Постанова

від 20.07.2022 по справі 545/1692/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 545/1692/19

провадження № 61-10999св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави Україна,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2019 року перший заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави Україна звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію права власності, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що наказом ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 22 серпня 2017 року № 8620-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» останньому передана земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072, розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис від 15 вересня 2017 року за № 22417784 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.

Прокурор наголошував на тому, що наказ від 22 серпня 2017 року №8620-СГ прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до статті 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність.

За цим фактом відкрите кримінальне провадження за частиною першою статті 364 КК України, яке внесене в ЄРДР 18 травня 2017 року за № 42017171010000088, досудове розслідування до цього часу триває.

Відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги і водоохоронної зони, а також невизначеність їх меж у натурі не означає відсутності цієї смуги та не підтверджує правомірності передання у приватну власність земельної ділянки, розташованої у межах заплави.

Вважав, що відповідачі, враховуючи видимі природні ознаки спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під сумнів добросовісність їх дій під час набуття землі у власність.

У зв`язку з наведеним прокурор просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 22 серпня 2017 року № 8620-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва»;

- скасувати запис від 15 вересня 2017 року № 22417784 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, розташовану на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 07 лютого 2020 року у задоволенні позову першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в особі держави Україна відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що вимоги про визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності, повернення земельної ділянки, пред`явлені неналежним позивачем, оскільки прокурор не довів той факт, що органи Державної екологічної інспекції України не здійснюють або неналежним чином здійснюють свої повноваження. Крім того, в зв`язку з відсутністю чітких та передбачуваних критеріїв визначення меж водоохоронної зони та земель заплави, які б визначалися нормативно-правовими актами чи спеціальними документами, прийнятими відповідно до закону, та були публічно доступними, відсутні підстави стверджувати про законність втручання держави у право власності особи. Висновком експерта лише констатовано місце розташування земельної ділянки, проте не встановлено недобросовісності дій відповідача щодо набуття земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області задоволено.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 лютого 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в особі держави Україна.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» від 22 серпня 2017 року № 8620-СГ.

Скасовано запис від 15 вересня 2017 року № 22417784 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку державі Україна в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що:

- прокурор вказав, що спірна земельна ділянка розташована в заплаві річки Коломак, тому належить до земель водного фонду, що унеможливлює її виділ у приватну власність, особливо з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва;

- доказом розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072 у заплавних землях підтверджується висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238 -24272/19-41, відповідно до якого земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, розташована в заплаві річки Коломак. Надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства суперечить приписам статті 80 ВК України (т. 1, а. с. 203-216). Зазначена експертиза проведена під час досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42017171010000088, зареєстрованого в ЄРДР 18 травня 2017 року, за ознаками частини першої статті 364 КК України. Зазначений висновок комплексної земельно-технічної експертизи та з питань землеустрою, проведеної в кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування в цивільній справі, а відповідач та його представник не заявляли клопотання про проведення експертизи в цивільній справі, тому колегія суддів враховує вказаний експертний висновок та оцінює його разом з іншими доказами у справі;

- ще одним доказом місця розташування спірної земельної ділянки в заплавних землях є лист Полтавського обласного управління водних ресурсів від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084, відповідно до якого спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072 розміщена за межами території міста Полтави (мікрорайону селища Лісок) у заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак (т. 1, а. с. 40-45);

- крім того, відповідно до листа Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 вересня 2017 року № 868 у матеріалах «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області/радгосп - технікум ім. Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалах) земельні ділянки, до яких входить земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 , відноситься до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду) (т. 1, а. с. 61-62);

- встановивши, що спірна земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства суперечить приписам статті 80 ВК України, тому є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави;

- посилання відповідачів на правомірність дій ГУ Держгеокадастру у Полтавській області при вирішенні питання про виділ ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, оскільки був відсутній проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, що в свою чергу виключає можливість обізнаності щодо розташування спірної земельної ділянки в заплавних зонах, колегія суддів вважає необґрунтованими. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами ЗК України та ВК України, а проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу у розмірі й межах, установлених законодавством. Водночас відсутність цього проєкту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може розцінюватись як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену зону від урізу вод та водоохоронні зони, такі як заплавні землі;

- колегія суддів не погоджується з доводами відповідача на те, що позбавлення права власності на спірну земельну ділянку є протиправним втручанням держави в право на мирне володіння майном. Відповідно до листа Полтавського обласного управління водних ресурсів від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084 проєкти землеустрою щодо відведення чи надання у користування юридичним чи фізичним особам земельних ділянок, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072, на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 статті 186-1 ЗК України, до Полтавського облводресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися. Усі 26 земельних ділянки, в тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072, розміщені в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак. ОСОБА_1 також не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мав би знати про те, що ділянка має ознаки земель водного фонду. За таких обставин зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу;

- колегія суддів вважала за необхідне зазначити, що ОСОБА_1 , як учасник бойових дій, наділений правом на пільгове першочергове відведення земельної ділянки. Оскільки виділ земельної ділянки органом Держгеокадастру відбувся з порушенням вимог ЗК України та ВК України, внаслідок чого незаконно виділена земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави Україна, ОСОБА_1 не реалізував своє законне право на виділ йому земельної ділянки та має право на повторний розгляд вказаного питання;

- щодо доводів відповідачів про відсутність у прокурора підстав для представництва держави Україна у вказаній справі, колегія суддів вказала, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 910-р «Питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», у якому передбачено, що Держгеокадастр отримав всі функції та повноваження на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, передбачені Законом України від 19 лютого 2003 року «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які в такому випадку порушені та, враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме Держгеокадастр допустив порушення законодавства України та є відповідачем у справі, тому, на думку колегії суддів, прокурор правомірно пред`явив указаний позов до суду в інтересах держави Україна як позивач.

Аргументи учасників

Доводи касаційної скарги

У липні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року та залишити в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 лютого 2020 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:

- висновок експертів, покладений в основу постанови апеляційного суду про задоволення позову, не містить відповідей (висновків) на питання, які по суті є предметом позову, а тому він є неналежним та недостатнім доказом;

- наданий суду висновок комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04 вересня 2019 року, проведеної у кримінальному провадженні № 42017171010000088, не спростовує висновків суду, оскільки ніяким чином не свідчить про недобросовісність набувачів, не замінює собою проєкт землеустрою, а лише констатує місце розташування земельної ділянки;

- апеляційну скаргу підписано особою, яка не мала права її підписувати. Апеляційна скарга подана неналежним позивачем (прокурором), оскільки позовна заява подавалась першим заступником керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, а апеляційна скарга подана заступником прокурора Полтавської області. Заміна позивача на стадії апеляційного провадження ЦПК України не передбачена;

- відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у прокурора не було повноважень звертатися до суду з цим позовом. Прокурор помилково визначив як підставу представництва відсутність у ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повноважень щодо звернення до суду з такими позовними вимогами. Про цьому прокурор не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що інший державний орган (крім ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави у цій сфері, не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження. Суд правильно вважав помилковими твердження прокурора про необов`язковість затвердженого в установленому законом порядку проєкту землеустрою для віднесення спірної земельної ділянки до водоохоронної зони та земель заплави річки Коломак. Як вбачається з матеріалів справи, пояснень свідків і визнається сторонами, проєкт землеустрою водозахисної смуги річки Коломак відсутній;

- відповідно до відомостей публічно-кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072 площею 0,12 га розташована на відстані більш, ніж 25 метрів від урізу води, що не суперечить вимогам чинного законодавства;

- перший заступник прокурора Полтавської місцевої прокуратури не навів та не обґрунтував підстав звернення до суду з позовом в цій справі саме як самостійного позивача, а тому провадження у справі підлягає закриттю;

- відповідач законно набув у власність спірну земельну ділянку, а тому він не може бути позбавлений права власності на неї;

- суд апеляційної інстанції не врахував необхідності визначення у позовній заяві органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Державну екологічну інспекцію України.

Короткий зміст пояснення і відзивів на касаційну скаргу, заперечення на відзив

У вересні 2020 року до Верховного Суду від прокурора Полтавської місцевої прокуратури надійшли пояснення, у яких він вказує, що висновок експертів від 04 вересня 2019 року є належним доказом у цій справі. При розгляді справи № 545/1692/19 питання відповідності спеціалізації експертів під сумнів не ставилось та є встановленим, що проведення експертизи доручено експертам КНДІСЕ: Шишову М. А. та Бікусу Ю. Ф., які є судовими експертами першого і другого кваліфікаційного класу, мають відповідну освіту та необхідний стаж у галузі експертної роботи, а також кваліфікацію, і які попереджені про кримінальну відповідальність відповідно до статті 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку та статті 385 КК України за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків. Після повідомлення слідчому у кримінальному провадженні про неможливість надання висновку на поставлені питання експертами ХНДІ судових експертиз імені М. С. Бокаріуса прокурором призначено експертизу повторно, залучивши до її проведення експертів КНДІСЕ.

Доказами розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072 в заплаві річки Коломак є:

- інформація з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність з Полтавського обласного управління водних ресурсів (від 13 травня 2017 року № 01-2/583; від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів від 11 квітня 2017 року № 06-28/323;

- робочий проєкт «Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району» розроблений у 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп», яким визначено, що територія в районі селища Лісок міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки можуть бути затоплені або підтоплені повеневими водами річки Коломак 1, 5, 10, 25 і 50-процентної забезпеченості по водності. Тобто земельні ділянки розташовані в зоні ризику - територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ;

- інформація Ковалівської сільської ради від 21 вересня 2017 року № 868, в якій зазначено, що відповідно до матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів) вказані земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та місцями розташовані болота (землі водного фонду);

- документація, підготовлена Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», в якій вказано, що земельні ділянки розташовані між розрахунковими створами НОМЕР_1 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей (за результатами виконаних робіт встановлено, що затоплення земельних ділянок спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50 % забезпеченості; рівні води певної забезпеченості визначені РОВР відповідності до пункту 4.27 «СНиП 2.01.14-83» від 01 липня 1984 року в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки, а, отже, наведені факти свідчать, що земельні ділянки топляться в середньому раз в 2-4 роки (50 % та 25 % забезпеченості відповідно). Позов першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави Україна до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію, повернення земельної ділянки пред`явлено в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Апеляційну скаргу заступником прокурора Полтавської області підписано в межах наданих законом повноважень.

Органи Держгеокадастру організовують та здійснюють державний нагляд (контроль) проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проєктах землеустрою. У свою чергу Держекоінспекція має повноваження встановлювати наявність на земельній ділянці прибережної захисної смуги після встановлення її меж відповідно до проєкту землеустрою. Таким чином, повноваження Держекоінспекції щодо звернення до суду з позовами щодо реалізації органами Держгеокадастру повноважень відсутні.

Саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу, у зв`язку з чим воно не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача.

Частина друга статті 80 ВК України встановлює те, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення. На заплавних землях встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання. Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка у заплаві річки Коломак не могла передаватись у власність громадянину для садівництва.

У вересні 2020 року до Верховного Суду від прокурора Полтавської місцевої прокуратури надійшов відзив, який за змістом є аналогічним вищезазначеним поясненням прокурора, поданим у вересні 2020 року.

У вересня 2020 року до Верховного Суду від ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якій його представник зазначає, що під час надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,12 га для ведення садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області ГУ Держгеокадастру у Полтавській області дотрималося вимог чинного законодавства, зокрема, частини дев`ятої статті 118, статей 186, 186-1 ЗК України, оскільки ОСОБА_1 було подано всі документи, необхідні для надання дозволу на розробку проєкту землеустрою. Відповідно до відомостей публічно-кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072 площею 0,12 га розташована на відстані більш ніж 25 метрів від урізу води, а тому вона могла бути передана у приватну власність ОСОБА_1 . У прокурора не було повноважень звертатися до суду з цим позовом, про що суд першої інстанції правильного зазначив у своєму рішенні. Апеляційний суд ухвалив рішення про задоволення позову на підставі неналежних і недопустимих доказів. У зв`язку з наведеним представник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області просить касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а постанову апеляційного суду - скасувати із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

У вересні 2020 року до Верховного Суду від прокурора Полтавської місцевої прокуратури надійшло заперечення на відзив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, у якому він стверджує, що землі заплави законодавцем визнано обмежено оборотоздатними об`єктами, які в силу приписів статті 84 ЗК України та статті 80 ВК України не можуть передаватися у власність для індивідуального садівництва, а тому посилання представника ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на дотримання ОСОБА_1 порядку отримання земельної ділянки у власність, у тому числі й затвердження проєкту відведення земельної ділянки, є неспроможними. Прокурором надано усі необхідні докази на підтвердження того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, що унеможливлює її передання у приватну власність.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року повернуто.

Ухвалами Верховного Суду від 28 вересня 2020 року продовжено першому заступнику керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області та ГУ Держгеокадастру у Полтавській області строк на подання відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення скаржник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17 (провадження №К/9901/627/18), від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 (провадження № К/9901/2562/17), від 03 липня 2018 року у справі № 922/484/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 819/198/17 (провадження № К/9901/15728/18) та від 27 травня 2020 року у справі № 819/478/17 (провадження № К/9901/55004/18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що наказом ГУ Держгеокадастру в Полтавській області № 8620-СГ від 22 серпня 2017 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району та надано у його власність земельну ділянку площею 0,1200 га сіножатей (кадастровий номер 5324081900:00:001:0072) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населених пунктів.

Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238 -24272/19-41 земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072, яка є предметом спору у справі, розташована в заплаві річки Коломак. Надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства, суперечить приписам статті 80 ВК України.

Зазначена експертиза проведена під час досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42017171010000088, зареєстрованого в ЄРДР 18 травня 2017 року, за ознаками частини першої статті 364 КК України.

Відповідно до листа Полтавського обласного управління водних ресурсів від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072 розміщена за межами території міста Полтави (мікрорайону селища Лісок) в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак.

У листі Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 вересня 2017 року № 868 вказано, що згідно з матеріалами перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп - технікум ім. Макаренка) від 1992 року (картографічних матеріалів) земельні ділянки, до яких входить земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 , відноситься до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У справі, що переглядається, перший заступник прокурора Полтавської області посилався на те, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до статті 84 ЗК України і статті 80 ВК України не може передаватись у приватну власність.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 707/2357/17 (провадження № 61-5391св21) з посиланням на пункти 51, 52, 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зроблено висновок, що «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України). Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження

№ 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші). Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що земельні ділянки, що відведені у приватну власність на підставі оспорюваного рішення мають у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища. За таких обставин належним способом захисту прав є вимога про зобов`язання відповідачів повернути земельну ділянку у власність територіальної громади».

У справі, що переглядається:

- апеляційний суд установив, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України і відповідно до статті 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність. Факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду України підтверджується: висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238-24272/19-41, листами Полтавського обласного управління водних ресурсів від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084 та Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 вересня 2017 року № 868. Зокрема, у висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року зазначено, що спірна земельна ділянка розташована в заплаві річки Коломак. Надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства, суперечить приписам статті 80 ВК України. У листі Полтавського обласного управління водних ресурсів від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084 зазначено, що спірна земельна ділянка розміщена за межами території міста Полтави (мікрорайону селища Лісок) в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак. У листі Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 вересня 2017 року № 868 вказано, що згідно з матеріалами перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп - технікум ім. Макаренка) від 1992 року (картографічних матеріалів) земельні ділянки, до яких входить земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 , відноситься до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду);

- у резолютивній частині оскарженої постанови апеляційний суд зробив висновок про незаконність та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 22 серпня 2017 року № 8620-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» та необхідність скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку. Разом із тим, апеляційний суд не врахував, що вимога про визнання наказу незаконним, його скасування є неефективними способом захисту, оскільки рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, і незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно надати правову оцінку рішенню органу державної влади та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. Крім того, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку виходив із її необґрунтованості. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови;

- встановивши, що земельна ділянка, передана у власність відповідача, розташована в межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238 -24272/19-41 не містить відповідей (висновків) на головні питання, які є предметом позову, а тому він є неналежним та недостатнім доказом.

Апеляційний суд встановив, що увисновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за № 29639/18-41/24238 -24272/19-41 від 04 вересня 2019 року встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0072, яка є предметом спору у справі, розташована в заплаві річки Коломак.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2022 року у справі № 161/6509/20 (провадження № 61-4138св21) вказано, що «суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про допустимість висновку експертизи як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений».

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як свідчить аналіз оскарженої постанови, апеляційний суд оцінив зазначений висновок експертизи у сукупності із іншими доказами. Експерти повідомлені про кримінальну відповідальність відповідно до статті 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у прокурора відсутні підстави для звернення із позовом в інтересах держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зазначено, що «відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 76)). Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). А відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову). Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу (абзац третій тієї ж статті). Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 70)). ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35). Суди встановили, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади с. Коблеве. Суд апеляційної інстанції у постанові звернув увагу на таке. Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив про те, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. Прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України; указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права власності на земельну ділянку, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими аргументами прокурора та вважає необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними. Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави. Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що прокурор оскаржив рішення Коблівської сільради, саме тому визначивши останню відповідачем. Він мав підстави звернутися до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40)). Проте за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункти 77-83))».

У позовній заяві прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в суді, яким надана належна правова оцінка судом апеляційної інстанцій. Зокрема, прокурор зазначав, що органи Держгеокадастру організовують та здійснюють державний нагляд (контроль) проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проєктах землеустрою. Держекоінспекція має повноваження встановлювати наявність на земельній ділянці прибережної захисної смуги після встановлення її меж відповідно до проєкту землеустрою. Повноваження Держекоінспекції щодо звернення до суду з позовами щодо реалізації органами Держгеокадастру повноважень відсутні. На переконання прокурора, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке своїм наказом передало ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, розташовану у заплаві річки Коломак, є відповідачем, у зв`язку з чим воно не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача. Прокурор наголошував на незаконному вибутті спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду та перебуває під особливим захистом держави і яка повинна бути повернута державі.Врахувавши ці аргументи, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав вважати звернення прокурора з цим позовом необґрунтованим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 707/2357/17(провадження № 61-5391св21), колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову суду апеляційної інстанції у частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області та скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку скасувати; рішення суду першої інстанції в частині цих позовних вимог змінити в мотивувальній частині, шляхом викладення її у редакції цієї постанови; в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 22 серпня 2017 року № 8620-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку скасувати.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 лютого 2020 року у частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 22 серпня 2017 року № 8620-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», скасування запису про державну реєстрацію права приватної власностіна земельну ділянку змінити у мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Полтавського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук