Постанова

від 05.12.2018 по справі 815/6398/17

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/6398/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.,

при секретарі Іщенко В.О.,

за участю представника позивача-адвоката Нестерової О.В. та представника відповідача Жукової Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Приватного підприємства АДК+ на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення - 02.07.2018 р.) по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства АДК+ до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

11.12.2017 року ПП АДК+ звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДФС в Одеській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.11.2017 року:

- №0042721415, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1294692 грн.;

- №0042781415, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 809091 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємство у перевіряємий період жодних порушень податкового законодавства не допускало, але, не зважаючи на це, податковий орган прийняв спірні рішення, які є неправомірними, оскільки вони ґрунтуються на необґрунтованих та помилкових висновках перевірки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року у задоволенні адміністративного позову ПП АДК+ відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник ПП АДК+ - адвокат Нестерова О.В. 07.08.2018 року подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні суду 2-ї інстанції представник позивача (апелянта) підтримала апеляційну скаргу та мотивовано наполягала на її задоволенні, скасуванні рішення суду 1-ї інстанції та задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу не визнала та, в свою чергу, наполягала на залишенні її без задоволення.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ПП АДК+ (код ЄДРПОУ 35640886, юридична адреса: м.Одеса, пр.Шевченка,4-б, офіс №9, керівник Ярмоленко О.В., основний вид діяльності: оптово-роздрібна торгівля парфумерною продукцією ) є юридичною особою, взятою на облік в контролюючих органах 20.12.2007р. за №44821. Станом на 31.12.2017р. підприємство перебуває на обліку в ДПІ у Приморському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області.

В листопаді 2017 року, на підставі пп.20.1.4, п.20.1, ст.20, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України та наказу від 26.09.2017р. №4586, працівниками ГУ ДФС в Одеській області була проведена позапланова виїзна перевірка з питань дотримання ПП АДК+ вимог податкового, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р.

За результатами вказаної перевірки складено акт №681/15-32-14-15/35640886 від 10.11.2017р., яким зафіксовано ряд порушень підприємством вимог діючого податкового законодавства.

На підставі вказаного вище акту перевірки від 10.11.2017р., уповноваженою особою ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.11.2017 року:

- №0042721415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1294 692 грн., з яких за основним платежем - 1086796 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 207896 грн.

- №0042781415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 809091 грн., з яких за основним зобов'язанням - 647273 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 161818 грн.

Не погоджуючись з такими діями та рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з правомірності дій та спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України , в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Як слідує зі змісту приписів п.п.198.1,198.2,198.3 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу ) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно ж із п.198.6 ст.198 ПКУ, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого ) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Як передбачено п.201.1 ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

А згідно із п.201.10 ст.201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

Як визначено приписами п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Зі змісту положень ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996-ХІV від 16.07.1999р. видно, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, рахунки тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, з врахуванням вказаних вище норм, судова колегія зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Також, слід вказати, що ч.ч.1,2 ст.9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. При цьому, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо ) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.

З урахуванням наведеного можливо зробити висновок, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому, право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Таким чином, під час дослідження обсягу податкових прав і обов'язків платника за господарською операцією суди не повинні обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а повинні оцінювати усі надані сторонами докази в сукупності для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції.

Так, як вже зазначалося вище, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту.

Пунктом 44.2 цієї ж статті 44 ПКУ передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до змісту вимог п.п.135.1,135.2 ст.135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст.137, на підставі документів, зазначених у п.135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п.135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до п.135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у п.135.3 цієї статті та у ст.136 цього Кодексу. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (п.п135.5.4 п.135.5 ст.135 ПКУ ).

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше 1-го року ) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ ).

Так, як вбачається з матеріалів справи та вже зазначалося вище, в листопаді 2017 року, на підставі пп.20.1.4, п.20.1, ст.20, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України та наказу від 26.09.2017р. №4586, працівниками ГУ ДФС в Одеській області була проведена позапланова виїзна перевірка з питань дотримання ПП АДК+ вимог податкового, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р.

Законність проведення даної перевірки позивачем фактично не оспорювалася.

По справі встановлено, що за результатами вказаної перевірки було складено акт №681/15-32-14-15/35640886 від 10.11.2017р., в якому зафіксовано ряд порушень підприємством позивача вимог діючого податкового законодавства, а саме: приписів ст.ст.14,44,1434,135,138,139,185,198,201 ПК України.

Так, безпосередньо перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.07.2014р. по 31.12.2016р. податковим органом було встановлено його заниження на загальну суму 647273 грн., а перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за це й же період встановлено їх заниження на загальну суму 185979 грн.

