Постанова

від 27.07.2022 по справі 640/11149/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року

м. Київ

справа № 640/11149/20

адміністративне провадження № К/9901/24752/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2020 року у складі головуючого судді Пащенка К.С. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у складі колегії суддів: Черпіцької Л.Т., Пилипенко О.Є., Собків Я.М. у справі № 640/11149/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Майндшер» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Майндшер» (далі - позивач, ТОВ «Майндшер») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.02.2020 № 00001460502 та №00001450502.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2020 адміністративний позов задоволено повністю:

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 13.02.2020 № 00001460502.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 13.02.2020 № 00001450502.

Стягнуто на користь ТОВ «МАЙНДШЕР» на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві понесені ТОВ «МАЙНДШЕР» витрати по сплаті судового збору у розмірі 21 020,00 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2020 скасовано в частині відмови ТОВ «МАЙНДШЕР» у відшкодуванні понесених витрат на надання правової допомоги та ухвалено нову постанову в цій частині, якою задоволено клопотання ТОВ «МАЙНДШЕР» про відшкодування витрат на правову допомогу.

Стягнуто на користь ТОВ «МАЙНДШЕР» за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві понесені ТОВ «МАЙНДШЕР» витрати на правову допомогу у розмірі 39 578,95 грн.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2020 залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані позивачем до матеріалів справи документи в сукупності з іншими первинними документами, які надавалися позивачем при проведенні перевірки, є належними доказами на підтвердження дотримання ТОВ «МАЙНДШЕР» приписів податкового законодавства щодо підтвердження задекларованих ним сум податкового кредиту та витрат за операціями з контрагентами: ТОВ «С.К.С» та ТОВ «Панторія Плюс», а тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем протиправно.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

У період з 26.11.2019 по 10.01.2020 ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «МАЙНДШЕР» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2017 по 30.09.2019, валютного законодавства за період з 01.04.2017 по 30.09.2019, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2017 по 30.09.2019 та іншого законодавства за період з 01.04.2017 по 30.09.2019, за результатами якої складено акт від 16.01.2020 № 19/26-15-05-02-02/35372210.

Відповідно до висновків зазначеного акта перевірки, контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV, пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 176 413 грн, зокрема за 2018 рік - 2 176 413 грн;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 185.1 статті 185, пунктів 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 418 236 грн, зокрема за червень 2018 року - 461 816 грн, за липень 2018 року - 218 864 грн, серпень 2018 року - 76 408 грн, за вересень 2018 року - 323 722 грн, серпень 2018 року - 76 408 грн, за вересень 2018 року - 323 722 грн, за жовтень 2018 року - 303 552 грн, за листопад 2018 року - 276 831 грн, за грудень 2018 року - 757 043 грн.

13 лютого 2020 року на підставі акта перевірки ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 00001460502, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 3 022 795 грн, зокрема за податковим зобов`язанням - 2 418 236 грн, за штрафними санкціями - 604 559 грн;

- № 00001450502, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 2 720 516 грн, зокрема за податковим зобов`язанням - 2 176 413 грн, за штрафними санкціями - 544 103 грн.

Указані податкові повідомлення-рішення оскаржені ТОВ «МАЙНДШЕР» в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарги рішенням Державної податкової служби України від 16.04.2020 № 1356/16/99-00-08-05-01-06 залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись із судовими рішеннями, ГУ ДПС у м. Києві звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме застосування судами попередніх інстанцій п. 44.1 та п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 826/5743/14, від 10.04.2020 у справі № 823/1389/16, від 24.03.2020 у справі № 260/410/19, від 03.03.2020 у справі № 140/2715/18, від 05.03.2021 у справі № 826/23914/15.

На думку відповідача, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки та взагалі залишено поза увагою судів обставини щодо відсутності первинного постачання послуг, невідповідності придбаного обсягу рекламних послуг та реалізованого, наявності в ланцюгу формування податкових зобов`язань суб`єктів господарювання, діяльність яких не спрямована на реальний рух активів, внаслідок чого ТОВ «МАЙНДШЕР» отримано необґрунтовану податкову вигоду у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ та мінімізації податкових зобов`язань з податку на прибуток приватних підприємств.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що винесені з повним з`ясуванням судами обставин, які мають значення для справи, та правильним застосуванням норм матеріального права без порушень норм процесуального права. Натомість доводи ГУ ДПС у м. Києві є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Щодо посилання відповідача на правові позиції Верховного Суду, то вони жодним чином не спростовують висновків, зазначених у рішеннях судів попередніх інстанцій, а навпаки підтверджують, що судами правильно застосовано норми матеріального права та надано оцінку доказам та обставинам справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

У статтях 138-140 Податкового кодексу України визначено перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, що б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, які не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, які мають ознаки нереальності.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими ТОВ «Майндшер» до матеріалів справи копіями належним чином оформлених документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат.

Так, між позивачем (замовник) та ТОВ «С.К.С» (агентство) укладено договір від 21.05.2018 № 21052018 про надання послуг в галузі реклами, відповідно до умов якого агентство здійснює рекламне й інформаційне обслуговування замовника на умовах, передбачених договором. Агентство надає замовнику послуги і роботи в галузі реклами (креативні, дизайнерські, консультаційні, медіа, інформаційні й інші) на підставі доручень замовника, а замовник зобов`язується прийняти й оплатити ці роботи і послуги. Строки, вартість, і інші істотні умови надання послуг і виконання робіт обумовлюються сторонами в додатках до Договору, які є його невід`ємними частинами.

Факт проведення господарських операцій із розміщення рекламних матеріалів «Ibuprom», «Kotex», «Биосон», «Red», «Watsons», «Huggies», «Миропласт», «АТБ-маркет», «Бифрен», «Nokia», «Deep», «Tefal», «Turbiotic», «Fervex», «Пімафуцин», «Оптилакт», «Селянське в упаковці Тетра Пак», «Rowenta», «Фаворит Плюс» в ефірі телеканалів М1, М2 за вказаним договором підтверджується актами надання послуг та детальними виписками по рахунку.

На виконання вимог Податкового кодексу України ТОВ «С.К.С» складено податкові накладні, реєстрація яких в Єдиному реєстрі податкових накладних не заперечується відповідачем.

Окрім того, між позивачем (замовник) та ТОВ «Панторія Плюс» (виконавець) укладено договір від 29.12.2017 № ПП-213, відповідно до умов якого виконавець на замовлення замовника зобов`язується надати послуги з розміщення рекламних матеріалів в ефірі телеканалу, а замовник зобов`язується прийняти й оплатити надані послуги. Строк розміщення виконавцем рекламних матеріалів, назва телеканалу, на якому здійснюється розміщення рекламних матеріалів, сума вартості послуг, а також вид, назва рекламних матеріалів узгоджується сторонами в додатках до договору.

Факт проведення господарських операцій щодо надання послуг з розміщення рекламних матеріалів ТМ Магне-В6, Но-Шпа, Есенціале, HUAWEI, Магне-В6 Stress, Ентерожерміна, Лазолван, Фестал за вказаним договором підтверджується актами прийому-передачі наданих послуг.

Відповідно до виставлених рахунків на оплату позивачем сплачено вартість наданих послуг, про що свідчать детальні виписки по рахунку, з урахуванням листа від 27.11.2018 № 29 про повернення залишку грошових коштів.

На виконання вимог Податкового кодексу України ТОВ «Панторія Плюс» складено податкові накладні, розрахунок коригування кількісних і вартісних показників від 28.11.2018 № 58 до податкової накладної 22.10.2018 № 14, реєстрація яких в Єдиному реєстрі податкових накладних не заперечується відповідачем.

Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також здійснення ТОВ «Майндшер» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків.

Посилання ГУ ДПС у м. Києві на податкову інформацію щодо контрагентів позивача по ланцюгу постачання суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги, оскільки сама по собі така інформація не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування бухгалтерського обліку.

До того ж, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що податкова інформація, яка наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення зустрічної звірки, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (постанови від 08.12.2021 у справі № 810/3514/17, від 05.08.2021 у справі № 813/5824/15, від 16.09.2020 у справі № 520/4150/19).

Безпідставними також є доводи скаржника щодо наявності кримінальних проваджень за фактами фіктивного підприємництва, в яких фігурують ТОВ «С.К.С» та його контрагенти, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сама собою наявність кримінальних проваджень за фактами фіктивного підприємництва не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентами. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності своїх постачальників і реально отримати від них товари (роботи/послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09.07.2020 у справі № 826/9561/17, від 04.09.2020 у справі № 1640/2783/18, від 25.09.2019 у справі № 817/992/15.

При цьому, ні вироків, ні жодних доказів, встановлених у ході здійснення кримінальних проваджень, які б свідчили про нереальний характер господарських операцій між позивачем та контрагентами, відповідач до суду не надав.

Натомість, результати господарських операцій із ТОВ «С.К.С» та ТОВ «Панторія Плюс» в подальшому використовувалися при наданні послуг згідно з договорами від 10.08.2018 № 10082018, від 16.04.2014 № 16/01-014, від 01.01.2017 № 01/01/2017, від 18.12.2015 № 30/2015-М, від 30.12.2015 № 30/12/15-М, від 20.04.2017 № 20-04-17, від 14.03.2016 № 01/03/2016, від 22.12.2017 № 02-2018-М, укладених між позивачем та ТОВ «М`ясна фабрика «Фаворит Плюс», Дельта Медікел Промоушнз АГ, ТОВ «Ред Булл Україна», ТОВ «ДЦ Україна», ТОВзІІ «Кімберлі-Кларк Україна», ТОВ «Міропласт», ТОВ «АТБ-маркет», ТОВ «Фарма Старт» відповідно, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними.

Окрім того, факт розміщення в ефірі телеканалів М1 та М2 рекламних матеріалів у період з 01.04.2017 по 30.09.2019 на замовлення ТОВ «Панторія Плюс визнається ТОВ «Телеодин», про що свідчить зміст відповіді, наданої на запити ГУ ДПС у м. Києві від 16.12.2019 № 64752/10/26-15-05-02-02 та № 64788/10/26-15-05-02-02.

Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необ`єктивність доводів контролюючого органу щодо неправомірності відображення позивачем даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач посилається на обставини неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 20.08.2020 у справі № 826/5743/14, від 10.04.2020 у справі № 823/1389/16, від 24.03.2020 у справі № 260/410/19, від 03.03.2020 у справі № 140/2715/18, від 05.03.2021 у справі № 826/23914/15.

У вказаних постановах, зокрема, викладено висновок про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Так, відповідно до фактичних обставин справи, встановлених при розгляді адміністративної справи № 826/5743/14, відносно контрагента позивача є вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, що підтверджує фіктивну підприємницьку діяльність.

За результатами касаційного розгляду справи № 826/23914/15 Суд направив її на новий розгляд з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином первинні документи на наявність усіх необхідних реквізитів, передбачених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Що стосується справ № 823/1389/16, № 260/410/19, № 140/2715/18, то при їх розгляді Верховний Суд залишив касаційні скарги податкових органів без задоволення, оскільки обставини здійснення господарських операцій підтверджені належними доказами.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Таким чином, судові рішення, на які посилається ГУ ДПС у м. Києві, ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання на те, що рішення судів ухвалено без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, - є безпідставним.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко