Постанова

від 13.07.2022 по справі 910/7765/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/7765/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» - Гусак А.М., адвокат (ордер від 16.08.2021 серії АА № 1132625),

відповідача - 1 - Чернігівської обласної державної адміністрації - Сокирко Н.В., в порядку самопредставництва (виписка з ЄДР),

відповідача - 2 - Чернігівської міської ради - Малай А.В., адвокат (ордер від 03.02.2022 серії СВ № 1027085),

відповідача - 3 - комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - департаменту фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - управління охорони здоров`я Чернігівської міської ради - не з`явився,

прокуратури - Косенко Д.В. прокурор Офісу Генерального прокурора,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 (головуючий суддя: Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.)

у справі № 910/7765/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» (далі - ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна»)

до Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Адміністрація), Чернігівської міської ради (далі - Рада), комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради (далі - Підприємство),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: департамент фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент), управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Управління охорони здоров`я ЧОДА), управління охорони здоров`я Чернігівської міської ради (далі - Управління охорони здоров`я ЧМР),

за участю Чернігівської обласної прокуратури,

про стягнення 14 603 459,85 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Адміністрації, Ради та Підприємства про солідарне стягнення з відповідачів 14 603 459,85 грн. заборгованості за фактично надані медичні послуги.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що відповідачі в порушення норм чинного законодавства України та домовленостей між сторонами належним чином не виконали взяті на себе зобов`язання з оплати наданих медичних послуг, у зв`язку з чим в них виникла заборгованість у розмірі 14 603 459,85 грн. за фактично надані позивачем медичні послуги за період з 01.07.2017 по 31.12.2017.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі № 910/7765/20 (суддя Плотницька Н.Б.) позов задоволено повністю: стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 14 603 459,85 грн. заборгованості; з кожного з відповідачів на користь позивача стягнуто по 73 017,30 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване з посиланням на обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Згідно з додатковим рішенням зі справи з кожного з відповідачів на користь позивача стягнуто по 97 769,55 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано; ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог; додаткове рішення зі справи скасовано; у задоволенні заяви ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Стягнуто з позивача на користь Ради 328 577,85 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Стягнуто з позивача на користь Чернігівської обласної прокуратури 328 577,85 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, звернулося з касаційною скаргою, в якій просить суд касаційної інстанції постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» із посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує на:

- застосування судом апеляційної інстанції норм закону (Закону України «Про публічні закупівлі», статті 48 Бюджетного кодексу України), який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції не враховані висновки Верховного Суду у справах № 925/1833/15, № 925/1546/20 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. При цьому, за доводами скаржника, суд також здійснив неправильне тлумачення належного до застосування законодавства (статей 11, 509 Цивільного кодексу України, статей 8, 18 Основ законодавства про охорону здоров`я);

- незастосування закону, який підлягав застосуванню (статей 3, 8, 49, 55 та статті 129 Конституції України) щодо якого відсутній висновок суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах, а саме: який спосіб захисту порушених прав добросовісного приватного медичного закладу та інвестора є ефективним у разі не оплати уповноваженими державою суб`єктами фактично наданих медичних послуг гемодіалізу після виведення відносин з їх закупівлі з-під дії Закону України «Про публічні закупівлі»;

- порушення норм процесуального права (статей 2, 35, 236 ГПК України), що згідно з пунктом 2 частини першої статті 310 ГПК України призвело до прийняття незаконної постанови судом апеляційної інстанції, так як остання прийнята після неодноразового висловлення обґрунтованої, на думку скаржника, недовіри складу суду.

Також у касаційній скарзі скаржник зазначив про попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції - еквівалент 3 000 євро.

Доводи інших учасників справи та заявлені клопотання

Рада у відзиві на касаційну скаргу зазначила про її необґрунтованість, у зв`язку з чим просила відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Департамент надав письмові пояснення на касаційну скаргу та просив здійснити розгляд касаційної скарги без участі представника Департаменту.

Підприємство у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити в її задоволенні, з посиланням на необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Адміністрація у відзиві на касаційну скаргу просила залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням на законність та обґрунтованість рішення попередньої судової інстанції.

Прокуратура у відзиві на касаційну скаргу зазначала про законність постанови суду апеляційної інстанції та необґрунтованість доводів касаційної скарги.

У додаткових письмових поясненнях від 17.02.2022 по справі ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» просило врахувати висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду в подібній справі № 925/1545/20.

22.02.2022 від ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» надійшли додаткові письмові пояснення по справі стосовно належного суб`єкта, який мав оплатити названому Товариству вартість наданих протягом другої половини 2017 року медичних послуг гемодіалізу.

Представник Ради брав участь у судовому засіданні 07.07.2022 в режимі відеоконференції згідно з ухвалою Суду від 17.06.2022.

Представник Адміністрації брав участь у судовому засіданні 07.07.2022 в режимі відеоконференції згідно з ухвалою Суду від 04.07.2022.

29.06.2022 від Ради надійшло клопотання про передачу справи № 910/7765/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду. Клопотання обґрунтоване, зокрема, тим, що станом на момент розгляду цієї справи Верховним Судом прийнято дві протилежні постанови за участю тих самих учасників справи: від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19 та від 09.06.2022 у справі № 910/21181/20. Внаслідок цього, за твердженням Ради, у розгляді касаційної скарги зі справи № 910/7765/20 Суду необхідно буде відійти або від висновків Верховного Суду, викладених у постанові № 910/11847/19, або від висновків, викладених у постанові № 910/21181/20. Також заявник зазначає про великий суспільний резонанс справи, ризик необґрунтованого стягнення коштів за рахунок місцевого бюджету, ймовірність повного припинення діяльності Підприємства.

05.07.2022 від заступника Генерального прокурора надійшла заява про участь у судовому засіданні зі справи прокурора Офісу Генерального прокурора Косенка Д.В.

06.07.2022 від ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» надійшли додаткові письмові пояснення по справі (вих. від 05.07.2022) щодо врахування висновків Верховного Суду у розгляді касаційної скарги зі справи. Також у письмових поясненнях названим Товариством викладено заяву в порядку частини восьмої статті 129 ГПК України.

Згідно з ухвалою Суду від 07.07.2022 розгляд касаційної скарги відкладався до 14.07.2022.

11.07.2022 від ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» надійшло клопотання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. У клопотанні назване Товариство просить Суд розподілити між відповідачами та стягнути на користь позивача 184 074,60 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та 95 343,90 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Представники Ради та Адміністрації брали участь у судовому засіданні 14.07.2022 в режимі відеоконференції згідно з ухвалою Суду від 11.07.2022.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

У 2009 році ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» започаткувало проект міжнародного партнерства у сфері медико-соціальної допомоги населенню України, у межах якого іноземним інвестором (група Fresenius Medical Care) заплановано створення медичних діалізних центрів на території різних областей України для задоволення потреб осіб, хворих на хронічну хворобу нирок (далі - ХХН) V стадії. Враховуючи високу вартість процедури діалізу та важливість її регулярного і якісного одержання для забезпечення життя хворих, лікування пацієнтів, хворих на ХХН, здійснюється виключно за рахунок бюджетних коштів.

В межах реалізації зазначеного інвестиційного проекту у 2010 році ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» у м. Чернігів побудований діалізний медичний центр.

У той же час, держава в особі уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування взяла на себе зобов`язання направляти хворих в згаданий медичний центр та забезпечувати здійснення оплати за проведене позивачем лікування.

03.09.2009 Компанією Фрезеніус Медікал Кер АГ Ко. КГаА та ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» (у тексті Протоколу - Фрезеніус), з одного боку та Адміністрацією, з іншого боку підписано Протокол про наміри щодо реалізації проекту по створенню діалізного медичного центру у м. Чернігів (далі - Протокол), відповідно до умов якого, враховуючи значне збільшення діагностованих випадків хронічної ниркової недостатності (ХНН), недостатньою кількістю центрів по обслуговуванню хворих, зростання кількості хворих з ХНН в Чернігівській області та м. Чернігові, Фрезеніус зобов`язується на власний ризик та за власні кошти у відповідності з умовами цього договору забезпечити реалізацію проекту по створенню діалізного медичного центру в м. Чернігові, схваленого і затвердженого в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 1.2 Протоколу Адміністрація після введення Центру в експлуатацію згідно з положеннями чинного законодавства України та після отримання Фрезеніусом всіх передбачених чинним законодавством України дозвільних документів і ліцензій в межах повноважень, вживає всі необхідні заходи для направлення в Центр обумовлену окремим договором кількість діалізних хворих, і забезпечує здійснення оплати за проведене Фрезеніусом лікування методом гемодіалізу в межах бюджетних коштів, розпорядником по яких є Адміністрація, згідно з умовами окремих договорів, що укладаються сторонами або Фрезеніусом й іншими, визначеними Адміністрацією, розпорядниками бюджетних коштів для реалізації даного проекту.

У підпункті 2.2.4 пункту 2.2 Протоколу визначено, що оплата за проведення Фрезеніусом лікування хворих методом гемодіалізу здійснюється Адміністрацією або третіми особами (лікувальними установами), які знаходяться в сфері управління відповідно Адміністрації на підставі окремих договорів, що укладаються в установленому порядку.

Пунктом 3.1 Протоколу визначено, що цей проект набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє впродовж 10 (десяти) років.

19.11.2009 ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» та Управлінням охорони здоров`я ЧОДА укладено Угоду про реалізацію проекту по створенню діалізного медичного центру в м. Чернігів (далі - Угода), відповідно до умов якої Фрезеніус зобов`язується на власний ризик та за власні кошти у відповідності з умовами цієї угоди забезпечити реалізацію проекту по створенню діалізного медичного центру в м. Чернігові, схваленого і затвердженого в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Відповідно до умов пункту 1.2 Угоди Управління охорони здоров`я після введення Центру в експлуатацію згідно положень чинного законодавства України і після отримання Фрезеніусом всіх передбачених чинним законодавством України дозвільних документів і ліцензій в межах повноважень, вживає всі необхідні заходи для направлення в Центр обумовлену окремим договором кількість діалізних хворих, і забезпечує здійснення оплати за проведене Фрезеніусом лікування методом гемодіалізу в межах бюджетних коштів, згідно з умовами окремих договорів, що укладаються сторонами або Фрезеніусом й іншими, визначеними Управлінням охорони здоров`я, розпорядниками бюджетних коштів для реалізації даної угоди.

У підпункті 2.2.4 пункту 2.2 Угоди визначено, що оплата за проведення Фрезеніусом лікування хворих методом гемодіалізу здійснюється розпорядниками коштів, визначеними Управлінням охорони здоров`я Чернігівської області на підставі окремих договорів, що укладаються в установленому порядку.

24.05.2012 Адміністрацією та ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» укладено Меморандум про врегулювання проблемних питань з іноземними інвесторами, які реалізують створення діалізного центру в Чернігівській області (далі - Меморандум), метою якого є врегулювання проблемних питань з іноземними інвесторами зі створення діалізного центру в Чернігівській області в частині надання медичної послуги хворим з хронічною хворобою нирок V стадії, забезпечення рівноправного та справедливого доступу громадян до медичних послуг, усвідомлюючи необхідність наближення спеціалізованої медичної допомоги до населення і забезпечення її на рівні сучасних стандартів надання амбулаторної допомоги зазначеній категорії хворих.