Як видно зі змісту спірного акту перевірки, ревізорами був встановлений факт віднесення ПП АДК+ до складу свого податкового кредиту у відповідних періодах податкової звітності з ПДВ сум податку на додану вартість у розмірі 87725 грн. у складі вартості транспортних послуг, отриманих від ТОВ ТД МІСТ-Експресс (код ЄДРПОУ 36152228 ) та ТОВ ДЕЛІВЕРІ (код ЄДРПОУ 31738765 ).

Але при цьому, відповідач вказує та наполягає на тому, що користування позивачем послугами вказаних вище компаній-перевізників у господарській діяльності за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р. не підтверджено первинними документами, а саме - відсутні товарно-транспортні накладні.

Разом з тим, апеляційний суд, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, не може погодитися з такою позицією контролюючого органу (з якою чомусь помилково погодився суд 1-ї інстанції ), з огляду на наступне.

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, 30.03.2015р. між ПП АДК+ та ТОВ ТД МІСТ-Експресс був укладений договір про надання послуг (доставка відправлень ) №ОД-1000245. Аналогічний договір №Д-Т-00050059 про надання транспортно-експедиторських послуг (доставка відправлень, вантажів ) був укладений 04.07.2016р. і між ПП АДК+ та ТОВ ДЕЛІВЕРІ (т.8 а.с.11-14 ). За умовами вказаних договорів, ТОВ ТД МІСТ-Експресс та ТОВ ДЕЛІВЕРІ надавали ПП АДК+ транспортно-експедиторські послуги та послуги по страхуванню вантажів.

При цьому, слід зазначити, що вказані вище договори про надання транспортно-експедиторських послуг від 30.03.2015р. та 04.07.2016р. діяли в період, який перевірявся і, як видно з матеріалів справи, вони повністю були виконані сторонами, що в свою чергу, підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг ), актами звірок взаєморозрахунків, видатковими та податковими накладними, банківськими платіжними дорученнями (т.8 а.с.1-104 ).

Одночасно судова колегія звертає увагу і на те, що зазначені вище первинні документи на придбання вищевказаних послуг транспортного експедирування повністю відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , розкривають зміст спірних господарських операцій та підтверджують зв'язок придбаних послуг з господарською діяльністю позивача.

Так, як свідчать матеріали справи, у всіх актах виконаних робіт (послуг), у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , зазначено назву документа, дату його складання, назву підприємства, від імені якого складено акт, назву, зміст і обсяг господарської операції, посади, прізвища, ім'я та по-батькові осіб, що їх підписали, та інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні цієї господарської операції, що, в свою чергу, фактично спростовує як висновки акту перевірки, так і висновки суду 1-ї інстанції в цій частині.

Також, одночасно необхідно звернути увагу й на те, що по-перше, існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦКУ ), а по-друге, вищевказані договори повністю відповідають всім вимогам ст.ст.203,205,208 ЦК України і до цього часу (т.б. вже 3 роки) ні ким із сторін у будь-який спосіб неоспорені, недійсними, фіктивними, удаваними або нікчемними - не визнані .

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, ТОВ ТД МІСТ-Експресс та ТОВ ДЕЛІВЕРІ здійснюють діяльність за КВЕД - код 53.20 Інша поштова та кур'єрська діяльність . Специфікою ж роботи підприємства позивача - є здійснення поставок дрібнооптових партій товару (парфумерії), тобто партій, які не можуть забезпечити повне завантаження великого вантажного автомобілю. Тобто, позивач, в даному випадку, фактично використовували послуги ТОВ ТД МІСТ-Експресс та ТОВ ДЕЛІВЕРІ як послуги кур'єрської служби (доставки), за умовами якої, відправнику (або отримувачу ) не надається товарно-транспортна накладна, а замість неї останньому фактично видавалася лише відповідна декларація про приймання вантажу.

Представник позивач в судових засіданнях неодноразово наголошувала на тому, що усі декларації про приймання вантажу , як і акти здачі-прийняття робіт (надання послуг ), акти звірок взаєморозрахунків та податкові накладні були надані перевіряючим і під час проведення спірної перевірки, однак відповідач, посилаючись на те, що вказані документи не є товарно-транспортними накладними і в них не конкретизовано товар (т.б. його назву, кількість, вагу та інш. ), а лише вказано - вантаж , так і не прийняв їх до уваги.

Що ж стосується факту відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, по-перше, ТТН та кур'єрська накладна не є формами первинного документу затвердженого зразка в розумінні ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а отже стверджувати, що вони мають якісь дефекти форми та змісту не можна.

