Постанова

від 13.07.2022 по справі 912/3456/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 912/3456/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В.,

за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Степол Агро»

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2022 (головуючий суддя Орєшкіна Е. В., судді Кощеєв І. М., Антонік С. Г.) і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.05.2022 (головуючий суддя Орєшкіна Е. В., судді Антонік С. Г., Кощеєв І. М.) та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.03.2021 (суддя Тимошевська В. В.) у справі

за позовом Фермерського господарства «Степове»

до Фермерського господарства «Степол Агро»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Маловисківська міська рада Маловисківського району Кіровоградської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1) ОСОБА_1 , 2) Державний реєстратор Департаменту надання адміністративних послуг міської ради міста Кропивницького Нікітенко Олександр Володимирович,

про визнання права постійного користування, скасування рішення державного реєстратора,

за участю представників:

позивача - Галушка С. І. (адвокат, взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції),

відповідача - Назаренка Ю. В. (адвокат, взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції),

третьої особи на стороні позивача - не з`явився,

третьої особи-1 на стороні відповідача - не з`явився,

третьої особи-2 на стороні відповідача - не з`явився.

СУТЬ СПОРУ

1. Фермерське господарство «Степове» (далі - ФГ «Степове», позивач) створено ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) для використання земельної ділянки, отриманої ним у постійне користування на підставі державного акта на право постійного користування землею.

2. Позивач стверджує, що Фермерське господарство «Степол Агро» (далі - ФГ «Степол Агро», відповідач) здійснило реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3523110100:02:004:0036, яка фактично збігається із земельною ділянкою, що знаходиться в постійному користуванні ФГ «Степове», чим порушило відповідне право позивача.

3. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін. ФГ «Степол Агро» звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

4. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, виходячи з такого.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

5. У жовтні 2020 року ФГ «Степове» звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до ФГ «Степол Агро» про:

1) визнання за ФГ «Степове» права постійного користування земельною ділянкою 50,0 га в межах згідно з планом, що розташована на території Маловисківської міськради, яка знаходиться в його постійному користуванні на підставі державного акта на право постійного користування землею серії КР13МВ, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 63 та зареєстрованого Маловисківською районною радою (далі - Маловисківська райрада) 17.02.1994 за № 51 (далі - державний акт на право постійного користування землею);

2) скасування рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, прийнятих щодо земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні позивача на підставі державного акта на право постійного користування землею, в межах згідно з планом, вказаним у цьому державному акті, та визнання недійсними правовстановлюючих документів на земельну ділянку з кадастровим номером 3523110100:02:004:0036, на підставі яких зареєстровано право користування цією земельною ділянкою за ФГ «Степол Агро».

6. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ФГ «Степове» створене з метою використання земельної ділянки, отриманої у постійне користування ОСОБА_1 , та відповідно до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» з дня набуття статусу юридичної особи до ФГ «Степове» перейшло право користування відповідною земельною ділянкою. Разом з тим ФГ «Степол Агро» здійснило реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3523110100:02:004:0036, яка фактично збігається із земельною ділянкою, що знаходиться в постійному користуванні ФГ «Степове», що порушує право останнього на постійне користування спірною земельною ділянкою.

7. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 28.10.2020 позовну заяву ФГ «Степове» залишено без руху.

8. На виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, позивач подав заяву від 04.11.2020, в якій повідомив про виключення з прохальної частини позову вимоги про скасування рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, прийнятих щодо земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні позивача на підставі державного акта на право постійного користування землею, в межах згідно з планом, вказаним у цьому державному акті, та визнання недійсними правовстановлюючих документів на земельну ділянку з кадастровим номером 3523110100:02:004:0036, на підставі яких зареєстровано право користування цією земельною ділянкою за ФГ «Степол Агро».

9. 28.12.2020 ФГ «Степове» подало до суду заяву про уточнення (збільшення розміру) позовних вимог, відповідно до якої позов доповнено вимогою про скасування рішення державного реєстратора Департаменту надання адміністративних послуг міської ради міста Кропивницького Кіровоградської області Нікітенка Олександра Володимировича (далі - державний реєстратор Нікітенко О. В.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 52885853 від 30.06.2020, яку ухвалою суду від 05.01.2021 прийнято до розгляду як заяву про зміну предмета позову, та постановлено здійснювати подальший розгляд позову з урахуванням поданої заяви.

10. 11.01.2021 ФГ «Степове» подало до суду заяву від 06.01.2021 про (уточнення) зміну предмета позову, відповідно до якої позивач просив:

1) визнати за ФГ «Степове» право постійного користування земельною ділянкою 50,0 га в межах згідно з планом, що розташована на території Маловисківської міськради, та яка знаходиться в його постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування землею;

2) скасувати рішення державного реєстратора Нікітенка О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 52885853 від 30.06.2020 в частині державної реєстрації права постійного користування ФГ «Степол Агро» на земельну ділянку площею 50,0 га, яке було зареєстроване державним реєстратором Нікітенком О. В. згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 52885853 від 30.06.2020, на підставі державного акта на право постійного користування землею та акта приймання-передачі земельної ділянки від 28.07.2020, зареєстрованого в реєстрі за № 1107, № 1108.

11. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 11.01.2021 прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову та вирішено здійснювати подальший розгляд позову з урахуванням поданої заяви.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12. На підставі рішення Маловисківської районної Ради народних депутатів Маловисківського району Кіровоградської області від 30.12.1993 № 153 ОСОБА_1 17.02.1994 видано державний акт на право постійного користування землею, яким надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0 га, розташовану на території Маловисківської міськради, для ведення селянського (фермерського) господарства. Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 63.

13. Головою Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Маловисківська РДА) від 25.02.1997 прийнято розпорядження № 97-р про реєстрацію статутів селянських (фермерських) господарств ОСОБА_1 .

14. При цьому згідно з вказаним розпорядженням зареєстровано статут Селянського (фермерського) господарства «Степове», яке створено відповідно до рішення Маловисківської райради народних депутатів від 30.12.1993 № 153, головою ФГ «Степове» є ОСОБА_1 .

15. 30.06.1998 видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ФГ «Степове».

16. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31.01.2005 засновником та керівником ФГ «Степове» є ОСОБА_1 .

17. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 24.04.2020 засновниками ФГ «Степове» зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , керівником - ОСОБА_2 .

18. Відповідно до довідки, виданої Відділом Держземагентства у Маловисківському районі від 13.02.2014 № 487/03/11-14, ФГ «Степове» є землекористувачем земельних ділянок в кількості 224 площею 909,0672 га на підставі документів, що посвідчують право користування: державний акт від 17.02.1994 серії КР13МВ № 63 на площу 50,0 га, договори оренди на земельні частки (паї) та договори, які знаходяться в стадії реєстрації; термін користування (початок, закінчення): державний акт - постійно, договори оренди - 2009- 2019 роки.

19. Відповідно до довідки про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, виданої Відділом у Маловисківському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області 13.02.2020 № 156/175-20, ФГ «Степове» є землекористувачем земельних ділянок в кількості 203 загальною площею 756,9465 га на підставі документів, що посвідчують право користування: державний акт від 17.02.1994 серії КР13МВ № 63 на площу 50,0 га, договори оренди на земельні частки (паї) та договори, які знаходяться в стадії реєстрації; термін користування (початок, закінчення): державний акт - постійно, договори оренди - 2009- 2019 роки.

20. Рішенням загальних зборів засновників від 10.07.2018, оформленим відповідним протоколом, затверджено в новій реакції статут ФГ «Степове», відповідно до якого засновниками господарства є ОСОБА_2 , який володіє 99% статутного капіталу, та ОСОБА_1 , який володіє 1% статутного капіталу (пункти 1.2, 6.11.2 статуту).

21. Згідно з пунктом 5.3 статуту ФГ «Степове» на підставі підпункту «в» пункту 5.1 статуту у користуванні господарства відповідно до державного акта на право постійного користування землею перебуває земельна ділянка площею 50,0 га, яка розташована на території Маловисківської міськради.

22. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 25.03.2020 внесено запис про державну реєстрацію юридичної особи ФГ «Степол Агро», засновниками якого є: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , керівник - ОСОБА_4 .

23. На кадастровій карті містяться відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3523110100:02:004:0036 площею 50,0 га, цільове призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, форма власності - комунальна.

24. Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3523110100:02:004:0036 зареєстровано за ФГ «Степол Агро» (дата державної реєстрації права - 25.06.2020, номер запису про право в державному реєстрі прав - 37094869).

25. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр), сформованого станом на 29.10.2020, щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3523110100:02:004:0036 зареєстровано право комунальної власності за Маловисківською міськрадою та право постійного користування земельною ділянкою за ФГ «Степол Агро».

26. Листом від 30.03.2020 ФГ «Степол Агро» звернулося до ФГ «Степове» про передачу земельних ділянок, зокрема земельної ділянки площею 50,0 га, яка належить засновнику ФГ «Степол Агро» ОСОБА_1 на підставі рішення Маловисківської райради від 30.12.1993 № 153 і державного акта на право постійного користування землею, яким повідомлено, що ФГ «Степол Агро» створено на підставі рішення Маловисківської райради від 28.07.1992 № 72, державного акта на право постійного користування землею серії КР74МВ, зареєстрованого у Книзі реєстрації державних актів 14.02.1995 за № 124, рішення Маловисківської райради від 30.12.1993 № 153 та державного акта на право постійного користування землею серії КР13МВ, зареєстрованого у Книзі реєстрації державних актів 17.02.1994 за № 63. Вказано, що з моменту реєстрації фермерського господарства 25.03.2020 земельні ділянки за вказаними вище документами відносяться до земель господарства.

27. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна: на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 52885853 від 30.06.2020, державним реєстратором Нікітенком О. В. зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 3523110100:02:004:0036, площею 50,0 га за землекористувачем ФГ «Степол Агро».

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

28. Суди розглядали справу неодноразово.

29. Господарський суд Кіровоградської області рішенням від 05.03.2021 позовні вимоги задовольнив частково:

- визнав за ФГ «Степове» право постійного користування земельною ділянкою 50,0 га в межах згідно з планом, що розташована на території Маловисківської міськради, за державним актом на право постійного користування землею від 17.02.1994 серії КР13МВ, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 63;

- скасував рішення державного реєстратора Нікітенка О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в частині державної реєстрації права постійного користування ФГ «Степол Агро» на земельну ділянку площею 50,0 га на підставі державного акта на право постійного користування землею від 17.02.1994 серії КР13 МВ, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 63 та акта приймання-передачі земельної ділянки від 28.07.2020, зареєстрованого в реєстрі за № 1107, № 1108. У задоволенні позову в іншій частині відмовив.

30. Центральний апеляційний господарський суд (під час нового розгляду справи) постановою від 19.04.2022 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.03.2021 залишив без змін.

31. Судові рішення мотивовані тим, що на час державної реєстрації ФГ «Степове» можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином земельної ділянки, зокрема, на праві постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

32. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства, а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства.

33. Суди попередніх інстанцій встановили, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів на підтвердження обставин створення ОСОБА_1 до 30.06.1998 іншого фермерського господарства як юридичної особи на підставі державного акта на право постійного користування землею, тому після державної реєстрації ФГ «Степове» до позивача перейшло право постійного користування земельною ділянкою згідно з цим актом.

34. Разом з тим підстави, визначені статтею 141 Земельного кодексу України, для припинення права постійного користування у ФГ «Степове» спірною земельною ділянкою відсутні.

35. Суди попередніх інстанцій зазначили, що, викладаючи прохальну частину позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора Нікітенка О. В., позивач зазначив номер рішення 52885853 та його дату 30.06.2020, вказуючи про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за ФГ «Степол Агро».

36. Разом з тим згідно з наданими державним реєстратором документами рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 52885853 від 30.06.2020 є рішенням про проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за ОСОБА_1 .

37. З огляду на викладене та враховуючи, що в силу положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 26 Порядку ведення державного реєстру прав на нерухоме майно відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав вносяться до Державного реєстру прав виключно на підставі рішення державного реєстратора, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги частково, виключивши вказівку на номер та дату рішення державного реєстратора.

38. Крім того, з урахуванням встановлених обставин щодо реєстрації державного акта на право постійного користування землею, судами виключено з позовних вимог посилання на реєстрацію державного акта на право постійного користування землею Маловисківською райрадою 17.02.1994 за № 51.

39. Центральний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 03.05.2022 стягнув з ФГ «Степол Агро» на користь ФГ «Степове» витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем під час апеляційного перегляду справи № 912/3456/20, в сумі 40 000,00 грн.

40. Дослідивши подані позивачем документи, співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, а також врахувавши те, що представництво інтересів позивача здійснювалося тим самим адвокатом що і в суді першої інстанції, позиція позивача не змінювалась, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу в Центральному апеляційному господарському суді у сумі 62 000,00 грн не відповідає критерію розумності, такі витрати неспівмірні із виконаною роботою у суді апеляційної інстанції, охоплюються вже наданими послугами під час первісного перегляду справи в апеляційному порядку, необхідність їх понесення судом не встановлена, отже, їх розмір є необґрунтованим у зазначеній вище частині. Таким чином, обґрунтованими є судові витрати на суму 40 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

41. У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФГ «Степол Агро» (скаржник), в якій скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2022 і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.05.2022 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.03.2021, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги і заперечень на неї

42. Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

43. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначає, що судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, не встановлено належних відповідачів у справі згідно із заявленими позивачем вимогами, самостійно змінено позовні вимоги, чим порушено норми статей 47, 48, 182, частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, не враховано правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 902/672/16 (провадження № 12-203гс18), від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18 (провадження № 12-130гс19), Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18 та від 29.01.2020 у справі № 903/154/19.

44. При цьому вказує, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.10.2021.

45. ФГ «Степол Агро», посилаючись на статтю 392 Цивільного кодексу України, правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) зазначає також, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

46. Крім того, на думку ФГ «Степол Агро», суди попередніх інстанцій встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів, оскільки не встановили наявність чи відсутність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в постійне користування як єдиного допустимого доказу про наявність такого права, надали перевагу доказам позивача, не дослідили докази, надані іншими учасниками справи.

47. Скаржник також вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на норми статті 5 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16, 388 Цивільного кодексу України щодо належного та ефективного способу захисту порушеного права.

48. У судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

49. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено на підставі наявних в матеріалах справи доказів факт створення та реєстрації юридичної особи ФГ «Степове» ОСОБА_1 саме з використанням спірної земельної ділянки площею 50,0 га в межах згідно з планом, що розташована на території Маловисківської міськради, та яка була надана йому для створення і ведення цього господарства згідно з державним актом на право постійного користування землею, а також факт використання цієї земельної ділянки в господарській діяльності саме позивачем з часу створення юридичної особи до 2020 року, коли таке право було порушене відповідачем.

50. З урахуванням викладеного просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

51. У судовому засіданні представник позивача виклав заперечення щодо касаційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

52. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

53. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

54. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

55. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

56. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

57. Звідси з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, перебуває в залежності від встановлення таких складових елементів (критеріїв), як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

58. Проаналізувавши правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, шляхом співставлення їх суб`єктів, об`єктів та юридичного змісту, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування при розгляді цієї справи правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18 та від 29.01.2020 у справі № 903/154/19, відсутні з огляду на таке.

59. Так, у справі № 902/1592/15 товариство звернулося з позовом до міської ради про визнання незаконним, недійсним та скасування пункту додатку до рішення міської ради та визнання договору оренди земельної ділянки укладеним. Міська рада подала зустрічний позов до товариства про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним.

60. Верховний Суд постановою від 06.12.2018 скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено первісний позов, оскільки встановив, що вказані апеляційним судом обставини не покладалися в основу позовних вимог ні первісним, ні зустрічним позивачами.

61. Верховний Суд у постанові від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17 дійшов висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення у цій справі, всупереч вимогам статті 84 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) вийшов за межі позовних вимог, а суд апеляційної інстанції не виправив цієї помилки.

62. У справі № 909/452/18 за позовом фізичної особи-підприємця до міської ради про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки укладеною, обґрунтовуючи касаційну скаргу, фізична особа-підприємець зазначив, що суди безпідставно послалися на зазначення позивачем в додатковій угоді більш тривалого строку договору оренди (5 років), ніж погоджено сторонами в первинному договорі, оскільки в цьому випадку суди могли задовольнити позов частково, самостійно визначивши строк поновлення договору, а не відмовляти в задоволенні позову в повному обсязі.

63. Верховний Суд постановою від 05.06.2019 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог. При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновками судів, що позивач не дотримався вимог частини третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) при ініціюванні процедури реалізації переважного права на продовження договору оренди, у межах якої можливим є погодження сторонами нових істотних умов договору оренди. Натомість у даній справі позивач визначив частину шосту статті 33 Закону як правову підставу для поновлення договору, якою визначено процедуру поновлення договору оренди виключно на тих самих умовах та на той самий строк. Однак, посилаючись на користування земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди та відсутність заперечень відповідача протягом місяця, позивач просить поновити договір на інших умовах щодо строку оренди тривалістю у 5 років, які викладені в долученій до позову додатковій угоді № 5, що унеможливлює застосування до таких вимог положень частини 6 статті 33 Закону.

64. При цьому Верховний Суд зазначив, що позивач хоча і послався як на підставу позову на порядок поновлення договору оренди землі, передбачений частиною шостою статті 33 Закону, однак стверджував про своє право на поновлення договору саме на 5 років, а відповідно і на порушенні відповідачем такого права, на чому засновані підстави позову та чому відповідає предмет заявленого у даній справі позову про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору на 5 років.

65. У постанові від 29.01.2020 у справі № 903/154/19 Верховний Суд вказав, що, приймаючи рішення про визнання договорів поставки та оренди недійсними, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив вимоги частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України. При цьому судом не встановлено, а матеріали справи не свідчать, що відповідачем за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) була подана відповідна заява, визначена частиною третьою статті 237 Господарського процесуального кодексу України.

66. Водночас місцевий господарський суд, приймаючи рішення у справі за результатами розгляду зустрічного позову, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні такого позову, проте помилково надав оцінку цим вимогам по суті та відмовив з підстав недоведеності наявності навмисних дій сторін при укладенні спірних договорів та наявності спільної мети приховати правочин фінансового лізингу.

67. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції у справі № 903/154/19 дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду в частині вирішення спору за зустрічними позовними вимогами підлягає скасуванню, а резолютивна частина рішення суду першої інстанцій в частині відмови в задоволенні зустрічного позову підлягає залишенню без змін, проте мотивувальну частину рішення за зустрічним позовом слід змінити, виклавши її в редакції даної постанови.

68. Разом з тим у справі, що розглядається, суд першої інстанції ухвалою від 05.01.2021 прийняв до розгляду заяву про уточнення (збільшення розміру) позовних вимог, яку ФГ «Степове» подало до суду 28.12.2020, як заяву про зміну предмета позову, а ухвалою від 11.01.2021 - заяву позивача від 06.01.2021 про (уточнення) зміну предмета позову, та постановив здійснювати подальший розгляд позову з урахуванням поданих заяв.

69. Суди попередніх інстанцій вирішили спір по суті в межах заявлених ФГ «Степове» позовних вимог.

70. При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що, викладаючи прохальну частину позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора Нікітенка О. В., позивач зазначив номер рішення 52885853 та його дату 30.06.2020, вказуючи про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за ФГ «Степол Агро».

71. Разом з тим суди встановили, що згідно з наданими державним реєстратором документами рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 52885853 від 30.06.2020 є рішенням про проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за ОСОБА_1

72. Звідси з посиланням на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 26 Порядку ведення державного реєстру прав на нерухоме майно відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги частково та виключили вказівку на номер та дату рішення державного реєстратора.

73. Крім того, з урахуванням встановлених обставин щодо реєстрації державного акта на право постійного користування землею судами виключено з позовних вимог посилання на реєстрацію державного акта на право постійного користування землею Маловисківською райрадою 17.02.1994 за № 51.

74. З огляду на викладене позовні вимоги, заявлені позивачем, задоволено частково, що не свідчить про самостійну зміну судами позовних вимог.

75. У касаційній скарзі ФГ «Степол Агро» також зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачем неправильно визначено склад сторін у справі, зокрема відповідача. При цьому посилається на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 902/672/16 (провадження № 12-203гс18), від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18 (провадження № 12-130гс19), Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19.

76. Разом з тим у справі № 902/672/16 банк звернувся з позовом до державного реєстратора міської ради про скасування Реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; вилучення з Реєстру внесеного цим реєстратором запису про право власності; поновлення в Реєстрі запису про право власності, внесеного державним реєстратором; поновлення в Реєстрі записів про іпотеку та обтяження, внесених приватним нотаріусом.

77. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про незаконність вчинення державним реєстратором реєстраційних дій щодо реєстрації права власності іпотечного майна за товариством, оскільки майно належить на праві власності іншому товариству і державна реєстрація прав відбулася з порушенням пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

78. При цьому позов поданий у межах справи № 902/672/16 за заявою банку до товариства про визнання банкрутом.

79. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18 (провадження № 12-130гс19) за позовом фермерського господарства до фізичної особи про визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) дійшла висновку, що за відсутності у сторін в цій справі корпоративних відносин з приводу права користування майном відповідачки суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що вона не є суб`єктом господарювання, а спір не є таким, що виник з відносин, в яких фізична особа, яка не є підприємцем, може бути стороною господарського процесу. Отже, висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо відсутності юрисдикції господарського суду є правильними.

80. Предметом позову у справі № 761/23904/19 за позовом фізичної особи до Національної академії прокуратури України є визнання незаконним та скасування наказів, зобов`язання призначити на посаду. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем норм Кодексу законів про працю України.

81. Таким чином, правовідносини у справах № 902/672/16, № 908/2606/18, № 761/23904/19 та у справі № 912/3456/20, не є подібними за змістом та встановленими фактичними обставинами справи.

82. Звідси доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими.

83. Крім того, у справі що розглядається, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що позивач поєднує вимогу про скасування рішення державного реєстратора з вимогою про визнання права постійного користування земельною ділянкою, що в силу положень статті 152 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про належність обраного способу захисту та його ефективність.

84. Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що є обґрунтованим пред`явлення позову саме до ФГ «Степол Агро», оскільки саме за ним зареєстровано право користування спірною земельною ділянкою. ОСОБА_1 на час подання позову та розгляду справи по суті не є користувачем відповідної земельної ділянки, тому доводи скаржника щодо неналежного відповідача у справі № 912/3456/20 є помилковими.

85. Посилання скаржника на статтю 392 Цивільного кодексу України та, відповідно, правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки стаття 392 Цивільного кодексу України судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не застосовувалася, тобто постанови у вказаних справах ухвалені за іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

86. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

87. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

88. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 912/3456/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України за касаційною скаргою ФГ «Степол Агро» у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

89. Підставою касаційного оскарження також є пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

90. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

91. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів, а саме не встановили наявність чи відсутність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого користування про надання земельної ділянки в постійне користування як єдиного допустимого доказу про наявність такого права.

92. Суд касаційної інстанції зазначає, що згідно із частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

93. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

94. Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

95. Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

96. У статті 77 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

97. Відповідно до частин першої, другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

98. Суди попередніх інстанцій встановили, що державний акт на право постійного користування землею, яким надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0 га, розташовану на території Маловисківської міськради, для ведення селянського (фермерського) господарств, видано ОСОБА_1 17.02.1994 на підставі рішення Маловисківської районної Ради народних депутатів Маловисківського району Кіровоградської області від 30.12.1993 № 153. Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 63

99. При цьому ФГ «Степол Агро» не надало доказів про відсутність рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_1 .

100. З огляду на викладене суд касаційної інстанції не вважає підтвердженими доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права в частині встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

101. Інших доводів щодо того, що суди попередніх інстанцій на підставі недопустимих доказів встановили обставини, що мають суттєве значення для справи, ФГ «Степол Агро» не наведено.

102. У касаційній скарзі скаржник також вказує, що суди попередніх інстанцій надали перевагу доказам позивача, однак не дослідили докази, надані іншими учасниками справи.

103. Щодо цих доводів суд касаційної інстанції зазначає таке.

104. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

105. Зважаючи на вказані положення пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій надали перевагу доказам позивача, не дослідили докази, надані іншими учасниками справи, оскільки у цій справі посилання ФГ «Степол Агро» на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими.

106. Інші доводи скаржника зводяться до необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

107. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

108. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

109. З огляду на викладене касаційна скарга відповідача є необґрунтованою, а судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

110. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 912/3456/20 за касаційною скаргою ФГ «Степол Агро» на судові рішення судів попередніх інстанцій з цієї підстави.

111. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

112. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

113. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу ФГ «Степол Агро» в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

114. Оскільки додаткове судове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі, тому додаткову постанову суду апеляційної інстанції теж слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

115. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги ФГ «Степол Агро» без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційне провадження у справі № 912/3456/20 за касаційною скаргою Фермерського господарства «Степол Агро» в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Фермерського господарства «Степол Агро» в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2022, додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.05.2022 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 05.03.2021 у справі № 912/3456/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Г. М. Мачульський

Є. В. Краснов