Постанова

від 27.07.2022 по справі 906/681/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року Справа № 906/681/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М.П.Груп" на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2022 р. у справі № 906/681/21 (суддя Шніт А.В., повний текст рішення складено 14.04.2022 р.)

за позовом Заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Державного космічного агентства України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М.П.Груп"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національного центру управління та випробувань космічних виробів

про визнання права власності за набувальною давністю

за участю представників сторін:

прокурор - Кока С.Л.;

позивача - Семенюк Н.М.;

відповідача - Фещенко Р.В.;

третьої особи - Обметко А.М.;

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Державного космічного агентства України (далі - позивач, ДКА України) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "М.П.Груп" (далі - відповідач, ТОВ "М.П.Груп") про визнання за ДКА України права власності на квартири № 4, 7, 12, 15, АДРЕСА_1 (далі - спірні квартири).

Позовні вимоги прокурором обґрунтовані тим, що позивач добросовісно, безперервно володіє спірними квартирами більше десяти років, тому набув право власності на них за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України. Водночас, зазначає, що відсутність правовстановлюючих документів на зазначені спірні квартири позбавляє права позивача вільного користуватись та розпоряджатись належним йому майном.

Обґрунтовуючи наявність порушення інтересів держави та підстав для їх представництва у суді по даній справі, прокурор посилається на положення ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", Положення про Державне космічне агентство України, затверджене постановою КМ України від 14.05.2015 р. № 281, норми ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зазначаючи про неналежне здійснення уповноваженим органом у спірних правовідносинах - ДКА України своїх повноважень та вказуючи, що невизнання права власності на нерухоме майно (квартири) за ДКА України створює передумови його незаконного відчуження, що в свою чергу має наслідком безповоротної втрати державою своїх активів та невиконання передбачених законодавством зобов`язань щодо соціальних гарантій військовослужбовців.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.02.2022 р. у справі №906/681/21 позов задоволено частково. Визнано за Державним космічним агентством України право власності на квартири № 4, 7, 12, 15, 19, які розташовані за адресою: Житомирська область, м. Малин, вул. Машинобудівників, 4.

Стягнуто з Державного космічного агентства України на користь Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, враховуючи ухвалу суду від 05.05.2022 р. про виправлення описки - 13 113, 77 грн судового збору. Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "М.П.Груп" в задоволенні заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу від 14.01.2022 р.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив наступне:

- спірні квартири, як об`єкт цивільного обороту є законними. Держава в особі ДКА України здатна набути право власності за набувальною давністю на спірні об`єкти. Строк відкритого та безперервного володіння позивачем квартирами становить більше 10 років;

- добросовісний характер володіння позивачем спірними квартирами підтверджується тим, що останній не був обізнаний на час заволодіння цим майном, що воно йому не належить, а тому законно вважав його своїм. Добросовісність заволодіння спірними квартирами позивачем полягає в його переконанні, що заволодіння було правомірним, тобто майно до нього дійшло законно. Разом з тим, факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулось зі свідомим порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

- станом на час отримання спірного нерухомого майна від відповідача, позивач не знав і не міг знати, що попередній договір № 21/03 від 21.03.2007 р. не був зареєстрований у встановленому законом порядку, позаяк стороною даного правочину не був. Водночас, заволодіння спірними квартирами позивачем розпочалось з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі житла;

- обґрунтовуючи безтитульність володіння спірними квартирами, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач заволодів спірними квартирами не на підставі будь-якого договору, що опосередковує лише право володіння і користування, а набув право власності на них, що підтверджується актом прийому-передачі житла від 04.03.2008 р., підписаним сторонами у справі на виконання договору про відступлення права вимоги № 21/03/В від 04.02.2008 р.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "М.П.Груп" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. Задоволити заяву від 14.01.2022 р. про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- наявність рішення виконавчого комітету Малинської міської ради від 11.04.2008 р. № 114 "Про надання житлової площі" та ордерів виданих військовослужбовцям позивача на службові квартири № № 4, 7, 12, 15, 19, вказує на наявність у позивача правових підстав для володіння майном ТОВ "М.П. Груп" та, відповідно, на титульне володіння ним, що виключає можливість набуття у власність названих квартир за набувальною давністю у відповідності до ст. 344 ЦК України. Такі доводи узгоджуються з правовим висновком викладеним у п. п. 55, 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 р. у справі № 910/17274/17;

- укладення між ТОВ "Тотем" та ТОВ "М.П. Груп" попереднього договору без дотримання форми, встановленої законом для основного договору, а тим більше - відсутність основного договору, не може мати правових наслідків у вигляді переходу права власності на нерухоме майно до майбутнього покупця - ТОВ "Тотем", та, відповідно права розпоряджатися цим майном у подальшому. У даному випадку, у ТОВ "Тотем" були відсутні правові підстави відступати право вимоги спірних квартир ДКА України. Такі доводи узгоджуються з правовою позицією, викладеною у п. 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 р. у справі №910/17274/17. Наведені обставини суд першої інстанції не прийняв до уваги, у зв`язку з чим допустився помилки під час застосування норми закону, яка регулює порядок укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна;

- в порушення положень норм законодавства, попередній договір № 21/03 від 21.03.2007 р., договір про відступлення права вимоги № 21/03/В від 04.02.2008 р. та додаткова угода № 2 від 04.03.2008 р. до попереднього договору не були нотаріально посвідчені та зареєстровані. Таким чином, не було дотримано встановлену законом обов`язкову форму укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна - спірних квартир. Тобто, вказані правочини являються нікчемними і визнання їх недійсними судом не вимагається, тому викладена в оскаржуваному рішенні позиція суду першої інстанції з приводу невизнання недійсними вказаних правочинів помилкова;

- ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції залишив поза увагою обставини, викладені у договорі про відступлення права вимоги, які вказують на обізнаність позивача про неправомірне заволодіння спірним майном. Якщо володілець, а у даному спорі - ДАК України, знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном;

- апелянт вказує, що існують суттєві розбіжності між вартістю квартир, право вимоги яких ТОВ "Тотем" відступило ДКА України, та сумою заборгованості, яку ТОВ "Тотем", станом на 04.02.2008 р., було винне ДКА України. Тобто, вартість спірних квартир, на момент укладення договору про відступлення права вимоги, становила 1 096 105, 64 грн, а сума боргу ТОВ "Тотем" перед ДКА України згідно листа № 3015/10-16ДЛ08/20 від 06.08.2020 р., становила 340 940 грн. Отже, залишається непідтвердженим право вимоги на суму 755 165,64 грн;

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2022 р. відкрито провадження за апеляційною скаргою ТОВ "М.П.Груп" на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2022 р. у справі № 906/681/21; розгляд скарги призначено на 06.07.2022 р. об 15:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 р. розгляд скарги було відкладено на 27.07.2022 р. об 14:30 год.

Житомирська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає наступне:

- Держава в особі ДКА України правомірно, добросовісно заволоділа майном (спірними квартирами), упродовж понад як 10 років вважала себе власником, виконуючи усі пов`язані з цим правомочності. При цьому, цивільно-правового акту щодо надання квартир в оренду, в управління, на зберігання чи то в інший вид користування не існувало. За таких обставин, Держава в особі позивача не є титульним володільцем, як то стверджує представник відповідача;

- посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 14.05.2019 р. у справі № 910/17274/17 є безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними з правовідносинами, які були предметом дослідження Верховним Судом у вказаній відповідачем справі;

- у даній справі добросовісність заволодіння майном наявна у Держави, оскільки на момент отримання шляхом виконання правочинів та передачі квартир, позивач не міг знати і передбачити, що попередній договір чи основний договір не був зареєстрований у встановленому законом порядку. Не зареєстрований і договір про відступлення права вимоги від 04.02.2008 р. Проте, якби цей договір був зареєстрований, то не було б указаного позову та спору, оскільки мало б бути зареєстроване право власності за позивачем;

- суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив усі обставини, зазначені у ч. 1 ст. 344 ЦК України та цілком обґрунтовано дійшов висновку, що ефективним способом захисту інтересів державного органу стане визнання права власності на спірні квартири за позивачем за набувальною давністю;

- заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн є необґрунтованими, оскільки належних і допустимих доказів щодо таких витрат не надано суду;

- з огляду на викладене, прокурор просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Державне космічне агентство України надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає наступне:

- рішення виконавчого комітету Малинської міської ради та видані ним ордери військовослужбовцям Головного центру спеціального контролю - філії НЦУВКЗ, який належить до сфери управління ДКА України, з урахуванням норм абз. 3 ч. 2 ст. 81 ЦК України, ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 61 ЖК Української PCP (у редакції, чинній на час прийняття рішення Малинської міської ради від 11.04.2008 р. № 114), не є юридичним титулом (правочином) володінням спірними квартирами саме позивачем, як юридичною особою публічного права;

- ще до видачі ордерів на спірні квартири позивач приймав рішення щодо даних квартир, а отже, ці ордери не можуть слугувати доказом правової підстави володіння чужим майном (спірними квартирами);

- отримуючи у володіння спірні квартири позивач не знав і не міг знати, що у подальшому намір відповідача про продаж цих квартир не буде реалізований. Відповідач взагалі заперечує щодо правомірності виникнення у нього зобов`язань перед позивачем передати у власність ДКА України спірні квартири та ставить під сумнів отримання від ТОВ "Тотем" коштів за спірні квартири;

- з огляду на встановлений ст. 322 ЦК України обов`язок власника утримувати майно, що йому належить, відповідач з 2008 року не витребував спірні квартири від позивача;

- позивач є добросовісним безтитульним володільцем спірних квартир;

- з огляду на викладене, позивач просить суд поновити йому строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін; покласти на відповідача витрати пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Частинами 1, 2 ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Таким чином, пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними.

Обґрунтовуючи підстави для поновлення строку для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану, загрозою для життя і здоров`я працівників відділу юридичної та договірної роботи ДКА України, відсутністю у них технічних умов для виконання роботи поза межами адміністративних приміщень ДКА та частим оголошенням повітряних тривог у місті Києві під час робочого часу, що спричиняє унеможливлення виконувати свої посадові обов`язки якісно та своєчасно через необхідність перебування у сховищах під час оголошених повітряних тривог, а також через велику завантаженість у роботі працівників, до повноважень яких належить представництво (самопредставництво) в судах України, оголошенням простою працівникам та відпустками працівників позивача, ДКА України не мало можливості у встановлений судом строк надати до суду відзив на апеляційну скаргу.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач звернувся до суду із клопотанням про поновлення строку на подання відзиву та обґрунтував причини пропуску встановленого судом строку, тому суд дійшов висновку поновити пропущений процесуальний строк для подання відзиву.

ТОВ "М.П.Груп" надіслало до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає наступне:

- вчинені суб`єктом цивільного права - Малинською міською радою дії щодо прийняття рішення про надання житлової площі та видача ордерів є односторонніми правочинами, спрямованими на набуття у користування підпорядкованими позивачу військовослужбовцями службового житла (квартир);

- позивач не надав доказів, а суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не встановив і не дослідив, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 58 ЖК України, як спірні квартири могли потрапили до державного або громадського житлового фонду, на які у подальшому виконавчий комітет Малинської міської ради, видав ордери;

- суд, приймаючи оскаржуване рішення, неправильно оцінив наведені відповідачем обставини щодо добросовісності позивача під час заволодіння спірними квартирами, допустився помилки і неправильно зазначив, що позивач, в момент отримання за актом приймання-передачі спірних квартир від 04.03.2008 р., не знав і не міг знати, що попередній договір № 21/03 від 21.03.2007 р. не був зареєстрований у встановленому законом порядку, позаяк стороною даного правочину не був. При цьому, в частині встановлення добросовісності позивача під час заволодіння майном, як умови для набуття права власності за набувальною давністю, суд не врахував правових висновків, викладених у п. 22, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 р. у справі № 910/17274/17, що призвело до неправильного застосування ст. 344 ЦК України.

Представник відповідача в судових засіданнях 06.07.2021 р. та 27.07.2022 р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить суд задоволити її вимоги, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові; здійснити розподіл судових витрат.

В судових засіданнях 06.07.2022 р. та 27.07.2022 р. прокурор, представник позивача та третьої особи заперечили доводи апеляційної скарги, просять відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін; просять відмовити відповідачу в задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, заслухавши в судовому засіданні прокурора та учасників справи, зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2005 р. у справі № 18/188 було частково задоволено позовні вимоги Національного космічного агентства України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тотем" 1 457 179, 64 грн (а. с. 23-27, т. 1).

Указом Президента України № 1085/2010 від 09.12.2010 р. Національне космічне агентство України перейменовано на Державне космічне агентство України (позивач).

21.03.2007 р. між ТОВ "Тотем" та ТОВ "М.П.Груп" укладено попередній договір № 21/03, згідно умов якого останнє зобов`язалось упродовж п`яти днів після закінчення реконструкції та введення в експлуатацію будинку по вул. Машинобудівників, 4 у м. Малині, укласти з ТОВ "Тотем" основний договір, за яким упродовж 10 днів передати 5 квартир загальною площею 360 кв.м (а. с. 28-30, т. 1).

В матеріалах справи міститься копія рішення загальних зборів учасників ТОВ "М.П.Груп", оформлене протоколом № 4-08 від 30.01.2008 р., з якого вбачається прийняття вищим органом управління відповідача рішення про відчуження (продаж) спірних квартир (зазначених у попередньому договорі № 21/03 від 21.03.2007 р. та договорі про відступлення права вимоги №21/03/В від 04.02.2008 р.) (а. с. 31-32, т. 1).

04.02.2008 р. між ТОВ "Тотем" (первісний кредитор), ТОВ "М.П.Груп" (боржник, відповідач) та Національне космічне агентство України (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 21/03/В (а. с. 33-34, т. 1), відповідно до п. 1 якого, первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимагати від боржника виконання зобов`язань за договором № 21/03 від 21.03.2007 р. Зокрема, новий кредитор отримує право вимагати передачі йому 6-ти квартир у будинку № 4 по вул. Машинобудівників у м. Малині, загальною площею 391,3 кв.м.

За змістом п. 5 договору, передбачено отримання ТОВ "М.П.Груп" від ТОВ "Тотем" грошових коштів у розмірі 1 096 105, 64 грн, що, у свою чергу, відповідає вартості 6-ти квартир, які вказані в пункті 1 даного договору.

На виконання договору про відступлення права вимоги від 04.02.2008 р. № 21/03/В, ТОВ "Тотем" перерахувало ТОВ "М.П.Груп", що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень на суму 1 096 105, 64 грн (а. с. 56-57, т. 2).

04.03.2008 р. між Національним космічним агентством України та ТОВ "М.П.Груп" укладено Додаткову угоду № 2 до попереднього договору від 21.03.2007 р. № 21/03, відповідно до умов якої сторони встановили, що на момент укладення даної угоди заборгованістю ТОВ "М.П.Груп" перед Національним космічним агентством України становить 6-ть квартир загальною площею 391,3 кв.м, які розташовані у м. Малин, по вул. Машинобудівників, 4 (а. с. 35, т. 1).

На виконання умов попереднього договору від 21.03.2007 р. № 21/03 та договору про відступлення права вимоги № 21/03/В від 04.02.2008 р., ТОВ "М.П.Груп" передало, а Національне космічне агентство України прийняло 6-ть квартир у м. Малин, по вул. Машинобудівників, 4 (квартири № 4, 7, 11, 12, 15 і 19), що підтверджується акт прийому-передачі житла від 04.03.2008 р. (а. с. 36, т. 1).

В матеріалах справи наявний лист Державного космічного агентства України № 1263/10-6 від 07.03.2008 р., яким позивач з метою забезпечення житлом військовослужбовців Головного центру спеціального контролю Національного центру управління та випробувань космічних засобів (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) повідомило останнього про передачу йому квартир № 4, 7, 11, 12, 15 і 19, які розташовані у м. Малин, по вул. Машинобудівників, 4, для їх подальшого розподілення та оформлення (а. с. 48, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради від 11.04.2008 р. № 114 "Про надання житлової площі", затверджено рішення житлової комісії Головного центру спеціального контролю НКАУ та видано ордери на службові квартири, а саме: Колодію Ю.І. на квартиру № 4, ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_4 , ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .

Як вказує прокурор, на звільнену одним військовослужбовцем Головного центру спеціального контролю НКА України квартиру за № 15 виконавчим комітетом Малинської міської ради, на підставі рішення виконкому від 26.09.2018 р. № 187, ОСОБА_5 видано ордер на отримання службового житла.

Прокурор зазначає, що на даний час квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , мають статус службового житла та використовуються за призначенням.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , зареєстровано за ТОВ "М.П.Груп", а право власності на квартиру АДРЕСА_6 - за ОСОБА_6 .

Предметом даного позову є вимоги прокурора про визнання за ДКА України права власності на квартири № 4, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 на підставі ст. 344 ЦК України.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку наявності/відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі в суді, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України і ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом із тим у розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17, від 18.08.2020 р. у справі № 914/1844/18, від 08.12.2020 р. у справі № 908/1664/19.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 р. у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 р. у справі № 912/2529/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43)".

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Відповідно до Положення про Державне космічне агентство України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 р. № 281, Державне космічне агентство України (ДКА) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра з питань стратегічних галузей промисловості та який реалізує державну політику у сфері космічної діяльності.

Державне космічне агентство України відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, організовує планово-фінансову роботу в апараті ДКА, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; здійснює в межах повноважень, передбачених законом, разом з відповідними центральними органами виконавчої влади контроль за цільовим та ефективним використанням державних коштів, передбачених для реалізації проектів, виконання програм, тощо.

Отже, з огляду на дані положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку ДКА України є уповноваженим органом, який здійснює відповідні функції держави у спірних правовідносинах.

Матеріалами справи підтверджується, що прокуратурою, на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", 30.12.2020 р. та 26.04.2021 р. направлялися ДКА України листи про намір прокуратури звернутися до суду із вказаним позовом та щодо самостійного звернення уповноваженого органу до суду.

Однак, за результатом розгляду вказаних листів, ДКА України відповідних заходів не вжило та надало відповідь про небажання подавати позов до суду.

Обґрунтовуючи наявність порушення інтересів держави та підстав для їх представництва у даній справі, прокурор посилається на положення ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", Положення про Державне космічне агентство України, затверджене постановою КМ України від 14.05.2015 р. № 281, норми ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зазначаючи про неналежне здійснення уповноваженим органом у спірних правовідносинах - ДКА України своїх повноважень та вказуючи, що невизнання права власності на нерухоме майно (квартири) за ДКА України створює передумови його незаконного відчуження, що в свою чергу має наслідком безповоротної втрати державою своїх активів та невиконання передбачених законодавством зобов`язань щодо соціальних гарантій військовослужбовців.

Прокурор звертає увагу суду на те, що спірні квартири було придбано з метою забезпечення житлом військовослужбовців Головного центру спеціального контролю, який входить до сфери управління ДКА України, в порядку виконання вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Комплексної програми забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.1999 р. № 2166.

З огляду на викладене, прокурором дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а також обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки уповноважений у спірних правовідносинах орган заходів для усунення виявлених порушень шляхом подачі до суду відповідного позову не вживав, про такий намір прокуратуру не повідомив, що свідчить про його бездіяльність.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції в оспорюваному рішенні взагалі не надав правової оцінки наявності/відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі в суді.

Щодо суті позовної вимоги про визнання за ДКА України права власності на квартири № 4, 7, 12, 15, 19, які розташовані за адресою: Житомирська обл., м. Малин, вул. Машинобудівників, 4, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності.

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01.08.2018 р. у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Дана правова позиція підтримана в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019р. у справі № 910/17274/17, і, зокрема, вказано, що оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Колегія суддів вказує, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18).

Судом апеляційної інстанції у даній справі, що переглядається, встановлено, що 21.03.2007 р. між TOB "М.П.Груп" та ТОВ "Тотем" був укладений попередній договір № 21/03, яким передбачено, що ТОВ "М.П. Груп" зобов`язується не пізніше 5 (п`яти) днів після закінчення реконструкції та введення будинку в експлуатацію, який розташований за адресою: вул.Машинобудівників, 4 у місті Малин Житомирської області укласти з ТОВ "Тотем" договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості (основний договір), а ТОВ "Тотем" зобов`язується після закінчення та введення об`єкту в експлуатацію укласти з ТОВ "М.П. Груп" основний договір (п.1.1. попереднього договору). За основним договором ТОВ "М.П. Груп" зобов`язується не пізніше 10 (десяти) днів після укладення основного договору передати, а ТОВ "Тотем" прийняти квартири №7, 11, 15, 19, 20, загальною площею 360 кв.м.

