Рішення

від 18.11.2021 по справі 640/14627/19

КОЛОМАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 640/14627/19

н/п 2/953/3706/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2021 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Лях М.Ю.,

при секретарі Хомінської Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Військова частина НОМЕР_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду, завдану державі в розмірі 242 500,58 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що відповідач ОСОБА_1 в період з 29.05.2015 по 29.07.2016 року перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України (за призовом під час мобілізації на особливий період осіб офіцерського складу) на посадах командира 4-го відділення 2-го зенітного взводу зенітної батареї зенітного ракетного дивізіону, а згодом - командира 3-го взводу протитанкових керованих ракет батареї протитанкових керованих ракет. За актом № 1608 від 27.08.2015 року прийому-передачі справ та посади командира реактивної батареї лейтенант ОСОБА_1 прийняв посаду командира реактивної батареї, а згідно додатку до вказаного акту-інвентаризаційного опису, складеного комісією частини, станом на 06.08.2015 року майором ОСОБА_2 було здано, а лейтенантом ОСОБА_1 прийнято товарно-матеріальні цінності на загальну суму 354534,10 грн. 14 липня 2016 року під час підготовки до звільнення в запас лейтенанта ОСОБА_1 командиром батареї протитанкових керованих ракет капітаном ОСОБА_3 було виявлено нестачу матеріальних цінностей, які рахуються за лейтенантом ОСОБА_1 . За результатами проведення перевірки фактичної наявності майна комісією частини станом на 18.07.2016 було виявлено нестачу матеріальних цінностей, що обліковуються за даними бухгалтерського обліку за лейтенантом ОСОБА_1 на загальну суму 242500,58 грн., Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 18.07.2016 року № 620 за фактом нестачі матеріальних цінностей, які рахуються за військовослужбовцем ОСОБА_1 ,. було призначено службове розслідування. За результатами службового розслідування було встановлено, що відповідачем в порушення вимог ст.11, 12, 111, 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, в результаті неналежного виконання ним своїх службових обов`язків щодо збереження військового майна, державі в особі військової частини НОМЕР_2 було завдано матеріальної шкоди у розмірі 242 500 грн. 58 коп. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 29.07.2016 року №161 відповідача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з його звільненням з військової служби (як такого, який вислужив встановлений термін за мобілізацією) згідно з Указом Президента України № 271/2016 від 24.06.2016 року і направлено на військовий облік до Комунарського РВК м. Запоріжжя.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова суду від 30.08.2021 року скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 12.12.2019 року у цивільній справі за позовом Військова частина НОМЕР_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди. Справу до призначено розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

21.09.2021 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що він у період з 29.05.2015 року по 29.07.2016 року проходив військову службу у складі Військової частини НОМЕР_2. Під час проходження військової служби в серпні 2015 року при здійсненні прийому-передачі посади командира 3-го взводу протитанкових керованих ракет батареї протитанкових керованих ракет від майора ОСОБА_2 відповідачем було отримано матеріальні цінності, які зазначені позивачем в позовній заяві. В подальшому відповідача було направлено для проходження військової служби в зону проведення АТО. В день повернення із зони проведення АТО до військової частини 30.09.2015 року його було госпіталізовано за станом здоров`я до медсанчастини військової частини НОМЕР_2, внаслідок чого 30 бронежилетів «Корсар МЗс», 1 бронежилет «Панцир 3-95М» та 30 шоломів протикулевих «каска 2м» були здані на склад РАО старшиною батареї солдатом ОСОБА_4 , але накладні на зазначене майно оформлені не були. Подальше місцезнаходження майна позивачу невідомо. Також старшиною батареї солдатом ОСОБА_5 на речовий склад була здана палатка УСБ у кількості 1 шт., але накладна також оформлена не була. Водночас, казанки, кружки, фляги, матраци та подушки були видані особовому складу батареї та в жовтні 2015 року особовий склад батареї було переведено до інших підрозділів разом з майном, яке рахується за ним, але своєчасно не були оформлені відомості про передачу майна. В подальшому в підрозділи військової частини були призначені нові старшини та оформити відомості передачі не представлялося можливим. Як вбачається зі змісту позовної заяви Військової частини НОМЕР_2, 14.07.2016 року командиром батареї протитанкових керованих ракет капітаном ОСОБА_3 було виявлено нестачу матеріальних цінностей, які рахуються за лейтенантом ОСОБА_1 . Актом про результати проведення інвентаризації майна, що рахується за лейтенантом ОСОБА_1 від 17.07.2016 року № 14 встановлено, що майно, вказане в інвентаризаційній відомості № 104 від 18.07.2016 року, яке рахується за командиром 3-го взводу батареї протитанкових керованих ракет лейтенантом ОСОБА_1 , в нього відсутнє. В подальшому начальником служби РАО майором ОСОБА_6 на підставі наказу командира військової частини від 18.07.2016 року № 620 проведено службове розслідування по факту виявлення нестачі матеріальних цінностей у командира 3-го взводу батареї протитанкових керованих ракет лейтенанта ОСОБА_1 . Як вбачається з матеріалів цивільної справи за результатами проведення зазначеного службового розслідування начальником служби РАО майором ОСОБА_6 було оформлено висновок службового розслідування, який погоджено старшим офіцером юридичної служби майором юстиції ОСОБА_7 та затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_2 полковником ОСОБА_8 від 27.07.2016 року. Згідно висновку факт, нестачі майна, яка була виявлена у командира 3-го взводу батареї протитанкових керованих ракет лейтенанта ОСОБА_1 , запропоновано вважати підтвердженим. Зазначений вище висновок службового розслідування затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 27.07.2016 року, а 29.07.2016 року відповідача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Про затвердження висновку службового розслідування відповідача повідомлено не було, також Військовою частиною НОМЕР_2 не було йому надано можливості ознайомитися з висновком та матеріалами службового розслідування стосовно, у результаті чого відповідач не мав можливості оскаржити даний висновок службового розслідування у встановленому законом порядку. Крім того, опитаний в ході проведення службового розслідування прапорщик ОСОБА_9 був призначений на посаду т.в.о. начальника складу озброєння та боєприпасів Військової частини НОМЕР_2 лише 19.04.2016 року. Крім того, прийом-передання матеріальних цінностей, які за даними бухгалтерського обліку обліковувалися за гим, відбувся 30.09.2015 року, тобто більше ніж за півроку до призначення прапорщика ОСОБА_9 на займану посаду. Відповідач вважає, що показання прапорщика ОСОБА_9 , а також пояснення начальника сховища старшини ОСОБА_10 , надані в ході службового розслідування, не спростовують його доводів щодо здачі майна старшиною підрозділу солдатом ОСОБА_4 . Як вбачається з висновку службового розслідування Військової частини НОМЕР_2, отримати пояснення від солдата ОСОБА_4 не виявилося можливим у зв`язку з тим, що згідно наказу командира військової частини від 12.05.2016 року № 92дск даний військовослужбовець був переведений для подальшого проходження служби до Військової частини 3035. Відповідач вважає, що позивачем не було надано достатніх, допустимих та належних доказів того, що ним не передавалися на склад матеріальні цінності, які обліковувалися за ним під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2. У зв`язку із хворобою та перебуванням у медсанчастині у день передання матеріальних цінностей на склад, а саме: 30.09.2015 року, відповідач не мав змоги належним чином оформити накладні на зазначене майно. Вважаю, що його перебування на лікуванні у вересні-жовтні 2015 року є поважною причиною того, що він не мав можливості належним чином виконати свої службові обов`язки з оформлення накладних на зазначені матеріальні цінності. Твердження позивача щодо того, що відповідач протягом тривалого часу, а саме з жовтня 2015 року по липень 2016 року, тобто до моменту виявлення нестачі, наявність майна підрозділу, його стан та облік не перевіряв та про відсутність майна своїм безпосереднім командирам не доповідав, не відповідають дійсності, оскільки ним неодноразово звертався до безпосереднього керівництва з метою належного оформлення документів на зазначені матеріальні цінності, однак жодної відповіді та безпосередніх вказівок не отримав. Відповідач вважає, що висновок та матеріали службового розслідування, проведеного позивачем стосовно нього, не доводять належним чином наявність підстав для стягнення з відповідача матеріальної шкоди, завданої державі, оскільки такої шкоди він не завдавав. Крім того, факт передання відповідачем матеріальних цінностей до відповідних підрозділів Військової частини НОМЕР_2 підтверджується накладними від 23.06.2016 року №№ 774, 919, 918, 773, 775, 920, 778, 923, 779, 925, та від 22.06.2016 року №№ 812, 811, 813, 953, 810 . Крім того, відповідач вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми пункту 10 Положення № 243. а саме: обмеження суми відшкодування заподіяної шкоди розміром місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Крім того, з висновку службового розслідування та з тексту позовної заяви Військової частини НОМЕР_2, про факт нестачі матеріальних цінностей вбачається, що позивач дізнався ще 14.07.2016 року, про що 17.07.2016 року було складено акт про результати проведення інвентаризації майна, що рахується за лейтенантом ОСОБА_1 №14. Однак з позовною заявою звернувся до суду 22.07.2019 року, згідно відмітки суду про отримання позовної заяви - 24.07.2019 року), тобто із пропуском не лише спеціального строку позовної давності в один рік, встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України, а також і загального строку позовної давності терміном у три роки, встановленого статтею 257 ЦК України. Відповідач вважає, що зазначені обставини є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_2 про стягнення матеріальної шкоди, за приписами частини четвертої статті 267 ЦК України.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про час, день та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Представником відповідача подано заяву про розгляд справи за його та відповідача відсутністю, в задоволенні позову просить відмовити.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін, оскільки їх не явка не перешкоджає такому розгляду.

Відповідно до вимог частини 2 статті 247ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши доводи, викладені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи в їх системному взаємозв`язку вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 №160 від 29.05.2015 лейтенанта ОСОБА_1 було зараховано в списки особового складу частини та призначено на посаду командира 4-го відділення 2-го зенітного взводу 1-ої зенітної батареї зенітного ракетного дивізіону.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №170 від 10.06.2015 лейтенанта ОСОБА_1 було призначено на посаду командира 2-го вогневого взводу реактивної батареї.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №255 від 27.08.2015, лейтенанта ОСОБА_1 було призначено на посаду командира 3-го взводу протитанкових керованих ракет батареї протитанкових керованих ракет. Як вбачається з матеріалів службового розслідування по факту нестачі майна у командира 3-го взводу батареї протитанкових керованих ракет військової частини НОМЕР_2 лейтенанта ОСОБА_1 , 07.08.2015 року прийняв товарно-матеріальні цінності, що включенні до інвентарного опису з номеру 1 по номер 61, що перевірені комісією особисто у його присутності.

Наказом № 620 від 18.07.2016 року за фактом нестачі матеріальних цінностей, які рахуються за військовослужбовцем ОСОБА_1 , було призначено службове розслідування.

Висновком службового розслідування від 27.07.2016 року підтверджено факт нестачі майна у командира 3-го взводу батареї протитанкових керованих ракет військової частини НОМЕР_2 лейтенанта ОСОБА_1 . Загальна сума завданої матеріальної шкоди складає - 242 500,58 грн.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 29.07.2016 року №161 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з його звільненням з військової служби як такого, який вислужив встановлений термін за мобілізацією, згідно з Указом Президента України № 271/2016 від 24.06.2016 року і направлено на військовий облік до Комунарського РВК м. Запоріжжя.

14.07.2016 року командиром батареї протитанкових керованих ракет капітаном ОСОБА_3 було виявлено нестачу матеріальних цінностей, які рахуються за лейтенантом ОСОБА_1 .

Актом про результати проведення інвентаризації майна, що рахується за лейтенантом ОСОБА_1 від 17.07.2016 року № 14 встановлено, що майно вказане в інвентаризаційній відомості № 104 від 18.07.2016 року, яке рахується за командиром 3-го взводу батареї протитанкових керованих ракет лейтенантом ОСОБА_1 в нього відсутнє.

Начальником служби РАО майором ОСОБА_6 , на підставі наказу командира військової частини від 18.07.2016 року № 620 проведено службове розслідування по факту виявлення нестачі матеріальних цінностей у командира 3-го взводу батареї протитанкових керованих ракет лейтенанта ОСОБА_1 .

За результатами службового розслідування було встановлено, що ОСОБА_1 в порушення вимог ст.11, 12, 111, 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, в результаті неналежного виконання ним своїх службових обов`язків щодо збереження військового майна, державі в особі військової частини НОМЕР_2 було завдано матеріальної шкоди у розмірі 242500 грн. 58 коп.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV.

Дія Статуту поширюється, зокрема, на військовослужбовців Національної гвардії України.

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту).

Згідно статей 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Згідно з пунктами 1 та 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення № 243), це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами.

Відповідно до пункту 5 Положення № 243 час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.

Норми ЦК України (в редакції, що була чинною на момент звернення позивача до суду із позовною заявою про стягнення матеріальної шкоди) визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257), а також спеціальну позовну давність (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність. Крім того, частина перша статті 268 ЦК України містить перелік позовних вимог, на які позовна давність взагалі не поширюється, а в частині другій цієї статті зазначено, що законом можуть бути встановлені додатково інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

В свою чергу у статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено скорочені строки позовної давності у трудових спорах.

Відповідно до частини третьої статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установу, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди вважається день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

За приписами частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з висновку службового розслідування та з тексту позовної заяви Військової частини НОМЕР_2, про факт нестачі матеріальних цінностей позивач, в особі командира батареї протитанкових керованих ракет капітана ОСОБА_3 , дізнався 14.07.2016 року, про що 17.07.2016 року було складено акт про результати проведення інвентаризації майна, що рахується за лейтенантом Наконечним В.В. №14.

До суду із позовною заявою про стягнення матеріальної шкоди позивач звернувся 22.07.2019 року, згідно відмітки суду про отримання позовної заяви - 24.07.2019 року, тобто із пропуском спеціального строку позовної давності в один рік, встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України, та загального строку позовної давності терміном у три роки, встановленого статтею 257 ЦК України.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення (стаття 267 ЦК України).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (§ 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Stubbings and Others v. the United Kingdom»; § 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_2 в повному обсязі у зв`язку зі спливом терміну позовної давності.

Керуючись статтями 12,13,19,81,141,263-265,268,272,273-276,280-284 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Військової частини НОМЕР_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - Військова частина НОМЕР_2, код ЄДРПОУ: 39309315, адреса: АДРЕСА_2.

Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлений 22.11.2021 року.

Суддя: