Постанова

від 05.07.2022 по справі 756/11904/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №756/11904/19

головуючий у суді І інстанції Жук М.В.

провадження № 22-ц/824/1080/2022

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 липня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пінчук Олена Вікторівна, про визнання договору частково недійсним та поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року адвокат Простибоженко О.С. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, у якому просив:

стягнути з відповідача на користь позивачки 1375350 грн, що становить половину вартості внесків до статутних капіталів товариства з обмеженою відповідальністю "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" (далі ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС"), товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБАТРОС-2" (далі ТОВ "АЛЬБАТРОС-2") та товариства з обмеженою відповідальністю "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД" (далі ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД");

визнати недійсним укладений 13 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нотаріально посвідчений договір про поділ спільного майна подружжя в частині переходу в особисту приватну власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 ;

визнати об`єктом права спільної сумісної власності обох сторін квартири АДРЕСА_1 ;

в порядку поділу земельної ділянки, яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 49.5 % земельної ділянки з кадастровим номером 2123656200:08:001:0557, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, та яка розподілена лише в частині 0,0003 га, а 0,0297 га договором не поділено, а тому вважав, що указана частка земельної ділянки підлягає судовому поділу.

Також у позовній заяві стороною позивача наведено попередній розрахунок суми судових витрат у виді правничої допомоги у розмірі 100 000 грн та 3 000 грн витрат, які пов`язані із збиранням і наданням суду та учасникам справи доказів.

Одночасно стороною позивача було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру та земельну ділянку. Відповідна заява була задоволена ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 9 вересня 2019 року.

Сторона відповідача проти позову заперечила та заперечила проти відшкодування судових витрат, орієнтовний розмір яких у позові зазначено стороною позивача.

Одночасно у відзиві сторона відповідача заявила про орієнтовний розмір своїх витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

Рішенням Оболонського районного суду від 12 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пінчук Олена Вікторівна, про визнання договору частково недійсним та поділ майна подружжя - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 375 300 грн грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя та 2 800 грн судового збору, в решті вимог позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 9 вересня 2019 року в частині арешту земельної ділянки загальною площею 0,03 га, за адресою: АДРЕСА_3, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2123656200:08:001:0557, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 87912462123.

Ухвалою Оболонського районного суду від 26 серпня 2021 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення за заявами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про розподіл судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору частково недійсним та поділ майна подружжя.

Не погоджуючись із рішенням Оболонського районного суду від 12 серпня 2021 року стороною позивача було подано апеляційну скаргу, у якій сторона позивача просить:

оскаржуване рішення скасувати в частині, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі;

змінити оскаржуване рішення в частині мотивів і встановлених судом першої інстанції обставин набуття ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" та ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД" саме за рахунок взятих у позику коштів.

У доводах апеляційної скарги сторона позивача не погоджується із висновками суду в частині відмови у задоволені позовних вимог та мотивів, які були зазначені в оскаржуваному рішенні щодо ряду встановлених обставин.

Так, у доводах сторона позивача указує, що наявна у спільній власності сторін земельна ділянка площею 0,0297 га залишилась неподілена ні у позасудовому порядку в договорі про поділ майна подружжя, ні у судовому порядку відповідно до її позовних вимог. Не погоджується із висновком суду в оскаржуваному рішенні про встановлення обставин щодо наявності помилки у нотаріально посвідченому договорі про поділ майна подружжя в частині розміру спірної ділянки, оскільки відповідач із зустрічним позовом про тлумачення норм цього договору чи його зміни не звертався, як і не звертався до нотаріуса із заявою про виправлення помилки.

Не погоджується також із висновком суду першої інстанції про те, що вартість частки в статутному капіталі ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" не була оплачена відповідачем і відбулося переведення боргу до іншої особи, тому відповідні майнові права до обсягу спільного майна подружжя не входять, оскільки такі висновки не ґрунтуються на нормах закону.

Звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8 червня 2021 року по справі №906/13336/19 про те, що з моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 96), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.

У підтвердження набуття відповідачем ОСОБА_2 права на частку у ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" з розміром внеску в сумі 2000200 грн стороною позивача надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 30 серпня 2019 року. Таким чином, станом на 17 вересня 2014 року виникло право спільної сумісної власності подружжя на частку в статутному капіталі цього товариства, відтак подальше розпорядження вказаною часткою без згоди позивачки порушує її майнові права та зумовлює виникнення у неї права вимоги сплати компенсації вартості її частки.

У доводах апеляційної скарги сторона позивача також не погоджується із встановленими в суді першої інстанції обставинами щодо доведеності набуття відповідачем часток у статутних капіталах товариств за кошти, які були отримані шляхом укладення відповідачем із іншою стороною договорів позики, оскільки стороною відповідача не доведено належними і допустимими доказами, що такі позики дійсно мали місце. Аналогічно позивачка не погоджується із доведеністю обставин про укладення правочинів про переведення боргу шляхом відчуження належної відповідачу частки у статутному капіталі на користь ОСОБА_5 .

У апеляційній скарзі сторона позивача окрім наведеного також заперечує обставину щодо браку коштів у відповідача для придбання часток у статутному капіталі спірних товариств станом на 2014 рок, оскільки в цей час відповідачем здійснювались покупки автомобілів.

Доводів щодо неправильного вирішення спору в частині відмови судом у задоволені позовних вимог про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя в частині виділення в особисту власність відповідача квартири та визнання цієї квартири об`єктом спільної сумісної власності апеляційна скарга не містить, проте за результатами розгляду апеляційної скарги сторона позивача просить задовольнити всі вимоги повністю.

В частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права сторона позивача у апеляційній скарзі посилається на відмову суду у задоволенні клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів та витребування у ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД" та АТ "Райфайзен Банк Аваль" відомостей про обставини внесення (формування) статутного капіталу цього товариства іншими його засновниками. Відповідну відмову суду позивачка вважає необґрунтованою, тому нею повторно заявлено відповідне клопотання в суді апеляційної інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачки представник відповідача з наведеними доводами не погоджується та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Вважає недоведеною підставу для визнання недійсним договору про поділ майна подружжя у вказаній позивачкою частині (виділення в особисту власність відповідачеві квартири) та про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю, оскільки не було надано жодного доказу на підтвердження факту її обману з боку відповідача щодо умов договору.

Також зазначає, що в результаті укладення договору про поділ майна подружжя позивачка отримала майно вартістю 2418673 грн, а відповідач - вартістю 9383082 грн. Тобто, позивачка отримала майно, вартість якого майже в три рази перевищує вартість майна отриманого відповідачем. Крім того позивачка просить визнати не весь договір, а лише в частині майна, яке перейшло відповідачу.

