Ухвала

від 21.07.2022 по справі 754/5549/22

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2/754/4293/22

Справа № 754/5549/22

У Х В А Л А

Іменем України

21 липня 2022 року Суддя Деснянського районного суду м. Києва Буша Н.Д., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства Київської міської ради «Київінформ» про виплату недоїмок по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з Комунального підприємства Київської міської ради «Київінформ» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 410 265, 08 грн.; недоплачені та недораховані кошти з заробітної плати у сумі 8 543, 32 грн.; відпускні у сумі 770,98 грн.

Вказана позовна заява підлягає залишенню без руху з таких підстав.

Згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

У постанові № 6-1121цс16 від 30.11.2016 року Верховний Суд України зазначив, що таким спеціальним законом є Закон України "Про судовий збір".

Так, відповідно до змісту позовної заяви, позивач просить суд стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 410 265, 08 грн.; недоплачені та недораховані кошти з заробітної плати у сумі 8 543, 32 грн.; відпускні у сумі 770,98 грн.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" визначено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини 1 якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно ч. 1 ст. 3 та ст. 4 Кодексу законів про працю України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас, згідно зі статтею 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.61 р., термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Конституційний Суд України, в рішенні від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013, зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України "Про оплату праці", структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення "Інструкції зі статистики заробітної плати", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17.09.92 р. № 2614-XII "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до п. 1.3 Інструкції № 114/8713, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за своєю правовою природою, не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 30.11.2016 р. у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16), за наслідками розгляду справи яка виникла з правовідносин щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який також узгоджується з правовим висновок викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 р. по справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18.

Отже, враховуючи вищезазначене, за вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати, позивач повинна сплатити судовий збір, який, згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", розмір судового збору за вимогою позовної заяви майнового характеру поданої фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та враховуючи передбачений Законом України "Про державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений на 01.01.2022 року, розмір судового збору складає не менше ніж 992 грн. та не більше ніж 12405 грн.

З огляду на наведене, позивачеві необхідно сплати 4102,65 грн. судового збору.

Крім того, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Водночас ч. 1 ст.233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 19 ЦПК України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми ЦК України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Виходячи з вказаного, встановлений у ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Позивач звернулась до суду з позовом, предметом спору якого є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на підставі приписів ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Суд звертає увагу, що перебіг місячного строку звернення до суду для позивача розпочався 23.07.2020 р. (дата видачі наказу про звільнення, видача трудової та частковий розрахунок при звільненні) і закінчився 23.08.2020 року. Водночас, позивач звернулась до суду лише 19.07.2022 р., поза межами встановленого строку, та не надала доказів поважності причин пропущення вказаних строків.

Крім того, згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

В обґрунтуванні позову позивач зазначає, що повний розрахунок при звільнені відбувся 23.12.2021 р., на виконання рішення Київського апеляційного суду, однак доказів на підтвердження вказаного суду надано не було.

Згідно ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Враховуючи те, що позовна заява не відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України, приходжу до переконання, що вона підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, встановивши спосіб усунення недоліків шляхом подання документу про сплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 353 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства Київської міської ради «Київінформ» про виплату недоїмок по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків заяви - десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити позивачу, що у випадку невиконання вимог цієї ухвали, позовна заява буде повернута.

Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя