Рішення

від 13.07.2022 по справі 295/5125/21

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/5125/21

Категорія 79

2/295/64/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2022 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Кузнєцова Д.В.,

при секретарі судового засідання Карпішиній С.С.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Вернидуба Д.В.,

представників відповідача ОСОБА_2 , адвоката Вірьовкіна О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Садівницьке товариство «Соколовське» про стягнення заборгованості із заробітної плати, сум компенсацій за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із указаним позовом, в якому зазначила, що в період з 03 січня 2012 року по 21 лютого 2012 року працювала на посаді бухгалтера, а з 21 лютого 2012 року по 16 вересня 2020 року на посаді головного бухгалтера ГО «Садівницьке товариство «Соколовське». Наказом за №31-08 від 31.08.2020 «Про внесення змін до штатного розпису» у зв`язку з підвищенням мінімальної заробітної плати було внесено зміни до штатного розпису з 1 вересня 2020 року для посади «головний бухгалтер» та затверджено посадовий оклад в розмірі 5 250,00 грн. Наказом №4 «Про звільнення ОСОБА_1 » від 03.09.2020 року позивача було звільнено з даної посади на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України. При цьому в п. 2 даного наказу відповідач зазначив, що компенсацію за невикористану відпустку згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки» нарахувати та виплатити немає можливості у зв`язку з відсутністю необхідних для цього документів (особові картки, табелі обліку робочого часу, штатні розписи, книга реєстрації трудових книжок, книга реєстрації наказів, меморіальний ордер №5 (проводки по нарахуванню та відрахуванню по заробітній платі), що надають можливість здійснити відповідні розрахунки. За словами ОСОБА_1 , за розрахунково-платіжною відомістю працівника за вересень 2020 року на день її звільнення була наявна наступна заборгованість: заробітна плата в сумі 715,92 грн. (до видачі 576,31 грн.), грошова компенсація за 192 календарні дні невикористаної відпустки в сумі 48 384,00 грн. (до видачі 38 949,12 грн.). Всього нараховано 49 099,92 грн., з яких відрахувань податків та зборів на суму 9 574,49 грн., а тому до видачі належить 39 525,43 грн. Оскільки відповідач категорично відмовився виплатити вказані кошти позивач звернулася з відповідною заявою до Управління Держпраці у Житомирській області за захистом свої порушених прав та листом від 26.10.2020 року Управління Держпраці в Житомирській області повідомило позивача, що під час інспекційного відвідування відносно ОСОБА_1 встановлено порушення ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки». У подальшому, в період 22-23 березня 2021 року Управлінням Держпраці у Житомирській області було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) з приводу перевірки виконання відповідачем як суб`єктом господарювання припису №ЖТ8820/617/АВ/П від 21.10.2020 року. За результатами даного позапланового заходу було складено акт від 23.03.2021 року, яким встановлено, що керівництвом ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» не було виконано вимоги припису, розрахунок з позивачем не проведено, а документів, які б свідчили про проведення такого розрахунку не надано.

З огляду на викладене у позові, ОСОБА_1 просить суд стягнути із ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» заборгованість по заробітній платі в сумі 715,92 грн. (до видачі 576,31 грн.), грошову компенсацію за 192 календарні дні невикористаної відпустки в сумі 48 384,00 грн. (до видачі 38 949,12 грн.) та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 37 603,72 грн.

Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Кузнєцова Д.В. від 09 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Від представника ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень голова ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» зазначив, що дійсно 03.01.2012 року позивач була прийнята на посаду бухгалтера, з 21.01.2012 року була переведена на посаду головного бухгалтера відповідача. На підставі наказу №4 від 31.08.2020 року позивача було звільнено з посади головного бухгалтера за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України. За словами представника відповідача, ОСОБА_1 було встановлено розмір заробітної плати в розмірі 4 959,15 грн. на місяць, яку вона отримувала, що підтверджується платіжними відомостями про нарахування та виплату заробітної плати. Щодо виплат компенсації за невикористану відпустку, то відповідно до п. 2 наказу №21-К від 21.01.2021 року позивачу було нараховано компенсацію за невикористану відпустку за 2020 рік, від якої в свою чергу ОСОБА_1 відмовилась, в підтвердження чого був складений акт №2 від 22.01.2021 року в присутності трьох осіб. На думку голови ГО «Садівницьке товариство «Соколовське», обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у неї порушеного суб`єктивного права з боку відповідача станом на момент подання до суду позову. Наданий позивачем наказ (розпорядження) №31-08 від 31.08.2020 року про внесення змін до штатного розпису не є належним доказом, є нікчемним, оскільки голова організації ОСОБА_3 був звільнений з посади голови організації 08.08.2020 року і відповідно він не мав право підписувати накази; в документації ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» даний наказ відсутній; зміни в штатний розпис вносяться рішенням правління організації відповідно до п. 4.3.10 статуту; даний документ не був переданий при прийомі-передачі всієї документації та номер даного документа не підлягає порядковому номеру в книзі наказів за 2004-2020, що була передана відповідачу. Також цей документ є надрукованим, в той час коли абсолютно всі накази в книзі наказів за 2004-2020 є написаними від руки. Окремо представник відповідача у відзиві заявив про застосування строків позовної давності, пославшись на те, що позивач була звільнена наказом №4 від 03.09.2020 року та в день звільнення вона отримала трудову книжку, таким чином строк позовної давності сплинув 03.12.2020 року. Таким чином, станом на 19.06.2021 року позивач пропустила строки звернення до суду, що відповідно до ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач та її представник адвокат Вернидуб Д.В. підтримали позовні вимоги із підстав, наведених у позовній заяві, просили їх задовольнити. Окремо ОСОБА_1 зазначила, що не ходила у відпустку з 2015 року, відтак кількість днів невикористаної відпустки становить 192 календарні дні, із урахуванням додаткової відпустки у 10 днів кожного року, право на яке набула позивач із 2012 року. З даного приводу позивач зауважила, що її чоловік ще брав довідку з попередньої роботи, що не користувався додатковою відпусткою, а також підтвердила, що звільнилась 03.09.2020 року за згодою сторін і це був останній робочий день.

Представник позивача додав, що про порушення прав позивача дізналися з листа Управління Держпраці в Житомирській області від 29.03.2021 року, компенсація за невикористану відпустку не майже не нараховувалась та з неї не сплачувались податки. Нарахування компенсації за невикористану відпустку відбулося лише 21.01.2021 року.

Представники ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» в судовому засіданні заперечили проти позовних вимог ОСОБА_1 . Зокрема, ОСОБА_2 зазначив, що зборами членів громадської організації від 08.08.2020 року був обраний головою та в цей же день були припинені повноваження попереднього голови ОСОБА_3 . Офіційно був зареєстрований головою організації 01.09.2020 року, наказ №31-08 від 31.08.2020 року йому не передавали і він був винесений після 31.08.2020 року. Крім того, документ не відповідає нумерації і даті винесення, такого наказу в організації не існує. За словами представника відповідача, ОСОБА_1 на день звільнення виконувала обов`язки головного бухгалтера і могла нарахувати і виплатити собі компенсацію за невикористану відпустку. Також позивач була у відпустках, однак неофіційно. Управління Держпраці винесло припис щодо виплати позивачу коштів за 16 днів відпустки та змусила в наказі визначити дату звільнення позивача 03.09.2020 року, а тому представник вважає, що предмет спору відсутній, оскільки позивач сама відмовилась від отримання сум. Окремо голова ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» визнав борг по заробітній платі в сумі 676,25 грн. в разі відсутності доказів його виплати, натомість в іншій частині позовні вимоги ним не визнавались. Зокрема, як вказав представник відповідача, відсутність табелів робочого часу унеможливлює обрахунок компенсації невикористаної відпустки, так як позивач не працювала повний робочий тиждень. У свою чергу, передана книга наказів не відповідає дійсності і що то за накази представнику відповідача не відомо. Додатково, за словами представника ГО «Садівницьке товариство «Соколовське», свідоцтва про народження дітей ОСОБА_1 не надавала, а тому підстав визначати додаткову відпустку позивачу не було.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, вивчивши й дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Із наявних у матеріалах справи копій сторінок трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що позивач відповідно до наказу №1 від 02.01.2012 прийнята на посаду бухгалтера відповідача із 03.01.2012 року, а з 21.02.2012 призначена на посаду головного бухгалтера, про що вижатий наказ №3 від 20.02.2012 року (а.с. 8).

