Рішення

від 13.07.2022 по справі 337/861/22

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

14.07.2022

Справа № 337/861/22

Проваждення 2/335/1053/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2022 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

У складі : головуючого судді Салтан Л.Г.

за участю секретаря Нікуліна О.Є.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представників відповідачів Назаренко Д.Ю., Борякова Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Запорізької початкової школи «ЗЛАГОДА» Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 34155887, м.Запоріжжя, пр.Інженера Преображенського 9-Б ), Виконавчого комітету Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 04053915, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.206), про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и в :

10.02.2022 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Запорізької початкової школи «ЗЛАГОДА» Запорізької міської ради, Виконавчого комітету Запорізької міської ради про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку.

Ухвалою суду від 11.02.2022 року зазначений позов залишено без руху.

21.02.2022 року до суду надійшла уточнена позовна заява.

Ухвалою суду від 22.02.2022 року відкрито провадження у справі, відповідачеві встановлений строк для надання відзиву.

14.04.2022 року до суду надійшов відзив від Виконавчого комітету ЗМР.

19.04.2022 року до суду надійшов відзив від ЗПШ «Злагода» ЗМР.

21.06.022 року представник позивача надав уточнену позовну заяву, в якій просить визнати незаконним та скасувати наказ директора ЗПШ «ЗЛАГОДА» ЗМР Н.Братковської № 273 к/тр від 08.11.2021 року, яким ОСОБА_2 відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати; стягнути на користь позивача з Виконавчого комітету ЗМР середню заробітну плату за час вимушеного прогулу станом на дату винесення рішення згідно наведеного у позові розрахунку, що на день звернення до суду з позовом становить 43613 грн.38 коп, стягнути з ВК ЗМР понесені судові витрати.

В обґрунтуванняпозову зазначив,що позивач працювала вихователемінклюзивної групив Запорізькійпочатковій школі«ЗЛАГОДА» Запорізькоїміської ради. Згідно витягу з наказу №273 к/тр від 08.11.2021 р„ за підписом директора Н.Братковської, позивача було відсторонено від роботи з 08.11.2021 р., на час відсутності щеплення від 001/10-2019 без збереження заробітної плати. Наказ містить підставу відсторонення від роботи, а саме: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, №01-23/133-1 від 11.10.2021 року

Вважає, що відсторонення від роботи відбулося із грубим порушенням ст. ст. 43, 64, 21, 24 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу та є законом прямої дії; у даному випадку слід застосовувати правило пріоритету законодавчого акту, оскільки наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153 та постанова КМУ від 20.10.2021 № 1096 є підзаконними актами та не відповідають Конституції України.

Крім того, наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 набрав чинності 08.11.2021 року, тоді як попередження про відсторонення позивача вручене 11.10.2021 р. Таким чином, оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи прийнятий на підставі не чинного нормативно-правового акту.

Також,підстава,визначена воскаржуваному наказі№273к/трвід 08.11.2021року длявідсторонення ОСОБА_2 ,а саме:повідомлення прообов`язковепрофілактичне щепленнявід COVID-19, є порушенням вимог ч.ч.2 та 6 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Зазначає,що аніоскаржуваний наказвід 08.11.2021року №273к/тр,ані повідомленняпро обов`язковепрофілактичне щепленняпроти COVID-19 не містять собі відомостей про відмову, або ж ухилення ОСОБА_2 , від профілактичного щеплення. З таких умов, передбачені Законом підстави для відсторонення від роботи ОСОБА_2 , відсутні, та взагалі не визначені у жодному документі, відсторонення ОСОБА_2 , від роботи є безпідставним.

05.07.2022 року представник Виконавчого комітету ЗМР подав відзив на уточнену позовну заяву, в якому виклав свої заперечення.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, вважає їх законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, викладених у позові. На поставлені питання суду пояснив, що ОСОБА_2 у трудових відносинах з Виконавчим комітетом ЗМР не перебуває, однак зі змісту Статуту, що є на офіційному сайті, він дізнався, що фінансування ЗПШ «ЗЛАГОДА» проводиться саме ВК ЗМР, а тому вимоги щодо стягнення середнього заробітку та стягнення судових витрат заявлені саме до ВК ЗМР. Крім того, пояснив, що зазначити суму середнього заробітку, що підлягає стягненню, як і кількість робочих днів вимушеного прогулу, він не має можливості, але згідно наданого розрахунку просить суд стягнути середній заробіток саме по день ухваленого рішення. Крім того, додав, що позивач не має за станом здоров`я абсолютних протипоказань проти щеплення, але відвідувала сімейного лікаря, зверталася до відповідних інстанцій за роз`ясненнями; відповіді не отримала однак такі докази у нього відсутні.

Позивачка в судове засідання повторно не з`явилась, причину неявки суду не повідомила, про розгляд справи сповіщена у встановленому порядку.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України якщо учасник справи був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Представники відповідачівпроти позовузаперечили,вважають, що оспорюваний наказ був виданий відповідно до ч.2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236 зі змінами і доповненнями, у відповідності до якої на території України встановлено карантин до 31.12.2021 року та відповідні обмежувальні заходи та на виконання Постанови КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» від 20.10.2021 № 1096, яка зобов`язує керівників установ, організацій, підприємств забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком, та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, який набрав чинності з 08.11.2021 року затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, у відповідності до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають зокрема працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у т. ч. спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Позивач не надала довідки про протипоказання та застереження до проведення профілактичних щеплень, перелік яких встановлено Наказом МОЗ № 595 від 16.09.2011 року зі змінами та доповненнями. Ст.46 КЗпП України передбачає відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим органом, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством. Просять у задоволенні позову відмовити. Додатково зазначили, що фінансування ЗПШ «ЗЛАГОДА» відбувається Територіальним відділом освіти, а не Виконавчим Комітетом ЗМР.

Вислухавши у судовому засіданні пояснення учасників провадження, розглянувши матеріали справи, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 працює вихователем інклюзивної групи в Запорізькій початковій школі «ЗЛАГОДА» Запорізької міської ради.

11.10.2021 року ОСОБА_2 отримала повідомлення №01-23/133-1 року про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, яким зазначено необхідність до 05.11.2021 року надати документ, який підтверджує наявність щеплення або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань, затвердженого Наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595.

Повідомлення обґрунтовано наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»; ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.46 КЗпП, а також містить інформацію що період відсторонення не входить до страхового стажу для пенсії, оскільки заробітна плата не нараховується, внески на соціальне страхування не сплачуються.

Згідно наказу №273 к/тр від 08.11.2021 р„ за підписом директора Н.Братковської, позивача було відсторонено від роботи з 08.11.2021 р., на час відсутності щеплення від 001/10-2019 без збереження заробітної плати. Наказ містить підставу відсторонення від роботи, а саме: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, №01-23/133-1 від 11.10.2021 року.

Згідно ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» - кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Згідно з п.п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

За приписами ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Згідно ст.11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»- організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Згідно з вказаним наказом щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731).

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин. ?

Жодних доказів ОСОБА_2 на підтвердження наявності в неї такого стану здоров`я, що є перешкодою для вакцинування не надала.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (згідно постанови Кабунету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021 року) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також

- взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Керівник ЗМШ «ЗЛАГОДА», видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 в оновленій редакції.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 2 КЗпП України).

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

У рішення від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява N 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 року рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява N 47621/13) наголосив таке: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], N N 28859/11і 28473/12, § 167, 15.112016 року, з додатковим посиланням).»

Так, ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень. В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 року рішенні (п. 272) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки навів наступні аргументи: «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

Крім того, у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації ЄСПЛ зазначив наступне: хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав ЄСПЛ визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Щодо доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів ЄСПЛ не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації.

Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306):

«Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові від 17 квітня 2019 року, ухваленій у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021року у справі №331/5291/19 зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у ЗПШ «ЗЛАГОДА» ЗМР було вимушено обмежено з огляду на нагальні суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_2 ухилилася від обов`язкового щеплення та не надала жодних доказів, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування, також остання не надавала роботодавцю жодних негативних результатів тестування на COVID-19.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільств і- отже керівник ЗПШ «ЗЛАГОДА» ЗМР, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи ОСОБА_2 , а тому підстави для скасування наказу про відсторонення відсутні.

Також суд вважає відсутніми і підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Виконавчого Комітету середнього заробітку за час незаконного вимушеного прогулу, оскільки позивачка у трудових відносинах з ВК ЗМР не перебуває, фінансування ЗПШ «ЗЛАГОДА» ЗМР здійснюється Територіальним відділом Освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки ЗМР. Крім того, заявлені вимоги прямо залежать від задоволення вимог про скасування наказу про відсторонення та є похідними від них.

Доводи представника позивача про те, що щеплення проти COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі відмови від участі є хибними, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік № 2153, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Вимога роботодавця надання доказів проведення щеплення з огляду на встановлені обставини, є обґрунтованою, а отже не свідчить про порушення прав позивача на таємницю про стан його здоров`я.

Доводи представника позивача про те, що наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 набрав чинності 08.11.2021 року, тому наказ про відсторонення позивача ОСОБА_2 був прийнятий не на підставі чинного нормативно-правового акту, не заслуговують на увагу, оскільки сам наказ № 273 к/тр був виданий 08.11.2021 року- у день набрання чинності наказу МОЗ, і з саме з дня набрання чинності цього наказу позивачку було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5.11-13, 89, 142,258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Запорізької початкової школи «ЗЛАГОДА» Запорізької міської ради, Виконавчого комітету Запорізької міської ради про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з часу виготовлення повного тексту рішення - 18.07.2022.

Суддя: Л.Г. Салтан