Заперечує проти задоволення апеляційної скарги в частині доведеності підстав для поділу земельної ділянки, оскільки спірна земельна ділянка була сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 2123656200:08:001:0557, та саме ця земельна ділянка в цілому згідно умов договору про поділ майна подружжя була виділена за згодою сторін в особисту власність відповідача. Будь-якої іншої земельної ділянки, яка залишилась у спільній власності сторін та яка могла би бути поділена між сторонами, позивачкою не доведено та судом не встановлено.

Помилка у літерному написанні площі земельної ділянки за умови правильного написання площі цифровими знаками не породжує право на нову земельну ділянку.

Не погоджується також із доводами апеляційної скарги позивачки щодо наявності підстав для компенсації половини вартості частки відповідача у статутному капіталі ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" у розмірі 1000100 грн, оскільки формування статутного капіталу цього товариства відбулось 26 березня 2014 року за рахунок майнових внесків фізичних осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а відповідач за придбану у вересні 2014 року частку в статутному капіталі розрахувався 23 вересня 2019 року, тобто вже після припинення шлюбу з позивачкою. При цьому підставою для відчуження ним частки було наявність зобов`язань з оплати за набуту ним у 2014 році частку в товаристві, заборгованість за якими була виконана шляхом переведення 23 вересня 2019 року його боргу іншій особі. Також, заперечує проти доводів апеляційної скарги про придбання спірних часток у двох інших товариствах за спільні сумісні кошти подружжя, оскільки вважає доведеними обставини щодо придбання цих часток хоч і під час шлюбу, однак за позичені кошти згідно з договорами позик, за зобов`язаннями яких розрахувався вже у 2019 році за рахунок власних грошових коштів. Заперечує також проти доводів апеляційної скарги про те, що розрахунок за набуті частки відповідач провів своєчасно у вересні 2014 року, оскільки вважає їх недоведеними.

Не погоджуючись із рішенням Оболонського районного суду від 12 серпня 2021 року стороною відповідача також було подано апеляційну скаргу, у якій сторона відповідача просить оскаржуване рішення змінити в частині задоволення позовних вимог та винести в цій частині рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишити без змін.

У доводах апеляційної скарги сторона відповідача не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності підстав для відшкодування половини вартості часток у статутних капіталах ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" та ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД", оскільки обставини щодо формування статутних капіталів цих товариств свідчать про те, що вони були сформовані за рахунок власних коштів ОСОБА_2 , позичених ним за договорами позики від 24 березня 214 року та від 11 серпня 2015 року, борги за якими в подальшому були ним погашені після припинення шлюбних відносин за рахунок власних грошових коштів 17 грудня 2019 року. Таким чином вважає, що у суду не було правових підстав поширювати на спірне майно режиму спільного майна подружжя та стягувати з відповідача на користь позивача половину вартості статутних капіталів.

У доводах апеляційної скарги сторона відповідача також посилається на умови договорів позики, у яких зазначено, що позика не стане спільною сумісною власністю позичальника та його дружини, також стверджує, що позивачці про наявність цих договорів було відомо.

У доводах апеляційної скарги сторона відповідача також вважає, що до відповідача не міг бути застосований такий спосіб захисту як компенсація половини вартості частки внесків до статутних капіталів усіх трьох товариств, оскільки на дату відкриття провадження у цій справі ОСОБА_2 не був власником корпоративних прав у жодному господарському товаристві.

У апеляційній скарзі сторона відповідача також навела попередній розрахунок суми судових витрат, які будуть понесені в суді апеляційної інстанції у загальному розмірі 34407,50 грн, із яких 14407,50 судовий збір, а решта 30 тисяч грн - сума витрат на правничу допомогу.

Адвокат Юрченко О.А. також подав в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу на ухвалу Оболонського районного суду від 26 серпня 2021 року, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та винести додаткове рішення по справі щодо задоволення його заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу від 17 серпня 2021 року та залишити заяву про компенсацію судових витрат представнику ОСОБА_1 за правничу допомогу без розгляду.

Відповідно у доводах наведеної апеляційної скарги сторона відповідача зазначає, що стороною позивача було подано заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу з пропуском строку, передбаченим ч. 8 ст. 141 ЦПК України, внаслідок чого така заява мала бути залишена судом першої інстанції без розгляду.

Також не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру понесених витрат на правничу допомогу, оскільки відсутні мотиви, за яких суд дійшов такого висновку.

У апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_2 - Юрченко О.А. заявив клопотання про залучення на стадії апеляційного провадження доказів, а саме двох актів про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17 грудня 2019 року.

Згідно з ч. 2 ст. 365 ЦПК України вирішення питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції та питання про витребування доказів вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи висловити свої міркування або заперечення щодо їх вчинення.

Сторони в судовому засіданні підтримали свої клопотання та заперечували проти задоволення клопотання іншої сторони.

Вирішуючи клопотання про необхідність приєднання до матеріалів справи нових доказів колегія апеляційного суду дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання обох сторін з урахуванням наступного.

Так, в обгрунтування необхідності залучення таких доказів на стадії апеляційного провадження адвокат відповідача указує, що поза увагою суду першої інстанції залишились обставини про дату та джерело погашення договорів позики від 24 березня 2014 року від 11 серпня 2015 року, які були укладені для отримання грошових коштів для формування статутних капіталів ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" та ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД", що мають важливе значення для вирішення справи.

Згідно з частиною восьмою статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення змісту пункту 6 частини другої статті 356, частин першої, другої та третьої статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів у запереченні на апеляційну скаргу.

Стороною відповідача до суду першої інстанції наведені у клопотанні докази не подавались; причини, за яких сторона не мала можливості подати ці докази до суду першої інстанції не зазначені; важливість нових доказів для встановлення нових обставин у цій справі з урахуванням предмету доказування у цій справі не доведено. Тому підстав для залучення нових доказів на стадії апеляційного провадження не встановлено.

Перевіряючи наявність підстав для задоволення клопотання сторони позивача щодо залучення нових доказів на стадії апеляційного провадження та доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права з приводу його необґрунтованої відмови від залучення та витребування нових доказів, колегія суддів виходить із такого.

Адвокатом Простибоженком О.С. в інтересах позивачки ОСОБА_1 також заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи копії витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 24 липня 2020 року та копії відповіді ТОВ "Саміт Моторз Україна" від 04 серпня 2020 року №373/1-20.

Крім того, стороною позивача заявлене клопотання про витребування:

у ТОВ "Вінер Автомотів" інформації щодо суми та дати здійснення оплати ОСОБА_2 за придбання в липні 2014 року автомобіля Lendroverrangerover, 2014 року випуску;

у ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД" платіжних доручень від 01 квітня 2014 року щодо внесення (формування) статутного капіталу цього товариства його засновниками ОСОБА_8 на суму 350 тисяч грн та ОСОБА_5 на суму 50 тисяч грн;

у АТ "Райфайзен Банк Аваль" належним чином завірених копій платіжних доручень та/або квитанцій від 01 квітня 2014 року про внесення коштів для формування статутного капіталу ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД" його засновниками: ОСОБА_2 на суму 600 тисяч грн, ОСОБА_8 на суму 350 тисяч грн та ОСОБА_5 на суму 50 тисяч грн.

Відмовляючи у задоволенні відповідного клопотання у суді першої інстанції суд виходив із підстав порушення процедури подання цих доказів та що витребовувані документи необхідні для спростування обставин, встановлення яких не входить до предмету доказування у цій справі про поділ майна подружжя. Необґрунтованість відмови суду першої інстанції при відхиленні клопотання не доведено.

За таких обставин виключних підстав для залучення нових доказів на стадії апеляційного провадження не наведено, як і не доведено необхідності встановлення нових обставин, які не входять до предмету доказування у цій справі.

Ураховуючи наведене клопотання сторін про залучення та витребування нових доказів на стадії апеляційного провадження не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Простибоженко О.С. просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити з наведених у ній підстав, оскаржуване рішення скасувати в частині, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі; змінити оскаржуване рішення в частині мотивів і встановлених судом першої інстанції обставин набуття ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" та ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД" саме за рахунок взятих у позику коштів.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Юрченко О.А. просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, оскаржуване рішення змінити в частині задоволення позовних вимог та винести в цій частині рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду від 26 серпня 2021 року задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та винести додаткове рішення по справі щодо задоволення його заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу від 17 серпня 2021 року та залишити заяву про компенсацію судових витрат представнику ОСОБА_1 за правничу допомогу без розгляду.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 82 ЦПК України).

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав недоведеними підстави для часткового визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року, зокрема з підстав обману з боку відповідача щодо не врахування іншого належного відповідачеві майна, а саме частки у статутних капіталах ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС", ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" та ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД", оскільки ОСОБА_1 на час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 була обізнана про набуття ним права власності на це майно, тому вимоги позову про визнання указаного договору, а саме в частині переходу у особисту приватну власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 та визнання цієї нерухомості спільною сумісною власністю подружжя суд вважав такими, що не підлягають задоволенню.

Також суд першої інстанції вважав не доведеними підстави для задоволення вимог позову ОСОБА_1 про визнання за нею в порядку поділу подружжя права власності 49,5 % земельної ділянки кадастровий номер 2123656200:08:001:0557, оскільки указана земельна ділянка у повному обсязі за укладеним між сторонами договором про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року перейшла у власність ОСОБА_9 , а наявна у договорі помилка в словесному виразі площі цієї земельної ділянки не змінює суті договору.

Позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 375 300 грн грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя, а саме половини вартості частки у статутному капіталі ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ "КОМПЛЕКС АЛЬБАТРОС" у розмірі 100 грн, половини вартості частки у статутному капіталі ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" у розмірі 500 грн, половини вартості частки у ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" у розмірі 150 000 грн та половини вартості частки у статутному капіталі ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД" у розмірі 600 000 грн (100 + 500 + 150 000+ 600 000) /2 суд першої інстанції вважав такими, що підлягають задоволенню. Відповідних висновків суд дійшов з урахуванням встановлених обставин про те, що ОСОБА_2 набув право власності на частку в статутному капіталі ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ "КОМПЛЕКС АЛЬБАТРОС" (100 грн) та право власності на частку в статутному капіталі ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" (500 грн) під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а доказів того, що указані частки в статутних капіталах цих товариств набуті ним за рахунок особистих коштів суду не було надано. Частки в статутному капіталі ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" вартістю 150 000 грн та у статутному капіталі ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД" вартістю 600 000 грн ОСОБА_2 набуті під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 за рахунок грошових коштів одержаних у власність за договорами позики строк повернення, якої на час вирішення справи не настав. При цьому, суд першої інстанції вважав недоведеними позивачкою обставини набуття за рахунок коштів подружжя набуття права власності на частку в статутному капіталі ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС АЛЬБАТРОС" вартістю 2 000 100 грн, оскільки відповідно до договору про переведення боргу від 23 вересня 2019 року обов`язок оплати цієї частки перейшов до ОСОБА_5 , а тому відсутні правові підстави для включення цих майнових прав до обсягу спільного майна подружжя ОСОБА_10 .

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 31 серпня 1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 13).

Як вбачається із письмових заяв сторін по справі, а також підтверджено їх представниками у судовому засіданні й відповідно до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає те, що спільні сімейні стосунки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтримували до грудня 2018 року.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 1 липня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб сторін розірвано (т. 4 а.с. 221).

Судом першої інстанції встановлено, що 13 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено договір про поділ спільного майна подружжя.

Відповідно до п. 3 цього договору за домовленістю сторін у особисту приватну власність ОСОБА_2 переходить:

- квартира АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка кадастровий номер 2123656200:08:001:0557, площею 0,0300 га, за адресою: АДРЕСА_3, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства;

- міні готель, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2123656200:08:001:0557, за адресою: АДРЕСА_3;

- автомобіль "Range Rover", д.н.з. НОМЕР_2 ;

- автомобіль "Toyota Hilux", д.н.з. НОМЕР_3 ;

Згідно п. 4 договору про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року у особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить:

- земельна ділянка кадастровий номер 32218 86001:03:230:0015, площею 0,1485 га, за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку;

- житловий будинок АДРЕСА_2 ;

- автомобіль "Mercedes-Benz ML 350 CDI", д.н.з. НОМЕР_4 ;

- автомобіль "Toyota Corolla", д.н.з. НОМЕР_5 .

Крім того, під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 було набуто у власність частки у статутних капіталах ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС", ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" та ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД".

Частиною першою статті 15 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги та висновки суду першої інстанції в частині вирішення спору про визнання недійсним оспореної умови укладеного 13 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нотаріально посвідченого договору про поділ спільного майна подружжя колегія апеляційного суду порушень норм матеріального та процесуального права не встановила.

Звертаючись до суду першої інстанції із вимогою про визнання недійсним на підставі статей 229 та 230 ЦК України договору від 13 грудня 2018 року в частині виділення відповідачеві у особисту приватну власність квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 посилалась на те, що частки в статутних капіталах указаних товариств у цьому договорі не враховані, а тому вважала, що відповідач зловживаючи довірою ввів її в оману щодо вартості набутого під час шлюбу майна, за рахунок чого збільшив свою частку в частині виділення йому у особисту приватну власність квартири АДРЕСА_1 .

Відповідач, заперечуючи проти цих вимог навів розрахунок вартості отриманого майна, що перейшло кожній із сторін, та зазначив, що розмір часток в статутних капіталах указаних товариств також ніяким чином не впливає на розмір частки позивачки, яка все одно залишається у грошовому розмірі більшою.

Колегія апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним в наведеній частині та, як наслідок, визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1 .

Так, відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно частини другої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України установлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений під впливом помилки, необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов`язків сторін.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Неправильне сприйняття особою фактичних обставин під час укладення спірного правочину про поділ майна подружжя, який був укладений за добровільною згодою сторін, ознайомлення з його змістом, не може свідчити про наявність підстав для визнання договору про поділ майна подружжя недійсним.

Таким чином, для визнання договору про поділ майна подружжя недійсним необхідно мати вагомі підстави, які підтверджуються достатніми та допустимими доказами.

Ураховуючи положення ст. 70 СК України, за якою при поділі майна подружжя розміри часток майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначене домовленістю між ними або шлюбним договором, передбачено, що законний режим рівності часток при посвідченні договору про поділ спільного майна може бути змінений за домовленістю сторін.

Предметом договору про поділ майна подружжя може бути, як усе майно, що є об`єктом спільної сумісної власності, так і його частина (лише один об`єкт). Решта майна залишиться в спільній сумісній власності. Щодо конкретного об`єкта може укладатися, як договір про поділ майна (якщо є можливість поділу його в натурі), так і договір про виділ майна зі складу всього майна подружжя. Укладення такого договору зменшує частку в спільному майні подружжя, яке не поділене.

Підсумовуючи, варто зазначити, що в рамках позасудового варіанту поділу майна подружжя законом передбачено право подружжя відійти від принципу рівних частин у спільній власності, тобто ділити майно можна не порівну, розмір частин у спільній сумісній власності можна визначити самостійно, при цьому майно, яке не зазначене в договорі, але теж перебуває у спільній власності подружжя, ділиться на загальних підставах.

Незмінною є практика стосовно розгляду таких позовів і на час розгляду цього спору, оскільки аналіз вказаної норми дає підстави для висновку про те, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 4 серпня 2021 року у справі №638/20120/16.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що неврахування часток у статутних капіталах ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС", ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" та ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУДУ" під час укладення договору про поділ майна подружжя є підставою для їх розподілу на загальних підставах, а не для визнання недійсним оспорюваного договору.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що не підлягає задоволенню вимога позову ОСОБА_1 про визнання за нею в порядку поділу майна подружжя права власності щодо 49,5 % земельної ділянки з кадастровим номером 2123656200:08:001:0557, оскільки указана земельна ділянка у повному обсязі за укладеним між сторонами договором про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року перейшла у власність ОСОБА_2 .

Відповідно до норм чинного законодавства, земельна ділянка стає об`єктом цивільних прав виключно після присвоєння їй кадастрового номеру та державної реєстрації.

Так, відповідно до ст. 79-1 Земельного Кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, твердження ОСОБА_1 про те, що за договором про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року не було поділено земельну ділянку з кадастровим номером 2123656200:08:001:0557 не відповідає дійсності, оскільки право власності на сформовану земельну ділянку з наведеним кадастровим номером у повному обсязі перейшло до відповідача на підставі укладеного між подружжям договору про поділ майна подружжя, а саме згідно з п. 3 цього договору в особисту власність. Договір в цій частині є чинним, вимог щодо визнання договору в частині виділення в особисту власність відповідача спірної земельної ділянки позов не містить.

Наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 2123656200:08:001:0557 сторона позивача обґрунтовує лише посиланням на зазначення у договорі про поділ майна подружжя вказівки у літерному виразі "(нуль три десятитисячних) га". В той же час у цифровому виразі площу вказано у розмірі 0,0300 га, що відповідає відомостям з наявної у матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, згідно з якими площа земельної ділянки з відповідним кадастровим номером у цифровому виразі складає саме 0,03 га, яка перебуває у особистій власності у відповідача

Доказів існування іншої земельної ділянки, яка була набута за час шлюбу подружжям, та яка залишилась нерозподіленою між подружжям, стороною позивача не надано.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо очевидної помилки у розбіжності написання розміру земельної ділянки у цифровому та буквеному виді.

При цьому помилки в договорах діляться на дві категорії: технічні та правові. Зокрема технічними помилками є: описки, помилки в назвах підприємств, ідентифікаційних кодах, адресах, банківських реквізитах, місцях укладення правочину, площах, об`ємах, обсягах величин тощо. Наявність таких помилок не є підставою для визнання договору недійсним, що було неодноразово зазначено Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 302/27/17, у якій останній вказав, що допущена у тексті договору технічна помилка у зазначенні коду ЄДРПОУ та МФО банку не є підставою для визнання договору недійсним.

Аналогічно, наявність указаної помилки щодо неправильного буквеного написання розміру площі земельної ділянки може бути підставою для її виправлення, а не встановлення обставини, що умова договору про перехід в особисту власність відповідача спірної земельної ділянки у розмірі 0,03 га не відбулась чи є недійсна.

Згідно договору про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року на момент його укладення правовстановлюючим документом на земельну ділянку є Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно копію, якого відповідачем було залучено до матеріалів справи, згідно відомостей, які містяться у цьому Витязі, площа земельної ділянки становить 0,0300 га.

Отже, за договором про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року, у приватну власність ОСОБА_2 перейшла земельна ділянка площею 0,0300 га, кадастровий номер 2123656200:08:001:0557, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, за указаним договором відповідачеві у власність виділено також міні-готель, який розміщений на цій земельній ділянці.

В договорі про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року цифрами правильно зазначена площа земельної ділянки, дійсно є некоректне літерне позначення площі земельної ділянки, але описка нотаріуса не може створювати нову земельну ділянку і бути підставою для створення нового об`єкта цивільного обороту та його поділу.

Таким чином, відповідні доводи апеляційної скарги не доводять наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в поділі земельної ділянки, належної на праві приватної власності ОСОБА_2 та визнанні за ОСОБА_1 права власності на 49,5 % спірної земельної ділянки.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг щодо наявності (відсутності) підстав для компенсації половини вартості часток у статутних капіталах трьох товариств колегія апеляційного суду дійшла наступних висновків.

Так, встановлено, що у грудні 2011 року було створене ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" з розміром статутного капіталу 10 001 000 грн, із яких частка відповідача складала 2 000 200 грн.

Окрім того, у серпні 2015 року було створене ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" з розміром статутного капіталу 602 000 грн, з яких частка відповідача складала 150 500 грн.

У березні 2014 року створене ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД" з розміром статутного капіталу 1 000 000 грн, з яких частка відповідача складала 600 000 грн.

Указані обставини підтверджені витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

За змістом ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску.

За законодавством, яке діяло до набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", дії учасника та особи, якій передається частка у статутному капіталі товариства, полягали в доведенні ними до відома товариства їх волевиявлення про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та особи, якій передається частка (набувача), або могло бути доведено до відома товариства іншим чином.

З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторона відповідача набуття у власність часток у статутах наведених товариств відповідачем не спростовує. Сторона відповідача також не спростовує обставину розпорядження належними йому частками шляхом відчуження часток іншій особі, яка не є учасником цього цивільного спору.

Так, 20 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір-купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС", за умовами якого ОСОБА_2 , як продавець зобов`язався передати у власність покупця належну йому частку у статутному капіталі ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" у розмірі 20 %, що складає 2 000 200 грн. 00 коп. Сторони домовились, що ціна договору має бути сплачена в повному обсязі, в порядку установленому законом та цим договором. (т. 1 а.с. 98-101).

Відповідно до акта прийняття-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 20 вересня 2019 року передав ОСОБА_5 20 % статутного капіталу цього товариства, що складає 2 000 200 грн (т. 3 а.с. 160).

За змістом протоколу № 2 загальних зборів ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" від 21 вересня 2019 року виключено ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" та зі складу кінцевих беніфіціарних власників (т. 3 а.с. 180-183).

За актом прийняття-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" від 2 серпня 2019 року ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 2 серпня 2019 року передав ОСОБА_5 25 % статутного капіталу цього товариства, що складає 150 500 грн (т. 3 а.с. 160).

Відповідно до змісту протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" від 2 серпня 2019 року виключено ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ "АЛЬБАТРОС-2" та зі складу кінцевих беніфіціарних власників (т. 4 а.с. 114-178).

За актом прийняття-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД" від 20 липня 2019 року ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 12 липня 2019 року передав ОСОБА_5 60 % статутного капіталу цього товариства, що складає 600 000 грн (т. 3 а.с. 160).

Відповідно до змісту рішення № 12/07/19 учасника ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД" від 12 липня 2019 року виключено ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ "АЖУР ФРОУЗЕН ФУД " та зі складу кінцевих беніфіціарних власників (т. 2 а.с. 22).

Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Під час вирішення цього спору суд першої інстанції керувався аналогічними висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 756/10797/15-ц. Судом першої інстанції також враховано рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України, у якому зазначено, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, у цьому спорі встановлені обставини, що відповідач під час шлюбу набув у власність частки у статутному капіталі трьох товариств та відчужив їх після припинення шлюбних відносин. Обираючи спосіб захисту порушеного права стороною позивача заявлені вимоги про компенсацію половини вартості цих часток, які були відчужені без її згоди.

Таким чином для доведення позовних вимог стороні позивача необхідно було встановити обставини набуття відповідачем права власності на частки у період шлюбу, відчуження прав на частки без її згоди, та розмір компенсації.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (постанова ВС від 11 вересня 2019 року у справі № 756/12009/15). Зокрема, при визначенні вартості частки як майна має значення не її розмір у гривнях ("історична цифра"), а відсоткове вираження - чим більший такий відсоток, тим більшою буде ринкова вартість частки (постанова ВС від 1 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15).

У цій справі сторона позивача просить компенсувати позивачці половину вартості часток у статутному товаристві, розмір вартості яких був визначений за їх номінальною вартістю на час формування та який відповідає вартості цих часток, що указаний у договорах купівлі-продажу цих часток безпосередньо як ціна продажу.

Жодна із сторін розмір вартості часток не оспорювала та не заявляла клопотання про необхідність визначення їх дійсної (ринкової) вартості. Тому суд першої інстанції правильно виходив із обставин встановлення вартості часток з урахуванням вартості, за якою вони були відчужені іншій особі. Апеляційні скарги не містять доводів щодо незгоди із таким розміром.

Факт відсутності у відповідача на час розгляду справи в суді прав власності на частки у товариствах не позбавляє позивача заявляти вимогу щодо компенсації половини вартості цих часток, які були відчужені без згоди позивачки.

Відсутність згоди позивачки на відчуження відповідного майна сторона відповідача не спростовує, оскільки на думку відповідача він мав право розпоряджатись таким майном без будь-якої згоди, оскільки вважає майно особистою власністю.

Незмінною є судова практика, яка визначає загальні правила виникнення спільної сумісної власності подружжя, управління такою власністю та принцип її поділу.

Відповідно до статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 66 СК Українивизначено, що подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до частини першої статті 67 СК України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Це право залишається і після розірвання шлюбу (стаття 68 СК України).

При цьому у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Нормами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, дослідження та оцінки всіх доказів, а також зазначення норм матеріального права, якими суд керувався при вирішенні позову.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно з частиною першою цієї статті кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка згідно із ст. 57 СК України є зокрема: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю.

Конструкція норми статті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Отже, саме на відповідача покладався обов`язок у даному випадку спростувати презумпцію спільної сумісної власності подружжя на частки у трьох товариствах та доведення набуття ним в особисту приватну власність часток у трьох товариствах за рахунок власних коштів.

Як слідує із матеріалів справи, відповідач у доведення набуття права на спірне майно за особисті кошти посилається на договори позики.

Однак, як передбачено положеннями ст. 1046 ЦК України, що регулює правовідносини позики, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Таким чином, наслідком набуття грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, у власність на підставі договору позики - є обов`язок повернення цих коштів.

Тому набуття права на частки в товариствах на підставі договорів позики не підтверджує обставину набуття такого майна за особисті кошти, що правильно було встановлено судом першої інстанції та частково задоволено вимоги.

При цьому відмовляючи у задоволені позову щодо компенсації позивачці частки у ТОВ "Гірськолижний комплекс "Альбатрос" суд першої інстанції помилково вважав, що саме на позивачку покладено обов`язок доведення набуття цієї частки у період шлюбу за рахунок подружжя.

Суд першої інстанції також не навів мотивів звільнення відповідача від обов`язку спростування презумпції набуття права спільної власності подружжя на спірну частку у наведеному товаристві.

Помилковим є також висновок суду першої інстанції про те, що переведення у вересні 2019 року обов`язку оплати набутої відповідачем частки у ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" до іншої особи виключає правові підстави для включення цих майнових прав до обсягу спільного майна подружжя.

Так, як було встановлено судом першої інстанції та вбачається із змісту протоколу №1 загальних зборів ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" учасників товариства від 14 грудня 2011 року прийнято рішення про заснування цього товариства, затверджено його статут, сформовано статутний капітал у розмірі 1 000 грн та розподілено частки у його статутному капіталі. Розмір частки ОСОБА_2 визначено у розмірі 10 % (т. 3 а.с. 9, 10).

Відповідно до п. 5.2. статуту ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" вклади засновників до статутного фонду товариства вносяться у грошовій формі, вклад ОСОБА_2 становить 100 грн, що складає 10 % статутного капіталу товариства (т. 3 а.с. 11-27).

Відповідно до змісту протоколу № 01 загальних зборів ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" від 26 березня 2014 року прийнято рішення про збільшення статутного капіталу товариства за рахунок додаткових особистих внесків сформувавши його у розмірі 10 001 000 грн, здійснено перерозподіл часток та грошового і майнового внеску до статутного капіталу внаслідок чого частка ОСОБА_2 у статутному фонді товариства склала 100 грн, що становить 0,001 % статутного капіталу (т. 3 а.с. 63-66).

Згідно із протоколом № 2 загальних зборів ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" від 17 вересня 2014 року учасниками цього товариства прийнято рішення про здійснення продажу (відступлення) одним з учасників цього товариства ОСОБА_6 частки у статутному капіталі товариства, зокрема ОСОБА_2 , у розмірі 19,999 %, частки номінальною вартістю 2 000 100 грн., після чого загальна частка ОСОБА_2 у статутному капіталі збільшилася до 20 %, що склала 2 000 200 грн (т. 3 а.с. 112-118).

За умовами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" від 17 вересня 2014 року, продавець ОСОБА_6 , який є учасником цього товариства, зобов`язався передати покупцеві ОСОБА_2 у власність 19,999 % статутного капіталу цього товариства, що складає 2 000 100 грн, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цю частку відповідно до умов цього договору. Перехід права власності на частку продавця в статутному капіталі номінальною вартістю 2 000 100 грн, що відповідає 19,999 % статутного капіталу товариства до покупця відбувається з моменту укладення цього договору. Сторони домовились, що ціна договору має бути сплачена в повному обсязі, в порядку установленому законом та цим договором. Датою підписання цього договору ОСОБА_2 указано 21 жовтня 2014 року (т. 5 а.с. 19-21).

Отже, право власності на частку у статутному капіталі ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" відповідач ОСОБА_2 набув на підставі договору купівлі-продажу частки цього товариства від 17 вересня 2014 року та відчужив це право на підставі договору купівлі частки у цьому товаристві від 20 вересня 2019 року ОСОБА_5 .

Факт внесення чи невнесення ОСОБА_2 коштів на час формування статутного капіталу ТОВ "ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС "АЛЬБАТРОС" не спростовує факту набуття прав власності ОСОБА_2 на частку у цьому товаристві, яке зареєстроване у Єдиному державному реєстрі відповідно до статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Наявність у матеріалах справи договору переведення боргу від 23 вересня 2019 року, який укладено між відповідачем ОСОБА_2 та громадянами ОСОБА_6 і ОСОБА_5 (а.с. 102-104 , Т. 1) може свідчити про наявність зобов`язальних правовідносин з приводу грошових зобов`язань між цими сторонами договору та не може свідчити про спростування презумпції набуття прав на частку у товаристві у період шлюбу за рахунок подружжя, оскільки спростування презумпції полягає у доведені набуття права на майно саме за власні кошти, а не за правочином за грошовими зобов`язаннями.

Згідно зі ст. 190 ЦК України майном, як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Отже, частки в статутних капіталах вказаних вище господарських товариств є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_11 в даному випадку є момент виникнення права власності на частку в статутному капіталі. Якщо у сторін вже виникло право спільної сумісної власності на частки, то подальше розпорядження одним з подружжя такими частками без згоди другого з подружжя автоматично породжує в другого з подружжя право на відповідну компенсацію. (Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15).

Зобов`язання щодо переведення боргу є одним із видів розпорядження щодо майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак вчинення відповідного правочину також має відбуватись за згодою іншого подружжя, що встановлено не було.

Таким чином, оскільки відповідач відповідні права набув у період після укладення шлюбу та до припинення шлюбних відносин, не довів набуття цих прав за особисті кошти, а факт відчуження частки одним із подружжя не позбавляє права іншого з подружжя претендувати на компенсацію Ѕ від вартості частки майна товариства відповідно до частки другого з подружжя у статутному фонді цього товариства, позовні вимоги про стягнення компенсації за відчуження часток в усіх трьох товариствах підлягають задоволенню.

Аналогічні висновки зазначено у постанові Великої Палати ВС від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц; постановах ВС від 11 березня 2020 року у справі № 161/19023/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 638/19826/15-ц; постановах Верховного Суду України від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13.

З урахуванням наведеного оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру присудженої до стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя шляхом збільшення розміру компенсації з 375 300 грн до 1 375 350 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що передбачено п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

В решті доводи апеляційних скарг позивачки та відповідача правильність висновку суду першої інстанції не спростовують.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про безпідставне встановлення судом першої інстанції обставин про набуття ОСОБА_2 прав на частки у товариствах за рахунок позики та про фактичне отримання коштів за договорами позик є помилковими, оскільки надання відповідачем до матеріалів справи договорів позики, переведення боргу та інших договорів у доведення своїх заперечень, зобов`язувало суд першої інстанції надати оцінку цим доказам. При цьому суд першої інстанції констатував сам факт наявності цих договорів щодо яких діє презумпція чинності цих договорів допоки вони не будуть визнані недійсними в установленому порядку.

Згідно з положеннями ст. 204 ЦК України, правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зокрема стороною позивача указувалось на фальсифікацію цих договорів, однак жодною із сторін вимог про визнання недійсними договорів, які є оспорюваними, не заявлено та підстав для визнання цих договорів нікчемними не зазначено і судом не встановлено.

Також не відповідають дійсності доводи апеляційної скарги щодо встановлення судом першої інстанції обставин про фактичне виконання сторонами договорів позики та про переведення боргу договірних зобов`язань, оскільки оскаржуване рішення таких висновків не містить.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду від 26 серпня 2021 року, у якій він просить оскаржувану ухвалу скасувати та винести додаткове рішення по справі щодо задоволення його заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу від 17 серпня 2021 року та залишення заяви про компенсацію судових витрат представнику ОСОБА_1 за правничу допомогу без розгляду, колегія апеляційного суду дійшла висновку про їх часткову доведеність.

В той же час, оскільки оскаржуваною ухвалою вирішувалось питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, які були понесені сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції, та обов`язок суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України змінити розподіл судових витрат у разі зміни оскаржуваного рішення, питання щодо перевірки таких доводів апеляційний суд вирішує у цій постанові.

Так, відповідно до наведеної норми частини 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи 17 серпня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Юрченко О.А. звернувся до суду з заявою, в якій просив відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000 грн.

В обґрунтування заяви представник відповідача вказував, що станом на 12 серпня 2021 року АО "ЯР.ВАЛ" за договором про надання правової допомоги від 14 січня 2020 року надало ОСОБА_2 послуги на суму 60 000 грн.

Звертав увагу, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача надав попередній розрахунок суми судових витрат відповідача.

17 серпня 2021 року до суду першої інстанції надійшла заява від представника ОСОБА_1 - адвоката Простибоженко О.С., в якій вона також просила вирішити питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу у розмірі 100 000 грн, понесених позивачкою, про орієнтовний розмір яких було заявлено у позові.

