Постанова

від 26.07.2023 по справі 545/1450/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 545/1450/20

провадження № 61-8435св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області),

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бурбак Оксана Валеріївна, на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року в складі судді Потетій А. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року в складі колегії суддів Абрамова П. С., Лобова О. А., Дорош А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ змінено назву - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017171010000088, внесеного 18 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України, установлено, що на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність передані земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.

Разом з тим, земельні ділянки розташовані в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не можуть передаватися у приватну власність, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

17 серпня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва» № НОМЕР_1 .

Згідно з інформацією від 11 березня 2020 року № 203734620 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року внесено запис № 22434693 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна № 1357274453240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

14 грудня 2018 року в межах кримінального провадження призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 04 вересня 2019 року надано висновок № 29639/18-41/241038-24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 в заплаві річки Коломак. Також, експертизами встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Прокурор звернувся в інтересах держави та обґрунтовував звернення тим, що ним встановлювались повноваження Державної екологічної інспекції України щодо звернення до суду з позовними заявами про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та повернення земельних ділянок, що не віднесено до компетенції Держекоінспекції, як і повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання та скасування наказів Держгеокадастру та його територіальних органів. Вказаним обґрунтовував відсутність органу, іншого ніж Держгеокадастр, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, є підставою для представництва інтересів держави прокурором, як самостійним позивачем.

Відповідні повноваження віднесені до компетенції Держгеокадастру, однак останнє є відповідачем у справі. Захист інтересів держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу та повернення земельної ділянки, не узгоджується з інтересами зазначеного органу. Тому, саме Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу, у зв`язку з чим не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача.

З огляду на викладене, прокурор, звертаючись з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва» від 17 серпня 2017 року № 8330-СГ; припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року за № 22434693; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва» від 17 серпня 2017 року № 8330-СГ.

Скасовано запис від 14 вересня 2017 року № 22434693 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту та припинено право приватної власності ОСОБА_1 на неї.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Стягнено з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь прокуратури Полтавської області сплачений судовий збір за подання позову в розмірі 6 306 грн.

Судове рішення мотивоване тим, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, відноситься до земель водного фонду України, передача у приватну власність якої суперечить приписам статті 80 ВК України, тому суд дійшов висновку про незаконність та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва» від 17 серпня 2017 року № 8330-СГ.

Крім того, ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мав б знати про те, що виділена йому земельна ділянка має ознаки земель водного фонду. За таких обставин суд дійшов висновку, що зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у власність держави, не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бурбак О. В., задоволено частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року в частині скасування запису від 14 вересня 2017 року № 22434693 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту та припинення права приватної власності ОСОБА_1 на неї скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким припинено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року № 22434693.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року в частині стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь прокуратури Полтавської області сплаченого судового збору за подання позову в розмірі 6 306 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнено з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь прокуратури Полтавської області частину судового збору за подачу позову до суду у розмірі 2 102 грн.

Інша частина судового збору у сумі 4 204 грн підлягає компенсації прокуратурі Полтавської області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року в частині визнання незаконним та скасування наказу, повернення земельної ділянки залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 розташована в заплавних землях річки, що підтверджується висновком експертів Київського науково дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/241038-24272/19-41. Надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства, суперечить приписам статті 80 ВК України. Отже, спірна земельна ділянка у заплаві річки Коломак не могла передаватись у власність ОСОБА_1 для садівництва.

Таким чином, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області видано з порушенням вимог чинного законодавства, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він є незаконним та підлягає скасуванню.

У даному випадку, втручання у право особи на мирне володіння своїм майном є законним, переслідує легітимну мету та є пропорційним.

Спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які в такому випадку порушені та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме територіальним органом Держгеокадастру допущено порушення законодавства України, тому прокурор правомірно пред`явив указаний позов до суду в інтересах держави, як позивач.

Апеляційний суд відхилив доводи скаржника про наявність повноважень на звернення до суду із вказаним позовом у Держекоінспекції, дослідивши Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, на підставі якого діє вказана інспекція. Повноваження Держекоінспекції щодо звернення до суду не поширюються на відносини, пов`язані із порядком набуття та реалізації особами прав на землю.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 брав участь у судовому процесі під час розгляду справи судом першої інстанції через свого представника, водночас, не заявив про сплив позовної давності у суді першої інстанції винесення ним рішення, а тому ці обставини не досліджувались під час винесення рішення. З огляду на викладене, питання спливу позовної давності у спорі не може бути розглянуто судом апеляційної інстанції.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про законність, належність та допустимість як доказу у справі, висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/241038-24272/19-41.

Щодо посилання скаржника на те, що під час проведення експертизи не була використана містобудівна документація, апеляційний суд зазначив, що спірна земельна ділянка розташована поза межами населеного пункту. Відповідно до частини третьої статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, а в межах населених пунктів (як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17) - з урахуванням містобудівної документації.

З предмету позову вбачається, що прокурор звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави у спосіб звернення з негаторним позовом, що відповідає ефективному способу захисту порушеного права. Належність обраного прокурором способу захисту у даній справі не суперечить правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постановах, на які посилався скаржник в апеляційній скарзі, а саме: від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Разом з тим, суд першої інстанції в резолютивній частині рішення постановив про скасування запису від 14 вересня 2017 року № 22434693 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, тоді як прокурором таких позовних вимог не заявлялось.

Щодо розподілу судових витрат, то апеляційний суд, враховуючи пропорційність відшкодування судового збору, вважав, що сплачений прокуратурою судовий збір за подання позову в розмірі 6 306 грн підлягав стягненню з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 пропорційно, а саме з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь прокуратури Полтавської області підлягало стягненню 2 102 грн; інша частина сплаченого судового збору підлягала компенсації позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки, як зазначено Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , як учасником бойових дій, 27 жовтня 2016 року подано до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бурбак О. В., просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц, від 13 квітня 2022 року у справі № 520/16580/18,.

Касаційна скарга також мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що прокурор, на замовлення якого складений відповідний висновок від 04 вересня 2019 року, не надав повний та необхідний пакет документів, вихідні дані, що були запитувані експертами. Отже, такий висновок є недопустимим.

Також, крім вимог ЗК України та ВК України при визначені меж прибережної захисної смуги береться до уваги містобудівна документація, яка не була надана експертам та не була досліджена.

Крім того, суд першої інстанції проводив розгляд справи без участі ОСОБА_1 та його представника, а отже останні були позбавлені можливості подати заяву про застосування позовної давності у цій справі. Слід зазначити, що позовна заява подана 16 червня 2020 року, проте позовна давність спивла 11 квітня 2020 року.

Разом з тим, позбавлення майна без компенсації може свідчити про порушення балансу інтересів відповідача та покладення надмірного тягаря на особу, майно якої повернуто держави. Ризик помилки, яка допущена органом державної влади, несе держава, допущені помилки не повинні усуватись за рахунок інших осіб. Таким чином, держава в особі органу прокуратури позбавляє ОСОБА_1 права на володіння своїм майном.

Окрім цього, повноваження Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру містяться у положенні «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» від 14 січня 2015 року № 15. Прокурор мав звернутись до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо вжиття заходів реагування, а лише в разі його бездіяльності - звернутись до суду.

Суд апеляційної інстанції в порушення висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 та Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17, стягнув з ОСОБА_1 судові витрати.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2022 року Полтавська окружна прокуратура Полтавської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Вказувала, що висновок експерта від 04 вересня 2019 року підтверджує факт незаконної передачі у власність, використання для садівництва, городництва та будівництва даної земельної ділянки. При цьому, зазначений висновок поданий як доказ з дотриманням вимог статті 78 ЦПК України.

Проект землеустрою підтверджує факт перебування зазначеної земельної ділянки у зоні заплави, що не взято до уваги під час погодження проекту землеустрою, реєстрації та його затвердження.

Таким чином, земельна ділянка у заплаві річки Коломак не могла передаватись у власність громадянину для індивідуального садівництва, оскільки це суперечить нормам статті 80 ВК України.

Крім того, передача земельної ділянки, що є власністю народу України у власність інших осіб з порушенням вимог чинного законодавства, є триваючим правопорушенням, оскільки законне право власності у приватної особи на цю земельну ділянку не виникло.

Висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року № 545/1692/19 та від 05 жовтня 2022 року у справі № 545/1431/20 підтверджено правову позицію прокурора щодо задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідачів повернути земельні ділянки, розташовані в заплаві річки Коломак, у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

У листопаді 2022 року Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області дотримано всі вимоги чинного законодавства, як при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, так і під час затвердження відповідного проекту та передання у власність земельної ділянки, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 18 листопада 2016 року не відповідають вимогам чинного законодавства. Також немає правових підстав або належним чином підтверджених доказів для скасування такого наказу.

Висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, в частині щодо необов`язковості складення проекту землеустрою не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки у наведених рішеннях предметом судового розгляду були земельні ділянки, які знаходилися у межах прибережної захисної смуги. На відміну від прибережної захисної смуги, фактичний розмір і межі якої чітко визначені законом (стаття 88 ВК України), розмір і межі водоохоронної зони ні на момент передання земельної ділянки у власність, ні на момент розгляду справи судом, відповідним проектом землеустрою не визначені.

