Постанова

від 26.07.2022 по справі 750/11945/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2022 року

м. Київ

справа № 750/11945/20

провадження № 51-1202км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 жовтня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 03 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12020275010001188 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області, зареєстрованого та проживаючого у

АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого останній раз 19 лютого 2018 року вироком Апеляційного суду Чернігівської області за: ч. ч. 2, 3 ст. 185, ч. ч. 1, 4

ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років

6 місяців; 08 вересня 2020 року звільненого з місць несвободи у зв`язку із закінченням строку відбування покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Вступ

ОСОБА_7 18 вересня 2020 року приблизно о 17:30, проник до службового приміщення магазину, де повторно вчинив крадіжку мобільного телефону, чим завдав потерпілій матеріальну шкоду на суму 4226, 24 грн.

Суд першої інстанції засудив ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Апеляційний суд, післяперегляду вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку, вирок залишив без зміни.

Захисник подав касаційну скаргу з вимогою про скасування оскаржуваних судових рішень і призначення нового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на такі доводи:

1. Стосовно наявності в діях засудженого кваліфікуючої ознаки «проникнення в інше приміщення» під час вчинення ним крадіжки;

2. Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону;

3. Про відповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 жовтня

2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 18 вересня 2020 року приблизно о 17:30, перебуваючи у приміщенні магазину «Аврора», за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 14, повторно, з корисливих мотивів, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, проник до службового приміщення вказаного магазину, де зі службового столу, таємно викрав мобільний телефон, який належить потерпілій ОСОБА_8 , чим заподіяв останній матеріальну шкоду на суму 4226, 24 грн.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 03 грудня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги захисник аргументує тим, що в діях засудженого відсутня ознака «проникнення в інше приміщення», оскільки приміщення на момент крадіжки не мало будь-яких ознак службового приміщення, які відрізняли б його від торгової зали магазину, а тому дії засудженого слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України, а не за ч. 3 ст. 185 КК України.

При цьому у свій касаційній скарзі захисник не оспорює факту вчинення засудженим ОСОБА_7 крадіжки мобільного телефону потерпілої.

Також захисник стверджує, що суд першої інстанції на підтвердження проникнення ОСОБА_7 в приміщення безпідставно поклав в основу обвинувального вироку показання свідка, протокол слідчого експерименту за участю засудженого, відеозаписи з камер спостереження, оскільки зазначені докази не підтверджують наявність штори та відповідної вивіски, що свідчило б про те, що таке приміщення є службовим.

Захисник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій при призначенні ОСОБА_7 покарання необгрунтовано не врахували такої пом`якшуючої покарання обставини як щире каяття та стан його здоров`я, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Крім цього, вказує, що апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу

захисника не подавалися.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Крім цього, відповідно дост. 436 КПКУкраїни суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.

У п. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 414 цього Кодексу.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 3ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положеньЗагальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:

1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання, зокрема щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стосовно наявності в діях засудженого кваліфікуючої ознаки «проникнення в інше приміщення» під час вчинення ним крадіжки.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжка), здійсненому повторно в касаційній скарзі захисника

не оспорюються.

У касаційній скарзі захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Під час перевірки матеріалів даного кримінального провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 185 КК України, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 .

У свою чергу, колегія суддів зазначає, що згідно з висновком, викладеним у постанові від 18 квітня 2018 року Великої Палати Верховного Суду (справа №569/1111/16-к), під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до нього будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання, шляхом обману, з використанням підроблених документів тощо) або за допомогою інших засобів, які дають змогу винній особі викрасти майно без входу до цього приміщення.

Для кваліфікації за ч. 3 ст. 185 КК України також важливим є факт усвідомлення особою незаконності входження (потрапляння) у відповідне приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому під час вчинення крадіжки. Вчиняючи крадіжку, поєднану з проникненням, особа повинна усвідомлювати протиправність входження (потрапляння) у приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому під час вчинення крадіжки.

Разом з цим, вирішальним при визначенні законності/незаконності входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення крадіжки, є режим доступу до об`єкта (вільний/обмежений).

Крім цього, кримінально-правова кваліфікація має бути надана діям особи, яка шляхом вільного доступу до певного приміщення вчиняє дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, що зберігається в місці з обмеженим доступом (наприклад, службові приміщення, відокремлені секції магазину з обмеженим доступом, касові апарати, сейфи тощо). Такі дії мають бути кваліфіковані як поєднані з проникненням у інше приміщення чи сховище.

Водночас необхідно враховувати, що крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, має вищий ступінь суспільної небезпеки, оскільки відбувається посягання не лише на власність, яке полягає у протиправному вилученні чужого майна, що завдає шкоду власнику чи іншому володільцю майна, а й на фундаментальне право особи на недоторканність житла, іншого приміщення чи сховища, що знаходиться у її власності (володінні, користуванні, розпорядженні).

Тому, при інкримінуванні «проникнення» важливим є також факт усвідомлення особою незаконності входження (потрапляння) у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення крадіжки. Вчиняючи крадіжку, поєднану з проникненням, особа повинна усвідомлювати протиправність входження (потрапляння) у приміщення або перебування в ньому під час вчинення крадіжки, передбачати суспільно небезпечні наслідки такого протиправного входження (потрапляння) у приміщення й бажати їх настання або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати їх настання.

Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, колегією суддів було встановлено те, що судами належним чином перевірялися доводи сторони захисту про відсутність в діях засудженого такої кваліфікуючої ознаки як «проникнення в інше приміщення, відтак неправильної кваліфікації дій останнього за ч. 3 ст. 185 КК України, що були спростовані з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Так, судами зроблені правильні висновки про те, що засуджений проник до службового приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де зі службового столу, викрав мобільний телефон, який належить потерпілій, що підтверджується записом з камер відеоспостереження магазину «Аврора», з якого слідує, що ОСОБА_7 , перебуваючи у торгівельній залі магазину роздивлявся товар. Потім, побачивши вхід до іншого приміщення, роздивлявся його, але не заходив туди. Згодом зайшов до приміщення та вийшов назад. Через кілька секунд ОСОБА_7 почав озиратися, дивитися, чине бачать його інші особи, і знову зайшов до приміщення, забрав телефон і швидко вийшов з приміщення у торгівельну залу та покинув магазин. Також з відеозапису вбачається, що службове приміщення магазину відгороджене від торгівельної зали шторою сірого кольору.

Крім того, допитана в судовому засіданні місцевого суду свідок ОСОБА_9 пояснила, що у день вчинення крадіжки вона працювала в магазині «Аврора» на касі. Зазначила, що в магазині мається окреме приміщення, воно є службовим. У приміщенні є стелажі, на яких стоїть товар без цінників, також знаходиться робоче місце адміністратора, є робочий стіл, комп`ютер. У це приміщення завозиться новий товар та в ньому працівники магазину обідають. На вході у службове приміщення є двері, що відкриваються назовні, проте їх не закривають, бо приміщення дуже мале, тому відгороджують шторою. В цьому приміщенні є камери відеоспостереження.

При цьому сам засуджений, на підтвердження зазначеного, суду першої інстанції пояснив, зокрема те, що він побачив телефон, і у нього виник умисел його викрасти. Він схопив телефон, виніс з магазину, а потім закопав його під деревом.При цьому зазначив, що коли побачив у приміщенні з якого викрав телефон комп`ютери, то зрозумів, що це не торгова зала магазину, а підсобне приміщення, але телефон вже був ним забраний зі столу.

Отже, з урахуванням наведеного, ОСОБА_7 усвідомлював, що режим доступу до об`єкта є обмеженим, а входження (потрапляння) у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення ним крадіжки є незаконним, фактично увійшов (потрапив) у приміщення з обмеженим режимом доступу, а тому його дії мають кваліфікуватися за ознакою «проникнення».

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність ознаки «проникнення» у складі крадіжки, суд після встановлення фактичних ознак складу вчиненого кримінального правопорушення повинен перевірити, як ці ознаки співвідносяться з ознаками складу злочину кримінально-правової норми, передбаченої у ч. 3 ст. 185 КК України.

При цьому відповідно до сталої судової практики, при здійсненні такої правової оцінки необхідно виділяти фізичний та юридичний критерії розуміння поняття «проникнення». Зокрема, для визначення фізичного критерію підлягає встановленню: 1)факт входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища); 2)час, спосіб, місце та обставини входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) з урахуванням режиму доступу до нього та до майна, яким бажає заволодіти особа.

Для з`ясування юридичного критерію слід встановлювати: 1)незаконність входження (потрапляння) в приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому, що обумовлюється відсутністю в особи права на перебування там, де знаходиться майно, яким вона бажає незаконно заволодіти; 2)мету, яку досягає особа, вчиняючи обрані дії, усвідомлення нею характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) чи перебування в ньому, передбачення наслідків вчиненого діяння.

У даному кримінальному провадженні обставини обвинувачення було досліджено та перевірено судом першої інстанції, який встановив, що

ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні магазину «Аврора», повторно, з корисливих мотивів, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, проник до службового приміщення вказаного магазину, де зі службового столу, таємно викрав мобільний телефон, який належить потерпілій.

При цьому, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки.

Таким чином, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_7 таємного викрадення чужого майна, вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у інше приміщення та правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 185 КК України з таким висновком погоджується і колегія суддів.

При цьому, посилання захисника на те, що судами першої та апеляційної інстанцій в основу ухвалених рішень безпідставно покладено показання свідка, протокол слідчого експерименту за участю засудженого, відеозаписи з камер спостереження, оскільки зазначені докази не підтверджують наявність штори та відповідної вивіски, що свідчило б про те, що таке приміщення є службовим, спростовується наведеним вище та матеріалами кримінального провадження.

Таким чином, позицію сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_7 кваліфікуючої ознаки «проникнення в інше приміщення», колегія суддів вважає як таку, що має на меті ухилення від кримінальної відповідальності за вчинене.

Про відповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого.

Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з їх класифікації, що передбачена нормами ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо кримінальне правопорушення вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

З огляду на викладене, справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.

Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, призначаючи засудженому ОСОБА_7 покарання, яке той має відбувати реально, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до тяжкого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих кримінальних правопорушень, належних висновків не зробив, на шлях виправлення не став та, маючи не зняту і непогашену судимість, вже через 10 днів після звільнення з місць несвободи, повторно вчинив кримінальне правопорушення проти власності, що також свідчить про його суспільну небезпечність. Разом з цим, суд зважив на досудову доповідь органу з питань пробації, згідно з якою, ризик вчинення ОСОБА_7 повторно кримінального правопорушення оцінюється як високий, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як середній. Також те, що засуджений за допомогою в диспансерне психіатричне відділення КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» не звертався, в диспансерне наркологічне відділення звертається з 22 серпня 2001 року з приводу психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності та на наявність обставини, що пом`якшує йому покарання та відсутність обставин, що його обтяжують.

При цьому твердження захисника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при призначенні ОСОБА_7 покарання безпідставно не врахували такої пом`якшуючої покарання обставини як щире каяття та стан здоров`я засудженого є необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, у своїй касаційній скарзі захисник наполягає на тому, що засуджений під час судового провадження неодноразово зазначав про своє щире каяття за вчинене, а тому зазначена обставина має бути визнана такою, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 .

Однак колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідне ставлення до скоєного передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, що, насамперед, повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, а не лише формальна вказівка обвинуваченого на визнання свої вини.

З матеріалів кримінального провадження слідує те, що ОСОБА_7 лише частково визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення під час розгляду даного провадження у суді першої інстанції та в подальшому заперечував певні обставини скоєного, зокрема факт проникнення в службове приміщення з якого було викрадене майно потерпілої, що підтверджує відсутність належної критичної оцінки засудженим своєї протиправної поведінки, її осуд та свідчить про формальну вказівку останнім на визнання свої вини у скоєному.

Водночасколегія суддів зазначає, що добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, полягає в добровільному задоволенні винним або іншими особами, зокрема батьками чи близькими родичами, обґрунтованих претензій потерпілого щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди.

Разом з цим, факт відшкодування завданої кримінальним правопорушенням, як матеріальної, так і моральної шкоди повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Проте, під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено будь яких даних на підтвердження факту добровільного відшкодування потерпілій завданої шкоди.

Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про безпідставне не врахування судами першої та апеляційної інстанцій обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 його щире каяття за скоєне ним кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України, спростовуються наведеним вище.

Також слід зазначити, що не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого засудженим за наведених обставин, стан його здоров`я, а тому доводи в цій частині є безпідставними.

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, характер дій засудженого, наслідки діяння, суд обґрунтовано призначив засудженому покарання, яке він має відбувати реально, передбачене санкцією ч.3 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 років. Висновок суду про необхідність обрання засудженому покарання у виді реального позбавлення волі належно вмотивований.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки врахуванню підлягали всі наявні у кримінальному провадженні обставини, а також факт неможливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства.

Таким чином, відсутні підстави вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість.

В свою чергу, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в поданих апеляційних скаргах, обґрунтовано спростував їх, навів підстави, з яких дійшов такого висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при постановленні своїх рішень.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3

ст. 185 КК України.

Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам

ст. ст. 50, 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення при перевірці даного кримінального провадження, колегією суддів не встановлено.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 жовтня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 03 грудня 2021року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3