Постанова

від 20.07.2022 по справі 2-518/11

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-518/11 Номер провадження 22-ц/814/1952/22Головуючий у 1-й інстанції Новіченко Н.В. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Прядкіної О.В.,

суддів:Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,

розглянувшив м.Полтаві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків)

за апеляційноюскаргою адвоката Мирошниченка Максима Петровича в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 08 листопада 2021 року, прийнятої під головуванням судді Новіченко Н.В. в м.Харкові, зі складанням повного тексту 15.11.2021 року ,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до районного суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якій просить суд:

- визнати неправомірним бездіяльність Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Харків) щодо не зняття арешту з усього належного йому нерухомого майна, після повернення стягувачу виконавчого листа від 09.11.2011, виданого Московським районним судом м. Харкова у справі № 2-518/11;

- зобов`язати Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Харків) вжити заходи по зняттю арешту з усього нерухомого майна, накладеного державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Зміївського районного відділу управління юстиції Харківської області згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 30071380 від 28.11.2011 на все майно, що йому належить.

Обґрунтовуючи скаргу, скаржник посилається на те, що 29.02.2012 року винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із чим вважає, що державний виконавець зобов`язаний був скасувати та зняти арешт на майно боржника, накладений постановою від 28.11.2011 року.

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 08 листопада 2021 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалу оскаржив адвокат Мирошниченко М.П. в інтересах ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити скаргу в повному обсязі.

Вважає, що не зняття арешту порушує інтереси ОСОБА_1 , так як виконавче провадження після повернення виконавчого документу не буде проводитись, а майно боржника залишитися під арештом.

Розпорядженням Верховного суду України від 25.03.2022 року №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність Харківського апеляційного суду.

Справу передано на розгляд до Полтавського апеляційного суду.

Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав:

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06.10.2011 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 38218, 22 грн., стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 382, 18 грн. в іншій частині задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27.01.2012 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Московського районного суду м. Харкова від 06.10.2011 змінено, зменшено суму стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з 38218, 22 грн. на 24931, 66 грн. в решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.11.2012 касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення апеляційного суду Харківської області від 27.01.2012 залишено без змін.

28.11.2011 року Зміївським районним управлінням юстиції Харківської області відкрито виконавче провадження № 30071380 з примусового виконання виконавчого листа № 2-518/11, виданого 09.11.2011року про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 38218, 22 грн. та накладено арешт на майно боржника.

29.02.2012 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Вищезазначене виконавче провадження відносно боржника ОСОБА_1 було знищено за закінченням строку зберігання.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03.08.2021 вбачається, що накладено арешт на все майно ОСОБА_1 відповідно до постанови ВДВС Зміївського РУЮ від 28.11.2011, виконавче провадження № 30071380 (а.с.38).

Відповідно до листа Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 19123 від 17.08.2021 року, 29.02.2012 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, станом на 17.08.2021 виконавчі документи, за якими боржником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виконанні у Зміївському районному відділі державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) не перебувають.

Звертаючись до суду зі скаргою, скаржник вказував на те, що державний виконавець, повернувши виконавчий лист у виконавчому провадженні № 30071380 стягувачу, фактично закінчив виконавче провадження, однак не зняв арешт, як того вимагає Закон України «Про виконавче провадження».

Районний суд, відмовляючи у задоволенні скарги, ухвалу мотивував тим, що державний виконавець не виносив постанови про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. За таких обставин, дійшов висновку про те, що державний виконавець, приймаючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, не допустив неправомірної бездіяльності в частині незняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 .

Колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком.

По справі встановлено, що постановою Зміївського районного відділу державної виконавчої служби від 29.02.2012 року виконавчий лист по справі повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цьогоЗаконузаходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

У пункті 4.10.2 Інструкції про проведення виконавчих дій ( в редакції станом на час винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу) визначено, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження (окрім випадків направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби), повернення виконавчого документастягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи),

який його видав, державний виконавець зазначає проскасування

арешту, накладеного на майно боржника.

Однак, вимоги Інструкції Зміївським ВДВС дотримані не були.

Проте, виконавче провадження у Зміївському ВДВС відсутнє у зв`язку з його знищенням ( а.с.132-133), що перешкоджає здійсненню будь-яких дій.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення суду першої інстанції не відповідає з таких підстав.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із положеннямист.18 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , районний суд виходив із того, що бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна боржника при поверненні 29.02.2012 року виконавчого документа без виконання у зв`язку з відсутністю у боржника майна була законною, оскільки повернення виконавчого листа стягувачу з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої ст.47 Закону України «Про виконавче провадження»(у редакції, що діяла на той час) не має правовим наслідком закінчення виконавчого провадження, а тому підстави для зняття арешту відсутні.

Разом із тим, як вбачається зі скарги ОСОБА_1 , останній звернувся до виконавчої служби із заявою про зняття арешту із майна у серпні 2021року і отримав відмову у вчиненні таких дій. При цьому ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність виконавчої служби саме за наслідками відмови у задоволенні його заяви про зняття арешту, а не під час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві у 2012 році.

Оцінюючи відповідні доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Виходячи зі змістуст.25 Закону України «Про виконавче провадження»за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Аналогічні положення містяться і у чинній редакції Закону.

Відповідно до положень ч.4 ст.59Закону України«Про виконавчепровадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій ст.61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) зняття арешту в порядку, передбаченому ст.11Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Частиною другоюст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 29.02.2012 року) передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»підлягає примусовому виконанню.

У справі, що переглядається, встановлено, що виконавче провадження знищене (а.с.133). Строки пред`явлення стягувачами до виконання повернутого 29.02.2012 року виконавчого листа вийшли.

Саме у зв`язку із цим ОСОБА_1 просив зняти арешт з його майна.

Апеляційний суд, виходячи з принципу jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин, за таких обставин колегія суддів вважає за доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання судового рішення, оскільки закінчились строки, встановлені для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

При цьому слід враховувати те, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Отже, враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, колегія суддів приходить до висновку, що право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна боржника, застосованого постановою державного виконавця 28.11.2011 року ( номер запису про обтяження 11895138).

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року (справа № 712/12136/18, провадження№ 61-4726сво19)про те, що позивач, який є боржником у виконавчому провадженні,не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19).

Таким чином, за обставинами цієї справи заявник ОСОБА_1 обрав єдиний можливий спосіб захисту своїх прав.

Разом з тим, скарга підлягає частковому задоволенню в частині вимог щодо зняття арешту з майна, а в задоволенні вимог про визнання неправомірною бездіяльності Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Харків) слід відмовити, так як ВДВС за відсутності діючого виконавчого провадження позбавлено на вчинення будь-яких дій поза його межами. А тому рішення районного суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Мирошниченка Максима Петровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 08 листопада 2021 року скасувати вчастині відмови в задоволенні вимог про зняття арешту на майно ОСОБА_1 , постановивши в цій частині нове рішення.

Скаргу адвоката Мирошниченка Максима Петровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зняти арешт з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , накладеного постановою від 28.11.2011року державного виконавця відділу державної виконавчої служби Зміївського районного управління юстиції Харківської області у виконавчому провадженні № 30071380( номер запису про обтяження 11895138).

В іншійчастині ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 08 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.07.2022 року.

Головуючий суддя О.В. Прядкіна

Судді: С.Б. Бутенко

О.І. Обідіна