Постанова

від 13.07.2022 по справі 348/3355/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 липня 2022 року

м. Київ

справа № 348/3355/13-ц

провадження № 61-19057св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивачі: прокурор Надвірнянського району Івано-Франківської області (Надвірнянської окружної прокуратури) в інтересах держави в особі Переріслянської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, у складі судді Грещука Р. П., від 19 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Василишин Л. В., Горейко М. Д., від 20 жовтня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та інформація про рух справи у судах

У листопаді 2013 року прокурор Надвірнянського району Івано-Франківської області (Надвірнянської окружної прокуратури) в інтересах держави в особі Переріслянської сільської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, звільнення та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що перевіркою додержання вимог земельного законодавства у с. Волосів Надвірнянського району встановлено, що відповідач самовільно захопила земельну ділянку, площею 0,0044 га, по

АДРЕСА_1 , яка згідно з генеральним планом села є частиною проїжджої дороги та встановила на ній бетонний фундамент для огорожі.

За вказане правопорушення 22 серпня 2012 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства складено протокол про адміністративне правопорушення та згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення № 000015 ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 531 КУпАП України і зобов`язано звільнити самовільно захоплену земельну ділянку.

Зайняття частини громадської дороги та встановлення на ній бетонної огорожі створює перешкоди іншим мешканцям села в користуванні дорогою.

Посилаючись на викладене, прокурор просив суд зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою територіальної громади АДРЕСА_1 ,

площею 0,0044 га, шляхом знесення самовільно встановленої бетонної огорожі земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 та повернути територіальній громаді с. Волосів самовільно зайняту за рахунок цієї огорожі частину дороги, відновити попередні межі земельної ділянки та проїжджої частини вулиці, яку вона самовільно зайняла.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області

від 21 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2014 року, позов прокурора задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою територіальної громади, площею

0,0044 га, по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) самовільно встановленої бетонної огорожі вказаної земельної ділянки з боку АДРЕСА_1 та повернути територіальній громаді с. Волосів Надвірнянського району самовільну зайняту за рахунок цієї огорожі частину дороги, яка прилягає до присадибної ділянки ОСОБА_3 .

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірна земельна ділянка зайнята ОСОБА_3 самовільно, а отже підлягає поверненню територіальній громаді с. Волосів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 липня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, скасовуючи оскаржувані рішення, вказала, що судами належним чином не перевірено належність і допустимість наданих сторонами доказів та не надано їм правової оцінки, зокрема, поза увагою судів залишилося те, що постанова про накладення адміністративного стягнення від 22 серпня 2012 року № 000015 не містить підпису посадової особи, яка розглядала справу про адміністративне правопорушення, відбитку печатки відповідного державного органу, не зазначено на підставі яких документів зроблено висновок про самовільне зайняття ОСОБА_3 частини проїжджої дороги, площею 0,0044 га.

У вересні 2015 року прокурор, посилаючись на те, що на підставі ухвали суду було проведено викопіювання робіт із землеустрою для встановлення зовнішніх меж земельної ділянки відповідача у натурі, за результатами якого встановлено самовільне захоплення земельної ділянки територіальної громади більшої площі, чим зазначено у позові, остаточно сформулювавши позовні вимоги просив суд:

- зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою державної власності територіальної громади с. Волосів Надвірнянського району, площею 0,0064 га, по АДРЕСА_1 , шляхом знесення самовільно встановленої бетонної огорожі земельної ділянки з боку АДРЕСА_1 та повернути територіальній громаді с. Волосів самовільно зайняту за рахунок цієї огорожі частину дороги, яка прилягає до її присадибної ділянки;

- зобов`язати ОСОБА_3 відновити попередні межі присадибної земельної ділянки для обслуговування будинковолодіння по

АДРЕСА_1 та проїжджу частину АДРЕСА_1 .

У грудні 2015 року представником Переріслянської сільської ради подана заява, згідно з якою сільська рада не підтримує заявлених вимог прокурора та просить залишити позов без розгляду.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області

від 23 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2016 року, позов прокурора залишено без розгляду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року касаційну скаргу прокурора задоволено. Ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2016 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Колегія суддів виходила з того, що суд, залишаючи без розгляду позов за заявою особи, яку представляє прокурор, повинен також встановити, чи не порушуються такою відмовою державні чи суспільні інтереси або права інших осіб.

