Постанова

від 29.05.2024 по справі 756/11904/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 756/11904/19

провадження № 61-8235св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пінчук Олена Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченка Олександра Анатолійовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року, ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року, ухвалених у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пінчук О. В., про визнання договору частково недійсним та поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з серпня 1996 року до кінця 2018 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час перебування у шлюбі за рахунок спільних коштів ними на ім`я ОСОБА_2 набуто частки в статутних капіталах товариства з обмеженою відповідальністю «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» (далі ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС») вартістю 2 000 200 грн, товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬБАТРОС-2» (далі ТОВ «АЛЬБАТРОС-2») вартістю 150 500 грн та товариства з обмеженою відповідальністю «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД» (далі ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД») вартістю 600 000 грн.

Позивач зазначала, що 13 грудня 2018 року ними укладено договір про поділ спільного майна подружжя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пінчук О. В., відповідно до якого ними проведено поділ набутого за час шлюбу рухомого та нерухомого майна, однак, частки в статутних капіталах указаних товариств у цьому договорі не враховані.

З огляду на цю обставину, вважала, що відповідач, зловживаючи довірою, ввів її в оману щодо вартості набутого під час шлюбу майна, за рахунок чого збільшив свою частку в частині виділення йому у особисту приватну власність квартири АДРЕСА_1 .

Крім того, зазначеним договором про поділ спільного майна подружжя вирішено частково долю земельної ділянки з кадастровим номером 2123656200:08:001:0557 площею 0,03 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, а саме розподілено лише 0,0003 га, а 0,0297 га договором не поділено, а тому вважала, що указана частка земельної ділянки підлягає судовому поділу.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- стягнути з відповідача на користь позивачки 1 375 350 грн, що становить половину вартості внесків до статутних капіталів ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС», ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» та ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД»;

- визнати недійсним укладений 13 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нотаріально посвідчений договір про поділ спільного майна подружжя в частині переходу в особисту приватну власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати об`єктом права спільної сумісної власності обох сторін квартиру АДРЕСА_1 ;

- у порядку поділу земельної ділянки, яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 49,5 % земельної ділянки з кадастровим номером 2123656200:08:001:0557, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, та яка розподілена лише в частині 0,0003 га, а 0,0297 га договором не поділено.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 375 300 грн грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя, 2 800 грн судового збору, а всього 378 100 грн (триста сімдесят вісім тисяч сто) 00 коп.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року в частині арешту земельної ділянки загальною площею 0,03 га, за адресою: АДРЕСА_3, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2123656200:08:001:0557, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 87912462123.

Суд першої інстанції вважав недоведеними підстави для часткового визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року, зокрема, з підстав обману з боку відповідача щодо неврахування іншого належного відповідачеві майна, а саме частки у статутних капіталах ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС», ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» та ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД», оскільки ОСОБА_1 на час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 була обізнана про набуття ним права власності на це майно. З огляду на зазначене, районний суд вважав вимоги позову про визнання указаного договору, а саме в частині переходу у особисту приватну власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 та визнання цієї нерухомості спільною сумісною власністю подружжя такими, що не підлягають задоволенню.

Також суд першої інстанції вважав не доведеними підстави для задоволення вимог позову ОСОБА_1 про визнання за нею в порядку поділу подружжя права власності 49,5 % земельної ділянки кадастровий номер 2123656200:08:001:0557, оскільки указана земельна ділянка у повному обсязі за укладеним між сторонами договором про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року перейшла у власність ОСОБА_3 , а наявна у договорі помилка в словесному виразі площі цієї земельної ділянки не змінює суті договору.

Позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 375 300 грн грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя, а саме половини вартості частки у статутному капіталі ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» у розмірі 100 грн, половини вартості частки у статутному капіталі ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» у розмірі 500 грн, половини вартості частки у ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» у розмірі 150 000 грн та половини вартості частки у статутному капіталі ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД» у розмірі 600 000 грн (100 + 500 + 150 000+ 600 000) /2 суд першої інстанції вважав такими, що підлягають задоволенню. Відповідних висновків суд дійшов з урахуванням встановлених обставин про те, що ОСОБА_2 набув право власності на частку в статутному капіталі ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ «КОМПЛЕКС АЛЬБАТРОС» (100 грн) та право власності на частку в статутному капіталі ТОВ «АЛЬБАТРОС-2" (500 грн) під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а доказів того, що указані частки в статутних капіталах цих товариств набуті ним за рахунок особистих коштів суду не було надано.

Частки в статутному капіталі ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» вартістю 150 000 грн та у статутному капіталі ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД» вартістю 600 000 грн ОСОБА_2 набуті під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 за рахунок грошових коштів, одержаних у власність за договорами позики, строк повернення, якої на час вирішення справи не настав. При цьому, суд першої інстанції вважав недоведеними позивачкою обставини набуття за рахунок коштів подружжя права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» вартістю 2 000 100 грн, оскільки відповідно до договору про переведення боргу від 23 вересня 2019 року обов`язок оплати цієї частки перейшов до ОСОБА_4 , тому відсутні правові підстави для включення цих майнових прав до обсягу спільного майна подружжя ОСОБА_1.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року в ухваленні додаткового рішення за заявами представника ОСОБА_1 - Простибоженка О. С. та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про розподіл судових витрат відмовлено.

У зазначеній ухвалі районний суд зазначив, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 надано детальний опис послуг, наданих адвокатом від 16 серпня 2021 року, копію додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 14 січня 2021 року, копію акта приймання-передачі наданих послуг від 13 серпня 2021 року, копію квитанції до прибуткового ордеру № 4 від 14 січня 2020 року.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надано договір про надання правничої допомоги від 28 серпня 2019 року, додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 28 серпня 2019 року, акт наданих послуг № 1 від 17 серпня 2021 року.

Враховуючи складність справи, тривалість затраченого адвокатами Юрченком О. А., Простибоженком О. С. часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих ними послуг і результатів розгляду справи, з урахуванням вимог частини одинадцятої статті 141 ЦПК України, районний суд визначив розмір понесених сторонами витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу між ними у сумі 30 000 грн кожному.

При цьому суд дійшов висновку про звільнення сторін від обов`язку сплачувати одна одній судові витрати у виді понесених витрат на правову допомогу на підставі частини десятої статті 141 ЦПК України та відмовив в ухваленні додаткового рішення у справі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року змінено в частині розміру грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя збільшивши розмір компенсації з 375 300 (триста сімдесят п`ять тисяч триста) грн до 1 375 350 (один мільйон триста сімдесят п`ять тисяч триста п`ятдесят) грн та в частині розподілу судових витрат.

У решті рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію судового збору у розмірі 7 823 (сім тисяч вісімсот двадцять три) грн 92 коп за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 200 (сім тисяч двісті) грн витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність підстав для визнання оспорюваного договору від 13 грудня 2018 року про поділ спільного майна подружжя недійсним в наведеній частині та, як наслідок, визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції вважав, що районний суд дійшов правильного висновку про те, що неврахування часток у статутних капіталах ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС», ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» та ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД» під час укладення договору про поділ майна подружжя є підставою для їх розподілу на загальних підставах, а не для визнання недійсним оспорюваного договору.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що не підлягає задоволенню вимога позову ОСОБА_1 про визнання за нею в порядку поділу майна подружжя права власності щодо 49,5 % земельної ділянки з кадастровим номером 2123656200:08:001:0557, оскільки указана земельна ділянка у повному обсязі за укладеним між сторонами договором про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року перейшла у власність ОСОБА_2 .

Апеляційний суд відхилив твердження ОСОБА_1 про те, що за договором про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року не було поділено земельну ділянку з кадастровим номером 2123656200:08:001:0557, оскільки право власності на сформовану земельну ділянку з наведеним кадастровим номером у повному обсязі перейшло до відповідача на підставі укладеного між подружжям договору про поділ майна подружжя, а саме згідно з пунктом 3 цього договору в особисту власність. Договір в цій частині є чинним, вимог щодо визнання договору в частині виділення в особисту власність відповідача спірної земельної ділянки позов не містить.Доказів існування іншої земельної ділянки, яка була набута за час шлюбу подружжям, та яка залишилась нерозподіленою між подружжям, стороною позивача не надано.

