Окрема думка

від 06.07.2022 по справі 914/1967/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

07 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/1967/19

Постановою Верховного Суду в справі № 914/1967/19 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021- без змін.

Щодо висновків суду касаційної інстанції в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтримую думку більшості колегії суддів про те, що у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19.

Проте в частині залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції в цій справі не погоджуюсь з таких підстав.

Іншою підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначила пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважала, що суд апеляційної інстанції встановив обставини щодо "свідомої недобросовісної поведінки" позивача на підставі недопустимих доказів. Також скаржниця зазначила, що такі висновки суду апеляційної інстанції є лише його припущеннями, а доказів, які б їх підтверджували немає.

Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії ОСОБА_2 при укладенні з ОСОБА_3 договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" від 08.09.2017 не свідчать про наявність у неї помилки у розумінні статті 229 Цивільного кодексу України.

Твердження ОСОБА_2 про те, що вона станом на 08.09.2017 вважала себе власником 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" та мала намір відчужити лише половину статутного капіталу не свідчать про добросовісність таких тверджень, а також про дотримання останньою засад справедливості, добросовісності та розумності у спірних правовідносинах. Так, у судових рішеннях у справі №914/1480/17 було встановлено, що виключення ОСОБА_4 зі складу учасників товариства було здійснено із грубими порушеннями чинного законодавства, а саме, без його належного повідомлення про проведення зборів, на яких його було виключено зі складу учасників, а також за відсутності кворуму на зборах для ухвалення відповідного рішення та без зазначення у протоколі зборів конкретної підстави для його виключення. Про ці обставини не могло не бути відомо ОСОБА_2 , яка фактично, одноособово ухвалила відповідне рішення та підписала протокол зборів від 15.06.2017.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідна "помилка" позивачки виникла внаслідок її свідомої недобросовісної поведінки у спірних правовідносинах, внаслідок чого подальші негативні наслідки такої "помилки" не можуть бути покладені ані на ОСОБА_3 , ані на ОСОБА_4 .

При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що оспорюваний договір фактично був укладений у межах належної позивачці частки.

З врахуванням викладеного, з огляду на доводи касаційної скарги, суду касаційної інстанції належало дати відповідь на такі питання: чи висновок суду апеляційної інстанції про "свідому недобросовісну поведінку позивачки" підтверджений допустимими доказами; яка саме частка виступала предметом оспорюваного договору дарування.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 зазначено, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

При цьому наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Виходячи з наведеного, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

З огляду на викладене, виходячи з предмета та підстав позову, до предмета доказування в цій справі входять обставини щодо наявності чи відсутності щодо яких помилилася сторона правочину; чи існували вони саме на момент вчинення правочину; чи мали вони істотне значення, а саме чи стосувалися вони: природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Оскільки як встановив суд першої інстанції, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів: статуту товариства та договору дарування, ОСОБА_2 укладаючи оскаржуваний договір вважала себе власником 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" та мала намір відчужити половину статутного капіталу і залишитися учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" із часткою у статутному капіталі 50%, то з урахуванням рішення Господарського суду Львівської області від 23.11.2017 у справі №914/1480/17, ОСОБА_2 помилялася щодо своїх прав за договором дарування, а отже мала місце помилка щодо обставин, які мають істотне значення. Наведені фактичні обставини не були спростовані судом апеляційної інстанції, а його висновки про "свідому недобросовісну поведінку позивачки" ґрунтуються лише на припущеннях.

Крім того, те, що такі обставини існували на момент вчинення правочину, а саме: що ОСОБА_2 укладаючи оскаржуваний договір вважала себе власником 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота", підтверджується тим, що як встановили суди попередніх інстанцій, в матеріалах справи наявний витяг, сформований станом на 22.06.2017, відповідно до якого ОСОБА_2 була єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" із розміром внеску до статутного капіталу у розмірі 20 500, 00 грн (державна реєстрація змін у складі засновників проведена 21.06.2017, номер запису №14151050010009388), що відповідало 100% статутного капіталу.

Також в контексті розглянутих правовідносин важливо звернути увагу на те, що наслідком розгляду позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" в розмірі 50% через помилку щодо обставин, які мають істотне значення, стало позбавлення позивачки її права власності на частку в статутному капіталі товариства в розмірі 50%, оскільки за необґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції оспорюваний договір фактично був укладений у межах належної позивачці частки, а отже учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" є ОСОБА_3 .

З врахуванням викладеного, погоджуюсь з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частини частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Теракота" від 08.09.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі статті 229 Цивільного кодексу України.

Суддя В. Студенець