівської селищної ради від 05 липня 2017 року за № 45 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с. Костеїв, гр. ОСОБА_2 ».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 14 березня 2017 року вона звернулася з заявою до Куликівської селищної ради Жовківського району Львівської області для надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовної площі 0,35 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Зазначає, що будинок ( домогосподарство) за адресою АДРЕСА_1 , біля якого знаходиться земельна ділянка належав ОСОБА_3 (бабусі позивача) та ОСОБА_4 . В особистому користуванні господарства ОСОБА_3 знаходилось 0,25га землі, в особистому користуванні господарства ОСОБА_4 - 0. 40 га землі. Із по господарської книги за 1980-1982 роки Куликівської селищної ради відомо, що ОСОБА_4 вибула в господарство під №374. Власником частини будинку (домоволодіння ОСОБА_3 ) стала ОСОБА_5 (мати ОСОБА_1 ). У 1980 році вона викупила другу половину будинку - домоволодіння, що належало ОСОБА_4 . Із погосподарських книг за наступні роки ОСОБА_5 була господарем усього домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , в особистому користуванні якої знаходилось 0.35 гектара землі. Хоча, після купівлі другої частини будинку в її користуванні мало б знаходитись 0, 65 га землі. Вказує, що 04.05.2017 ОСОБА_2 звернулася з заявою до Куликівської сільської ради Жовківського району Львівської області для надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,20 га. 05.07.2017 Куликівська селищна рада прийняла рішення «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с.Костеїв, гр. ОСОБА_2 ». Вважає, що вказане рішення порушує гарантії права власності на землю, встановлені ст.14 Конституції України та порядок набуття громадянами права власності на землю, а також не відповідає положенню ст.19 Конституції України, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просила позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив, надав суду пояснення на позов. Зазначає, що позивач звернулась у Куликівську селищну раду Жовківського району Львівської області із заявою від 14.03.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення у власність земельної ділянки орієнтовно площею 0,35 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Також, до Куликівської селищної ради Жовківського району Львівської області звернулась ОСОБА_2 із заявою від 04.05.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення у власність земельної ділянки орієнтовно площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 . Вказану заяву ОСОБА_1 від 14.03.2017 року було розглянуто XX сесією VII скликання Куликівської селищної Жовківського району Львівської області від 05.07.2017 року. Рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою про відведення у власність земельної ділянки орієнтовно площею 0,35 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 не було прийнято. Куликівською селищною радою Жовківського району Львівської області від 05.07.2017 року було розглянуто заяву ОСОБА_2 від 04.05.2017 року та прийнято рішення від 05.07.2017 року № 45 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с. Костеїв гр. ОСОБА_2 ». Вважає, що вказаний позов не підлягає до задоволення, оскільки відповідачем дотримано в повному обсязі всіх передбачених чинним законодавством норм.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечив. Зазначив, що зі змісту оскаржуваного Рішення вбачається, що Куликівська селищна рада діяла в межах повноважень передбачених ст. 26 п.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та ст.ст. 12. 118 та 121 Земельного Кодексу України.

Ухвалою суду від 04 серпня 2022 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 23 серпня 2022 року о 09:00 год.

Ухвалою суд від 11.08.2022 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 .

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просив відмовити в задоволенні таких повністю.

Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю, просив у задоволенні таких відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення учасників справи, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив такі фактичні обставини справи і відповідні їм спірні правовідносини.

14 березня 2017 року вона звернулася з заявою до Куликівської селищної ради Жовківського району Львівської області для надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовної площі 0,35 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 .

04.05.2017 ОСОБА_2 звернулася з заявою до Куликівської сільської ради Жовківського району Львівської області для надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,20 га.

05.07.2017 Куликівська селищна рада прийняла рішення «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с.Костеїв, гр. ОСОБА_2 ».

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (надалі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Згідно з статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо організації і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою (пункт 9 частини першої статті 33 Закону № 280/97-ВР).

Відповідно до статті 46 Закону № 280/97-ВР сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (частина 12 статті 46).

За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч.5 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ч.6 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем 05.07.2017 року було розглянуто зазначену вище заяву ОСОБА_2 від 04.05.2017 року та прийнято рішення від 05.07.2017 року № 45 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с. Костеїв гр. ОСОБА_2 ».

Заяву ОСОБА_1 від 14.03.2017 року було розглянуто XX сесією VII скликання Куликівської селищної Жовківського району Львівської області від 05.07.2017 року.

Рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою про відведення у власність земельної ділянки орієнтовно площею 0,35 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 не прийнято.

На одній сесії селищної ради було розглянуто дві заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто до моменту розгляду обох заяв, земельна ділянка не перебувала у користуванні чи власності, отже була вільною, що не заперечується сторонами.

Суд не приймає до уваги доводи позивачки про наявність у неї переваги на отримання земельної ділянки у власність, оскільки в межах розгляду вказаної справи в порядку адміністративного судочинства можуть бути розглянуті рішення (дії, бездіяльність) суб`єкта владних повноважень на предмет їх узгодження з вимогами законодавства, тобто чи вчинені вони в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України. При цьому, суд враховує, що питання передачі земельної ділянки у власність (користування) є дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень, в які суд не може втручатися, а тому адміністративним судом не може бути надана оцінка наявності переваг тієї чи іншої особи.

Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, рішення від 05.07.2017 року № 45 на предмет того, чи дотриманий баланс не тільки законності та обґрунтованості прийнятого рішення, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у позовній заяві та поясненнях на неї, суд виходить з такого.

Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, системний аналіз норм статей 22, 116, 118 Земельного кодексу України дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання зацікавленою особою клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц.

Окрім цього, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.

Позивачка вказує, що спірне рішення підлягає скасуванню, оскільки порушено її права та інтереси, як користувача земельної ділянки.

В той же час, ОСОБА_1 не надала суду жодного доказу, який би підтверджував, що спірна земельна ділянка була передана їй у користування.

Погосподарські книги за 1980-1982 роки Куликівської селищної ради не можуть бути належними доказами, які б підтверджували право ОСОБА_1 на користування спірною ділянкою.

Жодного рішення органу місцевого самоврядування про надання позивачу спірної земельної ділянки у користування суду не надано. Не надано і державних актів на право користування вказаною земельною ділянкою.

Позивач зазначає, що оспорюване рішення прийнято із неправильним застосуванням норми ст.118 ЗК України, оскільки у попереднього землекористувача - ОСОБА_1 не було вилучено частину земельної ділянки.

Оскільки ОСОБА_1 не є користувачем спірної земельної ділянки, відтак і голослівним та необґрунтованим є твердження позивача про те, що необхідно погодження ОСОБА_1 та свою письмову згоду на вилучення частини земельної ділянки.

Безпідставним є твердження позивача і про те, що для надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо безоплатної передачі земельної ділянки погодження існуючого землекористувача, тобто ОСОБА_1 .

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній станом на час звернення до суду з цим позовом, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.11.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі №800/206/15.

Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушення закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи.

У контексті вищевказаних мотивів колегія суддів звертає увагу й на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 13.08.2020 у справі № 369/3756/16-а, де Суд зазначив, що обов`язковою умовою оцінки судом рішення суб`єкта владних повноважень та/або органів місцевого самоврядування є доведеність позивачем порушення таким рішенням його прав та законних інтересів. При цьому таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок.

Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Суд дійшов висновку про відсутність порушення прав та свобод ОСОБА_1 з огляду на те, що позивач не є ані власником ані користувачем спірної земельної ділянки, зазначеної в оскаржуваному рішенні відповідача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем були дотримані.

Суд дійшов висновку, що рішення відповідача узгоджується з критеріями правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому позов не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір з сторін не стягується.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 252, 255, 293, 295, КАС України суд,

в и р і ш и в:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено та підписано 17.11.2022.

Суддя Р.М. Брильовський