У пункті 3.1 Меморандуму погоджено, що ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» надає спеціалізовані медичні послуги хворим з хронічною хворобою нирок V стадії за рахунок коштів місцевого бюджету в межах видатків, передбачених на цю мету на відповідний рік, без будь-яких додаткових витрат з боку Чернігівської області.

Листом від 28.11.2013 № 03-07/7433 Адміністрація повідомила ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» про вжиття всіх можливих заходів щодо проведення вчасних розрахунків за лікування хворих в області в діалізному центрі ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна».

З 2012 року лікування методом гемодіалізу хворих на ХХН V стадії здійснюється на підставі договорів про надання медичних послуг, які позивач укладав з уповноваженим суб`єктом у сфері охорони здоров`я - Підприємством (далі - Лікарня).

Також в межах реалізації зазначеного проекту, за ініціативи Адміністрації затверджено «Обласну програму забезпечення населення Чернігівської області спеціалізованою медичною допомогою на 2016-2020 роки», розробником та відповідальним виконавцем якої було Управління охорони здоров`я ЧОДА, а учасниками, зокрема, виконавчий комітет Ради і Лікарня. Метою цієї програми було вирішення проблем та удосконалення надання медичної допомоги нефрологічного профілю, в тому числі, в діалізному медичному центрі Фрезеніус у м.Чернігів і гарантовано фінансове забезпечення за рахунок бюджетних коштів.

Таким чином, за твердженням позивача, ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», як інвестором та приватним закладом охорони здоров`я, з одного боку, і Державою в особі місцевих органів влади Чернігівщини, з іншого боку, виникли взаємні приватноправові зобов`язання з лікування направлених хворих методом гемодіалізу у медичному центрі Фрезеніус та забезпечення повної оплати за надані послуги за рахунок бюджетних коштів.

23.01.2017 ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» та Підприємством укладений договір про надання медичних послуг № 1, а в подальшому - додаткові угоди № 1 та № 2 до нього.

Відповідно до пункту 10.1 цього договору сторони домовилися, що на підставі статті 631 Цивільного кодексу України умови договору застосовуються до відносин, які виникли до його укладення.

03.02.2017 ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» і Підприємство підписали акт № 1 про надання медичних послуг до договору та звіт про надання медичних послуг, яким підтвердили те, що за період з 12.05.2016 по 16.12.2016 Фрезеніус надав, а Лікарня прийняла послуги у сфері лікарської практики (медичне лікування амбулатурне в клініках методом гемодіалізу, в тому числі, у режимі он-лайн гемодіафільтрації) у вигляді 8 134 процедур на суму 16 699 590,04 грн.

Після цього у період з 01.01.2017 по 30.06.2017, з 01.07.2017 по 31.12.2017 (спірний період) та у 2018 році закупівля відповідних послуг не здійснювалася і договори з Фрезеніус не укладалися.

Проте послуги хворим на ХХН продовжували надаватися у медичному центрі Фрезеніус. Зокрема, за період з 01.07.2017 по 31.12.2017 (спірний період) позивач надав медичні послуги пацієнтам у кількості 6 783 процедури, що підтверджується Переліком пацієнтів та кількістю наданих послуг і виписками з карт динамічного спостереження хворих.

Адміністрація та Рада не відкликали та не перенаправляли пацієнтів до інших закладів охорони здоров`я для проходження відповідного лікування у відповідний період; позивач не отримував заяв, листів про необхідність припинення надання медичних послуг.

Позивач неодноразово звертався до Адміністрації та Ради з листами, в яких інформував про те, що процедуру закупівлі необхідних послуг проведено не було, що призвело до виникнення заборгованості за фактично надані послуги і необхідність її погашення (лист від 27.06.2017 вих. № 151-270617-L на ім`я голови Адміністрації; лист від 27.06.2017 вих. № 150-270617-L на ім`я голови Ради).

Листом від 09.12.2016 № 01-24/1733 Управління охорони здоров`я Ради звернулося до Фрезеніуса з проханням надати інформацію щодо наданих та очікуваних послуг з лікування жителів міста Чернігова, хворих на ниркову недостатність V стадії методом гемодіалізу за період, зокрема, на 2017 рік, з метою підтвердження наявності підстав для проведення переговорної процедури закупівлі послуг з лікування методом гемодіалізу у Фрезеніуса.

У відповідь на лист від 09.12.2016 № 01-24/1733 ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» звернулося до Управління охорони здоров`я Ради з листом від 14.12.2016 № 415-141216-L, в якому повідомило, зокрема, інформацію щодо наданих та очікуваних послуг з лікування жителів міста Чернігова.

Відповідно до рішення Ради від 20.12.2016 № 3-7/VII «Про обласний бюджет на 2017 рік» затверджені видатки за рахунок медичної субвенції з державного бюджету для бюджету м. Чернігова на лікування хворих з хронічними захворюваннями нирок методом гемодіалізу в сумі 16 700 000 грн.

Листом від 22.12.2016 № 01-24/1823 Управління охорони здоров`я Ради повідомило Підприємство про відсутність конкуренції в м.Чернігові, а саме лікувального закладу, який проводив би лікування програмним гемодіалізом; загальна сума процедури закупівлі послуг з лікування методом гемодіалізу у ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» на 2017 рік становитиме 49 559 481,48 грн; очікувана сума медичної субвенції з обласного бюджету на оплату послуг з лікування методом гемодіалізу у ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» становитиме 16 700 000,00 грн.

Листом від 06.03.2017 № 01-05/355 Лікарня надіслала позивачу відгук щодо надання послуг у сфері спеціалізованої лікарської практики (медичне лікування амбулаторне методом діалізу), в якому високо оцінила якість послуг, що надаються у Медичному центрі Фрезеніус у м.Чернігові та висловила намір і надалі продовжувати співробітництво з ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» і рекомендує таке співробітництво потенційним замовникам.

Листом від 14.07.2017 № 01-05/1061 Лікарня запитувала у ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» інформацію щодо потреб в загальному обсязі цільових коштів для лікування хворих.

У відповідь позивач надіслав лист від 17.07.2017 № 179-170717-П, згідно з яким повідомив Лікарню про обсяг потреб у фінансуванні.

Рішенням Чернігівської міської ради від 30.11.2017 № 25/VII-39 схвалено текст звернення Чернігівської міської ради до Прем`єр-міністра України щодо включення у пілотний проект відпрацювання механізму фінансування послуги з лікування хворих на хронічну ниркову недостатність, які отримують лікування методом гемодіалізу.

У вказаному зверненні Прем`єр-міністра України проінформовано, що медична допомога хворим з хронічною патологією нирок жителям міста надається закладом третинного рівня недержавним діалізним центром - ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна». У зверненні вказано, що з року в рік виникають проблеми з фінансування послуг, які надає ця клініка, оскільки вона приватна, а вартість процедури досить висока.

На запит Управління охорони здоров`я Адміністрації, ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» листом від 01.11.2017 № 325-011117-L надало інформацію щодо кількості та переліку хворих, які отримували лікування методом гемодіалізу станом на 01.10.2017.

Листом від 18.01.2018 № 015-180118-L ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» звернулося до Ради, яким проінформувало щодо наданих послуг з лікування хворих на хронічну хворобу нирок V стадії методом гемодіалізу мешканцям міста Чернігова за період, зокрема, з 01.01.2017 по 31.12.2017.

Листом від 11.01.2019 № 682/110119-L ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» звернулося до Ради з проханням вжити необхідних заходів для поновлення договірних відносин та забезпечення лікування пацієнтів.

Позивач стверджує, що відповідачі не відреагували належним чином на звернення позивача, що призвело до виникнення періоду, протягом якого відносини сторін не охоплені дією жодного письмового договору. Разом з тим, позивач ніколи не призупиняв та не відмовляв у наданні послуг, направленим йому пацієнтам.

Судом апеляційної додатково встановлено, що:

- листом від 28.07.2017 № 01-24/1227 Управління охорони здоров`я ЧМР повідомило ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» про те, що у комунальному лікувально-профілактичному закладі «Чернігівська обласна лікарня» ЧОР у відділенні нефрології та гемодіалізу зросли потужності, і тому з`явилась можливість лікування методом гемодіалізу хворих на хронічну хворобу нирок V стадії жителів м.Чернігова у 2017 році, у зв`язку з чим відсутні підстави для проведення переговорної процедури закупівлі послуг з лікування методом гемодіалізу у ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна»;

- листом від 21.02.2020 вих. № 34/2020/2-10 Управління охорони здоров`я ЧМР повідомило Раду про те, що станом на 01.01.2017 послуги гемодіалізу на території м.Чернігова надавалися комунальним лікувально-профілактичним закладом «Чернігівська обласна лікарня»; у пацієнтів, які проходять лікування методом гемодіалізу є право та можливість самостійно змінювати заклад охорони здоров`я; Рада та Підприємство не мають права без згоди пацієнта відкликати або перенаправляти хворого.

За твердженням позивача, останній продовжував у спірний період надавати медичні послуги хворим, сподіваючись на укладення письмового договору і поширення його дії на відносини, які існували до цього (стаття 631 Цивільного кодексу України), що відповідало б попередній практиці договірних відносин.

ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» вважає, що дії відповідачів порушують його право на оплату за фактично надані медичні послуги.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для солідарного стягнення з відповідачів 14 603 459,85 грн. заборгованості за фактично надані медичні послуги.

Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

14.12.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, якою конкретизовано запроваджене раніше тлумачення категорії «подібності правовідносин».

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Таким чином, конкретизація Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі№ 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо].

У касаційній скарзі скаржник посилається на висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у постановах № 925/1833/15, № 925/1546/20, які, за доводами скаржника, не враховані у вирішенні спору судом апеляційної інстанції.

Так, у справах, на які посилається скаржник розглядалися спори, позивачем в яких виступав ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» про стягнення заборгованості за фактично надані медичні послуги (лікування) з гемодіалізу за різні періоди, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

З урахуванням змістовного, суб`єктного та об`єктного критеріїв, Суд дійшов висновку про те, що постанови Верховного Суду у справах № 925/1833/15, № 925/1546/20 ухвалені у подібних правовідносинах зі справою, судове рішення в якій переглядається в касаційному порядку.

Так, у зазначених справах Верховний Суд дійшов, зокрема, таких висновків.

Правовідносини між сторонами в цілому виникли для забезпечення прав та гарантій пацієнтів у сфері охорони здоров`я, зокрема, на безкоштовне лікування у випадку хронічної ниркової недостатності 5 стадії.

Специфічним є об`єкт договірних правовідносин, а саме амбулаторне медичне лікування в клініках методом діалізу як вид спеціалізованих медичних послуг (враховуючи, зокрема, їх безперервність).

Отже, специфіка медичних послуг методом гемодіалізу також впливає на зміст правовідносин між сторонами.

Відповідно до статті 5 Основ законодавства про охорону здоров`я державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності.

Згідно зі статтею 8 Основ законодавства про охорону здоров`я держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. Статтею 38 Основ законодавства про охорону здоров`я передбачено, що кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров`я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.

За змістом статті 18 Основ законодавства про охорону здоров`я фінансування охорони здоров`я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством. Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров`я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров`я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Згідно з частиною третьою статті 18 Основ законодавства про охорону здоров`я медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров`я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом.

Як унормовано статтею 35-3 Основ законодавства про охорону здоров`я надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги здійснюється високоспеціалізованими багатопрофільними або однопрофільними закладами охорони здоров`я. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров`я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної чи вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги або закладу охорони здоров`я, який забезпечує надання первинної, вторинної (спеціалізованої) чи третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, у тому числі й іншої спеціалізації.