Суд вказав, що наявність указаної помилки щодо неправильного буквеного написання розміру площі земельної ділянки може бути підставою для її виправлення, а не встановлення обставини, що умова договору про перехід в особисту власність відповідача спірної земельної ділянки у розмірі 0,03 га не відбулась чи є недійсна.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відмовляючи у задоволені позову щодо компенсації позивачці частки у ТОВ «Гірськолижний комплекс «Альбатрос», суд першої інстанції помилково вважав, що саме на позивачку покладено обов`язок доведення набуття цієї частки у період шлюбу за рахунок подружжя.

Суд першої інстанції також не навів мотивів звільнення відповідача від обов`язку спростування презумпції набуття права спільної власності подружжя на спірну частку у наведеному товаристві.

Помилковим є також висновок суду першої інстанції про те, що переведення у вересні 2019 року обов`язку оплати набутої відповідачем частки у ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» до іншої особи виключає правові підстави для включення цих майнових прав до обсягу спільного майна подружжя.

Право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» ОСОБА_2 набув на підставі договору купівлі-продажу частки цього товариства від 17 вересня 2014 року та відчужив це право на підставі договору купівлі частки у цьому товаристві від 20 вересня 2019 року ОСОБА_4 .

Факт внесення чи невнесення ОСОБА_2 коштів на час формування статутного капіталу ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» не спростовує факту набуття прав власності ОСОБА_2 на частку у цьому товаристві, яке зареєстроване у Єдиному державному реєстрі відповідно до статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Наявність у матеріалах справи договору переведення боргу від 23 вересня 2019 року, який укладено між відповідачем ОСОБА_2 та громадянами ОСОБА_7 і ОСОБА_4 , може свідчити про наявність зобов`язальних правовідносин з приводу грошових зобов`язань між цими сторонами договору та не може свідчити про спростування презумпції набуття прав на частку у товаристві у період шлюбу за рахунок подружжя, оскільки спростування презумпції полягає у доведенні набуття права на майно саме за власні кошти, а не за правочином за грошовими зобов`язаннями.

Апеляційний суд зазначив, що частки в статутних капіталах господарських товариств є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки відповідач відповідні права набув у період після укладення шлюбу та до припинення шлюбних відносин, не довів набуття цих прав за особисті кошти, а факт відчуження частки одним із подружжя не позбавляє права іншого з подружжя претендувати на компенсацію 1/2 від вартості частки майна товариства відповідно до частки другого з подружжя у статутному фонді цього товариства, позовні вимоги про стягнення компенсації за відчуження часток в усіх трьох товариствах підлягають задоволенню.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру присудженої до стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні подружжя шляхом збільшення розміру компенсації з 375 300 грн до 1 375 350 грн. В решті доводи апеляційних скарг позивачки та відповідача правильність висновку суду першої інстанції не спростовують.

Щодо оскаржуваної ухвали районного суду від 26 серпня 2021 року суд апеляційної інстанції зазначив, що не може погодитись із визначеним судом першої інстанції розподілом витрат на правничу допомогу, оскільки оскаржувана ухвала не містить обґрунтувань щодо підстав для зменшення таких витрат.

Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення до суду відповідача чи його представника із клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача, а зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд зазначив, що витрати на правничу допомогу підлягають розподілу на загальних підставах.

При визначенні розміру витрат на правничу допомогу, апеляційний суд взяв до уваги, що ціна позову становить 4 170 366,20 грн. Оскільки позовні вимоги було задоволено лише в частині стягнення 1 375 350 грн грошової компенсації, тому позовні вимоги майнового характеру були задоволені на 33%, а у задоволенні вимог немайнового характеру було відмовлено, тому відшкодуванню за рахунок відповідача за розгляд справи пропорційно до розміру задоволених вимог у суді першої інстанції підлягає 3 169,65 грн та 4 754,47 грн за подання апеляційної скарги.

Визначаючи розподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної скарги, апеляційний суд не відшкодовував відповідачеві понесені ним судові витрати у виді судового збору 15 560,10 грн, оскільки у задоволенні його апеляційної скарги було відмовлено.

ОСОБА_2 також сплачено 454 грн за оскарження ухвали про додаткове судове рішення, за результатом якого апеляційну скаргу було задоволено частково, тому вказана сума підлягає розподілу між позивачем та відповідачем, а саме по 227 грн з кожного.

Враховуючи наведене та частину десяту статті 141 ЦПК України апеляційний суд вважав, що за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню сплачений позивачкою за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 7 823,92 грн.

Так само, підлягають пропорційному розподілу між сторонами витрати на правову допомогу у суді першої інстанції.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені на 33 %, тому до стягнення з відповідача за витрати на правову допомогу позивача підлягає відшкодуванню 33 000 грн (100 000*33/100).

Відповідно до стягнення з позивача за витрати на правову допомогу відповідача підлягає відшкодуванню 40 200 грн (60 000*67/100).

На підставі положень частини десятої статті 141 ЦПК України апеляційний суд визначив, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню кошти у розмірі 7 200 грн (40 200-33 000).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Юрченко О. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить: - скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року та залишити в силі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні половини вартості частки, внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС», у розмірі 2 000 100, 00 грн;

- скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в частині стягнення половини вартості сум, внесених ОСОБА_2 до статутних капіталів ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС», ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» та ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД» у загальній сумі 375 300, 00 грн, та направити в цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції;

- залишити без змін рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання частково недійсним договору про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року та визнання за ОСОБА_1 права власності на 49, 50 % земельної ділянки, кадастровий номер 2123656200:08:001:0557;

- змінити постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в частині розміру стягнення на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу судових витрат;

- скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в частині відшкодування витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 та направити в цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 серпня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пінчук Олена Вікторівна, про визнання договору частково недійсним та поділ майна подружжя, зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2024 року у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Погрібного С. О. на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Гулейков І. Ю..

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2024 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пінчук Олена Вікторівна, про визнання договору частково недійсним та поділ майна подружжя поновлено.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченка О. А. мотивована тим, що внесення ним часток у статутні капітали ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» та ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД» було здійснено за рахунок коштів, отриманих за договорами позики від 24 березня 2014 року та від 11 серпня 2015 року. Позивачці було відомо про ці договори, їх зміст та вартість корпоративних прав. Позики за вказаними договорами не були погашені ні до закінчення сімейних відносин сторін, ні на момент відкриття провадження у цій справі. Погашення боргу 17 грудня 2019 року за вказаними договорами позики відбулося за рахунок його власних коштів.

Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у долученні до матеріалів справи доказів про повернення позики.

Зазначає, якщо позивачка не оспорювала договір позики від 24 березня 2014 року та договір позики від 11 серпня 2015 року, то з огляду на презумпцію правомірності правочинів та приписи статті 57 СК України, судом необґрунтовано задоволено позовні вимоги про визнання майна спільною власністю подружжя та стягнення з нього половини його вартості.

При цьому просить сформувати правову позицію щодо застосування статті 57 СК України та статті 694 ЦК України про те, що майно, придбане під час шлюбу одним із подружжя за рахунок позичених коштів, за умови, що ці кошти були повернуті ним самостійно після припинення сімейних відносин, є особистою приватною власністю того з подружжя, хто оплатив цю позику.

Посилається на те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки на момент подання позову він відчужив частку у товариствах, не є їхнім учасником, отже, ефективним способом захисту буде вимога про компенсацію половини вартості цих часток, які були відчужені ним без її згоди. Натомість суд апеляційної інстанції стягнув на користь позивача не половину вартості відчужених часток, а їх номінальну вартість.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, щодо порядку застосування правил статті 13 ЦПК України; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, щодо застосування правил статті 204 ЦК України; у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 504/2755/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 446/2567/15-ц, згідно з якими якщо сторона не надасть доказів судових витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, тоді заява про розподіл судових витрат залишається без розгляду.

Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 57 СК України разом із статтею 694 ЦК України у подібних правовідносинах.

Крім того, ОСОБА_2 вказує на те, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про долучення акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 17 грудня 2019 року до матеріалів справи; суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи, що мають значення для розгляду справи, на підставі недопустимих доказів; суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Посилається на те, що ні позивачка, ні її представник до закінчення судових дебатів не зробили заяви про те, що протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення вони нададуть докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, отже, апеляційний суд стягнув з нього витрати на правничу допомогу з порушенням частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Простибоженко О. С. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що частки у статутних капіталах товариств є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки саме за період перебування сторін у шлюбі на ім`я відповідача було набуто такі частки.

Зазначає, що відчуження частки корпоративних прав одним із подружжя під час розгляду справи судом не позбавляє права іншого з подружжя претендувати на компенсацію 1/2 від вартості частки другого з подружжя у статутному фонді товариства. При цьому спільне майно підлягає поділу між подружжям, а питання боргів подружжя вирішується у разі, якщо відповідна вимога була заявлена. Якщо така вимога заявлена не була, то суд не має права присудити одному з подружжя більшу частку у спільному майні, мотивуючи це наявністю у нього боргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 серпня 1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (том 1, а. с. 13).

Відповідно до письмових заяв сторін у справі, положень частини першої статті 82 ЦПК України, доказуванню не підлягає те, що спільні сімейні стосунки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтримували до грудня 2018 року.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб сторін розірвано (том 4, а. с. 221).

13 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про поділ спільного майна подружжя.

Відповідно до пункту 3 цього договору за домовленістю сторін у особисту приватну власність ОСОБА_2 переходить:

- квартира АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка кадастровий номер 2123656200:08:001:0557, площею 0,0300 га, за адресою: АДРЕСА_3, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства;

- міні готель, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 2123656200:08:001:0557, за адресою: АДРЕСА_3;

- автомобіль «Range Rover», реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- автомобіль «Toyota Hilux», реєстраційний номер НОМЕР_3 ;

Згідно з пунктом 4 договору про поділ спільного майна подружжя від 13 грудня 2018 року у особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить:

- земельна ділянка кадастровий номер 32218 860 01 03 230 0015, площею 0,1485 га, за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку;

- житловий будинок АДРЕСА_2 ;

- автомобіль «Mercedes-Benz ML 350 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

- автомобіль «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_5 .

За час перебування у шлюбі ОСОБА_2 набуто у власність частки у статутних капіталах ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС», ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» та ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД».

Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» учасників товариства від 14 грудня 2011 року прийнято рішення про заснування цього товариства, затверджено його статут, сформовано статутний капітал у розмірі 1 000 грн. 00 коп. та розподілено частки у його статутному капіталі. Розмір частки ОСОБА_2 визначено у розмірі 10 % (том 3, а. с. 9, 10).

Згідно з пунктом 5.2. статуту ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» вклади засновників до статутного фонду товариства вносяться у грошовій формі, вклад ОСОБА_2 становить 100 грн, що складає 10 % статутного капіталу товариства (том 3, а. с. 11-27).

Відповідно до змісту протоколу № 01 загальних зборів ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» від 26 березня 2014 року прийнято рішення про збільшення статутного капіталу товариства за рахунок додаткових особистих внесків сформувавши його у розмірі 10 001 000 грн 00 коп, здійснено перерозподіл часток та грошового і майнового внеску до статутного капіталу внаслідок чого частка ОСОБА_2 у статутному фонді товариства дорівнює 100 грн 00 коп, що становить 0,001 % статутного капіталу (том 3, а. с. 63-66).

З огляду на протокол № 2 загальних зборів ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» від 17 вересня 2014 року учасниками цього товариства прийнято рішення про здійснення продажу (відступлення) одним з учасників цього товариства ОСОБА_7 частки у статутному капіталі товариства, зокрема ОСОБА_2 , у розмірі 19,999 %, частки номінальною вартістю 2 000 100 грн, після чого загальна частка ОСОБА_1 у статутному капіталі збільшилася до 20 %, що складає 2 000 200 грн (том 3, а. с. 112-118).

За умовами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» від 17 вересня 2014 року, продавець ОСОБА_7 , який є учасником цього товариства зобов`язався передати покупцеві ОСОБА_2 у власність 19,999 % статутного капіталу цього товариства, що складає 2 000 100 грн 00 коп, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цю частку відповідно до умов цього договору. Перехід права власності на частку продавця в статутному капіталі номінальною вартістю 2 000 100 грн 00 коп, що відповідає 19,999 % статутного капіталу товариства до покупця відбувається з моменту укладення цього договору. Сторони домовились, що ціна договору має бути сплачена в повному обсязі, в порядку установленому законом та цим договором. Датою підписання цього договору ОСОБА_2 указано 21 жовтня 2014 року (том 5, а. с. 19-21).

20 вересня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС», за умовами якого ОСОБА_2 , як продавець, зобов`язався передати у власність покупця належну йому частку у статутному капіталі ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» у розмірі 20 %, що складає 2 000 200 грн 00 коп. Сторони домовились, що ціна договору має бути сплачена в повному обсязі, в порядку установленому законом та цим договором (том 1, а. с. 98-101).

Відповідно до акту прийняття-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 20 вересня 2019 року передав ОСОБА_4 20 % статутного капіталу цього товариства, що складає 2 000 200 грн 00 коп (том 3, а. с. 160).

За змістом протоколу № 2 загальних зборів ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» від 21 вересня 2019 року виключено ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» та зі складу кінцевих беніфіціарних власників (том 3, а. с. 180-183).

23 вересня 2019 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір переведення боргу, за умовами якого ОСОБА_2 , як первісний боржник, передає взяті на себе зобов`язання згідно з договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» від 21 жовтня 2014 року щодо оплати, придбаної за цим договором частки у статутному капіталі товариства у розмірі 19,999 % в сумі 2 000 100 грн 00 коп, а ОСОБА_4 , як новий боржник приймає зобов`язання за основним договором (том 1, а. с. 102-105).

11 серпня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_2 150 000 грн 00 коп з метою формування статутного капіталу ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» на строк до 11 серпня 2025 року (том 1, а. с. 110-112).

З огляду на протокол № 1/2016 загальних зборів учасників ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» від 12 вересня 2016 року прийнято рішення про включення ОСОБА_2 до складу учасників товариства з внеском до статутного капіталу у розмірі 500 грн 00 коп, що відповідає 25 % статутного капіталу товариства (том 4, а. с. 103-105).

Відповідно до протоколу № 2 загальних зборів учасників ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» від 11 січня 2018 року прийнято рішення про збільшення статутного капіталу товариства в тому числі за рахунок додаткового внеску ОСОБА_2 у розмірі 150 000 грн 00 коп, в результаті розмір його частки у статутному капіталі цього товариства відповідає 25 % статутного капіталу та складає 150 500 грн 00 коп (том 4, а. с. 135-137).

За актом прийняття-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» від 02 серпня 2019 року ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 02 серпня 2019 року передав ОСОБА_4 25 % статутного капіталу цього товариства, що складає 150 500 грн 00 коп (том 3, а. с. 160).

Відповідно до змісту протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» від 02 серпня 2019 року виключено ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» та зі складу кінцевих беніфіціарних власників (том 4, а. с. 114-178).

24 березня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_2 600 000 грн 00 коп з метою формування статутного капіталу ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД» на строк до 24 березня 2024 року (том 1, а. с. 107-109).

Платіжним дорученням від 01 квітня 2014 року ОСОБА_4 від імені ОСОБА_2 внесено до статутного фонду ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД» 600 000 грн (том 5, а. с. 23, 24).

За актом прийняття-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД» від 20 липня 2019 року ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 12 липня 2019 року передав ОСОБА_4 60 % статутного капіталу цього товариства, що складає 600 000 грн 00 коп (том 3, а. с. 160).

Відповідно до рішення № 12/07/19 ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД» від 12 липня 2019 року ОСОБА_2 виключено зі складу учасників ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» та зі складу кінцевих беніфіціарних власників (том 2, а. с. 22).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону відповідає, підстави для його скасування відсутні.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Щодо позовних вимог про визнання недійсним укладеного 13 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору про поділ спільного майна подружжя в частині переходу в особисту приватну власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений під впливом помилки, необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов`язків сторін.

Відповідно до положень частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним укладеного 13 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору про поділ спільного майна подружжя в частині переходу в особисту приватну власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 ; суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки неврахування часток у статутних капіталах ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС», ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» та ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД» під час укладення договору про поділ майна подружжя є підставою для їх розподілу на загальних підставах, а не шляхом визнання недійсним договору про поділ майна.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними, відповідають нормам матеріального права та не підлягають зміні, оскільки укладення сторонами договору про поділ майна є волевиявленням сторін поділити все або частину спільного майна подружжя у позасудовому порядку шляхом укладення відповідного договору. У разі не включення до переліку спільного майна подружжя, щодо якого здійснюється поділ на підставі відповідного договору, частини майна, яка не увійшла в цей перелік, вона підлягає поділу в загальному порядку, що не створює підстав для визнання договору недійсним.

Щодо позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 49,5 % земельної ділянки з кадастровим номером 2123656200:08:001:0557, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3

Відповідно до статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Судами встановлено, що на підставі договору про поділ майна подружжя від 13 грудня 2018 року спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2123656200:08:001:0557, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, перейшла у власність ОСОБА_2

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано суду доказів існування іншої земельної ділянки, яка була набута за час шлюбу подружжям, та яка залишилась нерозподіленою між подружжям.

Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 375 350 грн, що становить половину вартості внесків до статутних капіталів ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС», ТОВ «АЛЬБАТРОС-2» та ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД»

Відповідно до статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України та статті 12 Закону України «Про господарські товариства» власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску.

З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами встановлено, що за час перебування сторін у шлюбі ОСОБА_2 набуто у власність частки у статутних капіталах:

- ТОВ «ГІРСЬКОЛИЖНИЙ КОМПЛЕКС «АЛЬБАТРОС» з розміром статутного капіталу 10 001 000 грн, із яких частка відповідача складала 2 000 200 грн;

- ТОВ «АЛЬБАТРОС-2»з розміром статутного капіталу 602 000 грн, з яких частка відповідача складала 150 500 грн;

- ТОВ «АЖУР ФРОУЗЕН ФУД» з розміром статутного капіталу 1 000 000 грн, з яких частка відповідача складала 600 000 грн.

Загальна вартість часток, внесених ОСОБА_2 у статутні капітали вказаних товариств становить 2 750 700 грн.

При цьому встановлено, що ОСОБА_2 відчужив вказані частки у товариствах після припинення шлюбних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70 цс22) зазначено:

«За обставинами справи № 683/886/16-ц позивачка звернулася з позовом до відповідача та двох товариств з обмеженою відповідальністю про поділ майна подружжя. Оскільки у добровільному порядку подружжя не досягло згоди щодо поділу майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, вона звернулася до суду із цим позовом. Верховний Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в межах оскаржуваних вимог скасував судове рішення апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення половини вартості частки у статутному капіталі господарських товариств та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Застосував статті 57, 60 СК України та частину восьму статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю». Апеляційний суд не врахував, що вклади, внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості частки учасника у статутному капіталі товариства. Відповідно до частини восьмої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував зазначені норми матеріального права, не встановив вартості часток відповідача у товариствах на час вирішення питання про їх поділ».

«Позивачка має право вимагати виплати їй вартості частки члена колишнього подружжя у статутному капіталі, у той же час вона заявила вимогу про грошову компенсацію їй вартості частки внеску до статутного фонду.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зважає і на те, що відповідач не спростував того, що заявлений розмір позовних вимог щодо стягнення з нього 750 000 гривень не відповідає вартості його частки у статутному капіталі ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт».

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 на її користь 1 375 350 грн, що є половиною вартості коштів, внесених ОСОБА_2 у статутні капітали товариств.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою обставину набуття часток у товариствах на підставі договорів позики та погашення позики після припинення шлюбних відносин, оскільки підтвердженими є обставини набуття ним права власності на частки у товариствах. Момент набуття права власності на частки у товариствах превалює над іншими обставинами, які входять у предмет доказування у справі. Зокрема, обставина набуття коштів, за які придбана частка у товаристві, підлягає встановленню у разі заперечення одним з подружжя включення часток у товаристві до спільного майна подружжя, обґрунтовування набуття за особисті кошти та, як наслідок, визнання особистою приватною власністю одного з подружжя.

У справі, що є предметом касаційного перегляду, ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільної сумісної власності на частки у товариствах та не надав доказів, що вказані частки придбані за його особисті кошти.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що набуття права на частки в товариствах на підставі договорів позики не підтверджує обставину набуття такого майна за особисті кошти.

Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що наявність у матеріалах справи договору переведення боргу від 23 вересня 2019 року, який укладено між відповідачем ОСОБА_2 та громадянами ОСОБА_7 і ОСОБА_4 , може свідчити про наявність зобов`язальних правовідносин з приводу грошових зобов`язань між цими сторонами договору та не може свідчити про спростування презумпції набуття прав на частку у товаристві у період шлюбу за рахунок подружжя, оскільки спростування презумпції полягає у доведені набуття права на майно саме за власні кошти, а не за правочином за грошовими зобов`язаннями.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції стягнув на користь позивача не половину вартості відчужених часток, а їх номінальну вартість, як підстава для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач не оспорював розмір вартості часток у товариствах та не заявляв відповідних клопотань про необхідність визначення їх дійсної (ринкової) вартості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про долучення акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 17 грудня 2019 року до матеріалів справи не заслуговують на увагу на підставі положеньчастини третьої статті 367 ЦПК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи є безпідставними та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо оскаржуваної ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що ні позивачка, ні її представник до закінчення судових дебатів не зробили заяви про те, що протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення вони нададуть докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, отже, апеляційний суд стягнув з нього витрати на правничу допомогу з порушенням частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17.

Також у пункті 51 зазначеної постанови зроблено висновок, що відсутність у матеріалах справи заяви про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення свідчить про відсутність підстав для розгляду поданих документів.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині зміни ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року та здійсненого нового розподілу судових витрат, оскільки проведений апеляційним судом перерозподіл судових витрат відповідає положенням статті 141 ЦПК України.

При цьому доводи ОСОБА_2 про неподання стороною позивача заяви про намір надати докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу не підтвердилися під час перегляду справи судом касаційної інстанції та їм була надана належна оцінка судом апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати у вигляді судового збору, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Щодо судових витрат на правничу допомогу

У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Простибоженко О. С. подав до Верховного Суду заяву про компенсацію судових витрат, у якій просить стягнути на користь ОСОБА_1 41 000 грн витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції. До вказаної заяви долучено копії додатку № 3 до договору про надання правничої допомоги від 28 серпня 2019 року, акту наданих послуг № 1 від 07 березня 2023 року, опису вкладення цінного листа та накладної про його відправлення.

У травні 2023 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Юрченко О. А. подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, у якому зазначено, що заявлені представником ОСОБА_1 - адвокатом Простибоженко О. С. витрати на правничу допомогу у розмірі 41 000 грн не співмірні із часом, витраченим адвокатом на виконання певних дій, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Вважає, що витрати на правничу допомогу слід зменшити до 10 000 грн.

У липні 2023 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Юрченко О. А. подано заяву щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, у якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 36 000 грн. До заяви долучено додаток № 1 від 14 січня 2020 року до договору про надання правової допомоги від 14 січня 2020 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 14 липня 2023 року, докази надіслання заяви з додатками ОСОБА_1 .

За результатами розгляду заяв представника ОСОБА_1 - адвоката Простибоженка О. С., представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченко О. А. про компенсацію судових витрат на правничу допомогу Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Простибоженка О. С. та відсутність підстав для задоволення заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченко О. А.

Проаналізувавши долучені до матеріалів справи подані представником ОСОБА_1 - адвокатом Простибоженком О. С. заяву про компенсацію судових витрат з додатками колегія суддів вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу наданих адвокатом послуг не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних дій.

Так, у долученому до заяві акті наданих послуг № 1 від 07 березня 2023 року вказано, що на консультацію 03 жовтня 2022 року адвокатом витрачено 2 год, на формування правової позиції - 5 год, на складення та подання відзиву - 8 год, на складення заяви про компенсацію судових витрат - 3 год.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд враховує, що представник ОСОБА_1 - адвокат Простибоженко О. С. брав участь у справі і в суді першої, і в суді апеляційної інстанцій, отже, заявлений ним час, який він витратив на надання правничої допомоги не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру у розумінні приписів частини четвертої статті 137 ЦПК України.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, беручи до уваги доводи представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченка О. А. щодо зменшення розміру заявлених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, Верховний Суд вважає, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу до 15 000 грн.

Заява представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченка О. А. про компенсацію судових витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає, оскільки Верховний Суд залишає без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченка Олександра Анатолійовича залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ) судові витрати за надану правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець