Постанова

від 10.07.2022 по справі 908/2076/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2022 року м. Дніпро Справа № 908/2076/20 (908/2683/21)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Кузнецова В.О., Коваль Л.А.

при секретарі судового засідання: Радіновському Р.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк та Гаражно-будівельного кооперативу Ямський

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Юлдашев О.О.) від 18.01.2022р. у справі № 908/2076/20 (908/2683/21)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс, код ЄДРПОУ 32377407 (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 2) в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича (адреса для листування: 01019, м. Київ, а/с 171)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк, код ЄДРПОУ 32104940 (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 28-Б)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1/ Гаражно-будівельний кооператив Ямський, код ЄДРПОУ 21483215 (03150, м. Київ, вул. Боженка, 37/41, кв. 44)

2/ Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Оферта, код ЄДРПОУ 42501205 (04060, м. Київ, вул. Максима Берлінського, 20, офіс 3),

про визнання недійсним договору

в межах справи № 908/2076/20 про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс, код ЄДРПОУ 32377407 (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 2), -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021р. ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс звернувся до Господарського суду Запорізької області, в межах справи про банкрутство № 908/2076/20, з позовною заявою до ТОВ Старонаводницький Парк про визнання недійсними договору № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс та Товариством з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк (який є правонаступником ТОВ Холдингова компанія Український фінансовий альянс) та договору № 1-3/14 від 14.08.2014 року про зміну сторони договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс та Товариством з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк (який є правонаступником ТОВ Холдингова компанія Український фінансовий альянс).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.01.2022р. у справі № 908/2076/20 (908/2683/21):

- позов задоволено в повному обсязі;

- визнано недійсним договір № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс та Товариством з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк (який є правонаступником ТОВ Холдингова компанія Український фінансовий альянс);

- визнано недійсним договір № 1-3/14 від 14.08.2014 року про зміну сторони договору, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс та Товариством з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк (який є правонаступником ТОВ Холдингова компанія Український фінансовий альянс);

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк, код ЄДРПОУ 32104940 (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 28-Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс, код ЄДРПОУ 32377407 (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 2), судовий збір у розмірі 4 540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн 00 коп.

Не погодившись з даним рішеннями господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2022р. у справі № 908/2076/20 (908/2683/21) та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2022р. у справі № 908/2076/20 (908/2683/21).

Також, не погодившись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.01.2022р. у справі № 908/2076/20 (908/2683/21) до Центральногшо апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Гаражно-будівельний кооператив Ямський, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2022р. у справі № 908/2076/20 (908/2683/21) та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.04.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Гаражно-будівельного кооперативу Ямський на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2022р. у справі № 908/2076/20 (908/2683/21) та приєднано її до спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк.

Доводи апеляційних скарг апелянтів узагальнено зводяться до наступного:

- суд не врахував, що комітетом кредиторів боржника не приймалося рішень про звернення до суду з позовом про визнання недійсними спірних договорів, а тому у ліквідатора було відсутне право на подання даного позову, який також подано за межами строків, встановлених як ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», так і ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства;

- відповідачем подано до матеріалів справи належні докази, які підтверджують здійснення розрахунку ТОВ Холдингова компанія Український фінансовий альянс за договором № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги та свідчать про виконання сторонами умов договору, отже спростовують доводи ліквідатора щодо його фіктивності, втім судом ці докази безпідставно не прийняті до уваги та враховані лише неналежні та недостовірні докази щодо здійснення оплати, подані ліквідатором, які не охоплюють період здійснення платежів;

- судом не враховано, що основний кредитор боржника Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Оферта придбало право вимоги до боржника за менший відсоток вартості прав, ніж відсоток, за який відбулось відступлення права вимоги за договором № 1-В/14 від 11.08.2014 року, що підтверджує ринкову вартість відступлених прав за спірним договором та відсутність ознак його фраудаторності;

- суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми Податкового кодексу України щодо пов`язаності осіб, якими укладався договір № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги та не врахував норми Закону України «Про господарські товариства», та інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формуваняь, яка містить розміри часток учасників у статутних капіталах ТОВ Холдингова компанія Український фінансовий альянс та ТОВ Классік-Ассістанс, з якої вбачається, що кінцевими беніфіціарами позивача та відповідача є різні особи, а Гаражно-будівельний кооператив Ямський взагалі не має до них жодного відношення;

- оспорювані договори мали саме ті правові наслідки, що були ними обумовлені та укладені задовго до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ Классік-Ассістанс, а їх зміст не порушує жодних норм чинного законодавства України, прав позивача та інших осіб, тобто сторони спірних договорів діяли добросовісно та разумно;

- суд не врахував, що ТОВ Классік-Ассістанс ніколи не здійснювалося фінансування будівництва за договором про дольову участь у будівництві № 3/2 від 28.04.2005р., а за договором про дольову участь у будівництві № 2/2 від 27.07.2004р. ТОВ Классік-Ассістанс фінансування здійснювалося переважно за рахунок власних коштів та коштів, одержаних від розміщення іменних процентних облігацій. За цим договором права вимоги були відступлені частково у сумі 5 250 000,00грн., які і були сплачені відповідачем позивачу;

- зобов`язання ТОВ Классік-Ассістанс за кредитним договором № 49.8.2/05/2008-КЛТ, укладеним з ПАТ «Кредитпромбанк», були повністю забезпечені іпотекою, при цьому до складу забезпечених іпотекою зобов`язань ніколи не входили права за договором про дольову участь у будівництві № 2/2 від 27.07.2004р., тому не виконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором ніяким чином не пов`язано з укладенням спірних договорів;

- суд дійшов до помилкового висновку про наявність ознак фраудаторності спірних договорів, оскільки жодними матеріалами справи не підтверджується їх спрямованість на спричинення шкоди кредиторам, зокрема наявність, на час їх укладення, кредиторської заборгованості ТОВ Классік-Ассістанс, ухилення останнього від виконання своїх зобов`язань шляхом укладення спірних договорів, безоплатність відступлення права вимоги, недобросовісність ТОВ Старонаводницький Парк у спірних правовідносинах та реальна можливість позивача в подальшому отримати майно, створене в результаті будівництва, за відсутності спроможності здійснювати його фінансування, що за правовими висновками Верховного Суду є підставами для відмови у визнанні недійсними спірних договорів як фраудаторних;

- оскаржуване рішення суперечить ст. 58 Конституції України, оскільки судом розповсюджені норми ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства на правовідносини, які виникли раніше ніж набрав чинності вказаний Кодекс;

- позивачем не доведено порушення його права внаслідок укладення спірних договорів, що є самостійною підставою для відмови у позові, а судом не взято це до уваги, як і інші обгрунтовані заперечення проти позову, наведені апелянтами;

- суд в оскаржуваному рішенні не навів правового обгрунтування недійсності договору № 1-3/14 від 14.08.2014 року про зміну сторони договору та не залучив до участі у справі в якості відповідача Гаражно-будівельний кооператив Ямський, який є стороною цього договору, чим грубо порушив процесуальні права останнього;

- позов ТОВ Классік-Ассістанс подано зі значним спливом строку позовної давності та без належного обгрунтування підстав для його поновлення, а судом безпідставно поновлено цей строк, оскільки згідно з ст.ст. 92, 256, 257, 261, 262, 267 ЦК України, відкриття провадження у справі про банкрутство боржника та відкриття ліквідаційної процедури не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку позовної давностті;

- судом було відкрито провадження за позовом ТОВ Классік-Ассістанс без сплати судового збору у розмірі, визначеному п.п. 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»;

- суд закрив підготовче провадження, перейшов до слухання справи по суті та постановив оскаржуване рішення в одному судовому засіданні без участі та належного повідомлення усіх учасників справи, що суперечить ст.ст. 185, 195, 196 ГПК України.

З метою забезпечення стабільного здійснення судочинства в умовах воєнного стану, враховуючи положення Закону України "Про правовий режим воєнного стану", ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2022р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/2076/20 (908/2683/21), розгляд апеляційних скарг призначено в судове засідання на 30.05.2022р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.05.2022р. розгляд апеляційних скарг відкладено в судове засідання на 20.06.2022р.

У судовому засіданні по справі оголошено переву з 22.06.2022р. по 11.07.2022р., про що апеляційним судом постановлено відповідну ухвалу.

Представникі апелянтів у судовому засіданні підтримали доводи апеляційних скарг у повному обсягу та просили їх задовольнити.

Ліквідатор у відзивах на апеляційні скарги та в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційні скарги апелянтів безпідставними, посилаючись при цьому на доведення ним укладення сторонами договору № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги на шкоду кредиторам, оскільки безоплатне відступлення боржником своїх прав за договором про дольову участь у будівництві № 2/2 від 27.07.2004р. призвело до змешення його активів та неможливості задоволення вимог кредиторів, зокрема кредитора за кредитним договором № 49.8.2/05/2008-КЛТ, отримані за яким кошти і були спрямовані позивачем на фінансування будівництва. Вимоги ж про визнання недійсним договору № 1-3/14 від 14.08.2014 року про зміну сторони договору є похідними від вимог про визнання недійсним договору № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги, тому при задоволенні основної вимоги також підлягають задоволенню, а залучення до участі у справі в якості відповідача Гаражно-будівельного кооперативу Ямський не є необхідним.

Зазначає ліквідатор і про те, що його право на звернення з позовом до відповідача не пов`язано з відповідними рішеннями комітету кредиторів та передбачено ст.ст. 12, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, а також не обмежено приписами ст. 42 цього Кодексу, тобто він має право на пред`явлення позовів з загальних підстав, встановлених ЦК України, на яких і ґрунтуються його позовні вимоги.

Також, ліквідатор вказує про поважність пропуску ним строку позовної давності, оскільки лише після призначення його ліквідатором у справі про банкрутство ТОВ Классік-Ассістанс він дізнався про наявність обставин, які стали підставами для пред`явлення даного позову.

Заперечує ліквідатор і проти доводів апелянта щодо здійснення відповідачем оплати за договором № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги, так як в документації боржника відсутні докази отримання відповідних коштів, а на здійснені ним запити до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб таких доказів також не отримано.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Оферта не скористалася своїм правом участі в судовому засіданні, не забезпечила явку представника та не надала відзивів на апеляційні скарги, про час та місце проведення судового засідання була повідомлена апеляційним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка представників учасників справі в судове засідання обов`язковою, а неявка представника третьої особи не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційні скарги по суті у відсутності представника третьої особи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників апелянтів та ліквідатора, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг апелянтів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

На час відкриття провадження у справі № 908/2076/20 про банкрутство ТОВ Классік-Ассістанс набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.09.2020 відкрито провадження у справі № 908/2076/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Классік-Ассістанс», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Фоменка А.В.

Ухвалою від 24.09.2020 задоволено заяву арбітражного керуючого Фоменка А.В. про відмову від участі у справі № 908/2076/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс. Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Сиротенка О.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.10.2020р. визнано кредиторські вимоги до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Оферта» у розмірі 146 293 283,47 грн - основного боргу (4-та черга задоволення) та 4 204,00 грн - судового збору (1-ша черга задоволення); Товариства з обмеженою відповідальністю «Венера Союз» у розмірі 947 800,00 грн - основного боргу (4-та черга задоволення) та 4 394,00 грн - судового збору (1-ша черга задоволення).

Постановою Господарського суду Запорізької області від 16.02.2021р. припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс. Припинено повноваження розпорядника майна боржника Сиротенка О.О. Визнано Товариство з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс - банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс призначено арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1954 від 15.10.2020; адреса для листування: а/с 71, м. Київ, 01019).

20.09.2021 року до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Классік-Ассістанс» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Старонаводницький Парк» про визнання недійсним договору № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс та Товариством з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк (який є правонаступником ТОВ Холдингова компанія Український фінансовий альянс) та договору № 1-3/14 від 14.08.2014 року про зміну сторони договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс та Товариством з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк (який є правонаступником ТОВ Холдингова компанія Український фінансовий альянс) в межах справи № 908/2076/20 про банкрутство позивача.

Під час розгляду вказаного позову місцевим господарським судом встановлено та не оспорюється сторонами, що 27.07.2004 між Гаражно-будівельним кооперативом «Ямський» (Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Классік-Ассістанс» (Сторона-2) укладено Договір № 2/2 про дольову участь в будівництві.