Разом з тим, як встановлено судом, основний договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості - квартир № 7, 11, 15, 19, 20, як передбачено п. 1.1. попереднього договору, між ТОВ "М.П. Груп" та ТОВ "Тотем" укладений не був.

В свою чергу, 04.02.2008 р. між ТОВ "Тотем" (первісний кредитор), ТОВ "М.П.Груп" (боржник, відповідач) та Національним космічним агентством - перейменоване в ДКА України (новий кредитор, позивач) укладено договір про відступлення права вимоги № 21/03/В (а. с. 33-34, т. 1), відповідно до п. 1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимагати від боржника виконання зобов`язань за договором № 21/03 від 21.03.2007 р. Зокрема, новий кредитор отримує право вимагати передачі йому 6-ти квартир у будинку № 4 по вул. Машинобудівників у м. Малині, загальною площею 391,3 кв.м. За змістом п. 5 договору, передбачено отримання ТОВ "М.П.Груп" від ТОВ "Тотем" грошових коштів у розмірі 1 096 105,64 грн, що, у свою чергу, відповідає вартості 6-ти квартир, які вказані в пункті 1 даного договору.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги від 04.02.2008 р. № 21/03/В, ТОВ "Тотем" перерахувало для ТОВ "М.П.Груп" кошти в розмірі 1 096 105, 64 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (а. с. 56-57, т. 2).

Також 04.03.2008 р. між Національним космічним агентством - перейменоване в ДКА України та ТОВ "М.П.Груп" укладено додаткову угоду № 2 до попереднього договору від 21.03.2007 р. № 21/03, відповідно до умов якої сторони встановили, що на момент укладення даної угоди заборгованістю ТОВ "М.П.Груп" перед Національним космічним агентством - перейменоване в ДКА України становить 6-ть квартир загальною площею 391,3 кв.м, які розташовані у м. Малин, по вул. Машинобудівників, 4 (а. с. 35, т. 1).

В подальшому, на виконання умов попереднього договору від 21.03.2007 р. № 21/03 та договору про відступлення права вимоги № 21/03/В від 04.02.2008 р., ТОВ "М.П.Груп" передало, а Національне космічне агентство України - перейменоване в ДКА України прийняло 6-ть квартир у м. Малин, по вул. Машинобудівників, 4 (квартири № 4, 7, 11, 12, 15, 19), що підтверджується актом прийому-передачі житла від 04.03.2008 р. (а. с. 36, т. 1).

Тобто, із обставин встановлених судом апеляційної інстанції вбачається, що квартири № 4, 7, 12, 15, 19, які є предметом спору у даній справі, позивачу передані на виконання умов попереднього договору від 21.03.2007 р. № 21/03 та договору про відступлення права вимоги №21/03/В від 04.02.2008 р. згідно акту прийому-передачі житла від 04.03.2008 р.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що спірне майно не має статусу безтитульного, оскільки таке майно було отримано позивачем на підставі правочинів (ст. 202 ЦК України). Фактично володіння позивачем майном здійснювалось на підставі вказаних вище правочинів та акту прийому-передачі житла, що свідчить про те, що таке майно не має статусу безтитульного.

Окрім того, суд апеляційної інстанції вказує, що спірне нерухоме майно (квартири № 4, 7, 12, 15, 19, які є предметом спору у даній справі) неможливо визнати безтитульним з тих підстав, що право власності на нього оформлено за ТОВ "М.П.Груп", що вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також суд приймає до уваги те, що із матеріалів справи слідує, що рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради від 11.04.2008 р. № 114 "Про надання житлової площі", було вирішено видати ордери на службові квартири № 4, 7, 12, 15, 19 у м. Малин, по вул. Машинобудівників, 4 військовослужбовцям Головного центру спеціального контролю Національного центру управління та випробувань космічних засобів (третя особа у справі).

Тобто, на даний час, спірні квартири № 4, 7, 12, 15, 19 мають статус службового житла та використовуються військовослужбовцями Головного центру спеціального контролю Національного центру управління та випробувань космічних засобів (третя особа у справі), який входить до сфери управління ДКА України (позивача), що також свідчить про те, що спірне нерухоме майно неможливо визнати безтитульним.

Колегія суддів зазначає, що наявність у позивача правових підстав на спірні квартири виключає застосування у даній справі положень ст. 344 ЦК України. Судом не встановлено обставин того, що дані правові підстави в подальшому відпали і в який саме момент, з якого мав би обраховуватися вищевказаний відповідний строк саме безтитульного володіння.

Окрім того, аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, суд приймає до уваги те, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Колегія суддів зазначає, що в силу ч. 3 ст. 635 ЦК України, зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Матеріалами справи підтверджується, що основний договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості - квартир № 7, 11, 15, 19, 20, як передбачено п. 1.1. попереднього договору, між ТОВ "М.П. Груп" та ТОВ "Тотем" укладений між сторонами не був, що свідчить про те, що зобов`язання, встановлене попереднім договором від 21.03.2007 р. № 21/03 припинилося в силу ч. 3 ст. 635 ЦК України.

В свою чергу, як встановлено судом, за договором про відступлення права вимоги від 04.02.2008 р. № 21/03/В, Національним космічним агентством - перейменоване в ДКА України (позивач) прийнято право вимоги від боржника (ТОВ "М.П.Груп", відповідач) щодо виконання зобов`язань за попереднім договором від 21.03.2007 р. № 21/03, зобов`язання за яким припинилося в силу ч. 3 ст. 635 ЦК України.

Судом також приймає до уваги, що правочини, на підставі яких позивач, заволодів спірним майном (попередній договір від 21.03.2007 р. № 21/03 та договір про відступлення права вимоги №21/03/В від 04.02.2008 р.), вчинені без дотримання встановленої законом форми - відсутня їх державна реєстрації та вони не посвідчені нотаріусом, як того вимагало чинне на час їх вчинення законодавство.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивача не можна визнати добросовісним набувачем майна в розумінні положень ст. 344 ЦК України, оскільки він знав або міг знати про неправомірність заволодіння спірним майном на підставі вказаних правочинів.

Обставини того, що позивач знав або міг знати про неправомірність заволодіння спірним майном підтверджуються тим, що попередній договір від 21.03.2007 р. № 21/03 та додаткова угода до нього № 1 від 14.12.2007 р. мали бути передані позивачу на підставі договору про відступлення права вимоги № 21/03/В від 04.02.2008 р. (п. 6 договору). В свою чергу, позивач є стороною у договорі про відступлення права вимоги № 21/03/В від 04.02.2008 р.

Враховуючи викладені положення законодавства та зважаючи на обставини, установлені судом апеляційної інстанції в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з мотивів, заявлених прокурором.

Також судом апеляційної інстанції звертається увага на те, що суд першої інстанції фактично задоволив позовні вимоги прокурора повністю, а в резолютивній частині рішення суду вказано, що позов задоволено частково.

Щодо заяви відповідача про стягнення з позивача 5000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку гака заява залишається без розгляду.

Як встановлено апеляційним судом, 18.08.2021 р. між ТОВ "М.П. Груп" (клієнт) та адвокатом Фещенком Р.В. був укладений договір про надання професійної правничої допомоги адвоката у господарській справі. Предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору, адвокат бере на себе наступні зобов`язання:

- ознайомитись з матеріалами господарської справи № 906/681/21, яка знаходиться на розгляді у Господарському суді Житомирської області, за позовом заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Державного космічного агентства України до Товариства з обмеженою відповідальністю "М.П. Груп" про визнання за Державним космічним агентством України права власності на квартири № 4, 7, 12, 15, 19, які розташовані за адресою: Житомирська область, м. Малин, вул. Машинобудівників, 4, за набувальною давністю та зняти копії з усіх документів, наявних у справі;

- після ознайомлення та зняття копій з матеріалів господарської справи № 906/681/21, яка знаходиться на розгляді у Господарському суді Житомирської області, виконати функції представника ТОВ "М.П. Груп" в якості відповідача у господарській справі;

- виконати функції представника клієнта під час розгляду названої справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Згідно п. 4.2. договору, за надання послуг передбачених цим договором клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі 5000 грн без ПДВ протягом 10 днів після підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на розрахунковий рахунок адвоката.