Закон, який би регулював особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення, наразі не прийнятий в Україні.

Відтак, у цьому випадку комунальне некомерційне підприємство направляло пацієнтів до клініки ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» для надання їм високоспеціалізованої допомоги і Основами законодавства про охорону здоров`я передбачено, що така допомога (послуги гемодіалізу) надається пацієнтам безкоштовно за рахунок бюджетних коштів, укладення відповідних договорів про медичне обслуговування було передбачено у відносинах з ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», однак укладення таких не було забезпечене комунальним некомерційним підприємством.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а держава гарантує громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров`я.

Згідно з преамбулою Основ законодавства про охорону здоров`я кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я.

Верховний Суд вважає, що у справі існує конфлікт цінностей та приватних і публічних інтересів, зокрема, між визнанням державою природнього права людини на її здоров`я найвищою цінністю та реальним забезпеченням державою такого права, у тому числі і шляхом дотримання бюджетних зобов`язань у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи високу вартість процедури діалізу для пацієнта та важливість її регулярного і якісного одержання для забезпечення життя пацієнтів, такий спосіб лікування ниркової недостатності був покладений на державу та мав реалізовуватися через державні та комунальні заклади охорони здоров`я. Місцеві органи охорони здоров`я зобов`язалися сприяти реалізації та забезпеченню такого права пацієнта, фактично права на життя.

Відтак, висновок про необхідність оплати наданих медичних послуг забезпечує реалізацію органами охорони здоров`я прав у сфері охорони здоров`я та пріоритетність таких прав.

За відсутності договору з комунальним некомерційним підприємством фізичні особи - пацієнти будуть змушені відшкодувати вартість отриманих послуг, що суперечитиме цілям програми, яка затверджена на обласному рівні. Таким чином, відмовляючись оплачувати послуги, підприємство не захищає майнові права територіальної громади, а порушує базові конституційні цінності, права людини та пацієнта, який маючи право на безкоштовну медичну допомогу буде вимушений за власний рахунок оплачувати відповідні послуги (за наявності, при цьому, спеціальної програми та бюджетного фінансування).

Комунальне некомерційне підприємство знало про отримання пацієнтами послуг, однак не висловлювало заперечень, не перенаправляло пацієнтів на лікування до іншого закладу охорони здоров`я, не заперечувало проти якості та кількості наданих послуг, переліку пацієнтів.

Отже, у спірний період між сторонами склалися оплатні господарські відносини надання медичних послуг.

ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», зважаючи на укладення договорів у відповідні періоди та їх оплату, наявність направлень пацієнтів мав законні та правомірні очікування на оплату фактично наданих послуг з боку комунального некомерційного підприємства.

Господарські відносини ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» і комунального некомерційного підприємства поєднані з публічним обов`язком та гарантіями держави в особі органів державної влади та місцевого самоврядування (які є учасниками обласної та міської програм) гарантувати і забезпечувати пацієнтів послугами високоспеціалізованої медичної допомоги. Відмова підприємства оплачувати фактично надані послуги суперечить меті та положенням обласної та міської програм. Бездіяльність комунального некомерційного підприємства щодо проведення закупівлі послуг не може вважатися правомірною підставою нездійснення оплати за надані медичні послуги.

Таким чином, у комунального некомерційного підприємства виник публічний обов`язок з оплати за фактично надані медичні послуги, виходячи з положень статей 18, 35-3 Основ законодавства про охорону здоров`я, та як зустрічний обов`язок у правовідносинах про надання послуг згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, статтею 901 Цивільного кодексу України.

До таких висновків дійшов Верховний Суд, розглядаючи, зокрема, спори у подібних правовідносинах у справах № 925/1833/15 та № 925/1546/20 про стягнення заборгованості на користь ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» за фактично надані послуги гемодіалізу. Проте суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає й про те, що послідовна та стала судова практика Верховного Суду у справах за позовом ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» про стягнення заборгованості за фактично надані послуги гемодіалізу за періоди 2017-2018 років викладена також у постановах від 21.01.2022 зі справи № 925/1545/20 (об`єднана палата Касаційного господарського суду), від 09.06.2022 зі справи № 910/21181/20 (спірний період з 01.01.2018 по 31.12.2018), від 14.06.2022 зі справи № 910/18970/19 (спірний період з 01.01.2017 по 30.06.2017), і суд касаційної інстанції у розгляді касаційної скарги зі справи № 910/7765/20 не вбачає підстав для відступу від неї.

У касаційній скарзі скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права (статей 3, 8, 49, 55 та статті 129 Конституції України) у подібних правовідносинах в аспекті ефективного способу захисту порушених прав добросовісного приватного медичного закладу та інвестора у разі не оплати уповноваженими державою суб`єктами фактично наданих медичних послуг гемодіалізу після виведення відносин з їх закупівлі з-під дії Закону України «Про публічні закупівлі».

Що ж до наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Близька за змістом права позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 зі справи № 904/3173/19, від 10.12.2020 зі справи № 902/1414/13, від 26.08.2021 зі справи № 910/15357/19.

У розгляді касаційної скарги зі справи судом касаційної інстанції з`ясовано, що у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 зі справи № 910/18970/19 у подібних правовідносинах (враховуючи зміст спірних правовідносин, склад учасників справи та предмет спору - стягнення заборгованості за фактично надані медичні послуги з гемодіалізу) викладено таку правову позицію щодо обраного позивачем способу захисту та його ефективності.

