Рішення

від 12.07.2022 по справі 910/7006/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.07.2022Справа № 910/7006/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-партнер"

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Таскомбанк"

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Консалтінг Плюс"

про визнання протиправними дії

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Дяченко Я.А.

Представники учасників справи:

від позивача Хоменко В.О. (адвокат);

від відповідача Кузьмік Д.В. (представник за довіреністю);

від третьої особи-1 не з`явилися;

від третьої особи-2 не з`явилися;

від третьої особи-3 Агафонов А.В. (адвокат);

від третьої особи-4 Мазур С.В. (адвокат).

В судовому засіданні 12.07.2022 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне рішення буде складено 25.07.2022 року.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДБК-партнер" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Таскомбанк", третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Консалтінг Плюс" про визнання протиправними дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 року (суддя Морозов С.М.) позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-Партнер" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Таскомбанк", третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Консалтінг Плюс" про визнання протиправними дії залишено без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-Партнер" задоволено, матеріали справи № 910/7006/20 направлено до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

Розпорядженням керівника апарату № 05-23/637/21 від 06.05.2021 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з відпусткою судді Морозова С.М.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2021 року справу передано на розгляд судді Коткова О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 року прийнято справу № 910/7006/20 до провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.06.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2021 року зупинено провадження у справі № 910/7006/20 до перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду справи № 826/17521/17.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2021 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК-партнер" задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.07.2021 року скасовано, у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Консалтінг Плюс" б/н від 25.05.2021 про зупинення провадження у справі № 910/7006/20 відмовлено, справу направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

30.09.2021 року матеріали справи були повернуті до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2021 року поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 26.10.2021 року.

В підготовчому засіданні 26.10.2021 року судом оголошувалася перерва.

У зв`язку з перебуванням судді Коткова О.В. на лікарняному, підготовче засідання у даній справі, призначене на 04.11.2021 року не відбулося, підготовче засідання призначено на 25.11.2021 року.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 25.11.2021 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/7006/20 до судового розгляду по суті на 14.12.2021 року.

В судовому засіданні 14.12.2021 року судом оголошувалася перерва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальності «Бізнес Сіті Солюшнс», судове засідання відкладено на 10.02.2022 року.

В судовому засіданні 10.02.2022 року судом оголошувалася перерва до 15.02.2022 року.

Судове засідання у даній справі, призначене на 15.02.2022 року не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Коткова О.В. на лікарняному, судове засідання призначено на 10.03.2022 року.

Підготовче засідання у даній справі, призначене на 10.03.2022 року не відбулося у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2022 року судове засідання у справі № 910/7006/20 відкладено та повідомлено учасників справи, що дата, час і місце судового засідання у цій справі будуть визначені судом після припинення воєнного стану в Україні, про що учасники справи будуть повідомлені додатково ухвалою суду.

З огляду на те, що на території міста Києва, де здійснює свою діяльність Господарський суд міста Києва, не ведуться активні бойові дії, враховуючи, що місцезнаходженням сторін у даній справі є місто Київ, з метою забезпечення конституційних прав учасників справи на судовий захист, безперервного здійснення правосуддя та дотримання розумності строків розгляду справ, суд призначив справу № 910/7006/20 до розгляду у судовому засіданні на 14.06.2022 року, про що учасників справи було повідомлено ухвалою суду від 19.05.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 року розгляд справи відкладено на 12.07.2022 року.

В судовому засіданні 12.07.2022 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представники відповідача та третіх осіб проти задоволення позову заперечили та просили відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач у позовній заяві, 05.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДБК-партнер" (клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк" (банк) було укладено договір банківського рахунку № 14-03-05-000168, відповідно до якого банк зобов`язався відкрити клієнту рахунок № НОМЕР_1 для розміщення коштів.

24.11.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДБК-партнер" (клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк" (банк) було укладено договір банківського рахунку (депозиту) «Раціональний» № 16798.001, відповідно до якого банк зобов`язався відкрити клієнту рахунок № 2600735016498.001 для розміщення вкладником банківського вкладу.

На твердження позивача, станом на момент звернення з позовом до суду сума коштів ТОВ "ДБК-партнер", яка розміщена на рахунках у банку становить 5 186 683,58 грн.

Рішенням правління Національного банку України від 24.04.2017 року № 264-рш/БТ ПАТ «Діамантбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних відповідно до вимог статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

На підставі цього рішення, виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 24.04.2017 року № 1684 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Діамантбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Відповідно до цього рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Діамантбанк» з ринку шляхом запровадженням тимчасової адміністрації строком на один місяць, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Діамантбанк», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», начальнику відділу моніторингу операцій проблемних банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Старцевій Т.В.