На підтвердження понесених відповідачем витрат до матеріалів справи долучено наступні документи: копію договору від 18.08.2021 р. про надання професійної правничої допомоги адвоката у господарській справі; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 12.01.2022 р., копію рахунку-фактури від 12.01.2022 р.; копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 12.01.2022 р. на суму 5000 грн.

Відповідачем долучено до матеріалів справи детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а саме: ознайомлення з матеріалами справи та зняття копій 1 год. - 500 грн; аналіз спірних правовідносин між сторонами, законодавства, що їх регулює, судової практики по даній категорії справ та підготовка відзиву на позовну заяву, 6 год. - 2000 грн; підготовка та подання до Малинської міської ради адвокатського запиту про витребування доказів з метою їх долучення до справи 1 год., - 500 грн; підготовка заперечення на відповідь на відзив та надання доказів до справи, 3 год. - 1000 грн; представництво інтересів відповідача в суді , 3 год. - 1000 грн.

В матеріалах справи міститься заява адвоката Фещенко Р.В. про ознайомлення із матеріалами справи та зняття копій, на якій міститься відмітка про те, що адвокат ознайомився із матеріалами справи. Також до справи подано відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив, підписані адвокатом Фещенко Р.В. (т. 1, а.с. 190, 194-202, т. 2, а.с. 13-18). В свою чергу, у справі відсутній адвокатський запит Фещенко Р.В. до Малинської міської ради про витребування доказів, однак є відповідь виконавчого комітету Малинської міської ради від 22.09.2021 р. № 9-01 на запит № 9-01 від 20.09.2021 р., що підтверджує те, що такий запит адвокатом робився.

Як встановлено апеляційним судом, адвокат Фещенко Р.В. приймав участь в п`яти судових засіданнях в суді першої інстанції, що вбачається з протоколів судових засідань від 09.09.2021 р., від 02.11.2021 р., від 02.12.2021 р., від 25.01.2022 р., від 17.02.2022 р. (т. 1. а.с. 220, т. 2, а. с. 48, 58, 100, 127).

З огляду на викладене, відповідачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому послуг з професійної правничої допомоги на суму 5 000 грн, вартість даних послуг на визначену суму підтверджена належними та допустимими доказами, відповідає обсягу виконаних робіт (наданих послуг).

Суд зазначає, що за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі №922/445/19).

Колегія суддів зазначає, що Державним космічним агентством України не заявлялося клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вартість адвокатських послуг, яка перевірена судом та підтверджена матеріалами справи підлягає стягненню з позивача на користь відповідача в розмірі 5 000 грн.

Окрім того, суд не приймає до уваги заперечення прокурора щодо необгрунтованості заявлених відповідачем до стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, оскільки даний розмір витрат відповідає у повній мірі критерію реальності таких витрат, розмір витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.

Колегія суддів зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ТОВ "М.П.Груп" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2022 р. у справі № 906/681/21 (із врахуванням ухвали суду від 05.05.2022 р. про виправлення описки в частині судового збору) скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги у зв`язку із її задоволенням покладаються на позивача згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М.П.Груп" - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 17.02.2022 р. у справі №906/681/21 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Державного космічного агентства України (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, код ЄДРПОУ 00041482) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М.П.Груп" (11602, Житомирська обл., м. Малин, вул. Неманихіна, 2, код ЄДРПОУ 32427324) 19 670, 66 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "М.П.Груп" від 14.01.2022 р. про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції - задоволити.

5. Стягнути з Державного космічного агентства України (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, код ЄДРПОУ 00041482) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М.П.Груп" (11602, Житомирська обл., м. Малин, вул. Неманихіна, 2, код ЄДРПОУ 32427324) 5 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

6. Видачу судових наказів доручити Господарському суду Житомирської області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

8. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено 28 липня 2022

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.