Крім того, позовна даність обчислюється з 17 серпня 2017 року, тобто з моменту формування вказаної земельної ділянки.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бурбак О. В., у серпні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Справа № 545/1450/20 надійшла до Верховного Суду 12 жовтня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 17 серпня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва» № НОМЕР_1 .

Згідно з інформацією від 11 березня 2020 року № 203734620 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року внесено запис № 22434693 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна № 1357274453240, а саме, земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

18 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення № 42017171010000088 за частиною першою статті 364 КК України, за фактом протиправної передачі на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.

В ході досудового розслідування витребувано інформацію з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів від 13 травня 2017 року № 01-2/583, від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084 та Полтавського регіонального управління водних ресурсів від 11 квітня 2017 року № 06-28/323.

Відповідно до листа Полтавського обласного управління водних ресурсів від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084, проекти землеустрою, щодо відведення чи надання у користування юридичним чи фізичним особам земельних ділянок, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 статті 186-1 ЗК України, до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися. Усі 26 земельних ділянок, в тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, розміщені в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак.

У 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» розроблено робочий проект «Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району», яким визначено, що територія в районі селища Лісок міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки можуть бути затоплені або підтоплені повеневими водами річки Коломак 1, 5, 10, 25 і 50 процентної забезпеченості по водності. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні ризику - територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ.

12 вересня 2017 року до Ковалівської сільської ради направлено запит щодо надання інформації у межах якої адміністративно-територіальної одиниці перебувають запитувані земельні ділянки, у тому числі спірна земельна ділянка, їх цільове призначення, початкові картографічні дані вказаного масиву, чи знаходяться земельні ділянки на території, де архівними картами передбачено розміщення лук, чи перебувають вказані земельні ділянки у межах водоохоронних зон, чи знаходяться дані земельні ділянки у заплаві річки Коломак.

У відповіді Ковалівської сільської ради від 21 вересня 2017 року № 868 зазначено, що зазначені земельні ділянки, у тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, знаходяться на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту с. Макухівка, відносяться до земель державної власності, розпорядження якими здійснюється органами виконавчої влади, та, згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів), відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області (далі - РОВР у Полтавській області) «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави річки Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 знаходиться між розрахунковими створами АДРЕСА_1 і № 8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей.

За результатами виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50 процентної забезпеченості (аркуш 01037488-219-158 ТГ1 документації).

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР у Полтавській області у відповідності до пункту 4.27 «СНиП 2.01.14-83» від 01 липня 1984 року в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки.

Наведені факти свідчать, що вказана земельна ділянка підтоплюється в середньому раз в 2-4 роки (50 % та 25 % забезпеченості відповідно).

14 грудня 2018 року в межах кримінального провадження призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких експертами Київського науково дослідного інституту судових експертиз надано висновок від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/241038-24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 в заплаві річки Коломак. Також, експертним висновком встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Крім того, з копій «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року установлено, що у вказаній документації, в т. ч. в «Книга 2. Графические материалы» міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка».

Вивченням вказаного плану встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак.

Документація «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм» від 31 липня 1981 року № 338.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що виконкоми сільських Рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 розташована в заплавних землях річки, що підтверджується висновком експертів Київського науково дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/241038-24272/19-41. Надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства, суперечить приписам статті 80 ВК України. Отже, спірна земельна ділянка у заплаві річки Коломак не могла передаватись у власність ОСОБА_1 для садівництва.

Таким чином, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області видано з порушенням вимог чинного законодавства, а тому суди дійшли правильного висновку, що він є незаконним та підлягає скасуванню.

У даному випадку, втручання у право особи на мирне володіння своїм майном є законним, переслідує легітимну мету та є пропорційним.

Спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які в такому випадку порушені та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме територіальним органом Держгеокадастру допущено порушення законодавства України, тому прокурор правомірно пред`явив указаний позов до суду в інтересах держави, як позивач.

Апеляційний суд відхилив доводи скаржника про наявність повноважень на звернення до суду із вказаним позовом у Держекоінспекції, дослідивши Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, на підставі якого діє вказана інспекція. Повноваження Держекоінспекції щодо звернення до суду не поширюються на відносини, пов`язані із порядком набуття та реалізації особами прав на землю.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 брав участь у судовому процесі під час розгляду справи судом першої інстанції через свого представника, водночас, не зробив заяву про застосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності до винесення ним рішення, а тому ці обставини не досліджувались під час винесення рішення. З огляду на викладене, питання спливу позовної давності у спорі не може бути розглянуто судом апеляційної інстанції.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про законність, належність та допустимість як доказу у справі, висновку експертів Київського науково дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/241038-24272/19-41.

З предмету позову вбачається, що прокурор звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави у спосіб звернення з негаторним позовом, що відповідає ефективному способу захисту. Належність обраного прокурором способу захисту у даній справі не суперечить правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постановах, на які посилався скаржник в апеляційній скарзі, а саме: від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Натомість Верховний Суд частково не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.

Щодо позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) вказано, що: «в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17».

У справі, що переглядається, прокурор пред`явив, зокрема, вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва» від 17 серпня 2017 року № 8330-СГ, відповідачем визначив в тому числі Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області. Отже, в частині цих позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 48 ЦПК України, відповідно до якої сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися.

За таких обставин, суди зробили помилковий висновок про задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування наказу, пред`явленої до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області. Тому оскаржені рішення у цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 666/3519/14-ц, від 28 червня 2023 року у справі № 302/422/21.

Щодо позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання повернути земельну ділянку

Відповідно до частин першої-другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до пунктів 5, 7 частини першої статті 80 ВК України (тут і далі у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних наказів) з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Частиною другою статті 80 ВК України встановлено, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

Заплавні землі є землями, на яких встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних наказів) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 545/1100/20 зазначено, що «Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19) вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність».

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України.

Згідно зі статтею 1 ВК України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони; заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Водоохоронна зона річки Коломак відповідно до вимог статті 117 ВК України визначена рішенням Полтавської обласної ради народних депутатів від 31 липня 1981 року № 338 «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм».

Відповідно до статті 84 ЗК України такі землі не можуть передаватись у приватну власність. Тому суди дійшли обґрунтованого висновку про незаконність наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального садівництва» від 17 серпня 2017 року № 8330-СГ.

ОСОБА_1 зазначені доводи й докази, надані позивачем, не спростував.

Водночас суди попередніх інстанцій не врахували, що вимога про визнання наказу незаконним та його скасування є неефективним способом захисту, оскільки рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, і незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно надати правову оцінку рішенню органу державної влади та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. Судами в мотивувальних частинах рішень зроблені вищезазначені висновки, що земельна ділянка відносилась до земель водного фонду.

Отже рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовної вимоги Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу належить скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо застосування позовної давності стосовно звернення прокурора до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу не беруться до уваги Верховним Судом, оскільки в цій частині позовних вимог слід відмовити у зв`язку з неефективним способом захисту порушеного права.

Разом з тим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що спірна земельна ділянка не могла передаватись у власність громадян для індивідуального садівництва, оскільки належить до земель, на яких діє обмежений режим використання, а тому надання у приватну власність вказаної земельної ділянки, яка знаходиться у заплаві річки Коломак, для індивідуального садівництва суперечить вимогам статті 80 ВК України, дійшов обґрунтованого висновку, про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в інтересах якого фактично прокурор і звертався до суду з позовом, захищаючи інтереси держави.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 20 липня 2022 року у справі № 545/1692/19, від 05 жовтня 2022 року у справі № 545/1431/20, від 06 жовтня 2022 року у справі № 545/1100/20.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 520/16580/18, є необґрунтованими, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними.

У справі № 520/16580/18 позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 31 жовтня 2018 року індексний номер 43781058, на підставі якого 25 жовтня 2018 року зареєстровано право власності за відповідачем на самовільно побудоване майно, а саме садовий будинок; зобов`язати відповідача усунути їй перешкоди у користуванні садовим будинком, шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованого нерухомого майна.

Верховний Суд зазначив, що «…наданий позивачкою висновок експертного дослідження від 21 вересня 2018 року № 015/1/2018 складений відповідно до чинного на дату проведення законодавства, тому в апеляційного суду не було підстав визнавати його недопустимим доказом, та у зв`язку із цим також визнавати недопустимим доказом - висновок судової земельно-технічної експертизи від 20 травня 2019 року № 18-6361.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про недоведеність заявлених позовних вимог».

У справі, яка переглядається, суди виходили з того, що висновком за результатом проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/241038/24272/19-41 установлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства. При цьому, виділення ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки для індивідуального садівництва, яка знаходиться у заплаві річки Коломак, суперечить нормам статті 80 ВК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц є необґрунтованими, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є також різними.

Так, у справі № 317/3698/15-ц Верховний Суд зазначив, що: «…у заяві про перегляд заочного рішення та під час розгляду цієї заяви представник відповідача обґрунтовував необхідність застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача, однак суд першої інстанції не надав оцінки такому клопотанню та не вирішив його.

Проте апеляційний суд, розглядаючи справу, не перевірив чи була відповідач належно повідомлена судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, а відповідно не з`ясував наявність підстав для вирішення заяви відповідача про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду».

Разом з тим, у справі, що переглядається, неможливість звернення із заявою про застосування позовної давності щодо вимог про повернення майна не має правового значення, натомість щодо позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, то в позові відмовлено в зв`язку з неефективністю такого способу захисту порушеного права. Разом з тим, позовна давність застосовуються лише до обґрунтованого позову.

Слід зазначити, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14?452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19) вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність».

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 545/1100/20.

Отже, у справі, яка переглядається, на позовну вимогу прокурора про повернення земельної ділянки не поширюється позовна давність, тому посилання в касаційній скарзі на порушення процесуальних прав відповідача ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в порушення висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 та Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17, стягнув з ОСОБА_1 судові витрати, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки апеляційний суд не ухвалював рішення про стягнення судових витрат з ОСОБА_1 .

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що висновок експерта від 04 вересня 2019 року є недопустимим доказом у справі.

Апеляційний суд встановив, що у цьому висновку встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074 розташована в заплаві річки Коломак.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2022 року у справі № 161/6509/20 (провадження № 61-4138св21) вказано, що «суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про допустимість висновку експертизи як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений».

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як свідчить результат аналізу оскаржених судових рішень, суди оцінили зазначений висновок експертизи у сукупності з іншими доказами. Правильність та повнота проведеної експертизи відповідачем не спростована. Інших законних, належних та допустимих доказів на його спростування відповідачем у справі не надано.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що держава в особі органу прокуратури позбавляє ОСОБА_1 права на володіння своїм майном слід зазначити таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

У даному випадку, порушення вищезазначених критеріїв судами не встановлено, втручання у право особи на мирне володіння своїм майном є законним, переслідує легітимну мету та є пропорційним.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель Водного фонду України.

Відповідач не позбавлений права на компенсацію збитків, зокрема на підставі статті 661 ЦК України або статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з метою відновлення порушеного права останнього.

Касаційна скарга не містить доводів в частині задоволення позовних вимог про припинення право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року № 22434693, тому Верховний Суд не знаходить підстав для скасування постанови апеляційного суду в цій частині.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частин шостій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.

Із матеріалів справи видно, що Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування наказу, припинення право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року № 22434693, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру юридичною особою ставка судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При зверненні з позовом у червні 2020 року прокурором підлягав до сплати судовий збір за ставкою 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року за кожну вимогу немайнового характеру (підпункт 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб на 01 січня 2020 року становив 2 102 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»). Отже, при зверненні прокурора з трьома позовними вимогами немайнового характеру (про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, зобов`язання повернути земельну ділянку) підлягав сплаті судовий збір на суму 6 306 грн (2 102 грн * 3).

Відповідно до платіжного доручення від 22 травня 2020 року № 878 прокуратура Полтавської області (після зміни назви - Полтавська обласна прокуратура) сплатила 6 306 грн.

За результатами касаційного перегляду рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову в цій частині. Постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до ОСОБА_1 про припинення право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року № 22434693, залишено без змін. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку залишено без змін.

Отже, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу, задоволено позовні вимоги про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року № 22434693 та зобов`язання повернути земельну ділянку.

На підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року № 22434693 та зобов`язання повернути земельну ділянку, понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4 204 грн необхідно компенсувати за рахунок держави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на положення частини третьої статті 400 ЦПК України, якими передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, а також необхідністю врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу і в частині стягнення судового збору скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку залишити без змін. Постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до ОСОБА_1 про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року № 22434693 залишити без змін. Компенсувати Полтавській обласній прокуратурі за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір в розмірі 4 204 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бурбак О. В., про зупинення виконання судових рішень задоволено. Зупинено виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року в частині повернення земельної ділянки до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про повернення земельної ділянки залишені без змін, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року в частині повернення земельної ділянки.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бурбак Оксана Валеріївна, задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу і в частині стягнення судового збору скасувати.

У задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу відмовити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку залишити без змін.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до ОСОБА_1 про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0074, площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 вересня 2017 року № 22434693 залишити без змін.

Компенсувати Полтавській обласній прокуратурі за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір в розмірі 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн.

Поновити виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 грудня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року в частині повернення земельної ділянки.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук