Постанова

від 18.07.2022 по справі 909/709/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2022 р. Справа №909/709/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді:Марка Р.І.,

Суддів:Матущака О.І.,

Скрипчук О.С.,

секретар судового засідання Багряк Ю.А.,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Місінська М.А.

від позивача (Карпатський національний парк): Івасюк Г.А.;

від позивача (Міністерство енергетики та довкілля України): не з`явився;

від відповідача Удудяк Н.М.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Турінвест-Сервіс №23-12-19/02 від 23.12.2019 (вх. №01-05/4656/19 від 26.12.2019)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019 (повний текст рішення складено 04.12.2019)

у справі №909/709/19 (суддя Стефанів Т.В.)

за позовом Заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області, м. Івано-Франківськ в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та захисту довкілля України, м. Київ, Карпатського національного природного парку, м. Яремче Івано-Франківськоїобласті

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Турінвест-Сервіс, м. Івано-Франківськ

про витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку (далі Карпатський НПП) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвест-Сервіс" (далі ТОВ "Турінвест-Сервіс") про витребування у ТОВ "Турінвест-Сервіс" земельних ділянок: кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, площею 0,25 га та, кадастровий номер 2611091201:13:014:0026, площею 0,1512 га, розташованих за адресою: с. Татарів Яремчанської міської ради на вул. Незалежності, на користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП. Позивач також просив встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого прийняте судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо скасування реєстрації права власності ТОВ "Турінвест-Сервіс" на спірні земельні ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012 встановлено факт належності спірних земельних ділянок до земель природно-заповідного призначення. Крім цього, у зазначеному рішенні установлено, що на підставі положень ст. 338 ЦК України спірні земельні ділянки, які Татарівською сільською радою були передані у власність ОСОБА_1 і вибули з постійного користування Карпатського НПП не з його волі, у протиправний спосіб, і в подальшому були відчужені ОСОБА_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 10.03.2010, підлягають витребуванню від відповідача. На думку прокурора, встановлені у рішенні Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012 обставини є преюдиційними при розгляді цього спору. У ході ознайомлення Надвірнянською місцевою прокуратурою Івано-Франківської області з матеріалами виконавчого провадження щодо витребування у ОСОБА_2 та повернення Карпатському НПП земельних ділянок встановлено, що спірні земельні ділянки неодноразово відчужені й на час звернення із позовом перебувають у власності юридичної особи ТОВ "Турінвест-Сервіс". Оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння Карпатського НПП поза його волею та на день подання позову перебувають у приватній власності ТОВ "Турінвест-Сервіс", то вони підлягають витребуванню у теперішнього власника в порядку віндикації відповідно до положень ч. 3 ст. 388 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019 у справі № 909/709/19 (суддя Стефанів Т. В.) позов задоволено; витребувано у ТОВ "Турінвест-Сервіс" на користь держави в особі Карпатського НПП земельні ділянки: кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, площею 0,25 га та, кадастровий номер 2611091201:13:014:0026, площею 0,1512 га, розташовані за адресою: с. Татарів Яремчанської міської ради на вул. Незалежності; встановлено порядок виконання рішення, відповідно до якого прийняте судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо скасування реєстрації права власності ТОВ "Турінвест-Сервіс" на вказані земельні ділянки.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 (Желік М. Б. головуючий, судді Орищин Г. В., Галушко Н. А.) рішення Івано-Франківської області від 25.11.2019 у справі № 909/709/19 залишено без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Турінвест-Сервіс» без задоволення.

Постановою Верховного суду від 13.01.2022 касаційну скаргу ТОВ «Турінвест-Сервіс» задоволено частково, скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 у справі № 909/709/19 та направлено матеріали справи на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

У своїй постанові Верховний суд підтримав висновки суду першої та апеляційної інстанції щодо дотримання прокурором порядку, визначеного ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернення до суду з даним позовом, а також наявність преюдиційних обставин для даної справи у справі № 0917/761/2012, встановлених Апеляційним Івано-Франківської області у рішенні від 16.07.2014 щодо вибуття спірних земельних ділянок (земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, та земельної ділянки площею 0,1512 га, кадастровий номер 2611091201:13:014:0026) з постійного користування Карпатського НПП не з його волі, а відтак у протиправний спосіб, у зв`язку із чим такі земельні ділянки судом у вказаному рішенні було вирішено витребувати у ОСОБА_2 .

При цьому Верховний Суд у своїй постанові від 13.01.2022 зазначив, що у справі № 909/709/19 суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком місцевого господарського суду про необхідність захисту порушеного права без застосування загальної позовної давності, не з`ясував дат початку та спливу перебігу позовної давності, не вирішив питання про наслідки спливу позовної давності, як того вимагають положення ст. 267 ЦК України, що і стало підставою для часткового задоволення вимог касаційної скарги.

Колегія суддів Верховного Суду звернула увагу на те, що коли позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або захистити порушене право у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Слід зазначити, що в апеляційній скарзі ТОВ «Турінвемт-Сервіс», скаржник вважає, що у зв`язку з його запереченням встановлених рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі №0917/761/2012 обставини та надавав докази на їх спростування, Господарський суд Івано-Франківської області при розгляді даної справи (909/709/19) зобов`язаний був самостійно дослідити та оцінити докази та доводи, надані відповідачем на спростування доводів позивача та встановити наявність підстав для витребування спірних земельних ділянок. Частина фактів на які посилається суд, як на преюдиційні, є правовою оцінкою фактів, а не встановленими обставинами. У справі №0917/761/2012 не досліджувалось питання законності набуття відповідачем права власності на земельні ділянки, а також наявність чи відсутність волі Карпатського національного природного парку на вибуття спірних земельних ділянок, що є підставою для витребування майна. Так, задовольняючи апеляційну скаргу заступника прокурора Івано-Франківської області апеляційний суд Івано-Франківської області відносить спірні земельні ділянки до земель природно-заповідного фонду на підставі матеріалів лісовпорядкування, з чим погодився суд в оскаржуваному рішенні, однак, скаржник вважає, що оскільки Карпатський НПП не є лісогосподарським підприємством, а спірні земельні ділянки мають інше цільове призначення: земельна ділянка з кадастровим номером 2611091201:13:014:0026 віднесена до земель громадської забудови, а ділянка з кадастровим номером 2611091201:13:015:0101 до земель сільськогосподарського призначення, матеріали лісовпорядкування не можуть підтверджувати права власності на землю Парку. Також скаржник не погоджується з тим, що суд не взяв до уваги доводи відповідача про розташування спірних земельних ділянок в межах села Татарів, зазначивши, що межі села Татарів в натурі не встановлені.

Скаржник звертає увагу суду на обставини, встановлені Господарським судом Івано-Франківської області та Львівським апеляційним господарським судом під час розгляду справи №5010/1325/2012-Пз-16/51 за позовом прокурора міста Яремче в інтересах держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Карпатського національного природного парку до Татарівської сільської ради та ТзОВ Актив про визнання недійсним рішення Татарівської сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та повернення її належному власнику, оскільки такий спір стосується суміжної спірним ділянки і судами встановлено недоведеність акту належності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду, чи перебування її у постійному користуванні Карпатського національного природного парку, а також те, що суміжна спірним земельна ділянка належить до земель Татарівської сільської ради. Враховуючи те, що у справі №5010/1325/2012-Пз16/51 були встановлені обставини, що стосуються права постійного користування землею Карпатським НПП та повноважень Татарівської сільської ради щодо виділення землі в АДРЕСА_1 , де розташовані спірні земельні ділянки, а також те, що у справі №0917/761/2012 суд дає оцінку виключно державному акту ІІ-ІФ№002771, що посвідчує право користування землею на території Яремчанської міської ради, при цьому у даній справі позивач посилається на інший державний акт (ІІ-ІФ №002770) при вирішенні цього спору, на переконання скаржника, мають бути застосовані обставини, встановлені у справі №5010/1325/2012-Пз16/51.

Скаржник не погоджується з висновками суду першої інстанції про факт встановлення меж Карпатського НПП, та зазначає, що у справі не має жодних доказів винесення меж Карпатського НПП в натурі (на місцевості).

Скаржник зазначає, що неправильне застосування судом норм матеріального права фактично унеможливлює витребування спірних земельних ділянок у відповідача. Так, на переконання скаржника Карпатський НПП не має права постійного користування землею, в тому числі на території Татарівської сільської ради, а у разі наявності такого права при вчиненні дій з державної реєстрації права власності відповідач би отримав відмову з підстав, передбачених ст.24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, проте, відповідач 25.10.2017 здійснив державну реєстрацію прав на спірні земельні ділянки. Оскільки спірні земельні ділянки були внесені до статутного капіталу відповідача, стягнення на них не може бути звернене в силу вимог ст.22 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю. Окрім того, суд фактично позбавив відповідача гарантованого законом права на відшкодування збитків, понесених у зв`язку із вилученням землі, так як повноваженнями на вилучення землі наділені органи виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Також апелянт вважає безпідставним твердження про те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння Парку поза його волею, оскільки Карпатський НПП не має права власності на спірні земельні ділянки, та при виділенні земельних ділянок ОСОБА_1 , зокрема, при виготовленні проектів землеустрою, Карпатський НПП 11.10.2007 видав довідку №545 про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2611091201:13:014:0026 не відноситься до земель Карпатського НПП, а при виготовленні проекту землеустрою щодо ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:015:0101 за участю парку було складено Акт вибору місця розташування земельної ділянки, яким встановлено, що земельна ділянка знаходиться в межах АДРЕСА_1 , і відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Відтак, оскільки добросовісність набувача презюмується, земельні ділянки набуті відповідачем в законний спосіб, а відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки державного орган повинен покладатись на саму державу, а помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, яких вони стосуються, то витребування земельних ділянок у відповідача є непропорційним втручанням у його право на мирне володіння майном.

Твердження суду про те, що ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником ТзОВ Т.Б.С.-Інвест, ТзОВ Інвестбуд-Сервіс та ТзОВ Турінвест-Сервіс, а тому без достатніх правових підстав відчужив земельні ділянки не відповідають фактичним обставинам, оскільки на момент відчуження ОСОБА_2 земельних ділянок жодних заборон щодо такого відчуження не існувало, а в подальшому рішення приймалось не особисто ОСОБА_2 , а колегіальним органом відповідних суб`єктів господарювання. Відомості про кінцевого бенефіціарного власника ТзОВ Т.Б.С.-Інвест у відповідному реєтрі відсутні, діяльність ТзОВ Інвестбуд-Сервіс припинена у 2018 році, а кінцевим бенефіціарним власником відповідача ТзОВ Турінвест-Сервіс є інша фізична особа. Засновники не відповідають за зобов`язаннями товариства як і товариства не відповідають за зобов`язаннями своїх учасників.

В апеляційній скарзі скаржник вважає, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суд відмовив відповідачу у застосуванні строку позовної давності. На переконання апелянта до віндикаційних позовів застосовується загальна позовна давність, а строк позовної давності слід відраховувати з моменту вибуття земельних ділянок з власності держави, тобто Карпатського НПП, а саме щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:014:0026 з 10.12.2007, а земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:015:0101 з 26.01.2010, тобто з моменту набуття права власності ОСОБА_1 .

Також, на думку апелянта, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження невиконання Карпатським НПП своїх повноважень щодо захисту своїх прав та інтересів, а отже, і не підтверджені повноваження прокурора звертатись з відповідним позовом в інтересах держави. Також скаржник ставить під сумнів процесуальну дієздатність Надвірнянської місцевої прокуратури, оскільки така не є окремою юридичною особою, а входить до складу Івано-Франківської обласної прокуратури як місцева прокуратура.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2022 вказану справу розподілено до розгляду колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Марка Р.І., суддів Матущака О.І. та Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2022 розгляд справи № 909/709/19 призначено в судове засідання на 23.05.2022.

Ухвалою суду від 23.05.2022 розгляд справи відкладено на 06.06.2022.

Ухвалою суду від 06.06.2022 розгляд справи відкладено на 04.07.2022.Ухвалою суду від 04.07.2022 розгляд справи відкладено на 18.07.2022.

01.07.2022 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання (вх. № 01-05/1509/22) про призначення судової експертизи з питань землеустрою (а. с. 107, 108, т.5), де скаржник просить на вирішення експерту поставити наступні запитання:

Чи є порушенням (або накладання) меж земельної ділянки площею 0, 1512 га кадастровий номер 2611091201:13:014:0026 та площею 0, 25 га кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, що знаходяться по вул. Незалежності в с. Татарів Яремчанської міської ради Івано-Франківської області із земельною ділянкою, що належить згідно бланку державного акту на право постійного користування землею Карпатському національному природному парку на території Яблуницької сільської ради серії І-ІФ № 002770 виданого 29.12.2001 відповідно до документації із землеустрою на земельні ділянки, їх правовстановлювальних документів, даним державного земельного кадастру?

Чи могло бути накладення меж земельної ділянки по якій проходила дорога Мукачеве-Львів із земельною ділянкою, що належить згідно бланку державного акту на право постійного користування землею Карпатському національному природному парку на території Яблуницької сільської ради серії І-ІФ № 002770 виданого 29.12.2001?

Чи відповідають проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства у с. Татарів (вул. Незалежності), Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області (кадастровий номер 2611091201:13:015:0101) та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у с. Татарів (вул. Незалежності), Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області (кадастровий номер 2611091201:13:014:0026) вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування?

Також 18.07.2022 від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання (а. с. 125, т. 5) про зупинення провадження у справі (вх. № 01-05/1704/22) у зв`язку із тим, ТОВ «Турінвест-Сервіс» подано до Господарського суду Івано-Франківської області позовну заяву про визнання відсутнім у Карпатського національного природного парку права на земельну ділянку площею 0,1512 га, кадастровий номер 26110912:13:015:0101, що розташована по вул. Незалежності в селі Татарів Яремчанської міської ради (справа № 909/531/22).

На думку заявника у рішенні суду № 909/531/22 будуть встановлені обставини, що матимуть значення при вирішенні спору по суті у даній справі та можуть свідчити про наявність, або відсутність порушеного права Карпатського національного природного парку, а отже і про відсутність необхідності його захисту. Відповідно існує об`єктивна неможливість розгляду та вирішення справи № 909/709/19 до розгляду та вирішення справи № 909/531/22, що відповідно до ст. 227 ГПК України є підставою для зупинення судом провадження у справі.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове, яким в позові відмовити. Також представником відповідача підтримано клопотання про проведення експертизи.

Прокурор та представник Карпатського національного природного парку заперечили щодо проведення експертизи та заперечили доводи апеляційної скарги з підстав, наведених у відзивах на апеляційну скаргу, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Міністерство енергетики та захисту довкілля України участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечило, про час та місце розгляду справи повідомлене належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне положення викладене і у ч.12 ст. 270 ГПК України.

Згідно ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

З врахуванням того, що участь представників сторін обов`язковою у судове засідання 18.07.2022 не визнавалась, беручи до уваги встановлений ст. 273 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Міністерства енергетики та захисту довкілля України.

Щодо клопотання про судової експертизи з питань землеустрою, судов колегія зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. При вирішенні кожної справи суд повинен повно та всебічно з`ясувати обставини справи, дослідити усі докази, що стосуються предмету доказування у справі.

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень.

В Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" (Заява № 61679/00) від 01.06.2006, зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Згідно ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

За приписами ч. 2 ст. 110 ГПК України призначення експертизи у справі є способом забезпечення доказів у справі, що здійснюється судом за заявою учасника справи.

При цьому, судова експертиза призначається лише в разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Такі ж висновки викладені в п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи".

Судами першої та апеляційної інстанції, що підтримано Верховним Судом у постанові від 13.01.2022, у даній справі встановлено, що рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012 визнано недійсними: рішення 18 сесії Татарівської сільської ради від 25.10.2007 року №60-18/2007 року щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1512 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд; рішення 36 сесії Татарівської сільської ради від 27.08.2009 року №119/36/2009 року щодо затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ; рішення 38 сесії Татарівської сільської ради від 26.11.2009 року №126/38/2009 року щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25га; визнано недійсними видані ОСОБА_1 державні акти серії ЯЕ № 843433 від 10.12.2007 року та ЯИ №913627 від 26.01.2010 року на право власності на земельні ділянки площею 0,1512 га та 0,25 га, розташовані по вул. Незалежності в с. Татарів Яремчанської міської ради; вирішено витребувати ОСОБА_2 та повернути Карпатському національному природному парку земельні ділянки загальною площею 0,4012 га, загальною вартістю 156507 грн 41 коп., розташовані по вул. Незалежності в с. Татарів Яремчанської міської ради, кадастрові номера яких № 2611091201:13:015: 0101 та № 2611091201 :13: 014 : 0026.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 рішення суду апеляційної інстанції від 16.07.2014 залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто у справі № 0917/761/2012, встановлені преюдиційні обставини для справи № 909/709/19, а саме те, що технічна документація на спірні земельні ділянки виготовлялась на підставі рішення Татарівської сільської ради, яке скасовано, як і скасовані первинні державні акти, видані громадянину ОСОБА_1 на право приватної власності на спірні земельні ділянки.

Окрім того, судова колегія звертає також увагу на те, що відповідач вже звертався до Господарського суду Івано-Франківської області із подібним за змістом клопотанням, у якому ухвалою суду від 25.10.2019 йому було відмовлено. В даній ухвалі суд також звернув увагу на те, що відповідач самостійно звертався до експертної установи про проведення земельно-технічного експертного дослідження, на вирішення якого поставив подібні питання про які йде мова у клопотанні про призначення судової експертизи з питань землеустрою, що суперечить приписам ст. 99 ГПК України.

У першій заяві відповідача (поданій ще місцевого суду) сам відповідач зазначає, що питання стосовно відповідності державного акту на право постійного користування земельною ділянкою нормативно-правовим актам не входить до компетенції судового експерта, оскільки стосується тлумачення норм права.

У постанові Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2021, суд апеляційної інстанції надавав оцінку ухвалі Господарського суду Івано-Франківської області від 25.10.2019 (про відмову у проведенні експертизи) і погодився з тим, що підстави для проведення судової експертизи з питань землеустрою відсутні, такі висновки підтримані також Верховним Судом у постанові від 13.01.2022 у даній справі.

З огляду на наведене судова колегія Західного апеляційного господарського суду вважає, що підстави для задоволення клопотання відповідача про призначення судової експертизи з питань землеустрою у даній справі на стадії апеляційного перегляду відсутні, відтак, таке клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання про зупинення провадження у справі, судова колегія зазначає наступне

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 924/645/18 та від 20.12.2019 у справі № 910/13234/18).

З клопотання відповідача вбачається, що підставою для зупинення провадження у справі № 909/709/19 він вважає наявність спору у справі № 909/531/22 за позовом ТОВ "Турінвест-Сервіс" до Карпатського національного природного парку про визнання відсутнім у Карпатського національного природного парку права на земельну ділянку площею 0, 1512 га, кадастровий номер 26110912:13:014:0026, що розташована по вул. Незалежності в селі Татарів Яремчанської міської ради та земельну ділянку площею 0, 25 га, кадастровий номер 26110912:13:015:0101, що розташована по вул. Незалежності в селі Татарів Яремчанської міської ради.

При цьому, відповідач стверджує, що за результатами розгляду справи № 909/531/22 будуть встановлені обставини, які матимуть значення при вирішенні спору по суті у справі № 909/709/19 та можуть свідчити про наявність, або відсутність порушеного права Карпатського національного природного парку, а отже і про відсутність необхідності його захисту. Відповідно існує об`єктивна неможливість розгляду та вирішення справи № 909/709/19 до розгляду та вирішення справи № 909/531/22, що відповідно до ст. 227 ГПК України є підставою для зупинення судом провадження у справі.

Судова колегія звертає увагу відповідача на те, що наявність порушеного права Карпатського Національного природного парку, як зазначено вище встановлена постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012, яка залишена без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015.

Зазначене рішення суду апеляційної інстанції у справі № 0917/761/2012 було чинним на момент розгляду справи № 909/709/19 судами першої та апеляційної інстанцій і обставини викладені у ньому в силу ст. 75 ГПК України були преюдиційними під час розгляду справи № 909/709/19, що встановлено також у постанові Верховного Суду від 13.01.2022.

Окрім того, відповідно до ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на наведене судова колегія вважає, що клопотання ТОВ «Турінвест-Сервіс» про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню і таке слід відхилити.

Розглянувши апеляційну скаргу відповідача, Західний апеляційний суд встановив наступне.

Предметом спору у цій справі є вимоги Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського НПП до ТОВ "Турінвест-Сервіс" про витребування у ТОВ "Турінвест-Сервіс" земельних ділянок: кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, площею 0,25 га та, кадастровий номер 2611091201:13:014:0026, площею 0,1512 га, розташованих за адресою: с. Татарів Яремчанської міської ради на вул. Незалежності, на користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив у законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Отже, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Водночас у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами, встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

З матеріалів даної справи вбачається, що преюдиційними для розгляду даного спору є обставини, встановлені під час розгляду іншої справи № 0917/761/2012, зокрема в рішенні Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 встановлено наступне:

- спірні земельні ділянки площею 0,1512 га та 0,25 га, розташовані на вул. Незалежності в с. Татарові Яремчанської міської ради, складають єдиний масив та відносяться до кварталу № 13, виділу № 2 Яблуницького ПНДВ Карпатського НПП та належать до земель природно-заповідного призначення, про що свідчать державний акт на право постійного користування землею від 29.12.2001 та надана прокуратурою схема, виконана в липні 2014 року Державним підприємством "Карпатигеодезкартографія" у результаті накладання відомостей геодезичного журналу матеріалів лісовпорядкування, а саме окружної межі Карпатського НПП і спірних земельних ділянок;

- Карпатський НПП створено на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 03.06.1980 № 376, пунктом 2 якої затверджено межі парку згідно з додатком до постанови. Приймально-передавальними актами від 19.10.1981 землі від колишніх землекористувачів були передані Карпатському НПП. Рішенням виконкому Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 19.10.1981 № 254 межі Карпатського НПП впорядковано з врахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року;

- передача земель та встановлення меж Карпатського НПП проведено з дотриманням діючого на той час Земельного кодексу УРСР, затвердженого Законом УРСР від 08.07.1970. У 2001 році проведено інвентаризацію земель Карпатського НПП, в ході проведення якої межі Карпатського НПП було погоджено із сільськими радами усіх населених пунктів Яремчанської міської ради, що підтверджується відповідним актом від 22.10.2001, який серед інших посадових осіб підписано й колишнім Татарівським сільським головою ОСОБА_3 ;

- рішенням Яремчанської міської ради від 27.12.2001 № 189-3/2001 "Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського національного природного парку" затверджено межі території Карпатського НПП. На підставі даного рішення Карпатському НПП було видано державний акт серії І-ІФ№002771 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5430,44 га в межах згідно з планом на території Татарівської сільської ради для природно-заповідного використання. Цей акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 000003. Правомірність рішення встановлено Господарським судом Івано-Франківської області у справі № П-9/102 (рішення від 10.11.2009);

- при прийнятті Татарівською сільською радою рішень щодо питань передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,25 га та 0,1512 га були порушені норми Земельного кодексу України, що стало підставою для визнання недійсними таких рішень та виданих державних актів про право приватної власності на спірні земельні ділянки;

- спірні земельні ділянки, які Татарівською сільською радою були передані у приватну власність ОСОБА_1 , і які вибули з постійного користування Карпатського НПП не з його волі у протиправний спосіб і в подальшому були відчужені ОСОБА_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 10.03.2010, підлягають витребуванню від набувача.

Дане рішення залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015, таким чином воно набрало законної сили і є чинним.

Враховуючи, що задоволення позовних вимог у цій справі (№ 909/709/19) знаходиться у прямій залежності від встановлення фактів, які підтверджують право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на спірні земельні ділянки, та факти вибуття майна із володіння позивача, у розгляді даної справи (№ 909/709/19) слід враховувати преюдиціальність фактів, встановлених у рішенні у справі № 0917/761/2012, яке набрало законної сили.

З наведеного вбачається, що обґрунтованими та підставними є позовні вимоги заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Карпатського національного природного парку до ТОВ "Турінвест-Сервіс" про витребування земельних ділянок, оскільки спірні земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду і право постійного користування цими земельними ділянками закріплено за Карпатським НПП, спірні земельні ділянки є власністю Українського народу.

Судова колегія Західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що після направлення справи Верховним Судом до апеляційного суду для повторного розгляду апеляційної скарги ТОВ «Турінвест - Сервіс», суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій правомірно врахували преюдиціальність фактів, встановлених у рішенні по справі № 0917/761/2012, яке набрало законної сили.

Доводи ж скаржника про те, що він надав ряд доказів на спростування преюдиційних обставин справи № 0917/761/2012, проте такі докази безпідставно не взято судами попередніх інстанцій до уваги, Верховним Судом відхилено.

При цьому зазначено, що судами попередніх інстанцій зроблені вірні висновки про те, що відповідачем не доведено протилежних обставин, які встановлені судовим рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012, і що рішення стосувалося прав ОСОБА_2 , який на даний момент є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) засновника ТОВ "Турінвест-Сервіс" (який без достатніх на те правових підстав кілька разів відчужив спірні земельні ділянки, витребування яких у порядку віндикації є предметом цього спору).

З врахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги ТОВ «Турінвест-Сервіс» в частині тверджень про необхідність розгляду поданих ним доказів для дослідження обставин даної справи (№ 909/907/19) без врахування встановлених преюдиційних обставин у рішенні по справі № 0917/761/2012 та необхідності по новому встановлювати обставини при її розгляді, судова колегія Західного апеляційного господарського суду при новому перегляді рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019, не розглядаються.

Також Верховний Суд у своїй постанові від 13.01.2022 у даній справі погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського НПП у цій справі. Водночас колегія суддів звернула увагу на те, що аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 909/709/19, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах поданих відповідачем у підтвердження своєї позиції, оскільки зазначені у цих справах висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що доводи скаржника щодо відсутності повідомлення суб`єкта владних повноважень про представництво його інтересів у суді спростовуються матеріалами справи та змістом оскаржуваної постанови, і фактично зводяться до переоцінки доказів, які наявні у матеріалах справи, та власного тлумачення обставин відповідних правовідносин.

Тому в цій частині (щодо неможливості прокурора представляти інтереси позивачів у справі), Західним апеляційним судом при новому перегляді рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019, апеляційна скарга відповідача також не розглядається.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Таким чином, враховуючи рекомендації Верховного Суду у постанові від 13.01.2022 по справі № 909/709/19, суд апеляційної інстанції в дотримання положень ст. 267 ГПК України має дослідити питання наслідків спливу позовної давності, зокрема встановити дати початку та спливу позовної давності.

Господарський суд Івано-Франківської області у своєму рішенні від 25.11.2019, розглянувши заяву відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, вказав, що позовна давність не може поширюватися на вимоги власника про витребування майна з чужого незаконного володіння внаслідок наявності триваючого правопорушення. Власник може пред`явити віндикаційний позов на захист свого права власності у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав, за умови існування на час його подання порушення прав власника. Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника.

Посилаючись на положення ст. 261, 267 ЦК України, судом першої інстанції, за наслідками розгляду цієї справи встановлено факт триваючого правопорушення права держави, за захистом якого звернувся заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в її інтересах в особі Міністерства енергетики та захисту довкілля України, Карпатського НПП, у зв`язку із чим, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог, на думку суду, не застосовуються.

У постанові Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 щодо пропущення прокурором та позивачами строку загальної позовної давності тривалістю у три роки, суд апеляційної інстанції зазначив, що на позови прокурорів, пред`явлені в інтересах держави і спрямовані на захист права державної власності, поширюються положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. До позовних вимог про витребування майна на підставі ст. 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. При цьому у спірних правовідносинах визначальним є обізнаність потенційного позивача саме про факт порушення його права, а не поінформованість про певні обставини щодо обліку майна чи його передачі.

Апеляційний господарський суд у постанові від 19.08.2020, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, довідався чи міг довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна, зазначив, що датою порушення володіння майном є дата реєстрації за новим володільцем (першим набувачем) спірної нерухомості земельних ділянок, в даному випадку щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:014:0026 з 10.12.2007, а земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:015:0101 з 26.01.2010.

Разом з цим суд апеляційної інстанції наголосив, що звернення заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури до господарського суду з метою захисту порушеного права держави в особі Карпатського НПП з позовом до останнього набувача земельних ділянок лише 05.07.2019 зумовлено об`єктивними причинами, що не залежали від волі чи процесуальної поведінки прокурора розглядом справи № 0917/761/2012 у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а згодом відсутністю суддів в Яремчанському міському суді Івано-Франківської області, що унеможливлювало поновлення строку для пред`явлення виконання наказу, пропущеного внаслідок зупинення виконання рішення до розгляду касаційної скарги у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Ураховуючи наведене, а також те, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про повернення земель природно-заповідного фонду в державну власність, яка вибула з її власності в протиправний спосіб, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком місцевого господарського суду про необхідність захисту порушеного права без застосування загальної позовної давності.

Судова колегія Західного апеляційного господарського суду, розглянувши апеляційну скаргу ТОВ «Турінвест-Сервіс» з врахуванням, в силу ст. 316 ГПК України, вказівок Верховного Суду щодо застосування ст. 267 ЦК України у даній справі, зазначає наступне.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово викладав свої висновки щодо застосування норм права, якими унормовано інститут позовної давності та які є загальними та можуть бути застосовані господарським судом під час вирішення спору по суті у разі подання стороною у спорі відповідної заяви.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, за змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Це ж стосується й особи, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Зазначену правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на висновки в якій посилається скаржник у поданій касаційній скарзі.

При цьому початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України має обчислюватися з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 5024/1403/2011.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску (схожий висновок викладено у п. 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Наявність порушеного права у справі № 909/709/19 встановлена у рішенні та постановах місцевого (від 25.11.2019), апеляційного (19.08.2020) та Верховного Суду (13.01.2022).

При цьому, Верховний Суд, звернув увагу на те, що у постановах від 07.09.2021 у справі № 906/730/18 та від 30.11.2021 у справі № 910/256/20, наголосив, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення ст. 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав") має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Також Верховний Суд звернув увагу на те, що коли позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або захистити порушене право у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

З матеріалів даної справи вбачається, що:

16.07.2014 рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області у справі № 0917/761/2012 визнано недійсними: рішення 18 сесії Татарівської сільської ради від 25.10.2007 року №60-18/2007 року щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1512 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд; рішення 36 сесії Татарівської сільської ради від 27.08.2009 року №119/36/2009 року щодо затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ; рішення 38 сесії Татарівської сільської ради від 26.11.2009 року №126/38/2009 року щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25га; визнано недійсними видані ОСОБА_1 державні акти серії ЯЕ № 843433 від 10.12.2007 року та ЯИ №913627 від 26.01.2010 року на право власності на земельні ділянки площею 0,1512 га та 0,25 га, розташовані по вул. Незалежності в с. Татарів Яремчанської міської ради; вирішено витребувати ОСОБА_2 та повернути Карпатському національному природному парку земельні ділянки загальною площею 0,4012 га, загальною вартістю 156507 грн 41 коп., розташовані по вул. Незалежності в с. Татарів Яремчанської міської ради, кадастрові номера яких № 2611091201:13:015: 0101 та № 2611091201 :13: 014 : 0026.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 рішення суду апеляційної інстанції від 16.07.2014 залишено без змін.

Тобто у 16.07.2014 зазначеним вище рішенням захищене порушене у 2007 та 2010 роках право держави і повернуто Карпатському національному прородному парку земельні ділянки загальною площею 0,4012 га, загальною вартістю 156507 грн 41 коп., розташовані по вул. Незалежності в с. Татарів Яремчанської міської ради, за кадастровими номерами 2611091201:13:015:0101 та 2611091201:13:014:0026. Остаточність прийнятого рішення встановлена Вищим спеціалізованим судом 20.05.2015.

12.02.2016 Яремчанський міський суд Івано-Франківської області видав виконавчий лист на виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 зі строком виконання з 16.07.2014 до 16.07.2015, відповідно до п.2 ч.1 ст.22 Закону України №606-ХIV Про виконавче провадження, чинного на час набрання рішенням законної сили.

З наведеного вбачається, що дата видачі виконавчого листа (на підставі якого мало виконуватись рішення суду від 16.07.2014) є пізнішою, ніж визначений у ньому кінцевий строк пред`явлення до виконання.

15.02.2016 Надвірнянською місцевою прокуратурою виконавчий лист (фактично відразу після видачі виконавчого листа) направлено для виконання у відділ ДВС Яремчанського міського управління юстиції. Державним виконавцем було відмовлено у відкритті провадження у зв`язку з тим, що боржник проживає в м. Івано-Франківську.

24.02.2016 Надвірнянською місцевою прокуратурою виконавчий лист було направлено у відділ ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції (за місцем проживання особи яка мала повернути земельні ділянки). У відкритті виконавчого провадження було відмовлено у зв`язку з пропуском строків звернення документа до виконання.

Тобто, рішення не могло бути виконане вчасно, через пропуск строку звернення виконавчого листа до виконання, хоча прокурор відразу після видачі виконавчого листа на виконання рішення звернувся до органів державної виконавчої служби для його виконання.

06.04.2016 керівник Надвірнянської місцевої прокуратури звернувся в суд із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 06.08.2018 у справі № 354/225/16-ц (яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.09.2018), поновлено керівнику Надвірнянської місцевої прокуратури пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого 12.02.2016 Яремчанським міським судом Івано-Франківської області у справі № 0917/761/2012 про витребування у ОСОБА_2 та повернення Карпатському НПП спірних земельних ділянок з кадастровими номерами: 2611091201:13:015:0101 та 2611091201:13:014:0026.

В ухвалі Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 06.08.2018 зазначено, що строк для пред`явлення виконавчого листа Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, виданого 12.02.2016 на виконання рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 підлягає поновленню, оскільки Вищим Спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ході розгляду касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 винесено ухвалу від 06.10.2014 про зупинення виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 до закінчення касаційного розгляду. У зв`язку із наведеним, строки звернення виконавчого листа Яремчанського міського суду від 12.06.2016 необхідно рахувати з 20.05.2015, а строк його виконання до 20.05.2016.

До цього моменту, як встановлено матеріалами даної справи (№ 909/709/19), у справі № 0917/761/2012 вже було прийнято рішення колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014, яким визнано недійсними: рішення 18 сесії Татарівської сільської ради від 25.10.2007 №60-18/2007 щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1512 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд; рішення 36 сесії Татарівської сільської ради від 27.08.2009 №119/36/2009 щодо затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ; рішення 38 сесії Татарівської сільської ради від 26.11.2009 №126/38/2009 щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га. Визнано недійсними видані ОСОБА_1 державні акти серії ЯЕ №843433 від 10.12.2007 та ЯИ №913627 від 26.01.2010 на право власності на земельні ділянки площею 0,1512 га та 0,25 га, розташовані по АДРЕСА_1 . Витребувано у ОСОБА_2 та зобов`язано повернути Карпатському національному природному парку земельні ділянки загальною площею 0,4012 га, загальною вартістю 156507 грн 41 коп., розташовані по вул. Незалежності в с. Татарів Яремчанської міської ради кадастрові номера яких №2611091201:13:015:0101 та №2611091201:13:014:0026.

Стаття 124 Конституції України (в редакції 1996 року, чинній на момент ухвалення рішення Апеляційним судом Івано-Франківської області у справі № 0917/761/2012 ) визначала, що Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції чинній на момент ухвалення постанови Апеляційним судом Івано-Франківської області від 16.07.2014 і яка стосується обов`язковості виконання судових рішень прийнятих в порядку цивільного судочинства), судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Окрім того, судова колегія звертає увагу на те, що згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Рябих проти Росії).

Тобто, будучи обізнаним про наявність рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012, яким, серед іншого ОСОБА_2 зобов`язано повернути Карпатському національному природному парку земельні ділянки (за кадастровими номерами №2611091201:13:015:0101 та №2611091201:13:014:0026) загальною площею 0,4012 га, загальною вартістю 156507 грн 41 коп., що розташовані по АДРЕСА_1 , прокурор та позивачі у даній справі (№ 909/709/19), враховуючи положення ст. 124 Конституції України 1996 року, розраховували на те, що дане рішення (у справі № 0917/761/2012) буде виконане і оскільки при його прийнятті, судом встановлювалась наявність порушень процедури вибуття зазначених вище земельних ділянок від Карпатського національного природного парку, вони мали об`єктивні та обгрунтовані очікування про те, що земельні ділянки будуть повернуті у користування парку.

Наведене свідчить про те, що прокурором у терміни визначені законом вживалися всі необхідні дії для відновлення порушеного права держави щодо земельних ділянок Карпатського національного природного парку за кадастровими номерами №2611091201:13:015:0101 та №2611091201:13:014:0026, однак таке відновлення порушеного права затягувалось з обставин, які не залежали від прокурора, що підтверджується матеріалами даної справи.

Такі обставини свідчать про добросовісність дій прокурора протягом всього періоду порушеного права позивачів (ще з моменту виникнення права на захист порушеного права у справі № 0917/761/2012 (через незаконне заволодінням спірними земельними ділянками ОСОБА_2 ) і до моменту звернення з позовом у справі № 909/709/19 (через неможливість виконати рішення суду у справі № 0917/761/2012, яке набрало законної сили, у зв`язку із черговим відчуженням земельних ділянок новому власнику, кінцевим бенефіціарним власником якого є той самий ОСОБА_2 ).

Поряд з тим, після поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа для виконання рішення у справі № 0917/761/2012, таке рішення не могло бути виконане, оскільки в його супереч та в супереч нормам чинного законодавства, спірні земельні ділянки були неодноразово відчужені, в тому числі ОСОБА_2 , який не мав права на таке відчуження.

Слід зазначити, що перше відчуження земельних ділянок ОСОБА_2 відбулося 18.12.2013 на користь ТОВ «Т.Б.С- Інвест», що вбачається з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по земельних ділянках за кадастровими номерами №2611091201:13:015:0101 та №2611091201:13:014:0026. Тобто таке відчуження відбулось під час наявного спору в суді щодо правомірності набуття ним у власність спірних земельних ділянок, що ставить під сумнів добросовісність користування ним своїми правами.

В подальшому 03.08.2016 (вже за наявності рішення суду Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012, яким ОСОБА_2 зобов`язано повернути спірні земельні ділянки Карпатському національному природному парку) на підставі протоколу загальних зборів ТОВ «Т.Б.С- Інвест» № 3 та акту прийому передачі право власності на спірні земельні ділянки відчужено ТОВ «Інвестбуд-Сервіс». Право власності за ТОВ «Інвестбуд-Сервіс» на спірні земельні ділянки зареєстровано 17.08.2016.

28.04.2017 на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інвестбуд-Сервіс» та ТОВ «Прайд-Інвестсервіс» та протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інвестбуд-Сервіс» і відповідних актів прийому-передачі, земельні ділянки за кадастровими номерами №2611091201:13:015:0101 та №2611091201:13:014:0026 передано у власність ТОВ «Турінвест-Сервіс» право власності на вказані земельні ділянки за новим власником зареєстровано 25.10.2017.

Таким чином, судова колегія Західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги принцип добросовісності поведінки сторін у справі № 909/709/19, вважає, що поведінка відповідача у даній справі не є добросовісною, оскільки про обов`язок повернення земельних ділянок за кадастровими номерами №2611091201:13:015:0101 та №2611091201:13:014:0026 ОСОБА_2 був обізнаний ще 16.07.2014, так як був присутній у судовому засіданні при прийнятті рішення Апеляційним судом Івано-Франківської області, що вбачається з самого рішення.

При цьому судова колегія зазначає, що у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 909/709/19 (з врахуванням рекомендацій якої, здійснюється даний апеляційний перегляд рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019), рішення колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012 стосувалося прав ОСОБА_2 , який на даний момент є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) засновника ТОВ "Турінвест-Сервіс" і який без достатніх на те правових підстав кілька разів відчужив спірні земельні ділянки, витребування яких у порядку віндикації є предметом цього спору

З врахуванням наведеного, судова колегія Західного апеляційного господарського суду вважає, що строк позовної давності у даній справі (№ 909/709/19) слід рахувати з моменту звернення прокурора до виконавчої служби про виконання рішення 16.07.2014 після поновлення 06.08.2018 Яремчанським міським судом Івано-Франківської області по справі у справі № 354/225/16-ц строку для пред`явлення виконавчого листа у справі № 0917/761/2012 до виконання. Саме з цього моменту прокурор та самі позивачі могли довідатися про порушення права позивачів, оскільки повернення земельних ділянок за рішенням у справі № 0917/761/2012 (яким право позивачів вже було захищене і мало виконатись) від ОСОБА_2 було не можливим через їхнє відчуження ним і в силу чергового переходу права власності на ці земельні ділянки до інших власників, останній з яких ТОВ «Турінвест-Сервіс» (право власності на спірні земельні ділянки за ним зареєстровано 25.10.2017).

Такі обставини і зумовили наявність підстав для звернення з позовом у даній справі (№ 909/709/19).

Апеляційна скарга у справі № 909/709/19 подана ТОВ «Турінвест-Сервіс» до Господарського суду Івано-Франківської області 03.07.2019, що вбачається з відмітки поштового відділення про здійснення відправлення на конверті, яким до суду направлена позовна заява (а. с. 67, т. 1).

Таким чином, строк позовної давності у даній справі не пропущено, у зв`язку із чим у задоволенні заяви ТОВ «Турінвес-Сервіс» про застосування строків позовної давності у даній справі слід відмовити.

Окрім того, судова колегія Західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що Конституція України (ст. 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природо-заповідного та іншого природоохоронного призначення (ст. 19 ЗК України).

Відповідно до ст. 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Аналогічний зміст має ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Статтею 44 ЗК України визначено, що до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Указані статті імперативно відносять землі, яким встановлено статус територій чи об`єктів природно-заповідного фонду, до категорії земель природно-заповідного фонду за фактом знаходження на них об`єктів, які мають спеціальний статус та перебувають під особливою державною охороною.

Оскільки спірні ділянки знаходяться на території Карпатського національного природного парку, ураховуючи імперативні положення ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і ст. 43 ЗК України, вони є землями природно-заповідного фонду, перебувають під особливою охороною, щодо них встановлений спеціальний порядок вилучення (ст. 150 ЗК України), відтворення і використання, а також обмеження щодо їх цивільного обороту.

Зокрема, пунктом «в» частини четвертої ст. 83 ЗК України визначено, що землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом, не можуть передаватись із комунальної у приватну власність.

Право державної власності на спірні земельні ділянки не могло припинитися внаслідок рішення органу місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками природо-заповідного фонду.

А заволодіння юридичною особою земельними ділянками природо-заповідного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Судова колегія Західного апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 по справі № 359/3373/16-ц зробила висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки (щодо якої є чітка заборона на її відчуження, тобто земель, які перебувають під посиленою правовою охороною) з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Окрім того, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19 звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, держава може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, . 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, 19, п. «а» ч.1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України)

Разом з тим, заволодіння громадянами та юридичними особами землями, стосовно яких діє чітка заборона на передачу їх у приватну власність із метою будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Отже, зайняття спірних земельних ділянок із порушенням положень ЗК України необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі, позовну вимогу зобов`язати повернути земельні ділянки потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (постанова Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19).

Такі ж правові висновки викладені у п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2018 . у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Таким чином, повернення державі земельної ділянки природо-заповідного фонду призначення необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

Виходячи з того, що спірні земельні ділянки у даній справі належать до земель природно-заповідного фонду і враховуючи теперішню практику Верховного Суду, що пред`явлення позовів про витребування таких земельних ділянок слід розглядати як негаторний позов щодо якого не застосовуються строки позовної давності, то навіть якщо б у даній справі прокурором був пропущений строк позовної давності (однак як встановлено такі обставини не мають місця в даній справі), то порушене право держави у справі № 909/709/19 щодо земельних ділянок за кадастровими номерами №2611091201:13:015:0101 та №2611091201:13:014:0026 мало би бути захищене, так як ці земельні ділянки відносяться до земель природно-заповідного фонду та мають особливу природоохоронну цінність, у зв`язку із чим до даної справи не можуть бути застосовані ст. 256, 261, 267 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч.4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи ст. 316 ГПК України відповідно до якої вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи та беручи до уваги обставини даної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що у даній справі відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки прокурором такі строки не пропущені. Відтак, порушене право позивачів у даній справі підлягає захисту шляхом витребування у ТОВ «Турінвест-Сервіс» земельних ділянок за кадастровими номерами №2611091201:13:015:0101 та №2611091201:13:014:0026 на користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського національного природного парку.

Отже, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції належить змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Судовий збір, сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги, на підставі ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Управління Товариства з обмеженою відповідальністю Турінвест-Сервіс №23-12-19/02 від 23.12.2019 (вх. №01-05/4656/19 від 26.12.2019) - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019 у справі №909/709/19 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення щодо застосування строків позовної давності в редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення залишити без змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 26.07.2022.

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Матущак О.І.

Суддя Скрипчук О.С.