Згідно з наказом №4 від 03.09.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера, із 16.09.2020 року за згодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України після акту передачі. Пунктом 2 зазначеного наказу головного бухгалтера зобов`язано провести остаточний розрахунок із позивачем та виплатити останній компенсацію за невикористану відпустку за 16 днів. При цьому з копії наказу не вбачається, що позивач розписалась про ознайомлення із його змістом (а.с. 103).

Зі змісту відповіді Управління Держпраці у Житомирській області на звернення ОСОБА_1 від 26.10.2020 року слідує, що під час інспекційного відвідування відносно ОСОБА_1 встановлено порушення ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», а саме позивача звільнено з посади головного бухгалтера 16.09.2020 за п. 1 ст. 36 КЗпП України згідно наказу №4 від 03.09.2020 року, в п. 2 наказу зазначено, що компенсація за невикористану відпустку нарахувати та виплатити немає можливості у зв`язку з відсутністю необхідних для цього документів, що надають можливість здійснити відповідні розрахунки. Однак, в актах приймання-передачі документації зазначено, що книги наказів за 2004-2020 рр. та книги по нарахуванню заробітної плати за 2011-2020 рр. були передані голові організації ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» ОСОБА_2 , що засвідчує його підпис на актах приймання-передачі. Інспектору праці під час заходу державного контролю не надано жодного документу, який би підтверджував нарахування та виплату компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки, порушення залишалося триваючим на час підписання акту інспекційного відвідування. Також під час інспекційного відвідування встановлено порушення п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера 16.09.2020 за п. 1 ст. 36 КЗпП України згідно наказу №4 від 03.09.2020, в заяві на звільнення зазначено прохання звільнити позивача за згодою сторін 03.09.2020. Однак, 21.10.2020 під час заходу державного контролю інспектору праці надано наказ №15 від 20.10.2020 «Про внесення змін до наказу №4 від 03.09.2020», яким внесено зміни в наказ про звільнення, а саме дати звільнення, яку змінено на 03.09.2020. Порушення усунуто під час заходу державного контролю. Керівник ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» під час заходу державного контролю надав письмове пояснення, в якому зазначив, що для виплати компенсації за додаткову відпустку працівникам, які мають двох дітей до 15 років, відсутні підстави, в документах, переданих попереднім головою правління, відсутні свідоцтва про народження дітей, при звільненні свідоцтв про народження дітей позивач не надавала. В актах приймання-передачі, наданих під час заходу державного контролю, відсутні свідоцтва про народження дітей. Також керівником надано письмове пояснення, в якому зазначено, що протягом вересня до дня звільнення на роботу позивач не з`являлася з нез`ясованих причин. В табелі обліку робочого часу за вересень 2020 року з 01.09.2020 по 16.09.2020 стоїть відмітка «НЗ» (а.с. 10-11).

Дещо подібного змісту відомості наведені і у акті Управління Держпраці у Житомирській області від 23.03.2021 № ЖТ8820/617/АВ-ЖТ0862/П/61, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці, зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю відносно ГО «Садівницьке товариство «Соколовське».

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера, із 03.09.2020 року за угодою сторін, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 16-18).

21.01.2021 року головою ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» Гаращуком В.М. видано наказ «Про виплату ОСОБА_3 та ОСОБА_1 компенсації за щорічну відпустку» №21-К, згідно з яким наказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 16 днів щорічної відпустки за робочий рік з 01.01.2020 по 03.09.2020 (а.с. 58).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтями 12, 81 ЦПК України на кожну зі сторін покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно з наявними у матеріалах справи відомостями про нарахування заробітної плати за вересень 2020 року та про нарахування компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік, позивачу за вересень 2020 року було нараховано 676,25 грн. заробітної плати за 3 відпрацьованих дні у вересні 2020 року та 2 701,12 грн. компенсації за невикористану відпустку за 2020 рік за 16 днів відпустки пропорційно відпрацьованому часу (а.с. 76, 105, 108).

З огляду на закріплений законодавством України обов`язок роботодавця провести з робітником розрахунок в день звільнення останнього або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, відсутність у матеріалах справи доказів виплати заробітної плати за вересень 2020 року, а також фактичне визнання відповідачем заявлених до нього вимог у цій частині суд вважає за можливе стягнути із ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 676,25 грн.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України).

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч. 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Ці ж положення відображені в ст.ст. 75, 83 КЗпП України.

За даними про застраховану особу управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 26 серпня 2021 року за формою ОК-5, ОСОБА_1 працювала у Громадській організації «Садівницьке товариство «Соколовське» з січня 2012 по вересень 2020 та отримувала заробітну плату у різні роки у розмірі від 1 073,00 грн. до 4 959,15 грн. Саме ці дані суд вважає належним доказом щодо нарахованої позивачу заробітної плати за час роботи та приймає їх для розрахунку компенсації за невикористану відпустку.

Як передбачено частиною другою статті 21 Закону України «Про відпустки», порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначений порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року №100 (далі Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться з урахуванням виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки

Вирішуючи питання про нарахування позивачу компенсації за невикористану відпустку, суд, з урахуванням положень ст.ст. 5, 6, 21, 24 Закону України «Про відпустки», вважає, що відпустка ОСОБА_1 за період роботи з 03 січня 2015 року по 03 січня 2016 року становить 24 календарні дні; 03 січня 2016 року по 03 січня 2017 року становить 22 календарні дні; 03 січня 2017 року по 03 січня 2018 року становить 24 календарні дні; 03 січня 2018 року по 03 січня 2019 року становить 24 календарні дні; 03 січня 2019 року по 03 січня 2020 року становить 24 календарні дні.

Заробітна плата позивача за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України за 12 місяців:

- 03 січня 2015 року до 03 січня 2016 року 17 416,17 (1278,90+1278,90+2725,80+1278,90+1278,90+1278,90+1278,90+1229,37+1446,90+1446,90+1446,90+1446,90);

- 03 січня 2016 року до 03 січня 2017 року 16 579,34 грн. (1446,90+1446,90+0,00+1446,90+1522,50+1522,50+1423,64+1522,50+1522,50+1522,50+1522,50+1680,00);

- 03 січня 2017 року по 03 січня 2018 року 40 320,00 грн. (3360,00+3360,00+3360,00+3360,00+3360,00+3360,00+3360,00+3360,00+3360,00+3360,00+3360,00+3360,00)

- 03 січня 2018 року до 03 січня 2019 року 46 909,80 грн. (3909,15+3909,15+3909,15+3909,15+3909,15+3909,15+3909,15+3909,15+3909,15+3909,15+3909,15+3909,15);

- 03 січня 2019 року 03 січня 2020 року - 52 579,80 грн. (4381,65+4381,65+4381,65+4381,65+4381,65+4381,65+4381,65+4381,65+4381,65+4381,65+4381,65+4381,65).

Згідно з даними Міністерства праці та соціальної політики про розрахунок норми тривалості робочого часу на відповідний рік, загальна кількість святкових і неробочих днів та календарних днів за період з 03 січня 2015 по 03 січня 2016 114 і 251 дні; з 03 січня 2016 по 03 січня 2017 115 і 251 дні; з 03 січня 2017 по 03 січня 2018 117 і 248 дні; з 03 січня 2018 по 03 січня 2019 115 і 250 дні; з 03 січня 2019 по 03 січня 2020 115 і 250 дні.

З урахуванням заробітної плати позивача, кількості святкових і неробочих днів, а також календарних днів, компенсація за невикористану відпустку буде становити за період :

- з 03 січня 2015 року до 03 січня 2016 року 1 665,29 грн.(17 416,17:251х24);

- з 03 січня 2016 року до 03 січня 2017 року 1 453,17 грн.(16 579,34:251х22);

- з 03 січня 2017 року до 03 січня 2018 року 3 901,93 грн.(40 320:248х24);

- з 03 січня 2018 року до 03 січня 2019 року 4 503,34 грн.(46 909,80:250х24);

- з 03 січня 2019 року до 03 січня 2020 року 5 047,66 грн.(52 579,80:250х24).

Загальна сума компенсації за невикористану відпустку, яка підлягає стягненню з ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» з 03 січня 2015 року до 03 січня 2020 року складає 16 571,39 грн.

Так як відповідач не спростував доводи ОСОБА_1 про те, що їй не надавалися щорічні відпустки за час роботи з 2015 року та що при звільненні позивач отримала компенсацію за невикористану відпустку, а також з огляду на закріплену законом тривалість щорічної основної відпустки, доводи товариства про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині є неспроможними.

Разом з тим, оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку із урахуванням додаткової відпустки як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем надавались документи роботодавцю на підтвердження права на таку відпустку, відповідач видавав накази з даного приводу та/або ОСОБА_1 раніше перебувала у такій відпустці.

На підтвердження такого висновку суд, серед іншого, враховує інформацію, зазначену у листі Управління Держпраці у Житомирській області від 26.10.2020 року. У згаданому листі начальник управління зазначив, що «керівник ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» під час заходу державного контролю надав письмове пояснення, в якому зазначив, що для виплати компенсації за додаткову відпустку працівникам, які мають двох дітей до 15 років, відсутні підстави, в документах, переданих попереднім головою правління, відсутні свідоцтва про народження дітей, при звільненні свідоцтв про народження дітей позивач не надавала. В актах приймання-передачі, наданих під час заходу державного контролю, відсутні свідоцтва про народження дітей» (а.с. 10-11).

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні передбачена статтею 117 КЗпП України.

За її змістом, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При вирішенні даного спору суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вказані правові висновки були неодноразово підтверджені Верховним Судом у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду, зокрема у постановах від 15 червня 2020 року у справі № 337/1279/17, від 17 червня 2020 року у справі № 753/8961/17, від 08 липня 2020 року у справі № 280/737/16-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 212/6331/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26559/18, від 21 вересня 2020 року № 225/5266/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначено, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

При визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, із урахуванням положень Порядку № 100 та обрахованого на підставі наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача середньоденного заробітку. При цьому суд враховує межі заявлених позивачем вимог.

Так, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, із 37 603,72 грн. до 10 000 грн.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає загальну суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Статтею 256 ЦК України надано визначення позовній давності, якою є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, що передбачено ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів передбачені статтею 233 КЗпП України.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Положенню частини другої статті 233 КЗпП України надане офіційне тлумачення в рішенні Конституційного Суду України за № 8-рп/2013 від 15.10.2013.

У згаданому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другоїстатті 233Кодексу законівпро працюУкраїни у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України"Прооплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У зв`язку із тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку прямо пов`язані із порушенням відповідачем законодавства про оплату праці, суд не знаходить законних підстав для застосування позовної давності у спірних правовідносинах, а відтак і відмови у позові.

В рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012, на яке посилається відповідач у заяві про застосування строків позовної давності від 30.06.2021, вказано, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законівпро працюУкраїни у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Отже,перебіг строкузвернення досуду завирішенням трудовогоспору простягнення середньогозаробітку починаєтьсяіз дня,коли працівникдізнався абоповинен бувдізнатися,що роботодавець,який допустивзатримку виплатиналежних призвільненні сум,фактично розрахувався із таким працівником.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази фактичної виплати відповідачем всіх належних позивачу при звільненні сум, суд не вбачає правових підстав і для застосування позовної давності та відмови у позові щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача суд стягує 241,46 грн. судового збору, а також із ГО «Садівницьке товариство «Соколовське» в дохід держави підлягає стягненню 318,96 грн. судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5, 10-13, 76-82, 141, 264, 265, 279, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 47, 116, 117, 233 КЗпП України, Законом України «Про відпустки», Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року №100, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути із Громадської організації «Садівницьке товариство «Соколовське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 676,25 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 16 432,24 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 000,00 грн. та 241,46 грн. судового збору.

Стягнути із Громадської організації «Садівницьке товариство «Соколовське» в дохід держави 317,29 грн. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Громадська організація «Садівницьке товариство «Соколовське», адреса: Житомирська область, Житомирський район, с. Іванівка, вул. Островського, 58-Б, код ЄДРПОУ 22065833.

Суддя