Ухвалою Оболонського районного суду від 26 серпня 2021 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення за заявами представника ОСОБА_12 - ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про розподіл судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні заяв представника ОСОБА_12 - ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про розподіл судових витрат у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 суд першої інстанції визначив розмір понесених сторонами витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу між ними у сумі по 30 000 грн кожному та дійшов висновку про звільнення сторін від обов`язку сплачувати одна одній судові витрати у виді понесених витрат на правову допомогу з підстав, передбачених ч. 10 ст. 141 ЦПК України.

Колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги представника відповідача про те, що представник ОСОБА_1 - адвокат Простибоженко О.С. звернувся до суду першої інстанції із заявою про компенсацію судових витрат з порушенням вимоги ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки не зробив відповідної заяви до закінчення судових дебатів у справі у суді першої інстанції, та фактично звернувся до суду лише 19 серпня 2021 року з пропуском п`ятиденного строку.

Як убачається із матеріалів справи, оскаржуване рішення датоване 12 серпня 2021 року, а заяву подано 17 серпня 2021 року, що підтверджено відтиском печатки на конверті, тому дата реєстрації вхідної кореспонденції канцелярією суду не свідчить про пропуск представником позивача строку на подання відповідної заяви. Крім того, заява про відшкодування витрат на правничу допомогу заявлена позивачкою у самому тексті позову. Представник позивачки також спростував заперечення відповідача, що ним не було заявлено про розподіл цих витрат до судових дебатів.

Тому не встановлено підстав для залишення заяви представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу без розгляду.

Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

У відповідності до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 представником надано детальний опис послуг, наданих адвокатом від 16 серпня 2021 року, копію додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 14 січня 2021 року, копію акта приймання-передачі наданих послуг від 13 серпня 2021 року, копію квитанції до прибуткового ордеру № 4 від 14 січня 2020 року.

Згідно із додатком № 1 до договору про надання правової допомоги від 14 січня 2020 року АО "ЯР.ВАЛ" та ОСОБА_2 домовились, враховуючи вид, обсяг, специфіку та складність юридичних послуг, що надаються замовнику, сума гонорару (винагороди) виконавця за надання послуг, передбачених договором, становить 2 000 грн за 1 годину роботи адвоката АО "ЯР.ВАЛ" (Т. 5, а.с.79).

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 14 січня 2020 року виконавець, за договором про надання правової допомоги від 14 січня 2020 року, виконав, а замовник прийняв наступні послуги: ознайомлення з пред`явленою позовною заявою, отримання інформації від клієнта про фактичні обставини, які спричинили позов; аналіз судової практики щодо розгляду цивільних справ такого виду, відпрацювання правової позиції (витрачений час 1 година); консультація ОСОБА_2 щодо характеру справи та обсягу необхідних заходів захисту (витрачений час 0,5 годин); підготовка відзиву по справі (витрачений час 3,5 годин); участь у судовому засіданні (витрачений час 12,5 годин); ознайомлення з матеріалами судової справи (витрачений час 6 годин); підготовка пояснень по справі з урахуванням пояснень наданих представниками позивача та відповідача в судових засіданнях (витрачений час 2 години); підготовка клопотання про залучення до матеріалів справи нових доказів (витрачений час 0,5 години); участь у судовому засіданні (адвокат прибув до суду, судове засідання не відбулось з незалежних від нього причин) (витрачений час 2 години).

Відповідно до детального опису послуг, наданих адвокатом АО "ЯР.ВАЛ" Юрченком О.А. за договором про надання правової допомоги від 14 січня 2020 року у цивільній справі № 756/11904/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 станом на 12 серпня 2021 року АО "ЯР.ВАЛ" надало ОСОБА_2 послуги на суму 60 000 грн (Т. 5, а.с.77-78).

Крім того, відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 6 грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.

Матеріали справи не містять доказів звернення до суду позивача чи її представника із клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідача, а тому колегія суддів вважає співмірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства вимоги про розподіл понесених ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 60 000 грн з урахуванням обсягу виконаної роботи у цій справі..

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 представником ОСОБА_3 було надано договір про надання правничої допомоги від 28 серпня 2019 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 28 серпня 2019 року; акт наданих послуг №1 від 17 серпня 2021 року.

Згідно із додатком № 1 до договору про надання правової допомоги від 28 серпня 2019 року плата за надання юридичних послуг виконавцем розраховується погодинно та годину роботи виконавця становить 40 % мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на дату підписання сторонами акта наданих послуг; сторони домовилися, що витрачений виконавцем час на складення процесуальних документів справи обчислюється з розрахунку, що виконавець витрачає одну годину на один друкований аркуш процесуального документу, а для процесуальних документів по суті - додатково ще одна година на весь документ; сторони домовились, що максимальна вартість юридичних послуг виконавця надання юридичних послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції становить 100 000 грн; замовник зобов`язаний сплати виконавцю вартість наданих юридичних послуг не пізніше 30 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили (Т. 5, а.с.92).

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 28 серпня 2019 року виконавець за договором про надання правової допомоги від 28 серпня 2019 року виконав, а замовник прийняв наступні послуги: консультація 28 серпня 2019 року щодо правової позиції та перспектив звернення до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя розгляду (кількість годин 2, вартість 4 800 грн); формування (збирання) доказової бази, зокрема щодо функціонування товариств „Альбатрос", Альбатрос-2", „Ажур Фроузен Фуд" (кількість годин 5, вартість 12 000 грн); складення (підготовка) позовної заяви у цивільної справи № 756/11904/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус КМНО Пінчук О.В., про поділ спільного майна подружжя (далі - Справа) та подання її суду 5 вересня 2019 року (кількість годин 8, вартість 19 200 грн); укладення (підготовка) клопотання про забезпечення позову у справі та подання його суду 5 вересня 2019 року (кількість годин 2, вартість 4 800 грн); укладення (підготовка) клопотання про витребування доказів у справі та подання його суду 5 вересня 2019 року (кількість годин 2, вартість 4 800 грн); складення (підготовка) заяви про усунення недоліків у справі та подання її суду 21 жовтня 2019 року (кількість годин 1, вартість 2 400 грн); складення (надіслання) адвокатського запиту керівнику автоцентр "Віннер Автомотів" № 28/2020 від 24 липня 2020 року (кількість годин 1, вартість 2 400 грн); складення (надіслання) адвокатського запиту директору ТОВ "Саміт Моторз Україна" №29/2020 від 24 липня 2020 року (кількість годин 1, вартість 2 400 грн); складення (підготовка) клопотання про продовження строку для подачі відповіді на відзив та подання його суду 28 липня 2020 року (кількість годин 2, вартість 4 800 грн); складення (підготовка) клопотання про витребування доказів у справі та подання його суду 24 вересня 2020 року (кількість годин 1, вартість 2 400 грн); складення (підготовка) клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи та подання його суду 24 вересня 2020 року (кількість годин 2, вартість 4 800 грн); складення (підготовка) письмових пояснень у справі та подання їх суду 21 січня 2021 року (кількість годин 7, вартість 16 800 грн); складення (підготовка) додаткових пояснень у справі (у зв`язку з приєднанням судом нових доказів) та подання його до суду 12 серпня 2021 року (кількість годин 2,5, вартість 6 000 грн); складення (підготовка) клопотання про витребування доказів у справі (у зв`язку з приєднанням судом нових доказів) (кількість годин 2, вартість 4 800 грн); ознайомлення в суді з матеріалами справи у січні (20 січня) та у листопаді (27 листопада 2020 року) (кількість годин 3, вартість 7 200 грн); участь в судових засіданнях (підготовчому та з розгляду по суті) у справі 12 листопада 2019 року, 27 квітня, 11 червня, 27 серпня, 24 вересня, 15 жовтня, 5 листопада, 27 листопада, 3 грудня 2020 року, 21 січня, 18 лютого, 11 березня, 29 липня, 12 серпня 2021 року (кількість годин 15, вартість 36 000 грн); складення (підготовка) заяви про компенсацію судових витрат у справі (кількість годин 4, вартість 9 600 грн); консультування замовника щодо результату розгляду справи (кількість годин 1,5, вартість 3 600 грн). Всього за ктом нараховано 148800 грн, яз яких до сплати пред`явлено 100000 грн.

Суд першої інстанції доведеність понесених витрат представниками обох сторін визнав при цьому зменшив розмір таких витрат обох сторін до суми 30 тисяч грн кожному.

Однак колегія апеляційного суду не може погодитись із таким розподілом витрат на правничу допомогу, оскільки оскаржувана ухвала не містить обґрунтувань щодо підстав для зменшення таких витрат.

Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення до суду відповідача чи його представника із клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача, а зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Ураховуючи наведене витрати на правничу допомогу підлягають розподілу на загальних підставах.

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про стягнення компенсації вартості частини спільного сумісного майна у виді грошових коштів, що є вимогою майнового характеру; також позивачка просила визнати недійсним договір подружжя про поділ майна із застосуванням наслідків у виді визнання об`єктом права спільної сумісної власності квартири (що була предметом поділу) та поділу частини земельної ділянки з визнанням за нею права власності на відповідну частину земельної ділянки.

Відповідно до п. 31 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується, як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги.

Згідно з ч.2 ст.216 ЦК застосування наслідків недійсного правочину полягає у тому, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користування майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позивачем заявлено вимоги про застосування реституції, як наслідку недійсності правочину, що полягає у визнанні недійсним договірної умови між подружжям щодо виділення в особисту власність відповідача цілої квартири та повернення до режиму спільної часткової власності на квартиру, і саме це є фактичним поверненням сторін у попередній стан, а тому ця вимога по своїй суті є майновою і судовий збір повинен бути сплачений у сумі, яка обчислюється виходячи від вартості майна.

Зазначена правова позиція неодноразово висловлювалась судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Відповідно п. п. 2, 9 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна, у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.

Згідно з вимогами ст. 69 Сімейного Кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Так, позивачка просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, яка на її погляд не була поділена.

Звертаючись до суду з позовом позивачкою була зазначена повна вартість майна 8,5 млн грн, що складається у тому числі також із 1375350 грн грошової компенсації. Вартості інших об`єктів позивачка не зазначила і суду докази щодо вартості спірного майна не надавала.

У поясненнях представник ОСОБА_2 (а.с. 13, Т 5) зазначає вартість спірної квартири 5541562 грн, а спірної земельної ділянки 48960 грн. Сторона позивача відповідну вартість спірного майна не заперечує та не спростовує.

Відтак половина вартості спірної квартири складає 2770781 грн, а вартість 49,5% від розміру земельної ділянки складає 24235,20 грн. Тому загальна вартість майна, на яку претендує позивачка, а відтак правильна ціна позову за позовними вимогами майнового характеру складає 4170366,20 грн(1375350 грн +2770781+24235,20 грн), а не 8,5 млн грн, як помилково указала сторона позивача у позові, що в цілому не вплинуло на визначений судом першої інстанції розмір судового збору, що підлягав сплаті, а саме обмежений розмір для фізичної особи у сумі 9605 грн (ч. 2 ст. 4 Закону) за вимогами майнового характеру та 768,40 грн за позов немайнового характеру про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя.

Разом з тим, правильне визначення ціни позову необхідне для визначення пропорції у разі часткового задоволення позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачкою було сплачено суму судового збору в розмірі 10373,40 грн (а.с. 1, Т. 1).

Оскільки позовні вимоги було задоволено лише в частині стягнення 1375350 грн грошової компенсації, тому позовні вимоги майнового характеру були задоволені на 33 % , а у задоволенні вимог немайнового характеру було відмовлено, тому відшкодуванню за рахунок відповідача за розгляд справи пропорційно до розміру задоволених вимог у суді першої інстанції підлягає 3169,65 грн та 4 754,47 грн за подання апеляційної скарги.

Визначаючи розподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної скарги апеляційний суд не відшкодовує відповідачеві понесені ним судові витрати у виді судового збору 15560,10 грн (а.с. 136, Т. 5 та 164), оскільки у задоволенні його апеляційної скарги було відмовлено.

Бакановим також сплачено 454 грн за оскарження ухвали про додаткове судове рішення (Т. 5, а.с. 155), за результатом якого апеляційну скаргу було задоволено частково, тому вказана сума підлягає розподілу між позивачем та відповідачем, а саме по 227 грн з кожного.

Враховуючи наведене та з урахуванням ч. 10 ст. 141 ЦПК України підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача сплачений позивачкою за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 7 823,92 грн.

Так само, підлягають пропорційному розподілу між сторонами витрати на правову допомогу у суді першої інстанції.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені на 33 %, тому до стягнення з відповідача за витрати на правову допомогу позивача підлягає відшкодуванню 33 000 грн (100 000*33/100).

Відповідно до стягнення з позивача за витрати на правову допомогу відповідача підлягає відшкодуванню 40 200 грн (60 000*67/100).

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином за рахунок позивача підлягають відшкодуванню відповідачеві витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 7 200 грн (40 200-33 000).

Представником відповідача також було заявлено про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та до судових дебатів заявлено про надання доказів у підтвердження понесених витрат відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 365, 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року змінити в частині розміру грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя збільшивши розмір компенсації з 375 300 (триста сімдесят п`ять тисяч триста) грн до 1 375 350 (один мільйон триста сімдесят п`ять тисяч триста п`ятдесят) грн та в частині розподілу судових витрат.

У решті рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ) компенсацію судового збору у розмірі 7 823 (сім тисяч вісімсот двадцять три) грн 92 коп. за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) 7200 (сім тисяч двісті) грн витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийТ.О. ПисанаСуддіК.П. ПриходькоС.О. Журба