У травні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивували тим, що зайняття відповідачем частини громадської дороги та встановлення на ній бетонної огорожі створює їм як мешканцям села перешкоди у користуванні дорогою, а добровільно звільнити самовільно захоплену земельну ділянку та знести огорожу відповідач відмовляється.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою (дорогою) територіальної громади села, площею 0,0044 га, по

АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) самовільно встановленої бетонної огорожі вказаної земельної ділянки з боку АДРЕСА_1 та повернути територіальній громаді с. Волосів Надвірнянського району самовільно заняту за рахунок цієї огорожі частину дороги, яка прилягає до присадибної ділянки ОСОБА_3 .

Ухвалою Надвірнянського районного суду, у складі судді Вінтоняк М. Б.,

від 19 травня 2017 року об`єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (№ 348/920/17) із справою за позовом прокурора (№ 348/3355/13-ц).

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області

від 19 липня 2021 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 30 липня 2021 року про виправлення описки та додаткових рішень від 09 серпня

2021 року, від 17 листопада 2021 року, позов прокурора та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою (дорогою) державної власності Переріслянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, площею 0,0064 га, по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) самовільно встановленої бетонної огорожі земельної ділянки з боку АДРЕСА_1 та повернути Переріслянській сільській раді Надвірнянського району Івано-Франківської області самовільно зайняту за рахунок цієї огорожі частину дороги, яка прилягає до її присадибної ділянки.

Зобов`язано ОСОБА_3 відновити попередні межі присадибної земельної ділянки для обслуговування будинковолодіння по

АДРЕСА_1 та проїжджу частину АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 19 липня 2021 року залишено без змін.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3 самовільно зайняла та використовує земельну ділянку, площею 0,0064 га, шляхом встановлення бетонної огорожі.

Сільською радою рішення про надання ОСОБА_3 у власність або в користування спірної земельної ділянки не приймалося та дозвіл на встановлення огорожі на спірній ділянці не надавався, тому вказана земельна ділянка є самовільно зайнятою і підлягає звільненню, з одночасним її приведенням у первинний стан за рахунок відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , вказуючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити до апеляційного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 листопада 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з районного суду.

У лютому 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_3 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду

від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вказує на порушення норм процесуального права, що виявилось у тому, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Наголошує, що рішенням Волосівської сільської ради від 17 серпня

2007 року «Про передачу у власність земельної ділянки» їй передано у власність земельну ділянку, площею 0,2500 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Згідно з планом земельної ділянки відстань від житлового будинку до АДРЕСА_1 становить 5 м. На зазначеній відстані нею було встановлено бетонний фундамент для огорожі, на місці якого попередньо знаходилася дерев`яна огорожа, по якій землевпорядна організація визначила межі її приватизованої земельної ділянки.

Стверджує, що згідно з постановою Надвірнянського районного суду

від 11 квітня 2014 року визнано неправомірними дії державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області, визнано нечинною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення від 22 серпня 2012 року.

Із план-схеми акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства не зрозуміло як проводилися обміри, яким чином комісія дійшла висновку, що саме нею, а не іншими особами, що проживають навпроти, зайнято частину дороги. В акті зазначені орієнтовні розміри земельної ділянки без прив`язки до будь-якої точки координат, будівлі, меж.

Судами попередніх інстанції не взято до уваги, що саме її сусідами навпроти самовільно захоплено частину вул. Мазепи.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є її сусідами, їх домоволодіння розташоване на значній відстані від її будинку та у земельній документації ОСОБА_2 зазначено, що ширина АДРЕСА_1 становить 8 м, а не 12 м, з чим він погодився у 2007 році, оформлюючи право власності на землю.

Згідно генплану с. Волосів 1980 року ширина АДРЕСА_1 складає 12 м, а проїжджа частина тільки 3,5 м, тобто вона не могла загородити проїжджу частину дороги.

Долучена до позовної заяви схема земельної ділянки, зроблена

ПП « ОСОБА_4 », не відповідає вимогам Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. Також вказана схема не відповідає схемам земельної ділянки, що відображені у висновку експерта

від 18 вересня 2020 року.

Вважає, необґрунтованим висновок експерта від 18 вересня 2020 року.

По першому питанню експертом встановлено фактичну протяжність земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 , тобто ширину її земельної ділянки вздовж дороги, а не вглиб такої. По другому питанню експерт встановив орієнтовну межу її земельної ділянки без наявності реальних межових знаків, а її земельна ділянка межує з ділянкою батька і вона за згодою користується частиною його земельної ділянки. По третьому питанню внесення в Публічну кадастрову карту України неправильних координат земельної ділянки не залежало від її дій чи бездіяльності, а по четвертому питанню експерт, визначаючи ширину дороги навпроти її домоволодіння, проводив обмір від огорожі домоволодіння, що розташоване навпроти, однак чи встановлена така відповідно до державного акту ніхто не перевіряв, а матеріали справи містять документи про непогодження передачі у власність земельної ділянки навпроти через знаходження такої у смузі розширення вул. Мазепи.

Апеляційний суд не надав оцінки доводам її апеляційної скарги щодо необґрунтованості висновку експерта від 18 вересня 2020 року. Також судами попередніх інстанцій не надана належна оцінки всім доказам, що містяться в матеріалах справи.

У грудні 2021 року ОСОБА_3 подала додаткові пояснення, в яких зазначила, що на її замовлення була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і внесені відомості до автоматизованої системи державного земельного кадастру про земельну ділянку та уточнені координати поворотних точок меж земельної ділянки. В технічній документації містяться відомості про встановлені межові знаки

від 26 жовтня 2021 року. Ці межі земельної ділянки відповідають фактичному використанню. Після виготовлення технічної документації було виправлено помилки в координатах її земельної ділянки. Таким чином, виготовлена технічна документація свідчить, що фактичне використання нею приватизованої ділянки земельної ділянки відповідає правовстановлюючим документам, а тому в її діях відсутнє будь-яке порушення земельного законодавства України.

До вказаних пояснень долучила копію окремих сторінок технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої в 2021 році, графічні матеріали (викопіювання), що роздруковані із Публічної кадастрової карти України.

Також в окремому клопотанні, поданому у квітні 2022 року, заявниця просить приєднати до матеріалів справи докази, а саме: рішення Переріслянської сільської ради від 16 лютого 2022 року № 349-12/2022 та виписку з протоколу засідання постійної комісії земельних відносин

від 11 лютого 2022 року, з яких вбачається, що сільською радою та комісією вирішено залишити ширину АДРЕСА_1 у фактично існуючих розмірах і при розробленні генерального плану врахувати фактичне землеволодіння.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Волосівської сільської ради «Про передачу у власність земельної ділянки» від 17 серпня 2007 року № 82-8/2007 передано у власність

ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення сільської ради 14 грудня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 020278, згідно з яким ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,2500 га, розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2624080901:01:001:0028.

Відповідно до плану відводу земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_3 , затвердженого головним архітектором Надвірнянського району, та схеми виносу осей будівель відстань від межі земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 до житлового будинку становить 5 м.

Згідно з актом про самозахоплення земельної ділянки, складеним комісією Волосівської сільської ради 02 листопада 2009 року, ОСОБА_3 у

1996 році виділена земельна ділянка для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0,25 га, визначено в натурі межі ділянки, однак ОСОБА_3 порушила межу між своєю ділянкою та дорогою. Землевпорядником Волосівської сільської ради 02 листопада 2009 року здійснено обміри земельної ділянки, якою користується ОСОБА_3 , згідно з якими площа ділянки становить 0,3160 га.

Волосівська сільська рада 09 листопада 2009 року направила ОСОБА_3 лист, яким зобов`язувала її до 15 листопада 2009 року ліквідувати порушення межі з боку АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20 серпня 2012 року, складеного державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області Будзак Н. М. за участі головного архітектора Надвірнянського району, встановлено, що ОСОБА_3 самовільно зайняла частину проїжджої дороги, шляхом встановлення бетонного фундаменту для огорожі і орієнтовна площа самовільно зайнятої земельної ділянки становить 0,0044 га, земельна ділянка належить до земель житлово-громадської забудови Волосівської сільської ради.

Державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області Будзак Н. М. 22 серпня 2012 року відносно ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення № 000015 за самовільне зайняття земельної ділянки. Відповідно до вказаного протоколу ОСОБА_3 самовільно зайняла частину проїжджої дороги, шляхом встановлення бетонного фундаменту для огорожі.

Постановою Надвірнянського районного суду від 11 квітня 2014 року скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення

від 22 серпня 2012 року № 000015.

За результатами повторної перевірки з питання виконання ОСОБА_3 умов припису № 001069 від 26 вересня 2012 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області Будзак Н. М., 30 жовтня 2012 року встановлено, що ОСОБА_3 не виконала умов припису № 001069 та не звільнила самовільно зайняту земельну ділянку.

Відповідно до протоколу засідання земельної комісії Волосівської сільської ради від 05 червня 2013 року ОСОБА_3 самовільно збільшила площу своєї земельної ділянки, захопивши проїжджу частину дороги в

АДРЕСА_1 , ширина якої згідно генерального плану становить 12 м, звівши огорожу.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 15 липня 2013 року, складеним державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області Будзак Н. М. у зв`язку з невиконанням умов припису, на час проведення обстеження земельної ділянки встановлено, що ОСОБА_5 не звільнила і не привела у придатний до використання стан самовільно зайняту земельну ділянку.

Згідно з даними геодезичної зйомки земельної ділянки та робіт із землеустрою для встановлення (відновлення) зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної спеціалістом - директором

ПП «Карпатигеодезпроект» ОСОБА_6 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку ОСОБА_3 , вбачається, що відстань від осі сторони житлового будинку до зведеної огорожі становить від 6,95 м до 8,5 м, площа земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 , яка самовільно зайнята, становить 0,0064 га.

За результатами проведення призначеної судом першої інстанції експертизи складено висновок експерта № 2046/19-28/2179/2180/20-28 від 18 вересня 2020 року, згідно з яким:

1. Встановлено, що на місцевості межі земельної ділянки ОСОБА_3 не відповідають межам та розмірам зазначеним в державному акті зі сторони АДРЕСА_1 , а саме фактична протяжність земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 є більшою від визначеної державним актом на 1,5 м.

2. За результатами проведеного обстеження і топографо-геодезичної зйомки земельної ділянки з кадастровим номером 2624080901:01:001:0028, за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що фактично в користуванні ОСОБА_3 знаходиться земельна ділянка площею 0,2916 га.

3. Фактичний порядок користування земельною ділянкою не відповідає розмірам земельної ділянки, зазначеної в правовстановлюючому документі (державному акті). Однак експертом зазначено, що за даними Публічної кадастрової карти України (https://map.land.gov.ua), яка згідно зі статтями 1, 2, 35, 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр» є офіційними відомостями Державного земельного кадастру, в розділі шари аналітичні, а саме в шарі ділянок з помилками геометрії міститься земельна ділянка з кадастровим номером 2624080901:01:001:0028.

4. За результатами камеральної обробки отриманих даних при топографо-геодезичній зйомці і проведеного дослідження встановлено, що фактична ширина АДРЕСА_1 від огорожі встановленої ОСОБА_3 становить 7,24 м.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Статтею 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частин першої, другої ї статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У розглядуваній справі суди, на підставі наданих сторонами доказів, встановили, що відстань від житлового будинку до зведеної ОСОБА_3 огорожі більша, ніж погоджено у плані відводу належної їй земельної ділянки, фактична ширина огородженої земельної ділянки зі сторони

АДРЕСА_1 та площа земельної ділянки, що знаходиться в її користуванні, більша від визначених державним актом і зазначених у технічній документації із землеустрою розмірів.

Враховуючи наведене, суди обґрунтовано вказали, що ОСОБА_3 допустила самовільне зайняття земельної ділянки, здійснивши будівництво бетонної огорожі на земельній ділянці (частині вулиці), яка їй не відводилась.

Згідно з даними геодезичної зйомки земельної ділянки та робіт із землеустрою для встановлення (відновлення) зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 площа земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 , яка самовільно зайнята відповідачем, становить 0,0064 га.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору, оскільки судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.

Посилання ОСОБА_3 на те, що апеляційний суд не надав оцінки доводам її апеляційної скарги щодо необґрунтованості висновку експерта

від 18 вересня 2020 року, є безпідставними, оскільки зазначеному доказу була надана оцінка у сукупності з іншими доказами.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо не дослідження доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом першої та апеляційної інстанцій надано оцінку доказів відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Нові докази, надані ОСОБА_3 до касаційного суду, не можуть бути враховані Верховним Судом, оскільки надання та дослідження нових доказів під час касаційного провадження чинним ЦПК України не передбачено.

Розгляд справи № 348/3355/13-ц було розпочато у листопаді 2013 року, а отже відповідач мала достатньо часу для доведення своїх заперечень проти позову та надання відповідних доказів в судах попередніх інстанцій.

Зважаючи на викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам викладеним у постанові Верховного Суду від 25 червня

2020 року у справі № 924/233/18, на які заявник посилається у касаційній скарзі.

Доводам касаційної скарги, які аналогічні доводам апеляційної скарги, надана відповідна оцінка апеляційним судом, з якою погоджується і Верховний Суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Оскільки перегляд справи в касаційному порядку завершено, відсутні підстави для вирішення Верховним Судом клопотання ОСОБА_3 щодо зупинення виконання оскаржених судових рішень.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області

від 19 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта