Ухвала

від 20.07.2022 по справі 240/19592/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 240/19592/20

адміністративне провадження № К/990/16543/22

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року

у справі №240/19592/20

за позовом ОСОБА_2

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області

про визнання протиправними дій, зобов`язання нарахувати та виплатити невиплачену суддівську винагороду,

ВСТАНОВИВ :

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 , в якому просив:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпень 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження нарахування 10 розмірами мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня 2020 року згідно статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпень 2020 року в загальній сумі 81727,46 грн.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпень 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження нарахування 10 розмірами мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня 2020 року згідно статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_2 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виплатити недоотриману частину.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року визнано нечинним. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання нарахувати та виплатити невиплачену суддівську винагороду закрито.

У поданій касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року залишити в силі.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України, в редакції яка діє з 08 лютого 2020 року, підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначає, що необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є те , що правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняється від правовідносин в справі №484/3648/16-а та справі №340/5543/20, то наведений у них висновок не може бути застосований у цій справі.

Перевіривши такі доводи скаржника, Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

В той же час, Верховним Суду наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України скаржнику необхідно не лише зазначити конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, а також зазначити, як саме на його думку необхідно застосовувати цю норму права та належним чином обґрунтувати наявність необхідності такого відступлення.

Всупереч наведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку.

В той же час, обґрунтовуючи підстави для відступлення від такої позиції скаржник фактично посилається на те, що правова позиція, яку використав суд висловлена в справах за різних правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що заявник касаційної скарги довільно ототожнює поняття необхідності відступлення від висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах з нерелевантністю їх застосування судом до спірних правовідносин, а нормативно-правового обґрунтування відступлення не наводить.

При цьому, вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу та висновку, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню вказаних норм скаржником не наведено.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі №240/19592/20 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання нарахувати та виплатити невиплачену суддівську винагороду - повернути особі, яка її подала.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

СуддяО.В. Калашнікова