Відповідно до статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Отже, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

У цьому спорі ефективним способом захисту та поновлення прав ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» щодо отримання оплати за фактично надані ним послуги є задоволення позову до комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради, як зобов`язаної перед ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» особи у спірних правовідносинах з надання медичних послуг (безпосереднього замовника послуг та розпорядника бюджетних коштів на здійснення їх оплати), про стягнення заборгованості за фактично надані медичні послуги з гемодіалізу за спірний період.

Отже, Верховний Суд у постанові зі справи № 910/18970/19 виклав висновок щодо питання застосування норм права в аспекті ефективного способу захисту у подібних правовідносинах. За наявності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, порушеного у касаційній скарзі, у Верховного Суду відсутні правові підстави для його повторного формування.

Водночас судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції зі справи не враховано те, що позивач обрав ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом звернення до суду з позовом до Підприємства про стягнення заборгованості за фактично надані медичні послуги з гемодіалізу за спірний період (наведене виключає підстави для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України). У свою чергу, зазначене призвело до безпідставного скасування законного рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» до Підприємства.

У касаційній скарзі скаржник посилається також на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (статей 2, 35, 236 ГПК України), що згідно з пунктом 2 частини першої статті 310 ГПК України призвело до прийняття незаконної постанови судом апеляційної інстанції, так як остання прийнята після неодноразового висловлення обґрунтованої недовіри складу суду.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано також підставою.

Суд касаційної інстанції зазначає, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

З цього приводу Європейський суд з прав людини зазначив, що у контексті суб`єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, допоки не доведено протилежного. При оцінці об`єктивного критерію окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли би викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (пункти 29, 31 рішення Європейського суду з прав людини «Газета "Україна-центр" проти України» від 15.07.2010).

Господарський процесуальний кодекс України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.

Верховний Суд зазначає, що істинність твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена, адже суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді (суддів) під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.

Заяви позивача про відвід суддів Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/7765/20 мотивовані: безпідставним відкриттям апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Адміністрації, ігноруванням заперечень позивача проти відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Прокурора, безпідставним поновленням Прокурору строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у справі, тиском апеляційної скарги Прокурора на суд апеляційної інстанції. Також заявник посилався на: незабезпечення судом умов для врахування висновків Верховного Суду у справі № 925/1546/20, зазначення суддею про те, що усі заперечення можуть бути включені до касаційної скарги на постанову суду (що дає підстави для висновку про те, що колегія суддів ще до початку з`ясування обставин справи прийняла рішення проти позивача), перебирання повноважень головуючого судді у справі суддею Станіком С.Р., відсутність питань у головуючого судді Тищенко О.В. до учасників справи на з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Проте викладені підстави для відводу містять лише припущення позивача про упередженість, відсутність безсторонності у суддів суду апеляційної інстанції та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Оскільки у цій справі відсутні обставини, що свідчать про упередженість або необ`єктивність суддів апеляційної інстанції у розгляді справи, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необґрунтованість заяв позивача про відвід суддів та відмову в задоволенні таких заяв.

Що ж до клопотання Ради про передачу справи № 910/7765/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, Верховний Суд зазначає таке.

Клопотання Ради мотивоване тим, що станом на момент розгляду цієї справи Верховним Судом прийнято дві протилежні постанови за участю тих самих учасників справи: від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19 та від 09.06.2022 у справі № 910/21181/20. Внаслідок цього, за твердженням Ради, у розгляді касаційної скарги зі справи № 910/7765/20 Суду необхідно буде відійти або від висновків Верховного Суду, викладених у постанові № 910/11847/19, або від висновків, викладених у постанові № 910/21181/20.

Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Згідно із частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Суд у розгляді касаційної скарги зі справи № 910/7765/20 зазначив про те, що послідовна та стала судова практика Верховного Суду у справах за позовом ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» про стягнення заборгованості за фактично надані послуги гемодіалізу за періоди 2017-2018 років викладена також у постановах від 21.01.2022 зі справи № 925/1545/20 (об`єднана палата Касаційного господарського суду), від 09.06.2022 зі справи № 910/21181/20 (спірний період з 01.01.2018 по 31.12.2018), від 14.06.2022 зі справи № 910/18970/19 (спірний період з 01.01.2017 по 30.06.2017), і суд касаційної інстанції у розгляді касаційної скарги зі справи № 910/7765/20 не вбачає підстав для відступу від неї.

Стосовно справи № 910/11847/19 за позовом ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» до комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради про стягнення заборгованості за фактично надані медичні послуги з гемодіалізу (за переддоговірний період), на яку в клопотанні посилається Рада, Верховний Суд зазначає таке.

У справі, що переглядається у касаційному порядку та у справі № 910/11847/19, на яку посилається Рада, суди встановили різні фактичні обставини (змістовний критерій), у залежності від чого й прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Так, у справі № 910/11847/19 Верховний Суд, у першу чергу, досліджував питання щодо можливості поширення дії укладеного договору на так званий переддоговірний період - період, що існував до моменту укладення договору. Зокрема, спірні правовідносини у зазначеній справі існували з 16.12.2016 по 31.12.2016, а договір про надання медичних послуг, на який посилався позивач був укладений 23.01.2017. При цьому період надання послуг був обмежений до 16.12.2016. У справі № 910/11847/19 позивач посилався на необхідність застосування приписів статті 631 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

Натомість у справі, що розглядається, вирішується питання щодо оплати послуг, які існували в період після укладення відповідного договору, що свідчить про наявність між сторонами договірних відносин на тих самих умовах (господарський договір укладений у спрощений спосіб).

Крім того, у справі № 910/11847/19 та у цій справі мало місце різне правове регулювання відносин із закупівлі. Так, в середині 2017 року була прийнята нова редакція Закону «Про публічні закупівлі». Це призвело до зміни як суб`єктного складу відповідних відносин, так і до зміни обсягу прав та обов`язків сторін в частині замовлення послуг, порядку оплати, відповідальності тощо.

При цьому у справі № 910/11847/19, на відміну від справи, що розглядається, судами не було встановлено відсутність конкуренції на регіональному ринку надання медичних послуг з гемодіалізу, що зумовило можливість укладення договорів шляхом проведення переговорних процедур.

Натомість у справі № 910/7765/20 має місце послідовна бездіяльність Підприємства з незастосування процедур закупівлі медичних послуг після закінчення дії укладеного договору, внаслідок чого між сторонами не припинялися та продовжували тривати господарські договірні правовідносини відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про надання послуг. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2021 зі справи № 925/1546/20, від 21.01.2022 зі справи № 925/1545/20 (об`єднана палата Касаційного господарського суду), від 09.06.2022 зі справи № 910/21181/20, від 14.06.2022 зі справи № 910/18970/19, і суд касаційної інстанції у розгляді касаційної скарги зі справи № 910/7765/20 не вбачає підстав для відступу від неї.

Враховуючи викладене, Суд зазначає про те, що не знайшли своє підтвердження викладені Радою підстави для передачі справи № 910/7765/20 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

Стосовно доводів Ради про великий суспільний резонанс справи, ризик необґрунтованого стягнення коштів за рахунок місцевого бюджету, ймовірність повного припинення діяльності Підприємства, то самі по собі наведені Радою обставини не є підставою для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

Водночас Верховний Суд у розгляді касаційної скарги зі справи зазначає таке.

Позов пред`явлений позивачем до трьох відповідачів (Адміністрації, Ради та Підприємства) про солідарне стягнення заборгованості за фактично надані медичні послуги.

Суд зазначає, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

За змістом статті 45 ГПК України сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 зі справи № 910/17792/17.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Щоб визнати відповідача неналежним суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Зобов`язання щодо оплати фактично наданих позивачем медичних послуг виникло саме у Підприємства, як уповноваженого замовника у правовідносинах про надання послуг згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України та статтею 901 Цивільного кодексу України.

Підприємство на виконання багатосторонніх угод, які укладалися органами влади Чернігівщини, в тому числі Радою, з 2012 року виступає уповноваженим замовником медичних послуг ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» шляхом ініціювання відповідних процедур державної (публічної) закупівлі. Саме Підприємство (лікарня) повинно було оголосити (ініціювати) про проведення наступної закупівлі послуг на період після 01.01.2017, проте не здійснило цього.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до частини сьомої статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц та в постанові від 18.12.2018 у справі № 902/672/16 викладено правову позицію, відповідно до якої за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Сума заборгованості за надані медичні послуги гемодіалізу у період з 01.07.2017 по 31.12.2017 підлягає стягненню саме з Підприємства (лікарні). У задоволенні позову до Адміністрації та Ради про солідарне стягнення заборгованості слід відмовити. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 зі справи № 910/18970/19, і суд касаційної інстанції у розгляді касаційної скарги зі справи № 910/7765/20 не вбачає підстав для відступу від неї.

Враховуючи наведені положення законодавства та обставини справи, суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» до Підприємства, проте безпідставно стягнув солідарно заборгованість з Адміністрації та Ради.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для: скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позову до Підприємства; у скасованій частині рішення про задоволення позову ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» до Підприємства слід залишити в силі, з покладенням на Підприємство у повному обсязі витрат позивача зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

У решті постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові до Ради та Адміністрації слід залишити без змін, з урахуванням тих мотивів для відмови в позові, які викладені у цій постанові.

При цьому Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» просило суд касаційної інстанції постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. У письмових поясненнях (вих. від 05.07.2022) скаржник фактично змінив прохальну частину касаційної скарги та просив Суд: постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, рішення суду першої інстанції скасувати в частині солідарного стягнення заборгованості з Ради та Адміністрації, залишивши в силі в частині стягнення заборгованості з Підприємства на користь ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», а також залишити в силі додаткове рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2021 зі справи № 910/7765/20.

Проте Суд зазначає, що перегляд судових рішень в касаційному порядку здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги (стаття 300 ГПК України). Доповнення чи зміна касаційної скарги в силу приписів частини 298 ГПК України допускається протягом строку на касаційне оскарження.

Оскільки відповідні письмові пояснення зі зміною прохальної частини касаційної скарги надійшли поза межами строку на касаційне оскарження, поданий позивачем документ Суд врахував у розгляді касаційної скарги зі справи на постанову суду апеляційної інстанції (в редакції касаційної скарги вих. від 10.01.2022) саме як письмові пояснення ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» з долученням їх до матеріалів справи, та розглянув касаційну скаргу в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Суд зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції в частині скасування додаткового рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2021 зі справи не є предметом касаційного розгляду, будь-яких доводів та/чи вимог з цього приводу ані мотивувальна, ані прохальна частини касаційної скарги ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» не містять.

Судові витрати

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справ на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції ухвалює нове рішення в частині позовних вимог, пред`явлених ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» до Ради та Адміністрації з відмовою в позові про солідарне стягнення заборгованості з цих відповідачів, витрати ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у повному обсязі підлягають стягненню з Підприємства, як з належного відповідача, з якого на користь позивача підлягає стягненню 14 603 459,85 грн. заборгованості за фактично надані медичні послуги.

Судовий збір, сплачений апелянтами (Радою та Прокурором в інтересах держави в особі Адміністрації) за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, покладається на ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», який визначив відповідачів у цій справі і несе ризик визначення у позові неналежного відповідача (відповідачів), до якого пред`явлений позов, з подальшою відмовою судом у зв`язку з цим у позові до неналежного відповідача (відповідачів), який (які), у тому числі з наведених мотивів, проти позовних вимог заперечували.

Судовий збір, сплачений ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» за перегляд постанови суду апеляційної інстанції в суді касаційної інстанції, покладається на Підприємство.

Що ж до клопотання ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які понесені позивачем в суді апеляційної та касаційної інстанцій, Верховний Суд зазначає таке.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Верховний Суд звертає увагу на те, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної та касаційної інстанцій відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України заявник надав:

- копію договору про надання юридичних послуг від 01.10.2019 № FMC0110, укладеного адвокатським об`єднанням «Лекс`Юс» з ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна»;

- копії додаткових договорів від 22.04.2020 № 5 та від 30.12.2020 б/н до договору про надання юридичних послуг від 01.10.2019;

- копію акта приймання-передачі наданих послуг від 01.12.2021 в суді апеляційної інстанції з переліком та вартістю послуг, наданих за цим договором;

- копію рахунку-фактури від 27.10.2021 № 27/10/2021 на суму 184 074,60 грн. за надані послуги в суді апеляційної інстанції, що є еквівалентом 6000 євро за офіційним курсом НБУ станом на 27.10.2021, копію платіжного доручення 28.10.2021 № 2807 на суму 184 074,60 грн.;

- копію акта приймання-передачі наданих послуг від 03.06.2022 в суді касаційної інстанції із специфікацією з переліком та вартістю послуг, наданих за цим договором;

- копію рахунку-фактури від 14.01.2022 № 14/01/2022 на суму 95 343,90 грн. за надані послуги в суді касаційної інстанції, що є еквівалентом 3000 євро за офіційним курсом НБУ станом на 14.01.2022, копію платіжного доручення 17.02.2022 № 497 на суму 95 343,90 грн.;

- інформацію з ЄРАУ щодо адвоката Гусака А.М., інформацію з ЄРАУ щодо адвоката Овода А.П.

Водночас Верховний Суд зазначає, що до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами зверталися Рада та Прокурор в інтересах держави в особі Адміністрації, які заперечували проти солідарного стягнення заборгованості. Підприємство рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувало. При цьому за результатом касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції зі справи до Ради та Адміністрації у позові відмовлено, як до неналежних відповідачів.

Отже, за результатом розгляду апеляційних скарг Ради та Прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації в позові до Ради та Адміністрації належало відмовити, саме як до неналежних відповідачів.

У силу приписів частини дев`ятої статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції слід покласти на ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», яке, у даному випадку, неправильно визначило Раду та Адміністрацію як осіб, які мають відповідати за позовом у цій справі, несе ризик визначення у позові неналежного відповідача (відповідачів), до якого (яких) пред`явлений позов, що й стало в подальшому підставою для обґрунтованого оскарження в апеляційному порядку цими відповідачами рішення суду першої інстанції про солідарне стягнення заборгованості.

Що ж стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, Верховний Суд зазначає таке.

Інтереси ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» в суді касаційної інстанції зі справи № 910/7765/20 представляли адвокати Гусак А.М. (ордер від 16.08.2021 серії АА № 1132625) та Овод А.П. (ордер від 28.12.2021 серії АІ № 1194092).

Представники відповідачів, присутні у судовому засіданні 14.07.2022 та Прокурор заперечили про задоволення клопотання позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, з посиланням, зокрема, на його безпідставність.

Як зазначалося Верховним Судом, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/7334/21, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, згідно з якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та [або] значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім [орієнтовним] розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Водночас Верховний Суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу в суді касаційної інстанції не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, у зв`язку з чим не підлягає розподілу в сумі 55 343,90 грн. (з 95 343,90 грн. заявлених позивачем) на сторону, не на користь якої ухвалено рішення (у даному випадку, на Підприємство, як належного відповідача у справі), а покладається у цій частині на позивача - ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», з огляду на таке.

Так, частина п`ята статті 129 ГПК України містить критерій обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Вирішуючи питання, чи є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, Верховний Суд враховує, що під час апеляційного і касаційного перегляду справи позиції ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» та Підприємства фактично не змінювалися. Аргументи касаційної скарги, а також інших процесуальних документів, що подавались позивачем під час розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій, є аналогічними аргументам, викладеним в позовній заяві та інших процесуальних документах, що подавались позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Верховний Суд також враховує наявність значної кількості подібних справ за участю ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», які розглядаються/розглядались господарськими судами, зокрема й Верховним Судом. Відповідно, правова позиція позивача є сформованою та незмінною по суті, а коригується лише відповідно до фактичних обставин кожної справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування критерію обґрунтованості та пропорційності наведена в постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 902/1051/19, від 24.11.2021 у справі № 925/1546/20, від 07.04.2022 у справі № 910/21181/20, й Верховний Суд у справі № 910/7765/20 не вбачає підстав для відступу від неї.

Враховуючи викладене, характер спірних правовідносин, Верховний Суд, проаналізувавши детальний опис наданих ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» адвокатами послуг, а також подані документи, з огляду на принципи обґрунтованості та пропорційності вважає таким, що відповідатиме обставинам цієї справи задоволення клопотання ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 40 000,00 грн., у решті заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 55 343,90 грн. суд касаційної інстанції відмовляє, що повністю узгоджується з висновком, викладеним у пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. При цьому витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 40 000,00 грн. підлягають стягненню з Підприємства, як з належного у справі відповідача, на користь позивача - ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна».

Керуючись статтями 129, 300, 308, 312, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 зі справи № 910/7765/20 скасувати в частині скасування рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2021 про задоволення позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» до комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради про стягнення 14 603 459,85 грн. заборгованості.

3. У скасованій частині рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2021 зі справи № 910/7765/20 про стягнення з комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» 14 603 459,85 грн. заборгованості залишити в силі.

4. У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2021 зі справи № 910/7765/20 про відмову в позові до Чернігівської обласної державної адміністрації та Чернігівської міської ради залишити без змін.

5. Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» 219 051,90 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 438 103,80 грн. судового збору з касаційної скарги, 40 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова