Рішення

від 11.07.2022 по справі 709/115/22

ЧОРНОБАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

709/115/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2022 року Чорнобаївський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Кваші І.М.,

секретаря судового засідання Дем`яненко Н.М.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Данилевського М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Чорнобай цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Чорнобаївський відділ державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальності "Надія" про бездіяльність посадових осіб СТОВ "Надія" під час виконання судового рішення та стягнення суми коштів.

Позов мотивуєтим,що 10червня 2009року його було прийнятона роботув СТОВ«Надія» напосаду завідуючогозерноскладом (наказ№ 47-к).Згідно наказу№ 19-квід 11травня 2010року переведенона посадубригадира тракторноїбригади,що підтверджуєкопія трудовоїкнижки.29березня 2018року подавзаяву прозвільнення завласним бажанням,і йогобуло нібитозвільнено,однак записдо трудовоїкнижки прозвільнення внесенийне був,з наказомйого не ознайомлювали.Вважаючи,що підчас звільненняз роботийого права були порушені, він подав позов до Чорнобаївського районного суду Черкаської області. Рішенням суду від 27 вересня 2018 року у справі №709/1374/18 позов ОСОБА_1 до СТОВ «Надія» про стягнення належних сум коштів та зобов`язання внести запис до трудової книжки судом задоволено. Стягнуто зі СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 2933,35 грн. невиплаченої заробітної плати, 18462,85 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку. Зобов`язано СТОВ «Надія» внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про звільнення його з роботи 29 березня 2018 року за власним бажання на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Також стягнуто зі СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат правничу допомогу адвоката у розмірі 3600 грн. Це рішення вступило в законну силу в лютому 2019 року після його перегляду Апеляційним судом Черкаської області, рішення суду залишено без змін. Звернувшись до відповідача з вимогою добровільно виконати рішення суду, отримав усну відмову. У зв`язку з цим, позивач звернувся до Чорнобаївського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - ДВС) для примусового виконання рішення суду. Постановою ДВС від 19 лютого 2019 року за №58415852 було відкрито виконавче провадження. Станом на момент подання позову записи до трудової книжки позивача не внесені. Про вчинення дій з боку відповідача та ДВС і про його дії направлені на виконання рішення судів позивача ніхто не повідомляв. Доказами неправомірності дій відповідача є відмова секретаря приймати заяви та неодноразове повернення письмових звернень до нього позивача, які він відмовився отримувати та наявність запису у трудовій книжці про працю у СТОВ «Надія». Як результат таких дій відповідача, позивач залишився без засобів для підтримання життєдіяльності та не зміг влаштуватися на іншу роботу протягом трьох років. Інших заробітків не має, не може влаштуватися на роботу у зв`язку із записом у трудовій книзі, що він нібито продовжує працювати у СТОВ «Надія». В обгрунтуванні позову, посилаючись на ст. 47 та ст. 236 КзПП України, якою передбачено стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, вважав, що оскільки відповідач не вніс записів до трудової книжки позивача, відповідач має сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На думку позивача, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за 857 робочих днів за невиконання рішення суду про здійснення запису у розмірі 145021,54 гривня.

Разом з тим, в прохальній частині позову, посилаючись на ст.ст. 55, 56 Конституції України, ст.ст. 47, 233, 235, 236 КЗпП України, ст. ст. 15, 16, 22 ЦК України, позивач просить суд постановити рішення, яким стягнути зі СТОВ «Надія» на його користь невиплачену заробітну плату за період з 27 вересня 2018 року по 01 лютого 2022 року в сумі 145021,54 грн.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 22 лютого 2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 16 травня 2022 року постановлено подальший розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 17 травня 2022 року підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті.

Представник відповідача ОСОБА_3 подав відзив. Зазначив, що на виконання рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2018 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №58415852 про зобов`язання внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про звільнення його з роботи 29 березня 2018 року за власним бажанням. У своїй заяві від 19 березня 2019 року ОСОБА_1 повідомив ДВС, що рішення у цій частині СТОВ «Надія» виконало. На підставі цієї заяви державним виконавцем винесено постанову від 22 березня 2019 року про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. СТОВ «Надія» з огляду на відсутність на підприємстві трудової книжки ОСОБА_1 , що підтверджується актом від 26 березня 2018 року, та показаннями ОСОБА_1 , що зафіксовані в рішенні Чорнобаївського суду від №709/1374/18, про те, що вона знаходиться в нього, на виконання вимог Наказу №58 від 29 липня 1993 року «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», 27 вересня 2018 року було придбано бланк трудової книжки серії НОМЕР_1 . Дану трудову книжку оформлено на ім`я ОСОБА_1 та внесло один єдиний запис - про звільнення ОСОБА_1 з роботи 29 березня 2018 року за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Оскільки позивач відмовився в журналі вихідної кореспонденції поставити відмітку про отримання трудової книжки, відповідач направив її поштою. Рекомендований лист з описом №1992000003995 було вручено ОСОБА_1 , про що свідчать відповідні відмітки. Просив відмовити в задоволенні позову.

Представником позивача ОСОБА_2 подано до суду відповідь на відзив, у якій вказано, що твердження відповідача, про те, що він придбав бланк трудової книжки є недостовірним, ним не додані докази придбання трудової книжки та інші докази, які б не викликали сумніву. Чинним законодавством не передбачено виписку нової трудової книжки у разі її відсутності. Позивач листа з трудовою книжкою не отримував. Надані відповідачем суду копії повідомлення та підпис у Журналі (Книзі) для запису рекомендованих поштових відправлень і повідомлень (Франківська ПВПЗ) на думку позивача є сфальсифікованими. Вважає, що заява позивача від 19 березня 2019 року до ДВС про закриття виконавчого провадження також є сфальсифікованою. Позивач протягом майже трьох років звертався до ДВС з проханням виконати рішення суду. Відповідей на свої звернення ні від ДВС, ні від СТОВ «Надія» не отримував.

Від представника відповідача ОСОБА_4 надійшло заперечення на відповідь на відзив. Для переконання представника позивача про факт придбання бланку трудової книжки він надав копію товарного чеку від 22 лютого 2019 року. Щодо листування позивача з ДВС нічого пояснити не може, оскільки СТОВ «Надія» не є учасниками цього листування. Щодо заяв позивача до адміністрації СТОВ «Надія» пояснив, що заяву ОСОБА_1 від 28 грудня 2021 року працівником СТОВ «Надія» не отримано, у зв`язку з відмовою на підставі п. 114 Правил надання послуг поштового зв`язку. Інші заяви, начебто описані позивачем, не містять доказів про їх направлення та відмову в отриманні. До заперечень додано пояснення працівника пошти ОСОБА_5 , яка стверджує, що вручала поштове відправлення або ОСОБА_1 , або його дочці ОСОБА_6 ; та секретаря СТОВ «Надія» Соколан В.І., яка пояснила, що листи ОСОБА_1 в книзі вхідної кореспонденції не значаться, вона їх не отримувала, від них не відмовлялась, адже її безпосереднім обов`язком є отримання всієї кореспонденції, яка надходить до СТОВ «Надія».

Представником відповідача подано клопотання про застосування строків позовної давності. Воно обгрунтоване тим, що за ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник у справах про звільнення може звернутись до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Оскільки ОСОБА_1 , звільнений 29 березня 2018 року, то закінчився навіть загальний трирічний строк на звернення з позовом до суду.

Від третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Чорнобаївського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла заява про розгляд справи без участі їхнього представника.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 зазначив, що СТОВ «Надія» порушило Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Вони виписали нову трудову книжку, а потрібно було зробити дублікат (п.5.1, п. 5.3 Інструкції). При цьому, враховуючи, що ОСОБА_1 все життя працював на одному підприємстві, то вся інформація в них була наявна. Також відповідач не надав суду копію наказу про звільнення позивача та особистої картки (на виконання п. 2.5 Інструкції). Трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівником зберігаються на підприємстві протягом 2 років у відділі кадрів, а потім 50 років в архіві підприємства. Вважає, що бланк трудової книжки з серією і номером, які вказав відповідач, є фальшивими. Письмової згоди на пересилання трудової книжки поштою ОСОБА_1 не надавав. Тому СТОВ «Надія» порушило п. 4.2. Інструкції. Також позивач не ставив підпис в особистій картці та книзі обліку. Вважає, що лист з трудовою книжкою ОСОБА_1 не надсилали, поштові докази фальсифіковані. На думку, представника позивача строк позовної давності не пропущений, оскільки про порушення права він дізнався 02 лютого 2022 року, під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Враховуючи викладене, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченні на відповідь на відзив. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

За ч. 3ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.280 ЦПК України, суд постановив розглянути справуза відсутності представника третьої особи.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, оцінивши докази в сукупності, встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

Рішенням Чорнобаївськогорайонного судуЧеркаської області від 27 вересня 2018 року у справі №709/1374/18за позовом ОСОБА_1 до СТОВ «Надія» про стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку та зобов`язання внести запис до трудової книжки задоволено. Стягнуто зі СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 2933,35 грн. невиплаченої заробітної плати, 18462,85 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, а всього стягнуто 21396,20 грн. Зобов`язано СТОВ «Надія» внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про звільнення його з роботи 29 березня 2018 року за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с. 12-16).

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2019 року зазначене рішення залишено без змін (а.с. 17-19).

На виконання рішення суду в частині внесення запису до трудової книжки Чорнобаївським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області відкрито виконавче провадження №58415852 (а.с. 110).

В матеріалах виконавчого провадження міститься заява від 19 березня 2019 року, за підписом ОСОБА_1 , відповідно до якої СТОВ «Надія» внесла запис до трудової книжки про звільнення в добровільному порядку. Запис проведений згідно ВЛ 709/1374 від 27.09.2018 Чорнобаївського райсуду (а.с. 113).

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 22 березня 2019 року зазначене виконавче провадження закінчене у зв`язку з повним фактичним виконанням (а.с. 117).

За супровідним листом ДВС від 02 лютого 2022 року ОСОБА_1 надано копії матеріалів виконавчого провадження (а.с. 120).

З наданих відповідачем доказів вбачається, що комісією СТОВ «Надія» складено акт від 26 березня 2018 року про відсутність на підприємстві трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 62). Дана обставина не заперечується сторонами, і на даний час трудова книжка ОСОБА_1 перебуває в нього.

СТОВ«Надія» навиконання рішеннясуду 23лютого 2019року оформило ОСОБА_1 нову трудовукнижку серії НОМЕР_1 .На підставіпостанови провідкриття виконавчогопровадження №58415852від 19лютого 2019року,виконавчого листа№709/1374 від 27.09.2018, виконуючи рішення суду, СТОВ «Надія» внесло до неї запис про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38. (а.с. 60-61).

Рішенням Чорнобаївського районногосуду Черкаськоїобласті від27вересня 2018року усправі №709/1374/18 встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 станом на день звільнення (29 березня 2018 року) знаходилась в нього, оскільки незадовго до звільнення він брав її для отримання консультації в місцевому відділенні Пенсійного фонду України стосовно перерахування пенсії за віком і не встиг повернути на підприємство (а.с. 12).

В судовому засіданні також досліджено форму «ОК-5» від 28 січня 2022 року щодо ОСОБА_1 (а.с. 4-6), трудову книжку ОСОБА_1 , заповнену 03 березня 1977 року (а.с. 7-9), заяву ОСОБА_1 до СТОВ «Надія» від 28 грудня 2021 року (а.с. 10), опис вкладення до поштового відправлення від 28 грудня 2021 року (а.с. 11), заяви ОСОБА_1 до СТОВ «Надія» від 21.02.2019, від 08.05.2019, від 09.01.2020, від 14.05.2020, від 17.11.2020, від 15.01.2021, від 26.04.2021, від 28.12.2021 (а.с. 76-83), заяви ОСОБА_1 до Чорнобаївського ВДВС від 24.01.2022, від 21.02.2022, від 16.05.2019, від 23.01.2020, від 27.05.2020, від 03.12.2020, від 04.03.2021, від 11.05.2021, від 06.07.2021, від 28.01.2022, від 28.12.2021 (а.с. 84-94), аркуші Книги для запису рекомендованих поштових відправлень і повідомлень (а.с. 95-98), заяву ОСОБА_1 до Чорнобаївського ВП Золотоніського ВП ГУНП в Черкаській області від 03.02.2022 (а.с. 99), які було в копіях додано позивачем до позовної заяви.

Судом досліджено конверт від СТОВ «Надія» до ОСОБА_1 (а.с. 53-54), поштове повідомлення №76 на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 55-56), опис вкладення до поштового відправлення (а.с. 57), аркуші книги для запису рекомендованих поштових відправлень і повідомлень Франківського ВПЗ (а.с. 58-59), повідомлення №76 та квитанцію (а.с. 101), які в копіях надав відповідач.

Крім того, суд дослідив копію матеріалів виконавчого провадження №58415852 (а.с. 107-121).

В судовомузасіданні булодопитано свідка ОСОБА_7 .Вона повідомила,що з2011року працювалав відділенніпоштового зв`язкув с.Бакаєве Чорнобаївськогорайону,а приблизноз 2016року до2021року відділенні поштовогозв`язку с.Франківка.Ззазначила,що оскількив тойперіод листуваннясім`ї ОСОБА_8 було інтенсивним,вона непам`ятає,кому конкретновручала тоголиста в2019році.Вручала листиі дружині,і дочці,і йому.Коли іякі не пам`ятає.При нійлюди,які отримуютьлисти,їх невідкривають.За отриманнялиста вонирозписуються вїї книзі,і вповідомленні.Дочка ОСОБА_1 доросла,тому вручалалисти іїй.Вона яклистоноша робилавсі діїдля врученнялистів адресатам.Окрім дочкита дружини ОСОБА_1 адресовані йомулисти вонабільше нікомуне вручала.Його синуне вручалаїх ніколи.Книгиформи 22 і 1 відправляються після закінчення до м. Черкаси, книги форми 8 залишаються в селі. Скарг на її роботу ніколи не було. Раніше якщо відправлявся лист по селу, то він відразу вручався. Але у 2019 році лист навіть від односельчан один одному йшов через ОСОБА_9 (спочатку направлявся в Чорнобай, потім повертався до села і вручався адресату). Листи всі відправляла адресатам. Чи підходили зі СТОВ «Надія», щоб зробити документи заднім числом.

Згідно зіст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК Українипередбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Водночас, відповідно до ч. 1ст. 19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За правилами статей12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК).

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно достатті 263 ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим.Законним єрішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 рокупередбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеногоОсновним Законом Українипринципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина першастатті 263 ЦПК).

За приписами ст. 48 КЗпП України (в редакції станом на 23 січня 2019 року) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2,3 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» встановлено, що при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше. Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, п. 4.1. якої визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки.

Згідно з п. 4.2 цієї Інструкції якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Таким чином, Інструкцією передбачено порядок видачі трудової книжки у разі звільнення працівника. Враховуючи, що в порушення вимог Інструкції підприємство без письмової заяви працівника направило трудову книжку поштою, дії посадових осіб підприємства не в повній мірі відповідають вимогам законодавства.

Разом з тим слід зазначити наступне.

Позовні вимоги є некоректними та неконкретизованими, зокрема, в прохальній частині позовної заяви та промові в дебатах сторона позивача просить суд стягнути зі СТОВ «Надія» на його користь невиплачену заробітну плату за період з 27 вересня 2018 року по 01 лютого 2022 року в сумі 145021,54 грн. Хоча в мотивувальній частині позовної заяви обгрунтовує та посилається на норми законодавства, які стосуються стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В судовому засіданні представник позивача також просив стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

За ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Щодо позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати за період з 27 вересня 2018 року по 01 лютого 2022 року, то підстави для її стягнення відсутні. Адже рішенням суду від 27 вересня 2018 року встановлено факт звільнення позивача у березні 2018 року, що не заперечувалось обома сторонами в судовому засіданні. Тобто трудові відносини між сторонами припинені. ОСОБА_1 на роботу в СТОВ «Надія» з 29 березня 2018 року не ходив.

З метою уникнення надмірного формалізму під час розгляду справи суд вбачає за необхідне розглянути крім питання про стягнення невиплаченої заробітної плати, також питання щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За ч. 2, 5 ст. 235 КЗпП України (в редакції станом на 23 січня 2019 року) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми,нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року, справа № 755/12623/19.

Таким чином, суд вправі стягувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, якщо звільнення працівника визнано незаконним, і він поновлюється на роботі.

Проте таких вимог позивач не ставив.

Крім того суд зауважує, що виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду про внесення запису про звільнення до трудової книжки ОСОБА_1 , закінчене 22.03.2019 року у зв`язку з фактичним виконанням.

Під час розгляду даної справи позивач зазначив, що не згідний з даною постановою державного виконавця. Проте для захисту своїх прав не звернувся у передбачений законом строк до суду зі скаргою на неправомірні дії та бездіяльність відділу державної виконавчої служби, посилався на те, що про закриття виконавчого провадження йому стало відомо лише у лютому 2022 року.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначає, що обов`язок заявника полягає у тому, щоб проявити особливу сумлінність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (рішення у справі «Сухорубченко проти Росії» (Sukhorubchenko v. Russia), заява № 69315/01, пункт 48, від 10 лютого 2005 року; ухвала щодо прийнятності у справі «Гуржій проти України» (Gurzhyy v. Ukraine), заява № 326/03 від 01 квітня 2008 року; рішення від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).

У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.

Причин чому не цікавився ходом виконавчого провадження з моменту його відкриття (лютий 2019 року) і до лютого 2022 року - майже три роки, позивач навести не зміг, доказів звернення до державного виконавця не надав, в матеріалах виконавчого провадження такі заяви відсутні.

Така позиція позивача є зловживанням своїми процесуальними правами та спрямована на стягнення з підприємства більшої суми коштів.

Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд відхиляє доводи позивача через їх необгрунтованість. Позивачем не доведені підстави для стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати, а також заробітку за час вимушеного прогулу.

З урахуванням викладеного суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 по справі №2004/1979/12, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

З огляду на вищевказане, та необгрунтованість позову, підстави для задоволення клопотання про застосування позовної давності відсутні.

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для його задоволення, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не доведені позивачем, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Вимоги позивачапро відшкодуванняпонесеним нимсудових витратзі сплатисудового збору та витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, задоволенню не підлягають внаслідок відмови в задоволенні позову (ч. 2ст. 141 ЦПК України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 76-81, 141,259,263-265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Чорнобаївський відділ державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Надія», код в ЄДРПОУ 32469102, місцезнаходження: с. Франківка Золотоніського району Черкаської області, вул. Молодіжна, 21.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Чорнобаївський відділ державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), код в ЄДРПОУ 34644225, місцезнаходження: смт Чорнобай Золотоніського району Черкаської області, вул. Центральна, 218.

Суддя І.М.Кваша