28.04.2017 року на сайті Фонду гарантування розміщено оголошення про початок відкритого конкурсу серед попередньо кваліфікованих осіб, зацікавлених взяти участь у виведенні з ринку неплатоспроможного банку ПАТ «Діамантбанк» у способи, передбачені пунктами 2 та 3 частини другої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, на сайті Фонду гарантування були розміщені Умови відкритого конкурсу серед попередньо кваліфікованих осіб, зацікавлених взяти участь у виведенні з ринку неплатоспроможного банку ПАТ «Діамантбанк» у способи, передбачені пунктами 2 та 3 частини другої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», затверджені рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування від 27.04.2017 року № 1741; 17.05.2017 року внесено зміни до цих Умов.

04.05.2017 року Фондом гарантування оголошено конкурс із замовлення послуги щодо проведення незалежної оцінки активів ПАТ «Діамантбанк», про що повідомлено учасникам електронним повідомленням № 048-9365/17.

23.05.2017 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування № 2074 затверджено план врегулювання, до якого рішенням від 22.06.2017 року внесено зміни.

22.06.2017 року рішенням Національного банку України відкликано ліцензію ПАТ «Діамантбанк».

23.06.2017 року було укладено договір про передачу приймаючому банку (ТАС) активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, відповідно до якого ТАС приймав гарантовані зобов`язання на суму 1 128 378 825 грн., активи, перелічені в реєстрі основних засобів на суму 5 924 207,00 грн., права вимоги на суму 6 730 000,00 грн., активи та права вимоги, зазначені в п. 9.12. договору.

Згідно довідки № 591/38л від 26.03.2018 року ПАТ «Діамантбанк» вимоги ТОВ "ДБК-партнер" акцептовані в сумі 5 186 683,58 грн. та віднесені до сьомої черги погашення акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк».

Позивач, вважаючи дії щодо передачі частини активів та зобов`язань неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» на користь приймаючого банку - Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» протиправними та такими, що порушують його інтереси, звернувся з даним позовом до суду.

Доводи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб обґрунтовані тим, що ним дотримано процедуру оголошення конкурсу та передачу частини активів та зобов`язань неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» на користь приймаючого банку - Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк», зокрема, п. 3 ч. 3 ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Так, в обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що дії щодо передачі частини активів та зобов`язань неплатоспроможного Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» на користь приймаючого банку - Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» за договором від 23.06.2017 року є протиправними, що є порушенням його законних прав та інтересів.

Суд звертає увагу, що суди розглядають справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ГПК України випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2017 року у справі № 914/1128/16.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близькі за змістом висновки зазначені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17.

Статтею 6 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини, визначено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.

Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постанові від 19.02.2020 року у справі № 913/271/19.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

За змістом статті 3 Закону Фонд гарантування є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд гарантування наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону, серед яких, зокрема, здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду гарантування мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Водночас у розумінні Закону неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність». Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону).

За змістом частин першої та п`ятої статті 34 Закону Фонд гарантування розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 39 цього Закону у плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку, зокрема шляхом відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, повноваження органів управління банку, приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку, здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 36 Закону передбачено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд гарантування набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб`єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вже зазначалося судом вище, на підставі рішення правління Національного банку України від 24.04.2017 року № 264-рш/БТ ПАТ «Діамантбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних відповідно до вимог статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до цього рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Діамантбанк» з ринку шляхом запровадженням тимчасової адміністрації.

Рішенням Національного банку України від 22.06.2017 року відкликано ліцензію ПАТ «Діамантбанк».

За наслідками відкликання ліцензії ПАТ «Діамантбанк», 23.06.2017 року було укладено договір про передачу приймаючому банку (ТАС) активів і зобов`язань неплатоспроможного банку (ПАТ «Діамантбанк), відповідно до якого ТАС приймав гарантовані зобов`язання на суму 1 128 378 825 грн., активи, перелічені в реєстрі основних засобів на суму 5 924 207,00 грн., права вимоги на суму 6 730 000,00 грн., активи та права вимоги, зазначені в п. 9.12. договору.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину відповідно до котрої вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів, що при укладанні договору 23.06.2017 року сторонами не було дотримано норми чинного законодавства, а саме: що зміст правочину суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства; укладений всупереч волевиявлення сторін; підписаний неуповноваженими особами; спрямований не настання реальних правових наслідків.

Доказів визнання судом договору про передачу приймаючому банку активів і зобов`язань неплатоспроможного банку від 23.06.2017 року недійсним матеріали справи не містять, отже означений договір є обов`язковим до виконання його сторонами.

При цьому суд відмічає, що черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів передбачені положеннями статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора (частина 4 статті 52 Закону).

Як встановлено судом вище, вимоги позивача були акцептовані на суму 5 186 683,58 грн та віднесені до сьомої черги погашення акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк», що підтверджується довідкою № 591/38л від 26.03.2018 року ПАТ «Діамантбанк».

Доказів порушення вимог щодо порядку визначення черговості погашення акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк», передбачених положеннями частини 1 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», матеріали справи не містять та позивачем суду не представлено.

Таким чином, враховуючи зміст та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його права, за захистом якого було пред`явлено позов, за встановлених судом вище обставин, оскільки позивачем чітко не визначено та не конкретизовано, які саме протиправні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб порушують права позивача, та які, на думку позивача, мають бути визнані судом протиправними.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд відповідно до плану врегулювання забезпечує здійснення відчуження всіх або частини активів і всіх або частини зобов`язань неплатоспроможного банку із збереженням черговості згідно із статтею 52 цього Закону на користь приймаючого банку Згідно з умовами, визначеними цією статтею та нормативно-правовими актами Фонду, на підставі позитивного висновку Національного банку України щодо фінансового стану приймаючого банку та його спроможності виконати зобов`язання перед вкладниками і кредиторами.

Приймаючим банком (крім випадків виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави, передбачених статтею 41-1 цього Закону) не може бути банк, учасники якого є особами, пов`язаними з банком, активи та зобов`язання якого передаються приймаючому банку.

Частина 2 статті 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає, що Фонд складає реєстр активів і зобов`язань, що підлягають відчуженню. Зобов`язання залишаються при їх передачі у валюті зобов`язання на дату укладення договору, визначеного цією статтею. Під час відчуження зобов`язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 Цього Закону, при цьому зобов`язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково.

За змістом ч. 3 ст. 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», приймаючий банк, визначений за результатами проведення відкритого конкурсу (крім випадків виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави, передбачених статтею 41-1 цього Закону) у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду, надає письмове зобов`язання щодо прийняття на його користь активів і зобов`язань.

Згідно з ч. 4 ст. 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час виведення неплатоспроможного банку з ринку відповідно до цього Закону активи і зобов`язання неплатоспроможного банку передаються приймаючому банку за ціною, визначеною за результатами відкритого конкурсу (крім випадків виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави, передбачених статтею 41- 1 цього Закону), проведеного відповідно до нормативно-правових актів Фонду, 3 Дотриманням принципу виведення неплатоспроможного банку з ринку найменш витратним способом. Під час підготовки до проведення відкритого конкурсу Фонд може проводити оцінку активів неплатоспроможного банку за методикою, встановленою Фондом. Перелік активів, для яких проведення незалежної оцінки є обов`язковим, визначається нормативноправовими актами Фонду.

Положеннями частини 5 статті 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що зобов`язання неплатоспроможного банку передаються приймаючому банку за їхньою балансовою вартістю на підставі договору про переведення боргу за реєстром зобов`язань. Договір про переведення боргу укладається без необхідності отримання згоди кредиторів (вкладників). При цьому внесення змін до договорів з кредиторами (вкладниками) не вимагається. Приймаючий банк набуває усіх прав та обов`язків боржника перед відповідними кредиторами (вкладниками) неплатоспроможного банку.

Частина 6 статті 40 передбачає, що передача майна (активів) неплатоспроможного банку здійснюється на підставі договорів про передачу майна (активів) та/або договорів про відступлення права вимоги за реєстром майна (активів). При цьому згода відповідних боржників не вимагається. Приймаючий банк набуває усіх прав та обов`язків кредитора щодо майна (активів), яке передається відповідно до договорів про передачу майна (активів) та/або договорів про відступлення права вимоги, разом із правами за договорами забезпечення таких вимог. Внесення змін до договорів з відповідними боржниками не вимагається.

Після укладення договорів, визначених частинами п`ятою і шостою статті 41:

1) учасники, боржники, кредитори (крім Фонду) неплатоспроможного банку або його контрагенти за будь-якими договорами, у тому числі права і обов`язки щодо яких не передані приймаючому банку, не можуть вимагати позбавлення приймаючого банку прав на передане йому майно (активи) або зменшення обсягу таких прав;

2) власник акцій неплатоспроможного банку і неплатоспроможний банк не мають права вимагати від приймаючого банку відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті передачі на користь приймаючого банку активів та зобов`язань неплатоспроможного банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.

Узагальнюючи викладене, судом констатується, що позивачем не доведено доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання доказів в належне обґрунтування та підтвердження останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору із подальшим задоволенням позовних вимог.

Наведені обставини у сукупності свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК-партнер».

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.07.2022р.

Суддя О.В. Котков