Постанова

від 13.07.2022 по справі 815/6398/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року

м. Київ

справа №815/6398/17

адміністративне провадження № К/9901/69262/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Чумаченко Т.А., Бившевої Л.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року (головуючий суддя Осіпов Ю.В., судді: Бойко А.В., Шевчук О.А.) у справі №815/6398/17 за позовом Приватного підприємства «АДК+» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «АДК+» (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2017 року №0042721415 та №0042781415.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки усі господарські операції позивача з його контрагентами здійснено та підтверджено належними первинними документами, які відповідають видам цих операцій та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про їх зміст та учасників, а правочини, укладені з контрагентами, мають реальний товарний характер. Суми податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість сформовано за рахунок операцій, які мають реальний характер.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року у задоволені адміністративного позову відмовлено з підстав недоведеності платником податків реальності господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах та відсутності первинних бухгалтерських документів в підтвердження виконання умов договорів, укладених між позивачем та його контрагентами.

За наслідками апеляційного розгляду справи постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року апеляційну скаргу підприємства задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2017 року №0042721415 та №0042781415.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належними документами бухгалтерського та податкового обліку, і дають підстави для висновку про реальність здійснення господарських операцій. Господарські операції були вчинені з метою отримання економічного ефекту, а саме отримання прибутку, що надає позивачу право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Відсутні кримінальні провадження та вироки відносно контрагентів позивача щодо їх фіктивності.

Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року і прийняти нове рішення, яким рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року залишити в силі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Вказує на невідповідність висновку суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Зазначає про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів та необхідних основних засобів, розумних економічних причин (ділової мети). Зауважує про відсутність доказів щодо перевезення товару за договорами постачання, зокрема, товарно-транспортних накладних. Вказує на фіктивність контрагентів позивача.

Позивач 4 березня 2019 року надав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правомірність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу відповідача без задоволення.

Верховний Суд, переглянувши рішення апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 10 листопада 2017 року №681/15-32-14-15/35640886 (надалі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення від 21 листопада 2017 року №0042721415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1294 692 грн, з яких за основним платежем в сумі 1086796 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 207896 грн; №0042781415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 809091 грн, з яких за основним зобов`язанням в сумі 647273 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 161818 грн.

Перевіркою встановлено віднесення підприємством до складу податкового кредиту у відповідних періодах податкової звітності сум податку на додану вартість у розмірі 87725 грн у складі вартості транспортних послуг, отриманих від Товариств з обмеженою відповідальністю «ТД Міст-Експресс» та «Делівері», які не підтверджено первинними документами, зокрема, товарно-транспортними накладними.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Міст-Експресс» (виконавець) укладено договір про надання послуг (доставка відправлень) від 30 березня 2015 року №ОД-1000245.

Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Делівері» (виконавець) укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг (доставка відправлень, вантажів) від 4 липня 2016 року №Д-Т-00050059.

За умовами вказаних договорів надавалися транспортно-експедиторські послуги та послуги по страхуванню вантажів.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти звірок взаєморозрахунків, видаткові та податкові накладні, банківські платіжні доручення, декларації про приймання вантажу.

Судами встановлено надання позивачу підприємствами контрагентами послуг кур`єрської служби (доставки), за умовами якої, відправнику (або отримувачу) не надається товарно-транспортна накладна, а замість неї останньому фактично видається відповідна декларація про приймання вантажу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.

За змістом приписів підпунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. «Датою» виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. «Податковий кредит» звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом1 цього пункту.

Пунктом 44.2 цієї статті передбачено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

За вимогами підпунктів 135.1, 135.2 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пунктів 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (підпункт 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше 1-го року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону №996-ХІV передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами статті 1 Закону №996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами, відображення таких операцій у бухгалтерському і податковому обліку та його податковій звітності, спричинення реальних змін у майновому стані сторін, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про необґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на недоліки у первинних документах, оскільки вказані доводи податкового органу досліджені судом апеляційної інстанції і їм надано оцінку.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, встановлено відповідний рух активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій.

Колегія суддів не погоджується із доводами податкового органу про відсутність товарно-транспортних накладних як на обставину, що свідчить про нереальність господарських операцій, оскільки судами встановлено, що на виконання умов договорів контрагентами надавалися послуги кур`єрської служби (доставки) позивачу, за умовами якої, відправнику (або отримувачу) не надається товарно-транспортна накладна, а видається відповідна декларація про приймання вантажу.

