Постанова

від 29.11.2022 по справі 709/115/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1219/22Головуючий по 1 інстанціїСправа №709/115/22 Категорія: 311000000 Кваша І.М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар Зінченко Ю.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

представник позивача адвокат Чепурний Валерій Петрович;

відповідач Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Надія»;

представник відповідача адвокат Данилевський Микола Олександрович;

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Чорнобаївський відділ державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

особа, яка подала апеляційну скаргу представник позивача адвокат Чепурний Валерій Петрович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Чепурного Валерія Петровича на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Чорнобаївський відділ державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

у березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 10 червня 2009 року його було прийнято на роботу в СТОВ «Надія» на посаду завідуючого зерноскладом (наказ № 47-к).

29 березня 2018 року позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням, і його було нібито звільнено, однак, запис до трудової книжки про звільнення внесений не був, з наказом його не ознайомлювали. Вважаючи, що під час звільнення з роботи його права були порушені, він подав позов до Чорнобаївського районного суду Черкаської області.

Рішенням суду від 27 вересня 2018 року у справі №709/1374/18 стягнуто зі СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 2933,35 грн. невиплаченої заробітної плати, 18462,85 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Зобов`язано СТОВ «Надія» внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про звільнення його з роботи 29 березня 2018 року за власним бажання на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Рішення набрало законної сили в лютому 2019 року після його перегляду Апеляційним судом Черкаської області.

Позивач вказує, що звернувшись до відповідача із вимогою добровільно виконати рішення суду, отримав усну відмову. У зв`язку з цим, позивач звернувся до Чорнобаївського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - ДВС) для примусового виконання рішення суду.

Постановою ДВС від 19 лютого 2019 року за №58415852 було відкрито виконавче провадження. Станом на момент подання позову записи до трудової книжки позивача не внесені. Про вчинення дій з боку відповідача та ДВС і про його дії направлені на виконання рішення судів позивача ніхто не повідомляв.

Доказами неправомірності дій відповідача позивач вважає відмову секретаря приймати заяви та неодноразове повернення письмових звернень до нього позивача, які він відмовився отримувати та наявність запису у трудовій книжці про працю у СТОВ «Надія». Як результат таких дій відповідача, позивач залишився без засобів для підтримання життєдіяльності та не зміг влаштуватися на іншу роботу протягом трьох років. Інших заробітків не має, не може влаштуватися на роботу у зв`язку із записом у трудовій книзі, що він нібито продовжує працювати у СТОВ «Надія».

В обґрунтування позову, посилаючись на ст. 47 та ст. 236 КзПП України, якою передбачено стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, вважав, що оскільки відповідач не вніс записів до трудової книжки позивача, відповідач має сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На думку позивача, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за 857 робочих днів за невиконання рішення суду про здійснення запису у розмірі 145021,54 грн.

Разом з тим, в прохальній частині позову, посилаючись на статті 55, 56 Конституції України, статті 47, 233, 235, 236 КЗпП України, статті 15, 16, 22 ЦК України, позивач просив суд постановити рішення, яким стягнути зі СТОВ «Надія» на його користь невиплачену заробітну плату за період з 27 вересня 2018 року по 01 лютого 2022 року в сумі 145021,54 грн.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 липня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтоване тим, що позовні вимоги є некоректними та неконкретизованими, зокрема, в прохальній частині позовної заяви та промові в дебатах сторона позивача просить суд стягнути зі СТОВ «Надія» на його користь невиплачену заробітну плату за період з 27 вересня 2018 року по 01 лютого 2022 року в сумі 145021,54 грн. Хоча в мотивувальній частині позовної заяви обґрунтовує та посилається на норми законодавства, які стосуються стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В судовому засіданні представник позивача також просив стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Щодо позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати за період з 27 вересня 2018 року по 01 лютого 2022 року, суд вказав, що підстави для її стягнення відсутні, оскільки рішенням суду від 27 вересня 2018 року встановлено факт звільнення позивача у березні 2018 року, тобто, трудові відносини між сторонами припинені.

Судом також зазначено, що позивачем не пред`являлись позовні вимоги про визнання звільнення з роботи незаконним та поновлення позивача на роботі, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того суд врахував, що виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду про внесення запису про звільнення до трудової книжки ОСОБА_1 , закінчене 22 березня 2019 року у зв`язку з фактичним виконанням, та позивачем не оскаржувались відповідні дії і рішення державного виконавця

Також суд вказав, що відсутні підстави для застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності, у зв`язку із відмовою в задоволенні позову по суті позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача адвокат Чепурний В.П. подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 11 липня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким зобов`язати СТОВ «Надія» виконати рішення суду по справі № 709/115/22 та внести запис до трудової книжки позивача ОСОБА_1 про звільнення та стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» на користь ОСОБА_1 кошти за вимушений прогул в розмірі середньої плати за період з 27 вересня 2018 року по 01 лютого 2022 року в сумі 145021,54 грн, а також кошти, пов`язані з наданням правничої допомоги в сумі 12640 грн.

В апеляційній скарзі вказує, що судом прийнято до розгляду від відповідача та третьої особи належним чином не засвідчені документи, тому рішення ухвалене на підставі недостовірних (недопустимих) доказів.

Зазначає, що клопотання сторони позивача про витребування оригіналів наданих відповідачем та третьою особою документів, а також про виклик в судове засідання представника відділу ДВС судом необґрунтовано не були задоволені.

Стверджує, що суд в порушення вимог статті 18 ЦПК України не взяв до уваги та не вмотивував, чому не було виконано рішення суду у справі № 709/1374/18, та не вжито заходів щодо притягнення осіб до відповідальності за невиконання рішення суду та його безпосереднє виконання.

Вважає, що суд застосував не правильні норми матеріального права та встановив, що дії відповідача при виданні «нової» трудової книжки є правомірними.

Вказує, що судом не враховано докази, надані стороною позивача, що виписана відповідачем трудова книжка ніким не була виготовлена і її фактично не існує, тобто, вона є сфальшована.

Зазначає, що в рішенні суду не вмотивовано докази позивача щодо неотримання ним рекомендованих листів з трудовою книжкою від відповідача та необґрунтовано без виходу до нарадчої кімнати відмовлено позивачу у призначенні почеркознавчої експертизи.

Крім того вказує, що судом не враховано висновки Верховного Суду при розгляді справ про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України.

Представник СТОВ «Надія» надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без розгляду, а рішення Чорнобаївського районного суду від 11 липня 2022 року залишити без змін.

Також представник відповідача подав клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, у якому вказує, що строк позовної давності для позивача почався з дня набрання рішенням суду у справі № 709/1374/18 законної сили 29 січня 2019 року та закінчився 29 січня 2022 року. Вважає, що позов подано 02 березня 2022 року із пропуском строку позовної давності, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Заслухавши учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказане рішення суду відповідає вказаним вимогам.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2018 року у справі №709/1374/18 за позовом ОСОБА_1 до СТОВ «Надія» про стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку та зобов`язання внести запис до трудової книжки задоволено. Стягнуто зі СТОВ «Надія» на користь ОСОБА_1 2933,35 грн. невиплаченої заробітної плати, 18462,85 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, а всього стягнуто 21396,20 грн. Зобов`язано СТОВ «Надія» внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про звільнення його з роботи 29 березня 2018 року за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Вирішено питання про розподіл судових витрат (т. 1 а.с. 12-16).

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2019 року зазначене рішення залишено без змін (т. 1 а.с. 17-19).

На виконання рішення суду в частині внесення запису до трудової книжки Чорнобаївським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області відкрито виконавче провадження №58415852 (т. 1 а.с. 110).

В матеріалах виконавчого провадження міститься заява від 19 березня 2019 року, за підписом ОСОБА_1 , відповідно до якої СТОВ «Надія» внесла запис до трудової книжки про звільнення в добровільному порядку. Запис проведений згідно ВЛ 709/1374 від 27 вересня 2018 року Чорнобаївського райсуду (т. 1 а.с. 113).

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 22 березня 2019 року зазначене виконавче провадження закінчене у зв`язку з повним фактичним виконанням (т. 1 а.с. 117).

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути із відповідача на його користь не виплаченузаробітну плату за період з 27 вересня 2018 року по 01 лютого 2022 року в сумі 145021,54 грн.

Як підставу для задоволення вказаних позовних вимог позивач зазначав положення статті 236 КЗпП України, якою передбачено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19), застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Дія 97" проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 роз`яснила, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Під час розгляду справи судом першої інстанції розглянуто справу в межах визначеного позивачем предмету позову стягнення не виплаченої заробітної плати за період з 27 вересня 2018 року по 01 лютого 2022 року, а також відповідно до наведених у позовній заяві підстав позову із посиланням на статтю 236 КЗпП України.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із відповідача невиплаченої заробітної плати за період з 27 вересня 2018 року по 01 лютого 2022 року, оскільки позивачем не надано доказів існування між сторонами трудових відносин у вказаний період. Крім того згідно із рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2018 року ОСОБА_1 29 березня 2018 року подав відповідачу заяву про звільнення з роботи за власним бажанням та цього ж дня його фактично було звільнено з роботи.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного переконання, що позовні вимоги про стягнення на користь позивача не виплаченої заробітної плати за період з 27 вересня 2018 року по 01 лютого 2022 року в сумі 145021,54 грн не підлягають до задоволення, у зв`язку із їх необґрунтованістю.

Судом також правильно визначено відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 236 КЗпП України.

Так, статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновленняна роботінезаконно звільненогоабо переведеногона іншуроботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Водночас згідно із рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 вересня 2018 року позовні вимоги про поновлення на роботі чи переведення на іншу роботу ОСОБА_1 не пред`являлись та не вирішувались судом.

З огляду на викладене, позивачем не доведено порушення його прав відповідачем, виходячи із пред`явлених позовних вимог та підстав позову, тому судом зроблено правильний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Оскільки посилання позивача на те, що у зв`язку з невнесенням записів до трудової книжки, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, є такими, що не ґрунтуються на вимогах трудового законодавства, висновок суду в цій частині також є обґрунтованим. Судом при ухваленні рішення було враховано, що виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду про внесення запису про звільнення до трудової книжки ОСОБА_1 закінчене 22 березня 2019 року у зв`язку з фактичним виконанням, та позивачем не оскаржувались відповідні дії і рішення державного виконавця.

Колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі представник позивача вказував про необхідність задоволення позовних вимог, які не пред`являлись до суду першої інстанції та не були предметом розгляду суду, а саме: зобов`язати СТОВ «Надія» негайно виконати рішення суду у справі № 709/115/22 та внести запис до трудової книжки позивача про звільнення та стягнути на користь ОСОБА_1 кошти за вимушений прогул в розмірі середньої плати за період з 27 вересня 2018 року по 01 лютого 2022 року в сумі 145021,54 грн.

Відповідно до статті 367 ЦПК України колегія суддів не розглядає позовні вимоги, які не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не взяв до уваги та не вмотивував, чому не було виконано рішення суду у справі № 709/1374/18, та не вжито заходів щодо притягнення осіб до відповідальності за невиконання рішення суду та його безпосереднє виконання; судом не враховано докази, надані стороною позивача, що виписана відповідачем трудова книжка ніким не була виготовлена і її фактично не існує, тобто, вона є сфальшована; в рішенні суду не вмотивовано докази позивача щодо неотримання ним рекомендованих листів з трудовою книжкою від відповідача та необґрунтовано без виходу до нарадчої кімнати відмовлено позивачу у призначенні почеркознавчої експертизи, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зроблені в межах пред`явлених позивачем позовних вимог та підстав позову.

Твердження скаржника про те, що клопотання сторони позивача про витребування оригіналів наданих відповідачем та третьою особою документів, а також про виклик в судове засідання представника відділу ДВС судом необґрунтовано не були задоволені судом, не є підставою для зміни чи скасування рішення суду, оскільки судом повно досліджено надані сторонами докази.

Посилання апелянта, що судом першої інстанції при постановленні рішення суду не було взято до уваги та не вмотивовано докази позивача щодо фальшування нової трудової книжки, яка нібито була направлена позивачу, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки надані апелянтом документи (переписка та відповіді на запити щодо виготовлення та реалізації бланків трудових книжок) не є належними доказами фальсифікації (підроблення) документу (трудової книжки).

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийнято законне і обґрунтоване рішення, яке зміні чи скасуванню не підлягає.

Відповідно достатті 375ЦПК судапеляційної інстанціїзалишає апеляційнускаргу беззадоволення,а судоверішення беззмін,якщо визнає,що судпершої інстанціїухвалив судоверішення здодержанням нормматеріального іпроцесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишенні рішення, що переглядається, без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Чепурного Валерія Петровича залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївськогорайонного судуЧеркаської областівід 11липня 2022року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Судді

Повний текст постанови складений 01 грудня 2022 року