Постанова

від 19.07.2022 по справі 915/2309/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2022 рокум. ОдесаСправа № 915/2309/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Колоколова С.І., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Солов`йова Д.В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса - не з`явився;

від ОСОБА_1 , м.Одеса - Ричков М.Ю., за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 (суддя Давченко Т.М.) про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню

у справі №915/2309/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса

до Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Миколаів

про стягнення грошових коштів у загальній сумі 1 525 206 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви та ухвали суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2020 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса та вирішено стягнути на користь останнього з фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Миколаїв грошові кошти у загальній сумі 1525206 грн., із яких: 1239450 грн. 71 коп. основний борг; 217461 грн. 17 коп. пеня; 38755 грн. 40 коп. інфляційні втрати; 29538 грн. 72 коп. 3 % річних, а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 22878 грн. 09 коп. та грошові кошти в сумі 15000 грн. на відшкодування витрат з оплати професійної правничої допомоги.

Рішення набрало законної сили в порядку, визначеному законодавством, і на його виконання Господарським судом Миколаївської області було видано відповідний наказ від 15.10.2020.

07.10.2021 від ОСОБА_1 , м.Одеса надійшла заява за вх. № 15142/21 про визнання зазначеного наказу суду таким, що не підлягає виконанню. Заява мотивована тим, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.06.2021 у справі № 916/1686/20, закрито провадження у справі № 916/1686/20 про неплатоспроможність підприємця Василенко Світлани Олександрівни та звільнено останню від боргів, окрім боргів з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати аліментів, виконання інших вимог, які нерозривно пов`язані з особистістю фізичної особи.

Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса у письмових поясненнях від 04.11.2021 зазначило, що вважає заяву ОСОБА_1 такою, що не підлягає задоволенню, оскільки в даному випадку відсутні передбачені законодавством підстави для визнання наказу від 15.10.2020 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року у справі №915/2309/19 (суддя Давченко Т.М.) відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 , м.Одеса про визнання наказу господарського суду, виданого 15.10.2020 року по справі №915/2309/19, таким, що не підлягає виконанню.

Ухвала суду мотивована тим, що оскільки рішення Господарського суду Миколаївської області про задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса до відповідача було постановлене до відкриття провадження у справі про його банкрутство, то в даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса було конкурсним кредитором Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса у справі про банкрутство №916/1686/20. Але матеріали справи не містять доказів того, що Товариством з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса в установлений Кодексом України з процедур банкрутства строк були заявлені відповідні вимоги конкурсного кредитора, у зв`язку з чим ці вимоги вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню, про що було зазначено в п.6 резолютивної частини ухвали Господарського суду Одеської області від 22.06.2021 у справі №916/1686/20 та заяві ОСОБА_1 . Тому відсутні підстави для повторного визнання наказу суду у даній справі таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач з ухвалою суду не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року у справі №915/2309/19 скасувати і прийняти нову ухвалу, якою визнати наказ Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020 по справі №915/2309/19 таким, що не підлягає виконанню.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом не було повно і всебічно з`ясовано обставини, викладені у заяві про визнання наказу господарського суду, виданого 15.10.2020 року, таким, що не підлягає виконанню, не надано належної оцінки обставинам, викладеним в заяві про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Так, на думку скаржника, посилання суду першої інстанції на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса було конкурсним кредитором Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса взагалі не знаходять свого підтвердження, оскільки вимоги позивача не були заявлені в установлений Кодексом України з процедур банкрутства термін.

Скаржник зауважує, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Кодексом України з процедур банкрутства термін строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2022 року призначено справу №916/2302/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , м.Одеса на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року до розгляду на 19.07.2022 о 12:00 год.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представник апелянта просив не розглядати його клопотання про розгляд справи без його участі, підтримав вимоги своєї апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Представник позивача в судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надав, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином шляхом направлення копії ухвали суду про призначення апеляційної скарги до розгляду на електронну адресу.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для розгляду справи, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін до суду ухвалою не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, строк розгляду скарги на ухвалу суду є скороченим і добігає кінця, позивач не скористався можливістю щодо надання будь-яких клопотань з цього приводу, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представника позивача.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м.Одеса не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі №915/2309/19 є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що після постановлення Господарським судом Миколаївської області рішення від 08.07.2020 в даній справі, ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.08.2020 було відкрито провадження у справі № 916/1686/20 про неплатоспроможність Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса введено процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів.

В ухвалі від 27.08.2020 у справі № 916/1686/20 зазначено, що Фізична особа-підприємець Василенко Світлана Олександрівна, м.Одеса звернулась до Господарського суду Одеської області із заявою про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність на підставі ст. 113 Кодексу України з процедур банкрутства, зазначивши в обґрунтування заяви, що у неї відсутні фінансові можливості погашати вимоги перед Товариством з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса у сумі 1 239 450 грн. 71 коп. за договором постачання від 01.11.2018, стягнення заборгованості за котрим було предметом спору і у справі № 915/2309/19.

У подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.06.2021 у справі № 916/1686/20 затверджено звіт керуючого реалізацією майна Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса та завершено процедуру погашення боргів Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса; закрито провадження у справі №916/1686/20 про неплатоспроможність Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса; звільнено підприємця Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса, окрім боргів з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров?я або смертю фізичної особи, сплати аліментів, виконання інших вимог, які нерозривно пов?язані з особистістю фізичної особи.

В ухвалі також указано, що:

- вимоги, що не були повністю погашені у справі про неплатоспроможність, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про неплатоспроможність у непогашеній частині;

- вимоги, не задоволені через недостатність майна боржника, вважаються погашеними;

- вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, рішення суду від 08.07.2020 по даній справі, яким задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором постачання від 01.11.2018, було постановлене до відкриття 27.08.2020 провадження у справі № 916/1686/20 про неплатоспроможність Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса; виконання цих вимог не забезпечене заставою майна боржника.

Отже, в даному випадку вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса були такими, що підпадали під визначення його конкурсним кредитором по відношенню до Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса у справі про її неплатоспроможність і повинні були бути заявлені до суду в строки, передбачені нормами Кодексу України з процедур банкрутства.

Як вже було зазначено, ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.06.2021 у справі № 916/1686/20 в її резолютивній частині суд вказав про погашення вимог конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Кодексом строк, і визнання такими, що не підлягають виконанню виконавчих документів за відповідними вимогами.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ч. 1 ст. 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. У рішенні від 17 травня 2005 року по справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 Закону України Про виконавче провадження сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Згідно зі ст. 328 Господарського процесуального кодексу України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Тобто, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.

На суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо.

Законодавством визначено, що господарський суд при постановленні ухвали про завершення процедури погашення боргів боржника та закриття провадження у справі про неплатоспроможність ухвалює рішення про звільнення боржника - фізичної особи від боргів. Фізична особа не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів після завершення судових процедур у справі про неплатоспроможність та обов`язку повернення непогашених боргів, а саме: 1) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи; 2) сплати аліментів; 3) виконання інших вимог, які нерозривно пов`язані з особистістю фізичної особи. Такі вимоги, що не були повністю погашені у справі про неплатоспроможність, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про неплатоспроможність у непогашеній частині (ст. 134 Кодексу України з процедур банкрутства).

Господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, зокрема, якщо, затверджено звіт керуючого санацією або ліквідатора в порядку, передбаченому цим Кодексом. Про закриття провадження у справі про банкрутство постановляється ухвала. У випадках, передбачених пунктами 4-6 частини першої цієї статті, господарський суд в ухвалі про закриття провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню (п. 5 ч. 1, ч.ч. 3-4 ст. 90 Кодексу України з процедур банкрутства).

Згідно визначення, наведеного у ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори ? кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Проаналізувавши зміст судових рішень у справі № 916/1686/20, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також матеріали оскарження ухвали по справі № 915/2309/19, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , м.Одеса про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню по даній справі, виходячи з наступного.

Так, в даному випадку скаржником підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню визначено те, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Кодексом України з процедур банкрутства термін або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, рішення суду від 08.07.2020 по даній справі, яким було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса та стягнуто з Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса на користь позивача заборгованість за договором постачання від 01.11.2018, було постановлене до відкриття 27.08.2020 провадження у справі № 916/1686/20 про неплатоспроможність Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса; виконання цих вимог не забезпечене заставою майна боржника.

Отже, в даному випадку вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЮРЄЛЬ, м.Одеса були такими, що підпадали під визначення його конкурсним кредитором по відношенню до Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса у справі про її неплатоспроможність і повинні були бути заявлені до суду в строки, передбачені нормами Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.06.2021 у справі № 916/1686/20 в її резолютивній частині судом було зазначено про погашення вимог конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Кодексом строк, і визнання такими, що не підлягають виконанню виконавчих документів за відповідними вимогами.

Оскільки позивач по даній справі не скористався своїм правом щодо звернення до суду для визнання його конкурсним кредитором у справі № 916/1686/20 про неплатоспроможність Фізичної особи-підприємця Василенко Світлани Олександрівни, м.Одеса, і матеріали оскарження ухвали не містять доказів того, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЮРЕЛЬ», м.Одеса в установлений Кодексом України з процедур банкрутства строк були заявлені відповідні вимоги в якості конкурсного кредитора, тому судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що судом вже було вирішено питання про погашення вимог позивача по відношенню до відповідача, заявлених та задоволених Господарським судом Миколаївської області у рішенні від 08.07.2020 по справі №915/2309/19.

Так, як зазначалося вище, у пункті 6 резолютивної частини ухвали Господарського суду Одеської області від 22.06.2021 у справі № 916/1686/20 міститься зазначення про те, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Тому заявником не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції необхідності повторного вирішення судом цього ж питання у даній справі, оскільки Господарським судом Одеської області в ухвалі від 22.06.2021 у справі № 916/1686/20 вже вирішене питання про визнання відповідних виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню; серед іншого, це стосується і наказу Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2020 у даній справі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 , м.Одеса про визнання наказу господарського суду, виданого 15.10.2020 року для примусового виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2020 року по справі №915/2309/19 таким, що не підлягає виконанню, при цьому доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються наявними матеріалами оскарження ухвали та висновками суду.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, здійснивши апеляційний перегляд ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м.Одеса необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року про відмову у визнанні судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 915/2309/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м.Одеса на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року про відмову у визнанні судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 915/2309/19 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2021 року про відмову у визнанні судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 915/2309/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 19.07.2022 року.

Повний текст постанови складено 19 липня 2022 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді С.І. Колоколов А.І. Ярош