Крім того, діючим законодавством України товарно-транспортна накладна (ТТН) передбачена виключно як документ транспортного обліку . Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затв . наказом Мінтрансу від 14.10.1997р. №363 ), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортною процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

По-друге, позивач надав до суду 1-ї та 2-ї інстанцій усі наявні в нього докази транспортування товару кур'єрськими службами ТОВ Делівері та ТОВ ТД Міст Експрес , зокрема, засвідчені належним чином копії кур'єрських накладних, що за своїм змістом відповідають змісту ТТН, адже містять опис товару, назви товаровідправника і товароотримувача, маршрут та адресу пересилання (доставки). До того ж, необхідно звернути увагу й на те, що на кожній з кур'єрських накладних наявні відповідні відмітки, т.б. посилання на конкретні видаткові накладні, в яких безпосередньо і перелічений весь товар (т.б. назва, номенклатура, кількість, вартість та інш .), який перевозиться (доставляється ). Також позивачем було надано до суду і реєстр кур'єрських накладних із зазначенням в ньому видаткових накладних, до яких вони складалися.

Як вбачається з преамбули Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , цими Правилами не регламентуються перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості. Тобто, перевезення пошти має здійснюватися в окремому від перевезення вантажів порядку та окремо документуватись, а тому, при наданні таких поштових послуг, товарно-транспортна накладна не є обов'язковою (т.б. не складається ).

А як видно зі змісту положень п.94 Правил надання послуг поштового зв'язку (затв. Постановою КМУ від 05.03.2009р. №270 ), порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам визначається на підставі договору, що укладається юридичною особою з оператором поштового зв'язку за місцем обслуговування. Конкретного документа, який підтверджує факт передачі поштового відправлення від оператора поштового зв'язку одержувачу, чинним законодавством не передбачено.

Отже, виходячи з того, що основою для бухгалтерського та податкового обліку є первинні документи, колегія суддів погоджується з позицією позивача про те, що при отриманні поштою товару такими документами може бути накладна, акт приймання-передачі або інший документ. При цьому, головною умовою є дотримання всіх обов'язкових для первинного документа реквізитів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що послуги поштового зв'язку можуть надавати лише оператори поштового зв'язку, до яких входить не тільки ТОВ Нова Пошта , а і контрагенти позивача - ТОВ Делівері та ТОВ ТД Міст Експрес , які, до речі повністю підтвердили свою співпрацю з позивачем у спірний період та факт перевезення ними вантажів саме у вигляді парфумерних виробів в коробках у скляній тарі (листи від 30.11.2018р. і 03.12.2018р. , т.13, а.с.8,12 ). Оскільки різні листи, пакети, посилки, бандеролі є поштовими відправленнями, то і пересилка/доставка таких вантажів чи документів через цих кур'єрів з наступним віднесенням відповідних витрат на транспортування безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю позивача, а відтак сума на пересилку товару (вантажу) службами кур'єрської доставки ТОВ Делівері та ТОВ ТД Міст Експрес була правомірно віднесена позивачем на витрати.

Таким чином, на операторів поштового зв'язку, до яких віднесено контрагентів позивача, не розповсюджуються вимоги, щодо складання ТТН, а доказом надання послуги можуть бути відповідно кур'єрські накладні.

При цьому, одночасно слід зазначити, що аналогічну правову позицію з цього спірного питання неодноразово висловлював і ВАС України, зокрема, в своїх ухвалах від 30.03.2016р. по справі №К/800/31230/15, від 03.02.2016р. у справі №К/800/56473/14 та від 15.12.2016р. по справі К/800/15642/14.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія дійшла висновку про те, що відповідачем, в даному випадку, у зв'язку з нібито неможливістю встановлення використання послуг транспортного експедирування, отриманих ТОВ ТД МІСТ ЕКСПРЕСС та ТОВ ДЕЛІВЕРІ у провадженні господарської діяльності за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р. без підтвердження первинними документами, було неправомірно встановлено заниження податкових зобов'язань з ПДВ на суму 87725 грн.

Далі, як вже зазначалося вище, спірною перевіркою правомірності визначення податкового кредиту встановлено завищення його позивачем на загальну суму 461294 грн.

Так, як вбачається зі спірного акту перевірки, ПП АДК+ було віднесено до складу податкового кредиту за жовтень, листопад і грудень 2014р. суми ПДВ у загальному розмірі 40249 грн. від вартості товару (парфумерна продукція), отриманого від підприємства ТОВ САЛЕМ ТОРГ (код ЄДРПОУ 39317614 ), в результаті чого було завищено податковий кредит по ПДВ на суму 40249 грн.

Також, зі змісту цього ж акту перевірки видно, що ПП АДК+ до складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ в загальному розмірі - 416672 грн. - по контрагентам ТОВ СКАЙМІСТ (код ЄДРПОУ 39187934 ), ТОВ МАГНАТ ПК (код ЄДРПОУ 39416298 ), ТОВ БУД-ГУД (код ЄДРПОУ 40282022 ), ТОВ ГАММА ОЙЛ (код ЄДРПОУ 39809010 ).

Крім того, цією перевіркою був встановлений і факт віднесення позивачем до складу податкового кредиту у відповідних періодах податкової звітності сум податку на додану вартість від товарів, послуг, отриманих від інших підприємств - ТОВ МАЙДАН ЦЕНТР ІНВЕСТ (код ЄДРПОУ 39290802 ), ТОВ СОНТАС (код ЄДРПОУ 40180963 ), ТОВ ДРИМТАУН (код ЄДРПОУ 39265671 ), не пов'язаних з провадженням господарської діяльності у періоді з 01.10.2014р. по 31.12.2016р. на суму 95596 грн.

При чому, в обґрунтування своєї позиції щодо завищення позивачем свого податкового кредиту податковий орган вказує як на нереальність господарських операцій із вказаними вище контрагентами, так і на певні розбіжності в податковій звітності (а саме не відображено податкові зобов'язання ), які були встановлені системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС, між сумою податкового кредиту з податку на додану вартість ПП АДК+ та сумою податкового зобов'язання вказаних контрагентів.

Так, як слідує з матеріалів справи та пояснень представника відповідача, податковий орган фактично обгрунтовує неможливість реального здійснення контрагентом позивача - ТОВ САЛЕМ ТОРГ господарських операцій виключно інформацією, отриманої від Жовтневої ОДПІ м. Маріуполя ГУ Міндоходів у Донецькій області, а саме актом від 04.02.2015р. №5057/05-81-22-02-10-5 щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ САЛЕМ ТОРГ (код ЄДРПОУ 39317614 ) з платниками податків за період жовтень-грудень 2014р. (підприємство не знаходиться за юридичною адресою ).

Разом з тим, на думку суду 2-ї інстанції, вказана вище інформація або акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача взагалі не є належними доказами в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій між контрагентом та позивачем, оскільки ними зафіксовано лише факт наявності певних перешкод для здійснення податкової перевірки органом ДФС, тобто первинна документація і реальність господарських операцій такого платника не були предметом перевірки.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки також, в свою чергу, не є належним доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Як вбачається з приписів діючого законодавства, належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Разом з тим, відповідного витягу з цього Реєстру з наявністю такого запису на момент укладення і виконання вказаних угод податковим органом не надано. Натомність, в матеріалах справи міститься витяг з ЄДР, який підтверджує, що ТОВ САЛЕМ ТОРГ як на момент укладення спірних угод із позивачем, так і на момент їх повного виконання, було зареєстровано в цьому Реєстрі, а також було платником ПДВ, т.б. мало право на виписку податкових накладних.

Також, одночасно ще слід вказати й про те, що на жодну зі сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та у залежність від стану податкового обліку його контрагента, а також від того, за рахунок яких саме ресурсів (власних або залучених ) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником.

В той же час, в матеріалах справи наявні усі належні докази (т.б. договор, видаткові накладні, податкові накладні, банківські платіжні документи та кур'єрські накладні, що підтверджують доставку товарів ), які повністю підтверджують факт придбання позивачем у даного контрагента парфумерної продукції, а також аналогічні первинні документи, що підтверджують наступну реалізацію позивачем цих же товарів своїм покупцям.

Необхідно зазначити, що усі вказані вище первинні документи складенні в повній відповідності до вимог чинного законодавства і факту порушення порядку їх складення судом 2-ї інстанції не встановлено.

При цьому, окремо слід вказати й про те, що цією спірною перевіркою одночасно було чітко встановлено факт оприбуткування товару та списання його на витрати господарської діяльності (зменшення собівартості реалізованого покупцям товару ), а також не встановлено нереальності фактів поставки цього товару покупцям позивача.

Далі, стосовно нібито виявленого відповідачем факту завищення ПП АДК+ свого податкового кредиту по контрагентам ТОВ СКАЙМІСТ , ТОВ МАГНАТ ПК , ТОВ БУД-ГУД , ТОВ ГАММА ОЙЛ , ТОВ МАЙДАН ЦЕНТР ІНВЕСТ , ТОВ СОНТАС , ТОВ ДРИМТАУН , судова колегія зазначає наступне.

Так, як вже вказувалося вище, податковий орган на підтвердження своєї позиції вказує на певні розбіжності в податковій звітності (обліку) та на нереальність господарських операцій із даними контрагентами, оскільки у цих підприємств нібито відсутні необхідні умови для здійснення таких господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби.

Однак, разом з тим, зазначені вище висновки податкового органу, на думку колегії суддів, мають лише характер припущень і, окрім податкової інформації з інших податкових органів (яка до речі була складена в період значно пізніше, ніж позивачем здійснювалися ці операції із постачальниками ), в порушення вимог ч.2 ст.77 КАС України, не підтверджуються жодними належними доказами.

Крім того, діючим законодавством взагалі не передбачено, що податкова інформація є беззаперечним доказом вчинення платником податкового правопорушення, а отже, у справах про оскарження податкового повідомлення - рішення, рішення суду не може ґрунтуватися виключно на податковій інформації, яка, в свою чергу, не віднесена до підстав звільнення від доказування, і не може вважатися достовірним доказом у розумінні ст.75 КАС України, адже із зазначеної податкової інформації не можна встановити дійсні обставини справи, зокрема, правовідносини між позивачем та його постачальниками, так як податкова інформація стосується лише тільки самих постачальників або навіть їх контрагентів.

Натомність, в матеріалах справи містяться достатні докази саме реального здійснення вказаних господарських операцій з даними контрагентами (які на момент виникнення правовідносин були платниками ПДВ та були зареєстрованими в ЄДРЮО та ФОП ), а саме: договори, видаткові та кур'єрські накладні, банківські платіжні доручення, а також податкові накладні цих контрагентів - постачальників із доказами їх реєстрації, що, в свою чергу, повністю виключає можливість наявності зазначених у спірному акті розбіжностей, оскільки реєстрація податкових накладних здійснюється після перевірки не тільки правильності їх заповнення, але й раніше зареєстрованих податкових накладних контрагентами - постачальниками по ланцюгу.

Отже, враховуючи вказані обставини, судова колегія вважає, що висновок податкового органу про безтоварний характер спірних операцій є помилковим і передчасним, ґрунтується лише на припущеннях та на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

Критично розцінює судова колегія і доводи відповідача про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди, які повинні грунуватися на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, що виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 ЦК України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. Разом з тим, жодних доказів наявності у сторін спірних угод узгодженого умислу на вчинення дій у порушення податкового законодавства або на безпідставне отримання податкової вигоди, відповідачем не надано.

Крім того, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися і вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Проте, як встановлено з матеріалів справи, жодні кримінальні справи ні відносно керівника позивача - ПП АДК+ , ні відносно керівників постачальників - ТОВ СКАЙМІСТ , ТОВ МАГНАТ ПК , ТОВ БУД-ГУД , ТОВ ГАММА ОЙЛ , ТОВ МАЙДАН ЦЕНТР ІНВЕСТ , ТОВ СОНТАС , ТОВ ДРИМТАУН , не порушувалися взагалі.

І на останнє, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з вимогами податкового і цивільного законодавства існують такі поняття як добросовісний платник та презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагенти у 2-й чи 3-й ланках ланцюга , не виконали своїх податкових зобов'язань чи мають якісь дефекти, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

При чому, слід зазначити, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями та практикою Європейського Суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України , Проніна проти України , Суомінен проти Фінляндії , Щокін проти України , Булвес АД проти Болгарії , Ятрідіс проти Греції , Сєрков проти України , Федорченко та Лозенко проти України ), яка, в свою чергу, відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини , застосовується як джерело права.

У відповідності до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства, в зв'язку із чим, позові вимоги є обгрутнованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення має право скасувати його повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв'язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.2 ст.9 та п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати судове рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.

Крім того, у відповідності до приписів ст.ст.132,139 КАС України, одночасно судова колегія також вважає за необхідне стягнути на користь позивача і фактично сплачений ним судовий збір у загальному розмірі 81224,79 грн. (з яких за подання позовної заяви - 32513,79 грн.; за подання апеляційної скарги - 48711 грн.).

Керуючись ст.ст.132,139,143,308,311,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства АДК+ - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року - скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов Приватного підприємства АДК+ - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 21.11.2017 року №0042721415 та №0042781415.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства АДК+ (код ЄДРПОУ 35640886 ) судовий збір у розмірі 81224,79 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 10.12.2018р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук