Ухвала

від 12.07.2022 по справі 521/10804/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/650/22

Справа № 521/10804/20

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

представника цивільного відповідача ТОВ «Лузанівка» адвоката ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 27.10.2021 року в кримінальному провадженні №12019160470003098 від 04.10.2019 року щодо:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Одесі, громадянина України, з середньою освітою, який працює водієм ТОВ «Лого-Транс», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,-

встановив:

Оскарженим вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та йому призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставіст.75КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 (два) роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання і роботи.

Вироком суду залишено без розгляду позовну заяву прокурора відділу прокуратури Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі КНП «Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Вироком суду також залишено без задоволення цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 про стягнення з ТОВ «Лузанівка» моральної шкоди в сумі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн. Також залишено без задоволення позовні вимоги потерпілого ОСОБА_10 про стягнення з ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» щодо стягнення матеріальної шкоди в сумі 34432,81 грн. (тридцять чотири тисячі чотириста тридцять дві гривні вісімдесят одну копійку).

Вироком суду визначено повернути потерпілому ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 840 (вісімсот сорок) грн., помилково сплачені ним як судовий збір відповідно до квитанції Акціонерного банку «Південний» № ПН 1120 від 01.07.2020 року.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь держави витрати на залучення експертів в сумі 5546,64 грн (п`ять тисяч п`ятсот сорок шість гривень шістдесят чотири копійки).

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 07.10.2019 року, на автомобіль «Man TGL 7.180», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Речовий доказ у кримінальному провадженні автомобіль «Man TGL 7.180», реєстраційний номер НОМЕР_1 , залишено у розпорядженні власника.

Згідно з оскарженим вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнаний винуватими у вчиненні злочину за наступних обставин.

03.10.2019 року, приблизно о 13:30 год., ОСОБА_8 , працюючи водієм у ТОВ «Лузанівка», при необмеженій видимості, в умовах сухого дорожнього покриття, керуючи вантажним фургоном «Man TGL 7.180», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зупинився біля будівлі КНП «Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради за адресою: м. Одеса, вул. М`ясоїдівська, буд. 32, в Малиновському районі м. Одеси.

У подальшому у ОСОБА_8 виникла необхідність здійснити вивантаження товару біля входу до аптек, розташованих поруч, за вищевказаною адресою, для чого йому було потрібно під`їхати заднім ходом до місця розвантаження. Для цього ОСОБА_8 звернувся за допомогою до вантажника ТОВ «Лузанівка» Особа 1 щодо здійснення регулювання його руху заднім ходом, для під`їзду до місця вивантаження.

При цьому ОСОБА_8 діяв у порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 «б», 10.9 Правил дорожнього руху України, які передбачають:

- п. 1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

- п. 2.3 (б) Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від управління цим засобом у дорозі;

- п. 10.9 Під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб.

Так, ОСОБА_8 при використанні допомоги Особа 1, не узгодив з ним умовні сигнали, які б забезпечили безпеку дорожнього руху, щоб мати об`єктивну можливість постійно бачити його з місця водія та контролювати рух свого транспортного засобу, вкрай уважним не був, постійно за дорожньою обстановкою не стежив, а проявляючи злочинну недбалість, у повній мірі поклавшись на сторонню особу, почав здійснювати рух заднім ходом, не переконавшись, що при цьому не створює небезпеку іншим учасникам дорожнього руху.

У подальшому, при зміні траєкторії руху автомобіля, втративши з поля зору Особу 1, що надавав йому допомогу у русі заднім ходом, ОСОБА_8 рух транспортного засобу не зупинив, не переконався у поновленні візуального зв`язку з Особою 1, а продовжив рух, не маючи об`єктивної можливості бачити дорожню обстановку позаду автомобіля та оцінити небезпеку для його руху. Внаслідок цього при появі на шляху автомобіля пішохода похилого віку ОСОБА_11 , що перетинала проїзну частину вул. М`ясоїдівська справа наліво за ходом руху автомобіля, ОСОБА_8 не зреагував на зміну дорожньої обстановки та допустив наїзд на пішохода задньою частиною кузова автомобіля.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_11 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження у вигляді: закритого консолідованого перелому лівої променевої кістки у нижній третині, відкритої травми правої нижньої кінцівки у вигляді переломів правої малоберцової кістки у нижній третині та внутрішньої кісточки, переломів дистальних відділів І, ІІ, ІІІ, V плюснових кісточок правої стопи, перелому дистальної фаланги І пальця та проксимальної фаланги V пальця, крововиливів у м`які тканини навколо місць переломів, скальпованої мляво гранулюючої рани правої гомілки з некрозом м`яких тканин.

Допущені водієм ОСОБА_8 порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 «б», 10.9 Правил дорожнього руху України знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної події та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_8 , просить скасувати вирок в частині призначеного покарання та в частині залишення без розгляду позовної цивільного позову прокурора в інтересах органу місцевого самоврядування в особі КНП «Міська клінічна лікарня №1» Одеської міської ради до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, на суму 18060 (вісімнадцять тисяч шістдесят) грн. та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 основне покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років, із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки, а також задовольнити цивільний позов прокурора в інтересах органу місцевого самоврядування в особі КНП «Міська клінічна лікарня №1» Одеської міської ради до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та стягнути з останнього грошові кошти в сумі 18060 (вісімнадцять тисяч шістдесят) грн.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, внаслідок надмірної м`якості призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання та застосування до нього кримінального закону, який не підлягав застосуванню.

Прокурор вказує, що суд необґрунтовано застосував до обвинуваченого дію ст.ст.75, 76 КК України, безпідставно звільнивши ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, не врахувавши ступінь тяжкості кримінального правопорушення та особу обвинуваченого.

Також прокурор вказує про безпідставне залишення без розгляду цивільного позову прокурора в інтересах органу місцевого самоврядування в особі КНП «Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.

09.03.2022року захисник ОСОБА_7 в інтересахобвинуваченого ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора, посилаючись на її необґрунтованість, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а вирок без змін, посилаючись на те, що судом правильно враховано особу обвинуваченого ОСОБА_8 , обставини кримінального правопорушення, його тяжкість, та призначено покарання відповідно до вимог закону Українипро кримінальнувідповідальність.

Судовий розгляд в суді апеляційної інстанції, у відповідності до положень ч.4 ст.405 КПК України (далі - КПК), проведено за відсутності потерпілого ОСОБА_10 та представника цивільного відповідача ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА», які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з`явились.

Представник ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» - адвокат ОСОБА_12 звернувся до апеляційного суду із заявою про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника цивільного відповідача.

Потерпілий ОСОБА_10 в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду не подавав.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права учасників провадження на доступ до правосуддя.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якогов силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; думку обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили вирок суду першої інстанції залишити без змін; думку представника цивільного відповідача ТОВ «Лузанівка» адвоката ОСОБА_9 , який залишив вирішення питання щодо апеляційної скарги прокурора на розсуд суду; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які судом досліджувались в повному обсязі. Ці обставини прокурором не оспорюються, а тому вони не є предметом апеляційного розгляду, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК.

Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_8 , не є предметом апеляційного розгляду, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно вимог ст.370КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіряючи вирок суду першої інстанції на відповідність його вимогам закону, колегія суддів дійшла висновку про його законність та обґрунтованість.

Порушень вимог КПК, які б слугували підставами для скасування, або зміни вироку, апеляційним судом не встановлено.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого з підстав його м`якості, зокрема необґрунтованого на думку прокурора застосування положень ст.75 КК України при призначенні покарання, апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_8 і чи повинен він його відбувати, суд першої інстанції врахував наявність обставин, які у відповідності до ст.66КК України пом`якшують покарання обвинуваченого, а саме: вчинення злочину з необережності, конкретні обставини події злочину та характер допущених обвинуваченим порушень Правил дорожнього руху України; особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за минулим місцем роботи у ТОВ «Лузанівка», на теперішній час працевлаштований водієм в ТОВ «Лого-Транс», більше 20 років працює водієм вантажних автомобілів, за цей час інших дорожньо-транспортних пригод не допускав. Крім того, судом враховано добровільне часткове відшкодування спричиненої шкоди потерпілому. Також судом враховано відсутність обтяжуючих обставин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75КК України, а також з висновком про відсутність підстав для призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, в тому числі і з огляду на те, що обвинувачений добровільно частково відшкодував спричинену потерпілому шкоду на стадії судового розгляду в суді першої інстанції, а також продовжує її відшкодовувати після ухвалення оскарженого вироку,

Ключовою обставиною, яка враховується колегією суддів при вирішенні питання щодо обґрунтованості доводів прокурора стосовнонезаконності вироку суду першої інстанції в частині звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст.75 КК України, є вжиття заходів обвинуваченим спрямованих на відшкодування завданої потерпілому ОСОБА_10 шкоди, що свідчить про усвідомлення обвинуваченим ОСОБА_8 своїх протиправних дій та намагання залагодити перед потерпілим свою провину.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що 04.10.2019 року, тобто наступного дня після дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_8 сплатив ОСОБА_10 10000 (десять тисяч) грн. на лікування матері ОСОБА_11 , яка постраждала внаслідок ДТП (т.1 а.п.99).

В подальшому, 07.10.2021 року, між потерпілим ОСОБА_10 та обвинуваченим ОСОБА_8 укладено угоду про добровільне відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 (ста тисяч) грн., згідно якої сторони погодили, що шкода буде відшкодовуватись обвинуваченим рівними частинами готівкою або банківським переказом на банківську карту на користь потерпілого. Безпосередньо під час підписання цієї угоди обвинуваченим сплачено готівкою на користь потерпілого 10000 (десять тисяч) грн. Угода підтверджена підписами сторін (т.3 а.п.169).

Згідно заяви потерпілого ОСОБА_10 від 07.10.2021 року вбачається, що потерпілий підтверджує факт укладення вказаної угоди з обвинуваченим ОСОБА_8 та просив при постановленні вироку застосувати до ОСОБА_8 більш м`яке покарання, яке не пов`язане із позбавленням волі, та вважав можливим не позбавляти ОСОБА_8 права керувати транспортними засобами (т.3 а.п.168).

Крім того, захисником ОСОБА_7 до заперечень на апеляційну скаргу долучено заяви потерпілого ОСОБА_10 від 03.11.2021 року, від 28.12.2021 року, від 27.01.2022 року, від 23.02.2022 року про отримання від ОСОБА_8 на виконання вищевказаної угоди по 10000 грн. щоразу. В заяві від 23.02.2022 року вказано про добровільне відшкодування обвинуваченим ОСОБА_8 моральної шкоди потерпілому на дату написання заяви на загальну суму 50000 (п`ятдесят тисяч) грн.

За встановлених апеляційним судом обставин, на думку колегії суддів, в даній справі, при призначенні покарання,безперечно мають враховуватися умови, спосіб, обстановка вчинення обвинуваченим необережного злочину, та його поведінка після вчинення кримінально протиправного діяння.

Крім того,при вирішенні питання щодо обґрунтованості доводів прокурора, апеляційний суд також враховує позицію потерпілого ОСОБА_10 , який не оскаржував вирок суду першої інстанції, що свідчить про його фактичну згоду з призначеним обвинуваченому ОСОБА_8 покаранням.

На можливість врахування судом позиції потерпілого, зокрема щодо застосування положень ст.75 КК України при призначенні покарання, неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема в постановівід 26.04.2018 року у справі №712/12418/15-к (провадження №51-2849км18) та постанові від 25.10.2018 року у справі №163/225/15-к (провадження №51-45км18).

Щодо доводів прокурора про не визнання обвинуваченим своєї вини на стадії досудового розслідування та початку судового розгляду, що на думку прокурора унеможливлює застосування при призначенні покарання положень ст.75 КК України, то ця обставина не може бути перешкодою для застосування судом при призначенні покарання положень вказаної норми кримінального закону.

Визнання чи не визнання вини обвинуваченого є його правом згідно встановленої лінії захисту.

Крім того, як вбачається із журналів судових засідань від 08.10.2021 року та 27.10.2021 року та аудіозаписів фіксації судового процесу, обвинувачений ОСОБА_8 свою вину в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, все ж таки визнав, вказав, що бажає компенсувати завдану шкоду потерпілому (т.3 а.п.170-171, 176-177).

Твердження прокурора про те, що судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання, не враховано наслідки скоєного злочину, завдання тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, що призвело до настання її смерті, апеляційний суд вважає неспроможними, оскільки всі обставини кримінального правопорушення в повній мірі були враховані судом першої інстанції, зокрема враховано, що відповідно до висновків №379-3783/2019 судово-медичної експертизи, №114 комісійної судово-медичної експертизи потерпіла ОСОБА_11 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Зазначені ушкодження утворилися при контакті пішохода з транспортним засобом, що рухався. Смерть потерпілої ОСОБА_11 знаходиться у причинному зв`язку з травмою нижньої кінцівки, яка ускладнилася розвитком сепсису та поліорганної недостатності на фоні некомпенсованого цукрового діабету ІІ типу, діабетичної нефропатії.

Однак, отримана травма не була загрозливою для життя, та хронічні захворювання потерпілої сприяли посиленню серцевої печінково-ниркової недостатності та розвитку сепсису (т.1 а.п. 53-62, 71-89).

Таким чином, встановлене та доведене в суді першої інстанції порушення обвинуваченим ОСОБА_8 Правил дорожнього руху України призвело до дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої потерпілій ОСОБА_11 були завдані тяжкі тілесні ушкодження, однак згідно висновку експертів вказані ушкодження не були загрозливими для її життя, а тому саме з цих підстав обвинуваченому не було інкриміновано у вчиненні злочину, який спричинив смерть потерпілої.

Твердження прокурора про неврахування судом першої інстанції при призначенні покарання поведінки обвинуваченого, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки як вбачається із матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 після скоєної дорожньо-транспортної пригоди залишився на місці події, приймав участь у складанні первинних процесуальних документів та подальших процесуальних діях, передав потерпілому грошові кошти на лікування матері, що було враховано судом першої інстанції.

Доводи прокурора щодо невірної оцінки судом першої інстанції добровільності часткового відшкодування обвинуваченим ОСОБА_8 грошових коштів у сумі 10000 грн., які останній передав потерпілому ОСОБА_10 03.10.2019 року (згідно розписки 04.10.2019 року) під час перебування матері ОСОБА_11 в лікарні, з посиланням на те, що гроші не належали особисто обвинуваченому ОСОБА_8 , а його роботодавцю на той час ТОВ «Лузанівка», колегія суддів визнає неспроможними, оскільки ключовим фактом є саме надання допомоги потерпілій особі, а не джерела походження коштів та фактичного суб`єкту їх передання особисто обвинуваченим чи підприємством ТОВ «Лузанівка», де останній в той час працював, яке відповідно до законодавства також несе відповідальність за своїх працівників.

Крім того, згідно розписки від 04.10.2019 року, вбачається, що ОСОБА_10 отримав 10000 (десять тисяч) грн. в рахунок компенсації за лікування його матері ОСОБА_11 саме від обвинуваченого ОСОБА_8 (т.1 а.п.99).

Твердження прокурора про сумнівність добровільності передачі потерпілому 07.10.2021 року грошових коштів у сумі 10000 грн та укладення угоди з потерпілим про добровільну сплату обвинуваченим компенсації спричиненої шкоди, з посиланням на те, що зазначені події відбулися під час переходу суду зі стадії судового розгляду до стадії судових дебатів, колегія суддів також визнає неспроможними, оскільки у даному випадку основним є факт вжиття заходів обвинуваченим ОСОБА_8 на відшкодування шкоди, а не конкретна стадія провадження.

Щодо доводівпрокурора пробезпідставне незастосування судомпершої інстанціїщодо обвинуваченого ОСОБА_8 додаткового покаранняу видіпозбавлення правакерування транспортнимизасобами, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Санкція ч.2 ст. 286 КК України передбачає основне покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, а також додаткове покарання - позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Тобто, санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає альтернативу призначення або не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Питання про доцільність призначеннядодаткового покарання вирішується за розсудом суду з урахуванням обставин конкретної справи, даних про особу винного і з обов`язковим мотивуванням у вироку прийнятого судом рішення.

Суд першої інстанції, при призначенні покарання, дотримався вказаних вимог Закону про кримінальну відповідальність, мотивував своє рішення щодо підстав не застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами,в повному обсязі ретельно перевірив та врахував конкретні обставини справи та дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 .

Апеляційний судпогоджується ізвисновками судупершої інстанціїщодо недоцільностіпризначення обвинуваченомудодаткового покарання,оскільки ОСОБА_8 офіційно працевлаштований водієм, що підтверджується довідкою ТОВ «Лого-Транс» №01/2021 від 12.01.2021 року, його робота пов`язана з керуванням транспортним засобом, він більше 20 років працює водієм, іншої кваліфікації та спеціальності не має, як не має і навичків іншої кваліфікованої роботи, жодного разу не притягувався до кримінальної або до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху (доказів, якими б спростовувалося це твердження, стороною обвинувачення не надано). Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позбавлення права керувати транспортними засобами фактично унеможливить для ОСОБА_8 продовження трудових відносин за місцем роботи, потягне для нього пошук нової роботи, що не буде чинником для його виправлення, а навпаки, негативно вплине на його матеріальний та соціальний стан, стане неспіврозмірним тягарем, позбавить (повністю чи тимчасово) можливості виконувати добровільно взятий обов`язок відшкодування шкоди потерпілому (т.3 а.п.96).

Наведені обставини вказують про можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення його права керувати транспортними засобами.

Ключовою обставиною, яка враховується апеляційним судом щодо можливості не застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами,є те, що на час ухвалення вироку судом першої інстанції та на час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_8 працює водієм ТОВ «Лого-Транс», тобто його робота передбачає безпосереднє використання транспортного засобу, обвинувачений продовжує відшкодовувати потерпілому завдану злочином шкоду, тому позбавлення права керування транспортними засобами позбавить не лише обвинуваченогоможливості працювати, забезпечувати своє прожиття, а й позбавить можливості продовжувати відшкодовувати шкоду потерпілому.

Крім того, апеляційний суд враховує той факт, що в умовах воєнного стану, в той час коли держава потребує забезпечення належного функціонування всіх галузей економіки, навички керування обвинуваченим транспортним засобом, який здатний перевозити великі обсяги вантажів, буде більш корисним, на відміну від втрати підприємством-перевізником кваліфікованого водія з багаторічним стажем.

Таким чином, враховуючиобставини кримінального правопорушення, добровільне часткове відшкодування обвинуваченим спричиненої злочином шкоди потерпілому, та продовження подальшого відшкодування, відсутність обставин, що обтяжують покарання, особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, вчинення необережного злочину,апеляційний суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 можливе без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Доводи прокурора про необхідність застосування щодо обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, з посиланням на негативний вплив на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, оскільки за менш тяжких наслідків, передбачених іншою санкцією ч.1 ст.286 КК України, визначено обов`язкове застосування вказаного додаткового покарання на строк до трьох років, колегія суддів визнає непереконливими, оскільки обвинуваченому має бути призначене покарання, з урахуванням сукупності конкретних обставин кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, та відповідно до санкції статті, в якому його було визнано винуватим, а не санкції іншої статті.

Отже, висновок суду у вироку щодо наявності підстав для застосування до обвинуваченого інституту умовного звільнення відповідно до ст. 75 КК Українизробленийз урахуванням всіх обставин, які мають правове значення при вирішенні питання щодо порядку відбування призначеного судом покарання.

У зв`язку з викладеним, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому судом першої інстанції покарання із застосуванням положень ст.75 КК України, без застосування додаткового покарання, відповідає положенням ст.ст. 50, 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому апеляційний суд не вбачає підстав вважати, що призначене покарання є явно несправедливим через його м`якість.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини даного кримінального провадження та мотиви суду першої інстанції щодо прийняття рішення про звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, без позбавлення права керувати транспортними засобами, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність апеляційної скарги прокурора щодо незаконності вироку в частині призначеного покарання.

Щодо доводів прокурора про безпідставність залишення судом першої інстанції без розгляду позову прокурора в інтересах органу місцевого самоврядування в особі КНП «Міська клінічна лікарня №1» Одеської міської ради до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, на суму 18060 грн, то вони також є необґрунтованими, оскільки судпершої інстанціїв оскарженому вироку з достатньою повнотою мотивував своє рішення в цій частині, пославшись на недотримання прокурором вимог п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, ч.5 ст.175 ЦПК України, та ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», та залишивши без розгляду позов, роз`яснив прокурору можливість звернення із відповідним позовом в порядку цивільного судочинства.

При цьому, апеляційний суд констатує, що звертаючись з апеляційною скаргою та в судовому засіданні апеляційного суду, прокурор не надав суду доказів, які б спростовували мотиви прийнятого судом першої інстанції рішення та його висновки в частині залишення позову прокурора без розгляду.

Так, згідно з положенням ч. 1 ст. 128 КПКособа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч.4 ст.128 КПК форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч.5 ст.128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 128 КПК цивільний позов в інтересах держави може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом. Прокурор, який пред`являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

Згідно з приписами ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті.

Відповідно до ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Оскільки інтереси держави є поняттям оціночним, прокурор у кожному окремому випадку визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Зазначених положень прокурором не дотримано, що вірно враховано судом першої інстанції.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що разом із обвинувальним актом та реєстром матеріалів досудового розслідування, прокурором також подано позовну заяву в інтересахоргану місцевогосамоврядування вособі КНП«Міська клінічналікарня №1»Одеської міськоїради до ОСОБА_8 про відшкодуванняматеріальної шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,на суму18060грн,за стаціонарнелікування потерпілої ОСОБА_11 (т.3 а.п.13-14).

Однак, вказана позовна заява прокурора не містить належного обґрунтування передбачених законом підстав для захисту прокурором інтересів держави/органу місцевогосамоврядуванняв суді.

Згідно долучених до позову рахунків-фактури №401 та №402 від 25.03.2020 року КНП «Міська клінічна лікарня №1» Одеської міської ради потерпіла ОСОБА_11 перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні хірургії з 03.10.2019 року по 28.10.2019 року.

Проте, при пред`явленні позову прокурор фактично обмежився констатацією фактів вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, витрат медичної установи на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_11 і формальним посиланням на норми ст.ст. 36, 61, 128 КПК.

Також позов прокурора не містить обґрунтування тих обставин, що у даному випадку становить захист інтересів держави, що підтверджує їх порушення, обставини, за яких орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави, або що такий орган відсутній.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі №559/55/15-к та у постанові від 11.09.2019 року у справі №397/533/18.

Доводи прокурора про те, що залишення без розгляду позовної заяви судом першої інстанції можливе лише на стадії підготовчого судового засідання, колегія суддів визнає неспроможними.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині залишення без розгляду цивільного позову прокурора із роз`ясненням права повторного звернення із заявою до суду в порядку цивільного судочинства є обґрунтованим та відповідає вимогам законодавства.

Інших доводів щодо незаконності прийнятого судом першої інстанції рішення в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову, прокурором в апеляційній скарзі не наведено.

За таких обставин, оскільки апеляційна скарга прокурора не містять у собі достатніх підстав для зміни або скасування вироку суду, та судомапеляційноїінстанціїне встановлено будь-якихновихобставин, які не були врахованісудомпершої інстанціїприухвалені вироку, апеляційний суд вважає необхідним вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 27.10.2021 року у кримінальному провадженні №12019160470003098 від 04.10.2019 року, яким ОСОБА_8 засуджено за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України залишити без змін.

Ухвала набираєзаконної силиз моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4