Судом апеляційної інстанції надано оцінку наявним у матеріалах справи копіям кур`єрських накладних та встановлено, що за своїм змістом вони відповідають змісту товарно-транспортним накладним, містять опис товару, назви товаровідправника і товароотримувача, маршрут та адресу пересилання (доставки). На кожній з кур`єрських накладних наявні відповідні відмітки, посилання на конкретні видаткові накладні, в яких безпосередньо і перелічений весь товар (назва, номенклатура, кількість, вартість та інше), який перевозиться (доставляється). Також позивачем було надано до суду і реєстр кур`єрських накладних із зазначенням в ньому видаткових накладних, до яких вони складалися.

Таким чином, у даному випадку відсутність товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товарів не вказує на безтоварність господарських операцій, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем до матеріалів справи надані відповідні документи в підтвердження приймання вантажу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що контрагентами позивача, Товариствами з обмеженою відповідальністю «Делівері» та «ТД «Міст Експрес» надавалися послуги поштового зв`язку та підтверджено факт перевезення ними «вантажів» саме у вигляді парфумерних виробів в коробках у скляній тарі. Апеляційним судом встановлено, що листи, пакети, посилки, бандеролі, які доставлялися кур`єрською доставкою, є поштовими відправленнями, і пересилка/доставка таких вантажів чи документів через цих «кур`єрів» з наступним віднесенням відповідних витрат на транспортування безпосередньо пов`язане з господарською діяльністю позивача.

З урахуванням встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що сума на пересилку товару (вантажу) службами кур`єрської доставки правомірно віднесена позивачем до складу витрат.

Щодо тверджень податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 461294 грн, колегія суддів зазначає про таке.

Перевіркою встановлено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту за жовтень, листопад і грудень 2014 року суми податку на додану вартість у загальному розмірі 40249 грн від вартості товару (парфумерна продукція), отриманого від Товариства з обмеженою відповідальністю «САЛЕМ ТОРГ».

В акті перевірки також зазначено, що позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму податку на додану вартість у розмірі 416672 грн по контрагентам, Товариствам з обмеженою відповідальністю «Скайміст», «Магнат ПК», «Буд-Гуд», «Гамма Ойл». Встановлено віднесення позивачем до складу податкового кредиту у відповідних періодах податкової звітності сум податку на додану вартість від товарів, послуг, отриманих від інших підприємств, Товариств з обмеженою відповідальністю «Майдан Центр Інвест», «Сонтас», «Дримтаун», не пов`язаних з господарською діяльністю на суму 95596 грн.

В обґрунтування своєї позиції щодо завищення позивачем свого податкового кредиту податковий орган вказує на нереальність господарських операцій із вказаними вище контрагентами та невідображення контрагентами позивача податкових зобов`язань за цими операціями, які були встановлені системою автоматизованого співставлення податкових зобов`язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів. Також висновки податкового органу ґрунтуються на неможливості проведення зустрічної звірки платників податків з підстав незнаходження підприємств за їх юридичними адресами.

Разом з тим, відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки також, в свою чергу, не є належним доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Судом апеляційної інстанції встановлено відсутність такого запису в реєстрі.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено господарські відносини позивача з наведеними вище контрагентами та підтвердження цих відносин належними первинними документами, зокрема, договорами, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими платіжними документами та кур`єрськими накладними, які повністю підтверджують факт придбання позивачем у даних контрагентів парфумерної продукції, а також аналогічні первинні документи, що підтверджують наступну реалізацію позивачем цих же товарів своїм покупцям, Верховний Суд не може погодитися з доводами податкового органу про безтоварність таких операцій.

Колегія суддів також враховує, що актом перевірки встановлено факт оприбуткування товару та списання його на витрати господарської діяльності (зменшення собівартості реалізованого покупцям товару), при цьому не встановлено нереальність фактів поставки цього товару покупцям позивача.

Приймаючи до уваги встановлення судами руху активів та підтвердження отриманих позивачем товарів та послуг від зазначених вище контрагентів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на безтоварність господарських операцій та неправомірність формування податкового кредиту за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судом апеляційної інстанції та надано їм відповідну оцінку.

Суд не приймає посилання скаржника про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів та необхідних основних засобів, розумних економічних причин (ділової мети), доказів в підтвердження перевезення товару за договорами постачання, зберігання такого товару і його сертифікації, оскільки наведені доводи податкового органу досліджено судом апеляційної інстанції та надано оцінку.

Відповідачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2018 року у справі №815/6398/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Т.А. Чумаченко Л.І. Бившева