Згідно з умовами визначеними Договором № 2/2 про дольову участь в будівництві у редакції додаткової угоди № 6 від 18.08.2006р., сторони домовились взяти дольову участь у будівництві багатоквартирного офісно-гаражного комплексу за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька 2-20 (Старонаводницька балка) на земельній ділянці площею 3,0251 га, яка належить Стороні-1 на праві власності, шляхом здійснення оплати вартості проектування і будівництва частини такого Комплексу, визначеної як об`єкт будівництва згідно п. 1.2. цього Договору.

Як визначено п. 1.2. Договору № 2/2 про дольову участь в будівництві, об`єктом будівництва по даному Договору є основна (гаражна) будівля Комплексу перша черга будівництва, надалі - «Об`єкт», що включає: Машино-місця у кількості 1583 штук, а також офісні, адміністративні та торгові приміщення, кафе-бістро, автомийка, станцію технічного обслуговування, інші допоміжні приміщення, передбачені проектом. Із зазначеної вище кількості машино-місць 988 штук розмішені в 858 гаражних боксах, які містять по одному або декілька машино-місць.

Цим же пунктом визначено, що до об`єкта будівництва за цим Договором не включається окремо розташовані (прибудовані) офісні будівлі Комплексу - друга черга будівництва, умови оплати вартості проектування і будівництва, а також розподілу площ яких визначається окремим договором між Сторонами цього договору.

Згідно з п.п. 1.5.2. п. 1.5. Договору № 2/2 про дольову участь в будівництві, частка Сторони -2, іі права та обов`язки фіксується в наступному розмірі - в обсягах згідно положень п. 1.7 Договору та в сумі, необхідній та достатній для завершення будівництва і введення в експлуатацію Об`єкту та всього Комплексу, за вирахуванням сум, сплачених іншими визначеними цим Договором інвесторами.

На дату укладення цього Договору, з урахуванням коштів, сплачених іншими інвесторами та відступлених на підставі цивільно-правових угод на користь Сторони-2, Сторона-2 здійснила фінансування будівництва Об`єкту в загальній сумі 81 025 000,00 грн. (вісімдесят один мільйон двадцять п`ять тисяч гривень 00 коп).

Стороні-2 надається виключне право за рахунок власних коштів провести збільшення своєї частки площ/приміщень Об`єкту та/або всього Комплексу.

Пунктом 1.7. Договору встановлено, що Сторона-2 самостійно та/або із залученням інших інвесторів здійснює фінансування будівництва 1070 (одна тисяча сімдесят) машиномісць, з яких 624 машиномісця розміщені в 494 гаражних боксах, що містять по одному або декілька машиномісць: адміністративних, торгових, допоміжних та інших приміщень (включаючи СТО, кафе тощо) на 4 і 5 поверхах допоміжних приміщень Об`єкту з відповідним устаткуванням: офісних приміщень на 11-14 поверхах Об`єкту загальною площею (з урахуванням терас) 14 614,18 кв.м.: а також всіх інших приміщень, не зазначених в п.1.5.1 та п.п.1.5.3.-1.5.5 цього Договору.

Кількість та розміри зазначених площ і приміщень є орієнтовним (проектними) та можуть змінюватися у процесі проектування і будівництва Об`єкту.

Пунктом 1.8. Договору № 2/2 про дольову участь в будівництві визначено, що розподіл машиномісць між Сторонами Договору та іншими інвесторами Об`єкту, а також їх розміщення визначається згідно Додатку № 1 до Протоколу зборів інвесторів будівництва від 18.08.2006 року, який є невід`ємною частиною цього Договору.

За пунктом 5.1 Договору № 2/2 про дольову участь в будівництві, результати дольової участі у будівництві за даним Договором являють собою набуття права власності на відповідну частину Об`єкту і розподіляються між Сторонами таким чином:

- 5.1.1. Сторона-1 набуває право на оформлення у власність площ та приміщень зазначених в п. 1.6 цього Договору.

- 5.1.2. Сторона -2 набуває право на оформлення у власність площ та приміщень, зазначених в п. 1.7 цього Договору.

- 5.1.4. Після введення Об`єкту будівництва в експлуатацію за зверненням Сторони-2, Сторона-1 зобов`язана оформити необхідні документи та вжити заходів для оформлення відповідно до положень чинного законодавства права власності на земельну ділянку (її частину), надану для будівництва, на користь Сторони-2 та/або залучених нею інвесторів, пропорційно належних площ в Комплексі.

28.04.2005р. між Гаражним-будівельним кооперативом «Ямський» (Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Классік-Ассістанс» (Сторона-2) було укладено Договір № 3/2 про дольову участь в будівництві.

Згідно з п. 1.1 Договору № 3/2 про дольову участь в будівництві в редакції Додаткової угоди № 3 від 18.08.2006 року, сторони, на умовах, визначених цим Договором, домовились взяти дольову участь у будівництві багатоквартирного офісно-гаражного комплексу, надалі «Комплекс», за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька 2-20 (Старонаводницька балка), на земельній ділянці площею 3,0251 га, яка належить Стороні-1 на праві власності, шляхом здійснення оплати вартості проектування і будівництва частини комплексу, визначеної як об`єкт будівництва згідно п. 1.2. цього Договору.

Як передбачено пунктом 1.2. Договору № 3/2 про дольову участь в будівництві, об`єктом будівництва є прибудовані (до основної (гаражної) споруди) офісні будівлі комплексу друга черга будівництва, надалі «Об`єкт» що включає:

- надбудовану над правим пандусним заїздом основної споруди комплексу багатоповерхового (розрахунково 23-поверху) офісну будівлю з технічними приміщеннями та додатковим підземним паркінгом на 72 машиномісця, пойменовану надалі «свічка», загальною розрахунковою площею згідно проекту 13 135,17 кв.м. (п.п. 1.2.1. Договору).

- прибудовані перед основною спорудою комплексу над підземною частиною паркінгу дві однакові багатоповерхові (розрахунково 9-поверхові) офісні будівлі, пойменовані надалі разом «близнюки», а кожен окремо «близнюк»; будівля в правій частині комплексу пойменована «правий близнюк», а в лівій «лівий близнюк»; загальна розрахункова площа кожного з «близнюків» згідно проекту 4 335,86 кв.м., а двох разом 8 671,72 кв.м. (підпункт 1.2.2. Договору).

- приміщення конференц-залу, що об`єднує будівлі Комплексу (підпункт 1.2.3. Договору)

- інші приміщення/будівлі комплексу, не передбачені проектом першої черги будівництва, визначення та параметри яких буду уточнені в процесі допроектування та будівництва комплексу (підпункт 1.2.4. Договору).

Пунктом 1.3. Договору № 3/2 про дольову участь в будівництві передбачено, що кількість та розмір зазначених в п. 1.2 цього Договору площ і приміщень є орієнтовним (проектним) та можуть змінюватися у процесі проектування і будівництва Об`єкту.

Згідно з п. 1.4 Договору № 3/2 про дольову участь в будівництві, до об`єкта будівництва за цим Договором не включається основана (гаражна) будівля комплексу перша черга будівництва, що включає передбачені проектом машиномісця у кількості 1583 штук, офісні, адміністративні, торгові, інші допоміжні та технічні приміщення, кафе, автомийки тощо, умови оплати вартості проектування і будівництва, а також розподілу площ, яких визначається окремим договорами, у тому числі укладеними Сторонами цього Договору та іншими залученими до будівництва Об`єкту інвесторами.

Пунктом 1.7. Договору № 3/2 про дольову участь в будівництві встановлено, що Сторона-2 самостійно та/або із залученням інших джерел фінансування, в тому числі за рахунок інших інвесторів, здійснює оплату вартості проектування і будівництва всіх будівель і приміщень, визначених в п. 1.2 цього Договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору № 3/2 про дольову участь в будівництві, результати дольової участі у будівництві за даним Договором являють собою набуття права власності на відповідну частину Об`єкту і розподіляються між Сторонами таким чином:

5.1.1. Сторона-2 набуває право на оформлення у власність площ та приміщень, зазначених в п. 1.7 цього Договору.

За п. 5.2. Договору № 3/2 про дольову участь в будівництві, після введення Об`єкту будівництва в експлуатацію, за зверненням Сторони-2, Сторона-1 зобов`язана оформити необхідні документи та вжити заходів для оформлення відповідно до положень чинного законодавства права власності на земельну ділянку (її частину), надану для будівництва, на користь Сторони-2 та/або залучених нею інвесторів, пропорційно належних площ в Комплексі.

11.02.2008 між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Оферта») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Классік-Ассістанс» (позичальник) було укладено Кредитний договір № 49.8.2/05/2008-КЛТ з подальшими змінами та доповненнями (Кредитний договір).

Відповідно до умов Кредитного договору банк надав позичальнику кредит в розмірі 80 000 000,00 грн під 18,5 процентів річних з кінцевим терміном повернення не пізніше 06.08.2014 включно, який позичальник зобов`язався своєчасно повернути, сплатити проценти за користування ним, а також виконати інші зобов`язання за Кредитним договором.

Відповідно до умов Кредитного договору № 49.8.2/05/2008-КЛТ та заявки ТОВ «Классік-Ассістанс» кредит за траншовою кредитною лінією в сумі, еквівалентній 80 000 000,00 грн. (вісімдесят мільйонів гривень, 00 коп.), наданий для фінансування поточної статутної діяльності товариства, зокрема, покриття витрат, пов`язаних з реалізацією проекту щодо будівництва та подальшої експлуатації споруд офісного призначення з вбудованими в рельєф гаражами манежного та боксового типу з приміщеннями соціально-побутового призначення по вул. Старонаводницькій 2-20, в Печерському районі м. Києва.

ТОВ «Классік-Ассістанс» не виконало зобов`язання перед ПАТ «Дельта Банк», яке на той час було правонаступником ПАТ «Кредитпромбанк», за Кредитним договором № 49.8.2/05/2008-КЛТ, внаслідок чого у боржника утворилась заборгованість, що підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 28.05.2019р. у справі № 910/13243/17, яким стягнуто з ТОВ «Классік-Ассістанс» на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість у розмірі 79 999 903,68грн. за простроченим кредитом та у розмірі 66 053 379,79грн. за простроченими процентами.

11.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Классік-Ассістанс», як Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Український фінансовий альянс», як Новим кредитором (нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю «Старонаводницький парк») було укладено Договір № 1-В/14 про відступлення права вимоги.

Пунктом 1.1. Договору № 1-В/14 про відступлення права вимоги встановлено, що Первісний кредитор уступає, а Новий кредитор приймає на себе права вимоги, належні Первісному кредиторові, і стає Кредитором (Стороною 2) у повному обсязі за Договором про дольову участь у будівництві № 3/2 від 28 квітня 2005 року (в редакції Додаткової угод № 3 від 18 серпня 2006 року), надалі «Основний договір 1», та частково (на суму, зазначену в п. 2.1. цієї Угоди) за Договором про дольову участь в будівництві № 2/2 від 27 липня 2004 року (в редакції додаткової угоди № 6 від 18 серпня 2006 року), надалі «Основний договір 2», а разом надалі «Основний договір», укладеними між Первісним кредитором та Гаражно-будівельним кооперативом «Ямський», код за ЄДРПОУ 21483215 (надалі «Боржник»).

Відповідно до п. 1.3. Договору № 1-В/14, за цією Угодою Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника виконання ним зобов`язань, що виникають у Боржника відповідно до умов Основного договору.

Пунктом 1.4. Договору № 1-В/14 про відступлення права вимоги визначено, що з моменту укладення цієї Угоди до Нового кредитора переходять права Первісного кредитора за Основним договором (повністю права за Основним договором 1 та частково за Основним договором 2), а також зобовязання з подальшого виконання умов Основного договору, визначених в Основному договорі для Первісного кредитора (Сторони 2), з урахуванням положень п. 1.6. цієї Угоди.

Пунктом 1.5. Договору № 1-В/14 про відступлення права вимоги визначено, що до Нового кредитора переходить право на стягнення санкцій, у тому числі збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням зобов`язань Боржником.

Відповідно до п. 1.6 Договору № 1-В/14 про відступлення права вимоги, сторони зобов`язуються додатково, протягом 3 (трьох) календарних місяців з дати укладення цієї Угоди, укласти з Боржником договір заміни сторони Основного договору на погоджених з ним умовах, а також вимагати під Боржника укладення єдиного Основного договору в новій редакції (об`єднавши повністю права за Основним договором 1 та частково за Основним договором 2), яким закріпити права за зобов`язання Нового кредитора за Основним договором, керуючись положеннями цієї Угоди та додатково укладеного договору заміни сторони Основного договору.

Пунктом 2.1. Договору № 1-В/14 про відступлення права вимоги визначено, що за відступлення прав вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму цієї Угоди в розмірі 5 250 000,00 грн. (п`ять мільйонів двісті п`ятдесят тисяч гривень 00 коп.), у тому числі ПДВ 875 000,00 грн. (вісімсот сімдесят п`ять тисяч гривень 00 коп.). Така сума визначається Сторонами як частина суми фінансування Первісного кредитора, здійснення на користь Боржника за Основним договором 2, та формує суму вимог Нового кредитора до Боржника за Основним договором.

Відповідно до пункту 2.2. Договору № 1-В/14 про відступлення права вимоги, Новий кредитор зобов`язується здійснити розрахунки за цією Угодою одноразово або частинами в сумі, визначеній у п. 2.1 Угоди, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Первісного кредитора не пізніше 31 грудня 2014 року.

14.08.2014 року між Гаражно-будівельним кооперативом «Ямський» (Сторона 1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Классік-Ассістанс» (Сторона 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Український фінансовий альянс» (Сторона 3) було укладено Договір № 1-3/14 про заміну сторони договору.

Згідно з п. 1.1. цього Договору, сторони досягли згоди про зміну сторони в Договорі про дольову участь у будівництві № 3/2 від 28.04.2005 року (в редакції Додаткової угоди № 3 від 18.08.2006 року), надалі Основний договір, а також про перехід до Сторони-3 частини визначених цим Договором прав Сторони-2 за Договором про дольову участь в будівництві № 2/2 від 27.07.2004 року (в редакції додаткової угоди № 6 від 18.08.2006 року), що були укладені між Стороною-1 і Стороною-2.

За п. 1.3. Договору № 1-3/14 від 14.08.2014р., заміна Сторони-2 як кредитора за Основним договором здійснюється шляхом відступлення права вимоги до Сторони-1 Стороні-3, про що між Стороною-2 і Стороною-3 укладено Договір № 1-В/14 про відступлення права вимоги від 11.08.2014р.

Заміна Сторони-2 як кредитора за Основним договором здійснюється шляхом переведення на Сторону-3 прав Сторони-2 та обов`язків Сторони-1 перед Стороною-2 за Основним договором, а також зобов`язань Сторони-2 з фінансування за Основним договором у повному обсягу (п. 1.4. Договору).

Ліквідатор вважає, що за договорами № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги та № 1-3/14 від 14.08.2014 року про зміну сторони договору ТОВ «Классік-Ассістанс» було відчужено майно (майнові права) пов`язаній особі із боржником у безоплатній формі на момент коли за боржником вже обліковувалась непогашена заборгованість, тобто договори вчинені на шкоду кредиторам боржника, є фраудаторними та фіктивними, що і є підставою для пред`явлення даного позову про визнання їх недійсними згідно з ст.ст. 13, 203, 215, 234 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги ліквідатора місцевий господарський суд виходив з того, що сукупність встановлених у цій справі обставин укладення спірного договору № 1-В/14 про відступлення права вимоги при наявності грошових зобов`язань, зокрема перед АТ «Дельта Банк» на користь пов`язаних осіб (юридичні особи продавця та покупця знаходились під спільним контролем один і тих самих осіб), наслідком чого стало зменшення обсягу майнових активів боржника, підтверджує обставини, що зміст оспорюваного договору не відповідає критеріям розумності та добросовісності, а сам Договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 203 ЦК України, яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та є підставою для визнання цього Договору недійсними згідно з положеннями статей 215, 234 ЦК України.

Що стосується Договору № 1-3/14 про заміну сторони договору від 14.08.2014р., то суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки він фактично був укладений на виконання умов Договору № 1-В/14 від 11.08.2014 з метою оформлення переходу прав за цим договором, то Договір № 1-3/14 про заміну сторони договору від 14.08.2014р. також має бути визнаний недійсним, як похідний від Договору про відступлення прав вимоги.

Також, суд першої інстанції дійшов до висновку, що обставини є такими, що робили своєчасне пред`явлення позову утрудненим та свідчать про об`єктивність перешкоди для ліквідатора звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно існують поважні причини пропуску цього строку.

Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки місцевого господарського суду безпідставними та помилковими.

Так, за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство.

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Більш того, слід звернути увагу, що частина третя статті 12 КУзПБ зобов`язує арбітражного керуючого під час реалізації своїх прав та обов`язків діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено).

Проаналізувавши документи та фактичні обставини ще на стадії розпорядження майном або у процедурі ліквідації арбітражний керуючий зобов`язаний самостійно визначитися з наявністю підстав для подання заяви (позову) про визнання недійсними правочинів боржника для збільшення ліквідаційної маси, відновлення порушених прав кредиторів і погашення їх вимог.

Наведене є свідченням, що подання заяв про визнання недійсними правочинів боржника в разі встановлення арбітражним керуючим наявності фраудаторних правочинів боржника, вчинених у підозрілий період, - це обов`язок арбітражного керуючого, який спрямований на виявлення та повернення майна боржника у справі про банкрутство, та свідченням безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі. У випадку відсутності підстав для ствердження, що правочини боржника, укладені у підозрілий період, є фраудаторними, ліквідатор зазначає про таку відсутність у своєму остаточному звіті. Невиконання зазначеного обов`язку є підставою для відмови господарським судом у затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, що узгоджується з положеннями частини четвертої статті 65 КУзПБ.

Обов`язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника (частина перша статті 65 КУзПБ), кореспондується з правовою презумпцією сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника у справі про банкрутство. Поняття правової презумпції сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника розкрито у правових висновках Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17).

Так, правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р (II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище справі вказує, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Проте боржники не лише за допомогою фіктивних правочинів унеможливлюють звернення стягнення на своє майно. Недоброчесні боржники використовують різноманітні механізми, і протистояти відповідним зловживанням лише за допомогою конструкції фіктивного правочину навряд чи можливо. Отже, виникає сумнів у кваліфікації фіктивного правочину або правочину, що порушує публічний порядок, як видів фраудаторного.

Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 ЦК України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові ВС від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним" (постанова ВС від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.

У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.

Підсумовуючи наведене, слід дійти висновків про те, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України.

Аналогічні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) від 24.11.2021р.

З матеріалів даної справи вбачається, що сторони Договору № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги виконали його умови та досягли правового результату, який був обумовлений цим договором, а відтак підстави визнання його недійсним як фіктивного, за ст. 234 ЦК України, відсутні.

Так, на виконання Договору № 1-В/14 від 11.08.2014 року між Гаражно-будівельним кооперативом «Ямський» (Сторона 1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Классік-Ассістанс» (Сторона 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Український фінансовий альянс» (Сторона 3), 14.08.2014 було укладено Договір № 1-3/14 про заміну сторони договору, на підставі якого ТОВ «Холдингова компанія «Український фінансовий альянс», яка в подальшому змінила найменування на ТОВ «Старонаводницький Парк», почала здійснювати фінансування будівництва за Договором про дольову участь у будівництві № 3/2 від 28 квітня 2005 року та за Договором про дольову участь в будівництві № 2/2 від 27 липня 2004 року, тобто фактично набула прав та обов`язків ТОВ «Классік-Ассістанс» у спірних правовідносинах.

Також, 14.08.2014 між Гаражно-будівельним кооперативом «Ямський» (Сторона 1) та ТОВ «Холдингова компанія «Український фінансовий альянс» (Сторона 2) було укладено новий Договір № 3/2 про дольову участь у будівництві споруд офісного і торгівельного призначення з вбудованими в рельєф гаражами манежного та боксового типу з приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: вул. Старонаводницька, 2-20 у Печерському районі м. Києва.

Підтверджується матеріалами справи і підписання між ТОВ «Классік-Ассістанс» та ТОВ «Холдингова компанія «Український фінансовий альянс» Акту прийому-передачі права вимоги від 16.10.2014 до Договору № 1-В/14 від 11.08.2014 року та сплата останнім коштів на рахнок ТОВ «Классік-Ассістанс» у розмірі 5 250 000,00грн., за відступлене за цим договором право вимоги.

На підтвердження здійснення вказаної оплати ТОВ «Старонаводницький Парк» та Гаражно-будівельним кооперативом «Ямський» подано до матеріалів справи у суді першої інстанції копії виписки по рахунку ТОВ «Холдингова компанія «Український фінансовий альянс» у ПАТ «УПБ» за 15.10.2014р. та відповідних платіжних доручень № 92 від 15.10.2014 на суму 2 000 000,00 грн; № 93 від 15.10.2014 на суму 1 400 000,00 грн; № 96 від 15.10.2014 на суму 366 200,00 грн; № 94 від 15.10.2014 на суму 600 000,00 грн; № 95 від 15.10.2014 на суму 883 800,00 грн., на загальну суму 5 250 000,00грн.

Суд першої інстанції відхиляючи наведені докази спирався на подану ліквідатором виписку по рахунку ТОВ «Классік-Ассістанс», наданої ПАТ «УПБ», за період із 20.03.2007 року по дату закриття - 16.01.2016 у якій відсутні відомості про факт оплати ТОВ «ХК «Український фінансовий альянс» грошових коштів за договором № 1-В/14 про відступлення права вимоги та на лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.07.2021р., який здійснює ліквідацію ПАТ «УПБ», з якого вбачається, що підтвердити чи спростувати факт існування вищевказаних платіжних доручень, а відповідно і підвередити факт оплати останній не може.

Втім, фактично подана ліквідатором виписка по рахунку ТОВ «Классік-Ассістанс» містить перелік транзакцій за період з 29.05.2007р. по 06.09.2012р., тобто не включає період оплати - 15.10.2014р., а лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.07.2021р. не містить тверджень про не здійснення оплати за спірним Договором.

Крім цього, відповідачем долучено до матеріалів справи у суді першої інстанції копію листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.12.2021р. та витягу з банківської виписки з рахунку ТОВ «Классік-Ассістанс» у ПАТ «УПБ» за період з 01.01.2014р. по 29.05.2015р., з якої вбачається зарахування, сплачених ТОВ «Холдингова компанія «Український фінансовий альянс» коштів за Договором № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги на рахунок ТОВ «Классік-Ассістанс» у сумі 5 250 000,00грн.

У відповідності до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Належність доказів передбачена ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до якої належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтєю 77 Господарського процесуального кодексу України встановлена допустимість доказів, у відповідності до якої обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з вищенаведеного слід дійти висновку, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами виконання ним своїх зобов`язань з оплати вартості права вимоги за Договором № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги, а подані ліквідатором докази цих обставин не спростовують, тому в суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування положень процесуального закону щодо вірогідності доказів та встановлення безоплатності вказаного Договору.

Отже, сторонами Договору № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги, були виконані його умови у повному обсягу, а даний договір є оплатним.

З огляду на вищенаведені обставини справи не вбачає апеляційний суд і ознак фраудаторності Договору № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги.

Так, як вбачається з його умов, Первісний кредитор уступає, а Новий кредитор приймає на себе права вимоги, належні Первісному кредиторові, і стає Кредитором (Стороною 2) у повному обсязі за Договором про дольову участь у будівництві № 3/2 від 28 квітня 2005 року (в редакції Додаткової угод № 3 від 18 серпня 2006 року), надалі «Основний договір 1», та частково (на суму, зазначену в п. 2.1. цієї Угоди) за Договором про дольову участь в будівництві № 2/2 від 27 липня 2004 року (в редакції додаткової угоди № 6 від 18 серпня 2006 року), надалі «Основний договір 2», а разом надалі «Основний договір», укладеними між Первісним кредитором та Гаражно-будівельним кооперативом «Ямський», код за ЄДРПОУ 21483215 (надалі «Боржник»).

Аналогічні за змістом умови містяться і у Договорі № 1-3/14 про заміну сторони договору від 14.08.2014 року, згідно з п. 1.1., якого сторони досягли згоди про зміну сторони в Договорі про дольову участь у будівництві № 3/2 від 28.04.2005 року (в редакції Додаткової угоди № 3 від 18.08.2006 року), надалі Основний договір, а також про перехід до Сторони-3 частини визначених цим Договором прав Сторони-2 за Договором про дольову участь в будівництві № 2/2 від 27.07.2004 року (в редакції додаткової угоди № 6 від 18.08.2006 року), що були укладені між Стороною-1 і Стороною-2.

Таким чином, ТОВ «Классік-Ассістанс» були відступлені свої права вимоги за Договором про дольову участь в будівництві № 2/2 від 27 липня 2004 року частково, лише у сумі 5 250 000,00грн., яка і була відшкодована Новим кредитором, а за Договором про дольову участь у будівництві № 3/2 від 28 квітня 2005 року в повному обсязі, проте з матеріалів справи вбачається, що за цим Договором ТОВ «Классік-Ассістанс» виконання своїх зобов`язань (фінансування будівництва) не здійснювалося (відповідні докази в матеріалах справи відсутні), тобто на час відступлення права вимоги, реального права вимоги за цим Договором ще не настало.

Відтак, внаслідок укладення Договору № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги, як такого, зменшення обсягу майнових активів боржника - ТОВ «Классік-Ассістанс» не відбулось. Відповідно не призвело укладення цього Договору і до завдання шкоди кредиторам, а також до неплатоспроможності боржника.

При цьому, колегія суддів враховує, що справа про банкрутство ТОВ «Классік-Ассістанс» була відкрита лише у вересні 2020р. за заявою боржника, тобто через шість років після укладення спірного Договору, а рішення Господарського суду м. Києва від 28.05.2019р. у справі № 910/13243/17, яким було підтверджено заборгованість ТОВ «Классік-Ассістанс» за Кредитним договором № 49.8.2/05/2008-КЛТ від 11.02.2008 та стягнуто на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість у розмірі 79 999 903,68грн. за простроченим кредитом та у розмірі 66 053 379,79грн. за простроченими процентами, набуло законної сили 19.11.2019р., після його перегляду в апеляційному порядку.

З судових рішень у справі № 910/13243/17 також вбачається, що у ТОВ «Классік-Ассістанс» були зустрічні вимоги до ПАТ «Дельта Банк» на суму 167 956 674,67грн. та зарахування цих вимог було предметом спору у справі, що свідчить про наявність ще станом на 2019р. спору між зазначеними особами щодо розміру заборгованості один перед одним та має значення для вирішення спору про визнання правочину фраудаторним.

Також, предметом відступлення за Договором № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги були майнові права, які належали Позивачу за Договорами про дольову участь в будівництві, та могли бути реалізовані за умов належного фінансування об`єкту будівництва, а не фактично існуюче майно.

Отже, матеріалами справи не підтверджується здійснення ТОВ «Классік-Ассістанс», ТОВ «ХК «Український фінансовий альянс» та Гаражно-будівельним кооперативом «Ямський», шляхом укладення спірних Договорів, умисних, недобросовісних дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір активів боржника, спрямованих на ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань перед кредиторами, з метою завдання їм шкоди, зокрема ПАТ «Дельта Банк», тобто зловживання правом, що і є основною ознакою фраудаторного правочину.

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що на час розгляду справи про банкрутство боржника, ПАТ «Кредитпромбанк», як і ПАТ «Дельта Банк» перебували в процедурі ліквідації, а кредитором ТОВ «Классік-Ассістанс» за Кредитним договором № 49.8.2/05/2008-КЛТ від 11.02.2008 на суму 146 293 283,47 грн., що відповідає загальній сумі стягнення за рішення Господарського суду м. Києва від 28.05.2019р. у справі № 910/13243/17, є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Оферта, яке придбало право вимоги до боржника разом з іншими активами АТ «Дельта Банк» у 2019р., за суму значно меншу, ніж номінальна вартість цих активів.

За наведених обставин сама по собі пов`язаність ТОВ «Классік-Ассістанс» з ТОВ «ХК «Український фінансовий альянс» складом учасників, що встановлено судом першої інстанції, не може бути підставою для висновку про фраудаторність спірних договорів.

До того-ж, як вбачається з наявних в матеріалах справи Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.08.2014р. учасниками ТОВ «Классік-Ассістанс» були: Компанія «Рендус холдінг лімітед» (розмір внеску до статутного капіталу - 740 000грн.), Товариство з обмеженою відповідальністю «Терраробус» (розмір внеску до статутного капіталу - 23 000грн.), ОСОБА_1 (розмір внеску до статутного капіталу - 79 000грн.), ОСОБА_2 (розмір внеску до статутного капіталу - 79000грн.), ОСОБА_3 (розмір внеску до статутного капіталу - 39 500грн.), ОСОБА_4 (розмір внеску до статутного капіталу - 39 500грн.), директором був ОСОБА_4 .

Учасником ТОВ «Холдингова Компанія «Український фінансовий альянс» було ТОВ «Софія капітал менеджмент», директором Трощенко Олександр Валерійович.

Учасником ТОВ «Софія капітал менеджмент» було Товариство з обмеженою відповідальністю «Український фінансовий альянс», учасниками, якого в свою чергу були ОСОБА_1 (розмір внеску до статутного капіталу - 12 342 000грн.), ОСОБА_4 - 5 808 000грн., ОСОБА_4 -6 050 000грн.

Таким чином, виходячи з норм ст. 60 Закону України «Про господарські товариства», якою на час укладення спірних договорів було врегульовано порядок прийняття рішень вищим органом господарського товариства, контроль над ТОВ «Классік-Ассістанс» здійснювала Компанія «Рендус холдінг лімітед», контроль якої над ТОВ «Холдингова Компанія «Український фінансовий альянс» матеріалами справи не підтверджується, тобто кінцевими беніфіціарами Позивача та Відповідача були різні, не пов`язані особи, що спростовує висновки суду про перебування Позивача та Відповідача під контролем одних і тих самих осіб та невідповідність Договору № 1-В/14 про відступлення права вимоги критеріям розумності та добросовісності.

Не встановлено судом першої інстанції і ознак фіктивності чи фраудаторності Договору № 1-3/14 про заміну сторони договору від 14.08.2014 року. Визнаючи його недійсним суд обмежився лише тим, що він був укладений на виконання умов Договору № 1-В/14 від 11.08.2014 з метою оформлення переходу прав за первісним договором.

Втім, це не звільняє позивача від обов`язку довести відповідні обставини, з якими пов`язується недійсність правочину, а суд від належного обґрунтування рішення про визнання правочину недійсним.

Крім цього, місцевий господарський суд не врахував, що сторонами Договору № 1-3/14 про заміну сторони договору від 14.08.2014 року були три особи - ТОВ «Классік-Ассістанс», ТОВ «ХК «Український фінансовий альянс» та Гаражно-будівельниий кооператив «Ямський», тобто позовну вимогу фактично пред`явлено і кооперативу, який всупереч вимогам ст.ст. 45, 47, 48 ГПК України не був залучений до участі у справі в суді першої інстанції в якості відповідача, що в силу ч.ч. 1, 3 ст. 277 ГПК України є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

При цьому, апеляційний суд враховує, що не залучення Гаражно-будівельного кооперативу «Ямський» до участі у справі в статусі відповідача суттєво обмежило обсяг процесуальних прав останнього, адже, зокрема згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України правом подання до суду заяви про застосування позовної давності наділена сторона у спорі (позивач чи відповідач), а не третя особа, а тому відповідні заперечення ліквідатора є безпідставними.

Не погоджується колегія суддів з оскаржуваним рішенням і в частині визнання поважною причини пропуску позивачем строку позовної давності на звернення з даним позовом до господарського суду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з матеріалів справи Позивач є стороною спірних Договорів, отже у даному випадку, перебіг позовної давності розпочався ще у серпні 2014р.

Позов пред`явлено у суді у вересні 2021р., тобто через сім років після укладення спірних Договорів, та з пропуском позовної давності, про застосування якої у суді першої інстанції було заявлено відповідачем - ТОВ «Старонаводницький парк».

При визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником).

Отже, до усіх матеріально-правових вимог в процедурі провадження у справі про банкрутство позовна давність застосовується на загальних підставах, визначених нормами цивільного законодавства (статті 256-268 ЦК України). Жодної особливості для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами, заявленими у процедурі банкрутства (як за кредиторськими вимогами, так і за вимогами у спорах, стороною в яких є боржник і які вирішує відповідний господарський суд в межах справи про банкрутство) законом не визначено. Тому такий момент встановлюється на загальних підставах, закріплених у статті 261 ЦК України.

Аналогічні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 09.04.2020 у справі №10/Б-743 та від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав»), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання, надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 14/325»б» та від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012).

За відсутності будь-якої з наведених умов, суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв`язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16 та від 05.03.2020 у справі № 14/325»б»).

Оцінюючи поважність причин пропуску строку позовної давності при зверненні ліквідатора до суду із цим позовом, суд першої інстанції виходив із фраудаторного характеру оспорюваних правочинів, також беручи до уваги той факт, що посадовими особами та власниками боржника не проводилося жодних дій, спрямованих на уникнення критичного фінансового стану підприємства та приховуалася від ліквідатора документація щодо спірних правовідносин.

Проте, як вже вище зазначалось недобросовісність поведінки сторін спірних Договорів та відповідно фраудаторність цих Договорів матеріалами справи не підтверджується, як і настання неплатоспроможності боржника внаслідок їх укладення. Не встановлювалось господарським судом в оскаржуваному рішенні і конкретних обставин, які-б свідчили про вину посадових осіб та власників ТОВ «Классік-Ассістанс» у його банкрутстві (доведенні до банкрутства), чи перешкоджанні діяльності ліквідатора.

Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску позовної давності та задовольнив позов Позивача зі значним строком пропуску позовної давності, більше ніж чотири роки, що не відповідає принципу правової визначеності, якою керується Європейський Суду з прав людини, а сам позов фактично спрямований не на захист прав Позивача, а його кредиторів.

Знайшли свої підтвердження і доводи апелянтів щодо розгляду судом першої інстанції позову ліквідатора ТОВ «Классік-Ассістанс» без сплати належного розміру судового збору та без належного повідомлення усіх учасників справи про призначення розгляду справи по суті.

Так, предметом позову у справі є визнання недійсними Договору № 1-В/14 від 11.08.2014 року про відступлення прав вимоги та Договору № 1-3/14 від 14.08.2014 року про зміну сторони договору.

Згідно з п.п. 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство ставка судового збору становить 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Отже, за подання позову Позивач мав сплатити 9 080,00грн. (2 270 - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання заяви х 2 х 2 вимоги щодо визнання недійсними двох договорів), проте позивачем сплачено лише 4540,00грн. судового збору.

З матеріалів справи також вбачається, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.11.2021р. у справі № 908/2076/20 (908/2683/21) за результатами підготовчого засідання, у якому приймали участь лише представники Позивача та Відповідача, було продовжено строк розгляду підготовчого засідання на тридцять днів, відкладено підготовче засідання на 18.01.2022.

18.01.2022р. у підготовчому засіданні Господарський суд Запорізької області постановив ухвалу, якою закрив підготовче провадження у справі № 908/2076/20 (908/2683/21) з розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Классік-Ассістанс" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старонаводницький Парк" про визнання недійсним договору та перейшов до розгляду по суті.

Відповідно до ч. 6 ст. 183 ГПК України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Проте, у підготовчому засіданні 18.01.2022р. приймали участь лише представники Позивача та Відповідача, якими і було надано згоду на перехід до розгляду справи по суті. Представники ж третіх осіб участі у підготовчому засіданні не приймали та не були повідомлені в порядку ст. 185 ГПК України про його призначення.

Виходячи з усього вищенаведеного, судова колегія апеляційного суду вважає, що підстави для задоволення позову ліквідатора ТОВ «Классік-Ассістанс» та визнання недійсними спірних договорів відсутні, а оскаржуване рішення ухвалено місцевим господарським судом з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та поршенням норм процесуального права, що в силу ст. 277 ГПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у сумі 9 080,00грн. та за подання апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк у сумі 13 620,00грн. і Гаражно-будівельного кооперативу Ямський у сумі 13 620,00грн. слід покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс, яке перебуває у процедурі ліквідації.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк та Гаражно-будівельного кооперативу Ямський на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2022р. у справі № 908/2076/20 (908/2683/21) задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.01.2022р. у справі № 908/2076/20 (908/2683/21) скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс відмовити у повному обсягу.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Старонаводницький Парк у сумі 13 620,00грн. та за подання апеляційної скарги Гаражно-будівельного кооперативу Ямський у сумі 13 620,00грн. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Классік-Ассістанс.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 19.07.2022 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя Л.А. Коваль