Постанова

від 21.07.2022 по справі 420/16521/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/16521/21Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І. О.,

суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П.

за участі секретаря - Алексєєвої Н.М.

представника Міністерства юстиції України - Галицького С. О.;

позивачки - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про скасування наказу та про зобов`язання вчинити певні дії,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , державний реєстратор Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіна Марина Анатоліївна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3

ВС Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мінюст) в якому просила:

скасувати наказ №1089/5 від 24.03.2021 «Про задоволення скарги» ОСОБА_4 від 29.07.2020, зареєстрованої 29.07.2020 року за №В-21381, про скасування рішення від 24.02.2020 №51279184, прийняте державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М.А.

зобов`язати не пізніше наступного робочого дня з дня надходження судового рішення поновити відповідні відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за землекористувачем ОСОБА_1 , за кадастровим номером: 4824810000:07:003:0071, площею 2,99 га.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідно до укладеного договору про визначення права користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзис) з ОСОБА_2 , яка є її власником, вона набула право землекористувача.

Як зазначає позивачка, дане право, на підставі рішення державного реєстратора Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіної М. А. від 24.02.2020 №51279184, було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Водночас, на її думку, Мінюст, скасувавши наведене рішення, за скаргою ОСОБА_3 , порушив норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952 - IV (далі - Закон №1952 - IV) та Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 (далі - Порядок №1128).

Порушення суб`єктом владних повноважень наведеного законодавства, за ствердження ОСОБА_1 , виразилися в наступному.

По - перше, Мінюстом недотримано порядок розгляду скарги ОСОБА_3 , зокрема, не повідомлено її як заінтересовану особу про розгляд скарги, не надано можливості ознайомитися зі скаргою, що призвело до позбавлення права на захист, шляхом надання відповідних пояснень та доказів.

По - друге, Мінюстом не враховано обставин порушення ОСОБА_3 строків на подання скарги. Так, позивачка зазначила, що скарга на дії державного реєстратора може бути подана протягом 60 днів, з дня прийняття рішення державним реєстратором, або з моменту коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав. Однак, як заявляє позивачка, ОСОБА_3 скарга подана через п`ять місяців з моменту вчинення оскаржуваної реєстраційної дії, без обґрунтування причин порушення строків.

По - третє, Мінюстом порушено, встановлені строки розгляду скарги (45 днів), розглядаючи її 8 місяців.

По - четверте, Мінюст не мало право розглядати скаргу ОСОБА_3 , оскільки така скарга та додані до неї документи подані електронною поштою без накладення електронного цифрового підпису, що суперечить вимогам законодавства.

Стверджуючи про те, що оскаржуваним наказом Мінюст протиправно скасувало її речові права на земельну ділянку, які могли б бути скасовані лише на підставі рішення суду, ОСОБА_1 покликається на те, що на дату та час реєстрації договору емфітевзису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про державну реєстрацію обтяжень були відсутні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року, ухваленого за результатами розгляду справи в порядку загального позовного провадження, позов задоволено частково.

Суд скасував наказ Мінюсту №1089/5 від 24.03.2021 «Про задоволення скарги» ОСОБА_3 від 29.07.2020, зареєстрованої в Мінюсті 29.07.2020 за №В-21381.

У задоволенні вимог про зобов`язання Мінюст не пізніше наступного робочого дня з дня надходження судового рішення поновити відповідні відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за землекористувачем ОСОБА_1 із кадастровим номером 4824810000:07:003:0071, площею 2.99 га, суд відмовив.

Задовольняючи позов, у частині скасування наказу про задоволення скарги ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, суд першої інстанції погодився з доводами ОСОБА_1 про недотримання Мінюстом вимог Закону №1952 - IV та Порядку №1128.

На думку суду першої інстанції, подання ОСОБА_3 скарги в електронному вигляді без електронного підпису, надає Мінюсту підстави для відмови в її задоволенні.

Далі, суд зазначає про обов`язок Мінюсту відмовити ОСОБА_3 в задоволенні скарги, оскільки вона подана із значним перевищенням 60 денного терміну на оскарження рішення державного реєстратора, а твердження скаржника про те, що він дізнався про таку реєстраційну дію 28.07.2020, жодним чином не обґрунтовані та на підтвердження цих обставин не наведено та не надано жодного доказу.

Суд поважав обґрунтованими доводи позивачки про її неналежне сповіщення про розгляд скарги ОСОБА_3 , адже окрім розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту, будь-яких інших доказів повідомлення про такий розгляд, а саме: шляхом направлення повідомлення поштою, електронною поштою, телефонограмою до суду не надано. До того ж, на думку суду, Мінюст не надало доказів, що оголошення на веб-сайті було розміщено не пізніше ніж за 2 дні до дня розгляду скарги.

У своєму рішенні, суд першої інстанції, також звернув увагу, що Мінюстом порушено термін розгляду скарги, який, відповідно до положень статті 37 Закону №1952 - IV та Порядку №1128, не може перевищувати 45 днів, при цьому не навів обґрунтування такого тривалого розгляду скарги.

Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, в частині задоволення позову, Мінюст, в апеляційній скарзі, просить його скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги складаються з наступного.

Передусім Мінюст вважає, що приймаючи спірний наказ про скасування рішення державного реєстратора діяло відповідно до норм чинного законодавства.

Так, на думку представника скаржника, надсилання електронного звернення на електронну пошту є законним та при цьому, застосування електронного цифрового підпису, до такого звернення, не вимагається.

Є, на думку скаржника необґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивач без поважних причин пропустив строк для оскарження спірної реєстраційної дії, адже відсутні з цього приводу докази.

Порушення строків розгляду Мінюстом скарги ОСОБА_3 , на думку представника, не є підставою для скасування спірного наказу про скасування рішення державного реєстратора.

Далі скаржник наполягає на тому, що вжив усіх заходів для своєчасного повідомлення всіх зацікавлених сторін про час та місце засідання Колегії Мінюсту.

Окрему увагу в своїй апеляційній скарзі Мінюст приділив порушенню судом першої інстанції правил юрисдикції.

Скаржник, покликаючись на чисельну практику Верховного Суду наполягає, що в цьому спорі наявне порушення цивільних прав позивачки. На думку представника Мінюсту, спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про скасування державної реєстрації ухвалене за скаргою іншої особи, а не позивача.

За таких умов, представник Мінюсту наполягає, що метою звернення ОСОБА_1 до суду, є захист порушеного права на користування земельною ділянкою.

У відзиві на апеляцію ОСОБА_1 зазначає про необґрунтованість її доводів та про відсутність підстав для її задоволення.

Спростовуючи доводи апеляції стосовного того, що Мінюст діяв на підставі діючого законодавства та в межах повноважень, ОСОБА_1 заявляє аналогічні аргументи, що були вказані в позові та взяти до уваги судом першої інстанції.

Не погоджуючись з доводами скаржника щодо порушення судом першої інстанції правил юрисдикції, позивачка стверджує, що у контексті розглядуваних правовідносин відсутній спір про право, адже відсутні особи, які претендують на визнання за ними права власності або користування спірною земельною ділянкою. На її переконання, у цьому спорі Мінюст здійснює виключно владні управлінські функції, тобто діє як суб`єкт владних повноважень.

ОСОБА_2 у відзиві на апеляцію наполягає на необґрунтованості апеляції та зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права. Доводи відзиву ОСОБА_2 є аналогічними доводам ОСОБА_1 , що викладені в позові та відзиві на апеляцію.

Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на апеляцію.

У суді апеляційної інстанції представник Мінюсту підтримав доводи апеляції та просив її задовольнити.

ОСОБА_1 заперечувала проти доводів, заявлених скаржником та просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору до суду апеляційної інстанції не з`явилися, повідомлені належним чином про день, час та місце розгляду справи.

У відзиві на апеляцію третя особа ОСОБА_2 просила розглянути справу без її участі.

Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи.

18.02.2020 між власником земельної ділянки ОСОБА_2 (Власник) та землекористувачем ОСОБА_1 (Землекористувач) укладено договір про визначення права користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Згідно вказаного договору Власник передав, а Землекористувач прийняв в користування земельну ділянку для сільськогосподарських потреб із правом відчужувати право користування та передавати у порядку спадкування земельну ділянку площею 2,99 га за кадастровим номером 4824810000:07:003:0071.

Указаний договір був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про інше речове майно: 35622684, дата, час державної реєстрації 18.02.2020 10:17:41 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 51279184, від 24.02.2020 09.25.01, прийняте державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М. А.

29.07.2020 на електронну пошту Мінюсту з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла скарга ОСОБА_4 на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яка зареєстрована 29.07.2020 за №В-21381.

Відповідно до змісту зазначеної скарги, ОСОБА_4 28.07.2020 дізнався, що державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М. А. 24.02.2020 зареєстрований договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

ОСОБА_4 наполягав на незаконності такої реєстрації, адже відповідно до ухвали суду від 31.07.2019 про забезпечення його позову про стягнення з ОСОБА_2 коштів та відсотків за користування позикою був накладений арешт, зокрема на її нерухоме майно, в тому числі і на спірну земельну ділянку.

Відомості про такий арешт були внесені до спеціального розділу Державного реєстру.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_3 , Колегією Мінюсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мінюсту складений висновок від 01.03.2021 з рекомендацією про часткове задоволення скарги та скасування рішення від 24.02.2020 року №51279184, прийняте державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М. А.

На підставі зазначеного висновку, Мінюст видав наказ №1089/5 від 24.03.2021 про часткове задоволення скарги ОСОБА_3 та скасував рішення від 24.02.2020 №51279184, прийняте державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Луканіною М. А.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення, з огляду на таке.

Системний аналіз фактичних обставин справи та правових норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави погодитися з представником Мінюсту про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Варто уваги, що в постанові від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17, за схожих обставин, Велика Палата Верховного Суду зазначила:

«Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частина 1 статті 2 КАС встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Положеннями пункту 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України та пункту 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України вимоги щодо реєстрації майнових прав, зокрема і скасування записів щодо державної реєстрації права користування земельною ділянкою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, можуть розглядатися судами в порядку цивільного чи господарського судочинства (залежно від суб`єктного складу), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав у зв`язку з оскарженням заінтересованою особою не самої реєстраційної дії (рішення), а підстави її проведення, як-от правочину, свідоцтва тощо.

Досліджуючи предмет та підстави позову ОСОБА_1 , колегія суддів установила, що звернення позивачки до суду з цим позовом покликане необхідністю захисту її прав не у сфері публічно-правових відносин, а майнових прав, а саме: прав на користування земельною ділянкою.

Так, із матеріалів справи випливає, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір оренди від 12.08.2013 №4 на земельну ділянку за кадастровим номером: 4824810000:07:003:0071, площею 2,99 га.

Як указує ОСОБА_2 , за рішенням суду від 18.07.2019, яке набрало законної сили, згаданий договір оренди був розірваний, що надало їй можливість укласти договір на вказану земельну ділянку з ОСОБА_1 про визначення права користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

До того ж, ОСОБА_2 зазначає про наявність невирішеного судового спору між нею та ОСОБА_4 про стягнення коштів та відсотків за користування позикою.

В матеріалах справи наявна ухвала суду від 31.07.2019 про арешт, зокрема всього нерухомого майна ОСОБА_2 .

Мінюст представив докази, що в спеціальному розділі про державну реєстрацію обтяжень міститься інформація про арешт нерухомого майна ОСОБА_2 .

Водночас ОСОБА_1 заперечувала проти цього, зазначаючи, що згідно Інформаційної довідки станом на 13.02.2020 такі відомості були відсутні.

На думку колегії суддів, яка спирається на позицію згаданої вище постанови Великої Палати Верховного суду, за таких обставин, розгляд адміністративної справи окремо щодо лише наказу Міністерства юстиції, яким скасовано реєстраційні дії, може призвести до ситуації, коли реєстраційні записи у Єдиному державному реєстрі не будуть співпадати юридичними фактами, на підставі яких вони вчинені, а отже й не будуть відображати реальний правовий стан. Це може поставити під сумнів офіційність та достовірність відомостей реєстру, а, отже, підірвати довіру до нього та держави, яка забезпечує ведення реєстру.

Зважаючи на суттєвість цього ризику, Велика Палата Верховного Суду відзначила, що спірні правовідносини є неподільними і правова оцінка наказу Міністерства юстиції України на предмет дотримання процедури не може превалювати над оцінкою права власності.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відзиві на апеляцію ОСОБА_1 , вказує, що в цьому спорі відсутні особи, які претендують на визнання за ними права власності або права користування, а її позовні вимоги спрямовані на усунення наслідків протиправного наказу Мін`юсту та відновлення права користування земельною ділянкою.

Водночас, позивачка необґрунтовано не бере до уваги наявність спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , за результатом вирішення якого, можливий перехід права власності на спірну земельну ділянку від ОСОБА_2 до ОСОБА_4 .

Узагальнюючи викладене, зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Ураховуючи наведені рекомендації, колегія суддів не вбачає підстав досліджувати та надавати правову оцінку доводам позивачки щодо допущених Мінюстом порушень законодавства в площині розгляду скарг у сфері державної реєстрації

Відповідно до частин 1 та 3 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд, за заявою позивача, в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства

Керуючись статтями 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року - скасувати.

Ухвалити у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про скасування наказу та про зобов`язання вчинити певні дії нове рішення про закриття провадження.

Роз`яснити ОСОБА_1 її право подати до суду апеляційної інстанції заяву про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Л. В. Стас

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 22.07.2022.