Постанова

від 19.07.2022 по справі 545/1450/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1450/20 Номер провадження 22-ц/814/1301/22Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Лобова О.А., Дорош А.І.,

за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,

прокурора - Марченко О.А.,

представника відповідача, ОСОБА_1 , - адвоката Бурбак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві апеляційну скаргу представника відповідача, ОСОБА_1 , адвоката Бурбак О.В., на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року

у справі за позовом Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки

УСТАНОВИВ:

короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

16.06.2020 року Перший заступник прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до суду із позовом до відповідачів, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , відповідно до якого прохав:

Визнати незаконнимта скасуватинаказ Головного управління Держземагенства в Полтавській області від 17.08.2017 №8330-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва»;

Припинити правоприватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.09.2017 за №22434693

Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 )повернути земельнуділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження №42017171010000088, внесеного 18.05.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, установлено, що на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межаминаселеного пункту у приватну власність передані земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.

Разом з тим, встановлено, що земельні ділянки розташовані в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не можуть передаватися до приватної власності, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

Так, 17.08.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ №8330-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва».

Згідно інформації (№203734620 від 11.03.2020) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.09.2017 внесено запис №22434693 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна №1357274453240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

14.12.2018 в межах кримінального провадження було призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 04.09.2019 було надано висновок №29639/18-41/241038-24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 в заплаві річки Коломак. Також, експертизами встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Прокурор звернувся в інтересах держави та обґрунтовував звернення тим, що ним встановлювались повноваження Державної екологічної інспекції України щодо звернення до суду з позовними заявами про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та повернення земельних ділянок, що не віднесено до компетенції Держекоінспекції, як і повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання та скасування органів. Вказаним обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, є підставою для представництва інтересів держави прокурором, як самостійним позивачем.

Відповідні повноваження віднесені до компетенції Держгеокадастру, однак останнє є відповідачем у справі. Захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу та повернення земельної ділянки, не узгоджується з інтересами зазначеного органу. Тому, саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу, у зв`язку з чим не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, ухвала від 02.03.2011 у справі № 6-58303св10).

Мета позову захист суспільного інтересу, що полягає у припиненні порушення, яке виявилося у передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду та запобіганню таким порушенням у майбутньому.

У зв`язку із зазначеним, представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором самостійним, як позивачем.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року позовні вимоги Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва» за №8330-СГ від 17.08.2017 року.

Скасовано запис № 22434693 від 14 вересня 2017 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту та припинено право приватної власності ОСОБА_1 на неї.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь Прокуратури Полтавської області сплачений судовий збір за подання позову в розмірі 6 306,00 грн.

короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

Із вказаним рішенням не погодився відповідач, ОСОБА_1 , та оскаржив його в апеляційному порядку через свого представника, адвоката Бурбак О.В.

В апеляційній скарзі прохає рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову прокурора.

узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

Вважає, що суд першої інстанції виніс незаконне та необґрунтоване рішення, з неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, висновкам Верховного Суду.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду із вказаним позовом в інтересах держави, скаржник вказував, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру має право здійснити необхідні заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства щодо спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, оскільки наділено повноваженнями видавати накази організаційно-розпорядчого характеру, організовувати та контролювати їх виконання. Також, вважає безпідставними твердження прокурора по відсутність повноважень й у іншого органу Державної екологічної інспекції (Держекоінспекції), оскільки відповідно до абз. 2 п. 5 ст. 4 Положення про Державну екологічну інспекцію, останнє наділено повноваженнями звертатися до суду при порушенні вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. За таких обставин, скаржник, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, у справі № 698/119/18, а також у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, вважає, що позов подано неналежним позивачем.

Також, скаржник вказував, що прокурором подано позов з пропуском строку позовної давності, який необхідно обраховувати із дати порушення кримінального провадження № 42017171010000088, а саме з 18.05.2017.

Скаржник вважає, що експертний висновок № 29639/18-41/24238-24272/19-41, наданий за результатами проведеної в межах кримінального провадження експертизи, не є належним доказом у справі, оскільки суперечить вимогам законодавства та містить ряд суттєвих недоліків, що полягають у наступному. Під час проведення експертизи не була використана містобудівна документація, генеральний план населених пунктів поблизу річки Коломак. У дослідній частині експертизи, в порушення п. 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (щодо заборони з`ясування питань права), експертами було досліджено висновки Верховного Суду та зроблено їх аналіз, які, доречі, було застосовано і прокурором. Експерту не були надані відомості про меженний (проміжок часу) річки Коломак в місці розташування земельних ділянок, щодо яких на вирішення експерта поставлені питання. Експертний висновок не містить посилання та інформацію щодо системи координат, за допомогою яких залученим прокурором спеціалістом здійснювалась топографічна зйомка в місці розташування спірної земельної ділянки, а також не надано інформації щодо відповідної кваліфікації спеціаліста.

В апеляційній скарзі скаржник вказував на невірно обраний позивачем спосіб захисту з посиланням на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28.11.2018 № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 № 487/10128/14, від 11.09.2019 № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 № 469/1044/17. Вважає, що прокурор звернувся з віндикаційним позовом, замість подачі негаторного позову, що не відповідає ефективному способу захисту. Вказував, що суд першої інстанції не мав застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння, а мав відмовити у задоволенні позову.

узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи;

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вказував, що прокурором у відповідності із законом здійснюється представництв інтересів держави самостійно, як позивачем, оскільки повноваження Держекоінспекції не поширюються на відносини, пов`язані із порядком набуття та реалізації особами прав на землю, а Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області зазначено відповідачем у справі, оскільки предметом оскарження є винесений ним наказ, який не має повноважень самостійно його скасовувати.

Щодо обраного способу захисту та пропуску строку позовної давності зазначено, що скаржник помилково вважає, що прокурором обрано спосіб захисту у вигляді витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), тоді як предмет позову свідчить про те, що позов негаторний. Отже, до вимоги про повернення спірної земельної ділянки позовна давність не застосовується. Обчислення строку позовної давності із дати внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань є помилковим, оскільки про незаконність наказу Держгеокадастру та порушення вимог земельного та водного законодавства прокурору стало відомо після проведення в межах кримінального провадження судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою та отримання висновку експерта від 04.09.2019 року.

Щодо доводів скаржника про неналежність зазначеного експертного висновку, як доказу у справі, зазначено, що експертиза, проведена в межах кримінального провадження є допустимим доказом у справі, оскільки містить висновки щодо предмета доказування у справі, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17, а саме містить висновок про те, що спірна земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, та проект землеустрою на її відведення у власність для ведення садівництва та особистого селянського господарства не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування. За відсутності проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги (що само по собі не свідчить про самої прибережної захисної смуги відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.03.2019 № 469/580/16-ц), участь спеціаліста геодезиста, яким було визначено координати берегової лінії річки Коломак, було обґрунтованим та здійснено у законний спосіб, шляхом винесення постанови в межах кримінального провадження про залучення спеціаліста, яка надавалась експерту.

Щодо належного повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи та можливості розгляду справи апеляційним судом.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційноїінстанції відкладаєрозгляд справив разінеявки усудове засіданняучасника справи,щодо якогонемає відомостейпро врученняйому судовоїповістки,або зайого клопотанням,коли повідомленіним причининеявки будевизнано судомповажними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Учасники справи були належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, належним чином та своєчасно повідомлений апеляційним судом про судове засідання 19.07.2022 шляхом надіслання судової повістки-повідомлення на офіційну електронну адресу poltava@land.gov.ua, як користувачу Системи ЄСІТС «Електронний суд», про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного листа 09.06.2022 (а.с. 144).

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.

Представник відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, у судове засідання 19.07.2022 не з`явився.

19.07.2022 на електронну адресу Полтавського апеляційного суду від представника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із великим навантаженням, значним обсягом роботи та обмеженою кількістю працівників, оскільки наказом Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 24.02.2022 № 82 встановлено простій.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Європейського судуз правлюдини основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Посилання навелике навантаженняне єповажною причиноюнеявки представника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у судове засідання; посилання на введення простою не підтверджене доказами, але, незважаючи на це, як зазначено у клопотанні, у штаті юридичного управління наявні фактично працюючі працівники.

Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області завчасно було надіслано копі апеляційної скарги, однак диспозитивно скористався своїм правом надання відповіді на апеляційну скаргу.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення слухання та неможливості розгляду апеляційним судом справи по суті.

встановлених судомпершої інстанціїта неоспоренихобставин,а такожобставин,встановлених судомапеляційної інстанції,і визначенихвідповідно доних правовідносин;доводів,за якимисуд апеляційноїінстанції погодивсяабо непогодився звисновками судупершої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Як встановлено судом першої інстанції 17.08.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ №8330-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва».

Згідно інформації (№203734620 від 11.03.2020) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.09.2017 внесено запис №22434693 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна №1357274453240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

18.05.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення за №42017171010000088 за ч. 1 ст. 364 КК України, за фактом протиправної передачі на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.

В ході досудового розслідування витребувано інформацію з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів (№01-2/583 від 13.05.2017; №01-2/1084 від 29.09.2017) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів №06-28/323 від 11.04.2017 року.

Відповідно до листа Полтавського обласного управління водних ресурсів від 29.09.2017 року № 01-2/1084, проекти землеустрою, щодо відведення чи надання у користування юридичним чи фізичним особам земельних ділянок, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 статті 186-1 Земельного кодексу України, до Полтавського облводресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися. Усі 26 земельних ділянки, в тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, розміщені в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак.

У 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» розроблено робочий проект «Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району», яким визначено, що територія в районі селища Лісок міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки можуть бути затоплені або підтоплені повеневими водами річки Коломак 1, 5, 10, 25 і 50 процентної забезпеченості по водності. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні ризику - територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ.

12.09.2017 до Ковалівської сільської ради направлено запит щодо надання інформації у межах якої адміністративно-територіальної одиниці перебувають запитувані земельні ділянки, у тому числі спірна земельна ділянка, їх цільове призначення, початкові картографічні дані вказаного масиву, чи знаходяться земельні ділянки на території де архівними картами передбачено розміщення лук, чи перебувають вказані земельні ділянки у межах водоохоронних зон, чи знаходяться дані земельні ділянки у заплаві річки Коломак.

У відповіді Ковалівської сільської ради №868 від 21.09.2017 зазначено, що зазначені земельні ділянки, у тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, знаходяться на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту с. Макухівка, відносяться до земель державної власності, розпорядження якими здійснюється органами виконавчої влади, та, згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів), відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області (далі - РОВР) «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянказ кадастровимномером 5324081900:00:001:0074знаходиться міжрозрахунковими створами АДРЕСА_1 і №8в правобережнійзаплаві річкиКоломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей.

За результатами виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості (аркуш 01037488-219-158 ТГ1 документації).

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР у відповідності до п.4.27 «СНиП 2.01.14-83» від 01.07.1984 в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки.

Наведені факти свідчать, що вказана земельна ділянка топиться в середньому раз в 2-4 роки (50% та 25% забезпеченості відповідно).

14.12.2018 в межах кримінального провадження призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких експертами Київського науково дослідного інституту судових експертиз надано Висновок №29639/18-41/241038-24272/19-41 від 04.09.2019, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 в заплаві річки Коломак. Також, експертним висновком встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Крім того, з копій «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року установлено, що у вказаній документації, в т.ч. в «Книга 2. Графические материалы» міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка».

Вивченням вказаного плану встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак.

Документація «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року затверджена Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31.07.1981 року «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм».

У пункті 3 вказаного Рішення зазначено, що Виконкоми сільських Рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг.

Частиною 2 статті 59 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно з пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996р.№ 486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Наявність документації «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року, затвердженої Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31.07.1981 року «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм», підтверджує розташування спірної земельної ділянки в межах водоохоронної зони.

Встановивши на підставі зібраних у справі доказів, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, відноситься до земель Водного фонду України, передача у приватну власність якої суперечить приписам статті 80 Водного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність та скасування наказу Головного управління Держземагенства в Полтавській області від 17.08.2017 №8330-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва.

Також, судом першої інстанції зазначено, що відповідач ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мав б знати про те, що ділянка виділена йому земельна ділянка має ознаки земель водного фонду. За таких обставин дійшов висновку, що зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у власність Держави, не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого Протоколу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Предметом спору справі є незаконність передачі у приватну власність для садівництва землі Водного фонду України, що відноситься до державної власності та знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, поза межами населеного пункту.

Спірні правовідносини регулюються, зокрема, нормами Земельного Кодексу України (далі ЗК України) та Водного кодексу України (далі ВК України), норми яких підлягають застосуванню в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин - винесення оспорюваного наказу.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Пунктом д частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.

Згідно з ст. 1 ВК України заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Згідно з положенням ч. 1ст. 3 ВК Україниусі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Згідно пунктів 5, 8 ч. 1ст. 80 ВК Україниз метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Частина 2ст. 80 ВК Українивстановлює те, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

На заплавних землях встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.

Відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, до складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

Частинами 5, 7 ст. 80 ВК України передбачено, що з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а такождля садівництва та городництва.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Відповідно до положень ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно дост. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Приписист. 118 ЗК Українине містять імперативної норми щодо обов`язку відповідного державного органу за будь-яких умов приймати рішення про передачу у приватну власність громадянину земельної ділянки.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, при прийнятті рішення повинен діяти у відповідності до вимог Закону та в інтересах держави та суспільства.

Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що землі водного фонду законодавцем визнано обмежено оборотоздатними об`єктами, які в силу приписів ст.60,84 ЗК Українита ст.80,88 ВК Українине можуть передаватися у власність для індивідуального садівництва.

Щодо правового режиму спірної земельної ділянки

На підставі положеньПостанови Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1977 р. №462 «Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української PCP»(ЗП УРСР, 1977 р., №9, ст. 89) виготовлено документацію «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року.

У вказаній документації, в т.ч. в «Книга 2. Графические материалы» міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка».

Вивченням вказаного плану встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак.

Документація «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року затверджена Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31.07.1981 року «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм».

У пункті 3 Рішення зазначено, що Виконкоми сільських Рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг.

Згідно зіст. 87 ВК України(чинної на момент передачі земельної ділянки) для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2статті 59 ЗК Українипередбачено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно з пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996р. №486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Отже, відповідно до вимог законодавства, чинних на момент розробки «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року є документом, який підтверджує наявність встановленої водоохоронної зони річки Коломак.

Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами Земельного та Водного кодексів України, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу у розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може розцінюватись як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену зону від урізу вод та водоохоронні зони, такі як заплавні землі.

Вказане узгоджується із правим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Місцевий суд, вірно надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку, що розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 в заплавних землях, що підтверджується Висновком експертів Київського науково дослідного інституту судових експертиз за № 29639/18-41/241038 -24272/19-41 від 04.09.2019 року, відповідно до якого, земельна ділянка, яка є предметом спору у даній справі, розташована в заплаві річки Коломак та документами «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року, затвердженої Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31.07.1981 року «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм». Надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства, суперечить приписам статті 80 Водного кодексу України.

За змістом наведених вище норм права спірна земельна ділянка у заплаві річки ОСОБА_2 не могла передаватись у власність ОСОБА_1 для садівництва.

Разом із тим, висновком за результатом проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04.09.2019 №29639/18-41/241038/24272/19-41 установлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства.

Отже, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області видано з порушенням вимог чинного законодавства, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він є незаконним та підлягає скасуванню.

Виділення ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки для індивідуального садівництва, яка знаходиться у заплаві річки Коломак, суперечить нормамст. 80 Водного Кодексу.

Щодо порушення суспільного інтересу.

За правилами статей4,5 ЗК Українизавданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК Українизакріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (статті14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

(п. 39-42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17)

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

У даному випадку, порушення вищенаведених критеріїв не встановлено, втручання у право особи на мирне володіння своїм майном є законним, переслідує легітимну мету та пропорційним.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель Водного фонду України.

Щодо представництва прокурором інтересів держави у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором.

За положеннямист.56ЦПК Україниу визначенихзаконом випадкахпрокурор звертаєтьсядо судуз позовноюзаявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 185цього Кодексу.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзацу першого частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурорможепредставляти інтереси держави в суділишеудвохвипадках: 1)якщозахист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2)у разівідсутності такого органу(див. постановуВеликої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 76)). Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). А відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництвамає бутиобґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в судівиключнопісляпідтвердження судом підстав для представництва.

У даній справі, прокурор звернувся до суду в інтересах держави.

В позовній заяві прокурором обґрунтовано в чому полягає порушення інтересів держави та зазначено, що оскільки оскаржується наказ Головного управління Держземагенства в Полтавській області від 17.08.2017 №8330-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області зазначено відповідачем у справі.

У спірних правовідносинах вимоги ст. ст.116,118,121Земельного КодексуУкраїни та ст. 80 Водного Кодексу України при передачі у власність спірної земельної ділянки порушені саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке реалізовувало повноваження розпорядника землі. Тому захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу та повернення земельної ділянки, не узгоджується з інтересами зазначеного органу.

Тому саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу, у зв`язку з чим не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, ухвала від 02.03.2011 у справі № 6-58303св10).

Окрім того, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, його посадові особи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на його підставі за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності, тому вказане суперечитиме вимогам ч. 1ст. 154 ЗК України.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), в абз. 2 п.8Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»(у редакціїпостанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 №2).

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежність позивача у справі.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру. Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №910-р «Питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» Держгеокадастр отримав всі функції та повноваження із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, передбачені Законом України від 19 лютого 2003 року «Про державний контроль за використанням та охороною земель.

Згідно з положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333 Головне управління Держгеокадастру в області (далі Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Суд першої інстанції вірно встановив, що спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які в такому випадку порушені та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме територіальним органом Держгеокадастру допущено порушення законодавства України, тому прокурор правомірно пред`явив указаний позов до суду в інтересах держави, як позивач.

Апеляційний суд також відхиляє доводи скаржника про наявність повноважень на звернення до суду із вказаним позовом у Держекоінспекції, дослідивши Положення, на підставі якого вона діє вказана інспекція. Повноваження Держекоінспекції щодо звернення до суду не поширюються на відносини, пов`язані із порядком набуття та реалізації особами прав на землю.

Посилаючись на неналежність позивача у справі, скаржник в апеляційній скарзі посилався на судову практику Верховного Суду, а саме: постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, у справі № 698/119/18, постанову від 26.06.2019 у справі № 587/430/165-ц.

Апеляційний суд зазначає, що правові висновки, наведені у цих справах не спростовують наявність підстав для представництво прокурором інтересів держави у даній справі.

Так, у постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц судом не було встановлено порушень закону щодо звернення прокурора до суду в інтересах держави. Верховним Судом у цій справі було встановлено що звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор обґрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва тим, що відповідно до вимог чинного законодавства державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на Державну інспекцію сільського господарства України, проте не передбачено повноважень цього центрального органу виконавчої влади на звернення до суду з такими позовами.

У справі №698/119/18 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020), на яку також посилався скаржник, встановлено, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач, а саме, зазначив, що ГУ Держгеокадастру є одним зі співвідповідачів, наказ якого оскаржується через недотримання вимог законодавства щодо передання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства, тому потрібно вважати, що прокурор належно обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду щодо необхідності підтвердження прокурором відсутності органу, до компетенції якого належать повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Судом було зазначено, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Правові висновки, викладені у даній постанові Великої Палати Верховного Суду не суперечать висновку суду першої інстанції у даній справі правомірності пред`явлення прокурором позову в інтересах держави, як позивачем.

Щодо доводівапеляційної скаргипро застосування строку позовноїдавності.

Посилаючись в апеляційній скарзі пропуск прокурором строку позовної давності, разом з тим у суді першої інстанції відповідачне заявляв про застосування строку позовної давностідо спірних правовідносин.

Відповідно до положень частини третьої статті 267 ЦК України,позовна давність може бути застосована лише зазаявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Виключенням із цього правила може бути лише те, що відповідач не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не міг нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. У такому випадку відповідач може заявити про застосування позовної давності в суді апеляційної інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц).

Відповідач ОСОБА_1 брав участь у судовому процесі під час розгляду справи судом першої інстанції через свого представника, водночас, не зробив заяву про застосування судом першої інстанції позовної давності до винесення ним рішення, а тому ці обставини не досліджувались під час винесення рішення.

З огляду на викладене, питання позовної давності не можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги про недопустимість доказу у справі (висновку експертизи)

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно докритеріїв допустимостідоказів,статтею 78ЦПК Українивизначено,суд небере доуваги докази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про законність, належність та допустимість як доказу у справі, висновку експертів Київського науково дослідного інституту судових експертиз надано Висновок №29639/18-41/241038-24272/19-41 від 04.09.2019.

Доводами апеляційної скарги не спростовано отримання даного доказу з порушенням передбаченого законом порядку.

Доводи прокурора, викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу, з цього приводу, є слушними. Проведена в межах кримінального провадження є допустимим доказом у справі, оскільки містить висновки щодо предмета доказування у справі, що відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 102 ЦПК України предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Питання права на вирішення експерта не ставились. Висновок про те, що спірна земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, не є вирішенням експертом питання права.

Правильність та повнота проведеної експертизі відповідачем не спростована. Інших законних, належних та допустимих доказів на його спростування стороною відповідача у справі не надано.

Щодо посилання скаржника на те, що під час проведення експертизи не була використана містобудівна документація, апеляційний суд зазначає, що спірна земельна ділянка, розташована поза межами населеного пункту. Відповідно частини 3 статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, а в межах населених пунктів (як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 по справі №469/1044/17) - з урахуванняммістобудівної документації.

Правомірність та законність залучення до проведення експертизи спеціаліста (геодезиста) в межах кримінального провадження, скаржником також не спростовано.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежний спосіб захисту, обраний позивачем.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово виснувала про те, що заволодіння громадянамита юридичнимиособами землямиводного фонду(перехіддо нихволодіння цимиземлями)всупереч вимогамЗК Україниє неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45)).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язанез позбавленнямволодіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогузобов`язати повернутиземельну ділянкуслід розглядати як негаторний позов,якийможна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

У своїй постанові від 23.11.2021 у справ № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду ще раз підтивердила свій попередній висновок, що належним способом захисту прав власника у разі зайняття земельної ділянки водного фонду з порушеннямЗК Українита Водного кодексу України є негаторний позов. (п. 51, 52 постанови).

З предмету позову вбачається, що прокурор звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави у спосіб подачі негаторного позову, що відповідає ефективному способу захисту.

Суд першої інстанції вірно визначив норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.

Норми матеріального права, що регулюють витребування майна із чудового незаконного володіння судом не застосовані в оскаржуваному рішенні, як безпідставно вказував скаржник в апеляційній скарзі.

Належність обраного прокурором способу захисту у даній справі не суперечить правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постановах, на які посилався скаржник в апеляційній скарзі, а саме: від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Відповідно доп.2ч.1ст.374ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, серед іншого, порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 376 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межахзаявлених неювимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається із вимог позовної заяви прокурор прохав, серед іншого, припинити правоприватної власності ОСОБА_1 на земельнуділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.09.2017 за №22434693.

Разом із тим, суд першої інстанції в резолютивній частині рішення постановив про скасування запису № 22434693 від 14 вересня 2017 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, тоді як прокурором таких позовних не заявлялось.

Таким чином, в цій частині рішення місцевого суду слід скасувати, з ухваленням нового рішення про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.09.2017 за №22434693.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно зчастиною 1, п.1частини 2ст.141судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи пропорційність відшкодування судового збору, сплачений прокуратурою судовий збір за подання позову в розмірі 6 306,00 грн. підлягає стягненню з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 пропорційно, а саме з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на користь Прокуратури Полтавської області підлягає стягненню 2102грн. (сплачений за одну позовну вимогу немайнового характеру, заявлену до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та задоволену судом); інша частина сплаченого судового збору підлягає компенсації позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки, як зазначено Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , як учасником бойових дій, 27.10.2016 року було подано до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи те, що фактично позовні вимоги задоволено, підстави для відшкодування витрат, понесених скаржником у зв`язку із апеляційним розглядом справи, відсутні.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника відповідача, ОСОБА_1 , адвоката Бурбак О.В., задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року в частині скасування запису № 22434693 від 14 вересня 2017 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту та припинено право приватної власності ОСОБА_1 на неї скасувати.

Ухвали в цій частині нове рішення, яким припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.09.2017 за №22434693.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року в частині стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь Прокуратури Полтавської області сплачений судовий збір за подання позову в розмірі 6 306,00 грн. скасувати.

Ухвали в цій частині нове рішення, яким стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь Прокуратури Полтавської області частину судового збору за подачу позову до суду у розмірі 2102 грн.

Інша частина судового збору у сумі 4204 грн. підлягає компенсації Прокуратурі Полтавської області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 липня 2022 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді А.І. Дорош

О.А. Лобов