Постанова

від 13.07.2022 по справі 541/1804/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/1804/19 Номер провадження 22-ц/814/223/22Головуючий у 1-й інстанції Вергун Н. В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

Суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

за участю секретаря судового засідання Владімірова Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Господар», державного реєстратора Виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області Голуб Марини Сергіївни, про визнання протиправними та скасування рішень і записів, припинення речового права

за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Якименка Олександра Володимировича,

на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 12 жовтня 2021року,

ВСТАНОВИВ:

13 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного судуПолтавськоїобласті з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний реєстратор Виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району та області Голуб М.С. про визнанняпротиправними та скасування наказів ГУ ДГК уПолтавській областіза номерами 8436 СГвід 06 грудня 2018 рокуі 3500 - СГвід21 травня2019року,скасування запису у Поземельнійкнизі щодо реєстрації земельної ділянкиз кадастровимномером5323288600:00:002:0399, що знаходиться на території Миргородського районуПолтавської області,та визнаннянезаконним і скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Терешківської сільської радиПолтавського району та області Голуб М.С. від06 червня2019 року№ 47241425 /дата державної реєстрації права власності- 03 червня2019 року,запис про правовласності № 31895954 /продержавну реєстрацію права власностіназазначену земельнуділянку за ОСОБА_2 / а. с. 2 6, т. 1/.

25 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про зміну предмету позову, відповідно до якої просив залучити до участі у справі в якості співвідповідача ТОВ « Господар » та:

- визнати незаконним і скасувати наказ ГУ ДГК у Полтавській області № 8436 СГ від 06 грудня 2018 року, скасувати запис у Поземельній книзі про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5323288600:00:002:0399 та визнати припиненими усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки, в тому числі й право оренди ТОВ «Господар»;

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ ДГК у Полтавській області № 3500 СГ від 21 травня 2019 року;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району та області Голуб М.С. № 47241425 від 06 червня 2019 року / а.с.231-233, т.1 /.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 10 липня 2014 року та пізніше, 12 грудня 2014 року, він звертався до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власностісільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства на умовах оренди за межами населеного пункту на території Черевківської сільської ради Миргородського району. Проте, у задоволенні цих клопотань листом за № 31-16-0.4-5742/2-14 від 14 серпня 2014 року та листом за №31-16-0.4-847/2-15 від 31 січня 2015 року було відмовлено.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 липня 2015 року у справі № 816/2053/15, яка ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 рокузалишена без змін, адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ Держземагенства у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення ГУ Держземагенства у Полтавській області, викладеного у листі за №31-16-0.4-847/2-15 від 31 січня 2015 року - задоволено, вказане рішення визнано протиправним, у результаті чогойого скасовано.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 вважає, що починаючи з 23 листопада 2015 року його клопотання від 12 грудня 2014 року мало б бути розглянуто ГУ Держземагенства у Полтавській області на його користь, а цього останнім не зроблено Вважає, що відповідачу протиправно надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області.

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 12 жовтня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення районного суду, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Скаржник вказував, що місцевий суд залишив поза увагою той факт, що відповідач, Головне управління Держземагенства у Полтавській області, належним чином не виконав рішення Полтавського окружного суду від 24.07.2015 № 816/2053/15, яке набрало законної сили, щодо розгляду питання про надання йому дозволу на розробку проектної документації щодо відведення земельної ділянки, що, на його думку, свідчить про їх неправомірну поведінку, порушення принципу «належного урядування».

Висновки місцевого суду в тій частині, що позивач не скористався своїм правом у відповідності з вимогами статті 123 Земельного Кодексу України самостійно замовити розробку документації проекту землеустрою не позбавляло відповідача обов`язку розглянути його заяву та виконати судове рішення.

Суд не звернув уваги на ту обставину, що він мав «законний інтерес» в отриманні в користування цієї земельної ділянки та наявне порушення його права, що відповідає змісту статті 1 протоколу№ 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод та узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими в постанові №461/2132/17 від 25.04.2018, №688/2908/16-ц від 29.09.2020.

Також, вказував, що присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, яка була приватизована за рахунок земельної ділянки, яку він мав намір отримати в оренду, не свідчить про знищення первинної земельної ділянки та, на його думку, не впливає на можливість захисту прав та інтересів, про що свідчать правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 №367/2022/15-ц.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області прохав рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В обґрунтування відзиву вказував, що рішення місцевого суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а також правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 17.10.2018 № 380/624/16-ц, від 29.09.2020 № 688/2908/16-ц.

Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_1 10 липня 2014 року звернувся до Головного управління Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 123,3 га, для ведення фермерського господарства на умовах оренди за межами населеного пункту на території Черевківської сільської ради Миргородського району.

Листом від 14 серпня 2014 року за № 31-16-0.4-5742/2-14 Головне управління Держземагенства у Полтавській області залишило без задоволення клопотання ОСОБА_1 від 10 липня 2014 року, у зв`язку з тим, що наданий заявником графічний матеріал не дає можливості визначити межі земельної ділянки та відповідно її правовий статус (а.с. 18, т.1).

12 грудня 2014 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з земель державної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 119,3 га, з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Черенковської сільської ради Миргородського району Полтавської області (а.с. 19, т.1).

За наслідками розгляду зазначеного клопотання заступником начальника Головного управління Держземагенства у Полтавській області Шилом О.Г. прийнято рішення, викладене у листі від 31 січня 2015 року за №31-16-0.4-847/2-15 про залишення клопотання без задоволення (а.с. 23, т.1).

Позивач не погодився із зазначеним рішенням Головного управління Держземагенства у Полтавській області, викладеним у листі, та оскаржив його до адміністративного суду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 липня 2015 року у справі №816/2053/15, яка ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року залишена без змін, адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ Держземагенства у Полтавській області задоволено частково, визнано протиправнимта скасованорішення Головного Управління Держземагенства у Полтавській області, викладене у листі від 31 січня 2015 року за №31-16-0.4-847/2-15, про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Разом зтим,у частиніпозовних вимог про зобов`язання надати наказ на ім`я ОСОБА_1 по розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 119,3 га, з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області - відмовлено.

Відповідач ОСОБА_2 , який являєтьсяучасником бойових дій, звернувшись 21 листопада 2018 року з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на територіїЧеревківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, отримав дозвіл на розроблення даної документації (наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області за №8394-СГ від 06 грудня 2018 року) та в подальшому, замовник виготовив на його замовлення проект землеустрою.

16 травня 2019 року відповідач ОСОБА_2 , звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо надання у приватну власність земельноїділянки з кадастровимномером 5323288600:00:002:0399, площею 2 га, що знаходиться на території Миргородського району Полтавської області.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області за № 3638-СГ від 21 травня 2019 року затверджено зазначений проект землеустрою та передано земельну ділянку у власність ОСОБА_2 ( т.1 а. с. 37).

Встановивши вище вказані обставини місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 більше не скористався своїми правами та не звертався до ГУ Держземагенства у Полтавській області з подібними клопотаннями, не замовив розробку проекту землеустрою з використанням правила «мовчазної згоди», а також, не оскаржив бездіяльність органу виконавчої влади з метою отримання відповідного рішення - наказу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Тобто, не вжив будь-яких заходів з подальшого оформлення певних прав на земельну ділянку. Також, місцевий суд при вирішенні спору врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14- 301цс18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц, про те, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно частини 1статті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто, спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписамиЗемельного кодексуУкраїни (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

У силу частин 2, 3, 4, 6, 10статті 123 ЗК Україниособа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, передають у користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленомустаттею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядуванняу двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюється затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частин 1, 4, 5статті 186-1 ЗК Українипроект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Розробник подає на погодження до органу, визначеному в частині 1 цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки, оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах 2і 3 цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах 1-3 цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому.

Відповідно до положень ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування /крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок/ та державної реєстрації права власності на неї.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Звернення заінтересованої особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за затвердженням проекту землеустрою є пропозицією цієї особи щодо визначення конкретного предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проекті землеустрою.

Затвердження проекту землеустрою щодо відведення ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проекті землеустрою.

Таким чином, внаслідок зазначених дій майбутніми орендарем та орендодавцем погоджується одна із умов майбутнього договору - земельна ділянка, яка стане предметом оренди.

Після цього сторони укладають договір оренди, в якому сторонами погоджується вже не тільки конкретна земельна ділянка, а і всі інші умови договору. З цього моменту виникають договірні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року № 688/2908/16-ц звернула увагу, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові зазначила, що судам при вирішенні такої категорії справ слід враховувати, що подати позов до суду про захист свого законного інтересу може будь-яка особа, яка звернулася до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду, залежно від істотних ознак кожної конкретної правової ситуації (зокрема, від добросовісності поведінки усіх зацікавлених осіб, обізнаності їх про інтереси інших осіб щодо цієї земельної ділянки тощо).

Місцевий суд вірно встановив фактичні обставини справи, зокрема той факт, що позивач звернувся до компетентного органу із заявою про надання дозволу на розробку проектної документації щодо відведення земельної ділянки.

Також, наявними в матеріалах справи доказами, рішеннями судів встановлено, що чинним законодавством не передбачено можливості відмовиу погодженні проекту землеустрою листом.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4219/17 (провадження № 11-1029апп18), у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 669/703/20-ц (провадження № 61-8654св21).

З матеріалів справи вбачається, що ГУ Держгеокадастру належним чином не розглянуло заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, порушення ГУ Держгеокадастру вимог законодавства щодо форми відповіді на звернення про погодження проектів землеустрою не підтверджує наявність порушеного права, за захистом якого звернувся позивач з вимогою про оскарження наказу ГУ Держгеокадастру про виділення частини земельної ділянки ОСОБА_2 . Права позивача в даному випадку відновлені рішенням Полтавського окружного суду від 24.07.2015р.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд із урахуванням зазначених вимог закону та фактичних обставин справи, встановлених на підставі повно та всебічно досліджених доказів, яким надано належну правову оцінку, правильно виходив із того, що позивач повинен цілком очікувати, що земельні ділянки, які він планував отримати у користування, можуть бути надані в користування або у власність іншій особі, в даному випадку земельна ділянка була надана у власність ОСОБА_2 ..

Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду № 392/716/16-ц від 04.11.2020, № 530/1856/18 від 25.11.2020, № 536/233/16-ц від 21.03.2018, № 401/2400/16-ц від 24.04.2018, № 401/2400/16-цвід 24.04.2018, № 826/5737/16 від 30.05.2018, № 922/864/17 від 19.06.2018 року, № 924/174/18 від 11.09.2019 року.

Доводи скаржника про те, що місцевий суд залишив поза увагою той факт, що відповідач, Головне управління Держземагенства у Полтавській області, належним чином не виконало рішення Полтавського окружного суду від 24.07.2015 у справі № 816/2053/15 щодо розгляду питання про надання йому дозволу на розробку проектної документації щодо відведення земельної ділянки, що, на його думку, свідчить про його неправомірну поведінку та порушення принципу «належного урядування», висновків місцевого суду не спростовують.

Місцевий суд вірно зазначив про те, що позивач мав право у відповідності з вимогами ст. 123 ЗК України самостійно замовити розробку документації проекту землеустрою, однак цим правом не скористався.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення статті 1 протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод в частині наявності в нього «законного інтересу» в отриманні земельної ділянки площею 119,3 га для ведення фермерського господарства та врахування правових висновків Великої Палати Верховного Верховного Суду, висловлених в постанові від 25.04.2018 №461/2132/17, від 29.09.2020 №688/2908/16 -ц. є безпідставним.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно іззакономі з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

У відповідності з національним законодавством (наведено вище), судовою практикою, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Таким чином, наявні в справі судові рішення не свідчать про наявність у ОСОБА_1 «законного інтересу» та наявність в нього права власності (чи користування) на спірну земельну ділянку. Навпаки, відповідач є добросовісним набувачем, законним власником спірної земельної ділянки. Позбавлення ОСОБА_2 , у даному випадку, законно набутого права власності на земельну ділянку може розцінюватися як втручання в право особи на вільне володіння своїм майном.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кривенький проти України» Європейський суд з прав людини констатував порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод /Конвенція/ у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування.

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав.

Висновки місцевого суду про те, що відповідач, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, діяв правомірно в межах своєї компетенції, та що відсутні підстави для визнаннянезаконним та скасування наказів №8394-СГвід 06 грудня 2018 рокута №3638-СГвід23 травня 2019 року є обґрунтованими.

Посилання скаржника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц є безпідставними, так як в цій справі встановлені інші фактичні обставини справи.

Згідно з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом, позивач у справі ОСОБА_1 , не набув права власності чи користування спірною земельною ділянкою, в зв`язку з чим його права та інтереси не порушені щодо спірної земельної ділянки, а тому відсутні підстави для задоволення його позовних вимог. Позовні вимоги до ТОВ «Господар» є похідними від первісних позовних вимог та матеріали справи не містять доказів про порушення прав позивача відповідачем ТОВ «Господар» та державним реєстратором Голуб М.С., відповідно.

Підстав для зміни чи скасування рішення місцевого суду апеляційним судом не встановлено.

Рішення місцевого суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати, понесені скаржником у зв`язку із з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374 , ст. 375, 380, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Якименка Олександра Володимировича - залишити без задоволення.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 12 жовтня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

У разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.07.2022.

Головуючий суддя : Т.В. Одринська

Судді: О.О. Панченко

В.П. Пікуль