Постанова

від 29.07.2022 по справі 580/1444/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2022 року

м. Київ

справа № 580/1444/19

адміністративне провадження № К/9901/14370/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року (суддя Трофімова Л.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року (судді: Безименна Н.В., Аліменко В.О., Єгорова Н.М.) у справі № 580/1444/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Черкаської обласної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення коштів і моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася з адміністративним позовом до Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Черкаської обласної державної адміністрації (далі -, відповідач, «Управління»), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просила:

- визнати протиправним і скасувати акт індивідуальної дії - наказ Управління від 24 травня 2018 року №22к;

- визнати протиправним акт індивідуальної дії - наказ відповідача від 30 травня 2018 року №25к;

- визнати протиправним і скасувати акт індивідуальної дії - наказ Управління від 4 червня 2018 року №26к;

- визнати протиправним і скасувати акт індивідуальної дії - наказ відповідача від 18 червня 2018 року №30к;

- стягнути з Управління на користь позивачки премію у розмірі 50% від окладу і надбавку за високі досягнення у праці у розмірі 45% від окладу за травень і червень місяці, що не виплачені ОСОБА_2 у сумі 3274,15 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивачки 70 000 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій Управління у справах сім`ї , молоді та спорту Черкаської обласної державної адміністрації при винесенні оскаржуваних наказів та при проведенні дисциплінарних проваджень стосовно позивача. Крім того, позивачем вказано на неправомірність дій щодо не нарахування та невиплати їй премії у розмірі 50% від окладу та надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 45% від окладу за травень та червень місяці 2018 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року, позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Управління щодо ненарахування на користь позивачки надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 45% за травень і червень 2018 року;

- зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 надбавку за високі досягнення у праці в розмірі 45% за травень і червень 2018 року;

- стягнуто з Управління на користь позивачки 3872,00 грн моральної шкоди.

Верховний Суд постановою від 21 січня 2021 року у справі №580/1444/19 скасував постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року та направив справу на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд зазначив, що позивач не була належним чином повідомлена про день, час та місце судового розгляду та судом не було враховано наявність клопотання позивача щодо участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року залишено без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що оскаржувані накази відповідача про відсторонення позивачки від виконання посадових обов`язків від 24 травня 2018 року №22к, від 4 червня 2018 року №26к і від 18 червня 2018 року №30к є правовими актами одноразового застосування, що вичерпали свою дію фактом їх виконання, закритими дисциплінарними провадженнями і скасуванням відповідачем свого ж наказу від 30 травня 2018 року №25 про застосування до ОСОБА_1 догани у зв`язку з його незаконністю, а тому не можуть бути додатково визнані протиправними і скасованими, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення премії, то суди дійшли висновку, що премія у квітні, травні та червні 2018 року позивачці не виплачувалася з підстав перебування її у квітні 2018 у відпустці, тоді як у інші періоди нарахування премії правомірно не здійснювалося, оскільки премія не належить до складових основної заробітної плати, а є додатковою виплатою, не є обов`язковою і преміювання залежить від подання, підготовленого керівником за оцінкою результатів роботи державного службовця.

Водночас суди дійшли висновку, що відповідач не надав обґрунтувань щодо ненарахування або причин позбавлення позивачки щомісячної надбавки за високі досягнення у праці у травні-червні 2018 року. Чинних рішень про застосування до позивачки дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни та відповідних наказів, що можливо було б оцінити як підставу позбавлення надбавки не надано, наказів про позбавлення позивачки надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у травні - червні 2018 року відповідач не приймав. Задовольняючи позовні вимоги у цій частині суди вирішили обрати належний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 : визнати протиправними дії Управління щодо ненарахування позивачці надбавки за високі досягнення у праці, оскільки вона не була нарахована, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача такої надбавки є передчасною.

Щодо моральної шкоди, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов такого висновку: відкриття дисциплінарних проваджень, що у подальшому були припинені, оголошення догани та її скасування, невиплата у зв`язку із цим надбавок мало наслідком моральні переживання і страждання ОСОБА_1 , тому суди вирішили, що розумним розміром відшкодування моральної шкоди є 3872 грн із розрахунку одного місячного прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921 грн) за кожен місяць, коли стосовно позивачки відкривалися і закривалися дисциплінарні провадження і ОСОБА_1 безпідставно не нараховувалася надбавка за високі досягнення у праці у травні й червні 2018 року.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржниця вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставами касаційного оскарження судових рішень пункти 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Скаржниця посилається на постанову Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №806/590/16 і постанову Верховного Суду України від 03 жовтня 2011 року у справі №21-138а11, вказуючи на те, що у цих судових рішеннях предметом позову було також скасування актів індивідуальної дії, однак суди у вказаних справах не висловили позиції про те, що такі акти не можуть бути скасовані. Водночас ОСОБА_1 вважає, що суди повинні були перевірити законність оскаржуваних наказів з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №826/1304/18.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування касаційної скарги скаржниця указує на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, в частині застосування пункту 11 і 13 частини першої статті 7, пункту 1 частини 8 статті 71, частин першої і другої статті 76 Закону України «Про державну службу», за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Зокрема, порушено її право на захист від незаконного переслідування, право на ознайомлення з документами про проходження державної служби, право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед прийняттям рішення.

Частиною 4 статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України, визначено, що підставою для скасування судового рішення апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Обґрунтовуючи пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження, скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення частини першої - третьої статті 308 та статті 317 КАС України, не перевірив по суті доводів позивачки про незаконність ухвал суду про заявлений судді Трофімовій Л.В. відвід. Суд апеляційної інстанції не навів жодних мотивів відхилення її заперечень на ухвали суду першої інстанції від 08 липня 2019 року стосовно відмови у задоволенні відводу головуючій судді в першій інстанції, що були включені позивачкою до апеляційної скарги на рішення по суті спору, оскільки окремо не оскаржуються. Також ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції не вказав у постанові про встановлені обставини і докази, як і не спростував доводи апеляційної скарги, кожен з яких вона вважає актуальним і для касаційного розгляду.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить залишити скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 липня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 працювала на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку та документообігу - головним бухгалтером управління у справах сім`ї, молоді та спорту Черкаської обласної державної адміністрації з 22 грудня 2015 року, що підтверджується наказом від 22 грудня 2015 року №72-к (а.с.215) до 20 червня 2018 року, що підтверджується наказом від 20 червня 2018 року №32-к про звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України, статті 86 Закону №889 (а.с.142).

Згідно з наказом від 22 грудня 2015 року №72-к (а.с.215) позивачку переведено на посаду начальника відділу бухгалтерського обліку та документообігу - головного бухгалтера управління у справах сім`ї, молоді та спорту обласної державної адміністрації, з урахуванням того, що ОСОБА_1 має 9 ранг державного службовця.

Згідно з відомостями особової картки державного службовця №75 позивачка прийняла присягу державного службовця 03 жовтня 1994 року в Управлінні соціального захисту населення (а.с.236).

Протягом 2018 року Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Черкаської обласної державної адміністрації винесено ряд наказів, що позивачка вважає протиправними та такими, що порушують її права, а саме:

- наказ Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Черкаської облдержадміністрації від 24 травня 2018 року №22к, яким позивачку відсторонено від виконання посадових обов`язків з 24 травня 2018 року;

-наказ Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Черкаської облдержадміністрації від 30 травня 2018 року №25к, яким позивачці оголошено догану, у зв`язку зовнішнім оцінюванням діяльності позивачки та визнання такої як незадовільної;

-наказ Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Черкаської облдержадміністрації від 04 червня 2018 року №26к, яким позивачку відсторонено від виконання посадових обов`язків з 04 червня 2018 року;

-наказ Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Черкаської облдержадміністрації від 18 червня 2018 року №30к, яким відкрито дисциплінарне провадження стосовно невиконання або неналежного виконання позивачем посадових обов`язків та відсторонено позивачку від виконання посадових обов`язків з 18 червня 2018 року.

При цьому, спору щодо оплати у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від виконання посадових обов`язків між сторонами немає.

Позивачка уважає вказані накази протиправними, а тому звернулась до суду з цим позовом.

Крім того, позивачка уважає, що нею неправомірно не отримано премії за травень-червень 2018 року у розмірі 50% від окладу за відпрацьовані дні, та надбавки за травень-червень 2018 року у попередньо встановленому розмірі 45%.

Нормативне регулювання та висновки Верховного Суду

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Предметом судового контролю у цій справі є накази Управління від 24 травня 2018 року №22к, від 30 травня 2018 року №25к, від 04 червня 2018 року №26к, від 18 червня 2018 року №30к, стягнення з Управління на користь позивачки премії у розмірі 50% від окладу і надбавку за високі досягнення у праці у розмірі 45% від окладу за травень і червень місяці у сумі 3274,15 грн та стягнення з Управління на користь позивачки 70 000,00 грн моральної шкоди.

Відповідно до матеріалів справи, 26 квітня 2019 року позивачка звернулась до суду першої інстанції з позовом до Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Черкаської обласної державної адміністрації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом від 18 червня 2018 року №29-к закрито дисциплінарне провадження, ініційоване наказом Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Черкаської обласної державної адміністрації від 04 червня 2018 року №26-к, а наказом від 22 червня 2018 року №36-к вирішено наказ управління від 18 червня 2018 року №30-к «Про відкриття дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 » вважати таким, що втратив чинність.

Крім того, наказ Управління від 30 травня 2018 року №25-к «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» був скасований наказом Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Черкаської обласної державної адміністрації від 22 червня 2018 року №35-к. Також цим наказом зобов`язано головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку документообігу ОСОБА_3 здійснити оплату праці ОСОБА_1 за період з 24 травня 2018 року по 29 травня 2018 року в установленому порядку. Це свідчить про те, що наказ від 24 травня 2018 року №22к «Про відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків» не створює для позивачки ніяких правових наслідків.

Відтак заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги щодо скасування наказів відповідача до суду першої інстанції було виконано, тому повне відновлення законних прав та інтересів позивачки у цій справі можливе без скасування рішення суб`єкта владних повноважень після такого виправлення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки немає права, що підлягає судовому захисту. Обраний позивачкою спосіб захисту прав шляхом подання позову про скасування наказів відповідача, які вже скасовано сам собою не сприяє ефективному відновленню порушеного права.

Отже, суди попередніх інстанцій вірно указали про те, що оскаржувані накази №22к, №26к, №30к є ненормативними правовими актами одноразового застосування, що вичерпали свою дію фактом виконання, закритими дисциплінарними провадженнями та скасуванням наказу №25, а відповідно не можуть бути додатково визнані протиправними, протиправними та скасованими, тому позовні вимоги у цій частині, задоволенню не підлягають.

Крім того, як вбачається з наявних матеріалів справи та вірно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем, на виконання вимоги «Про скасування наказу управління від 30 травня 2018 року №25к «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», скасовано спірний наказ самостійно, у зв`язку з його «незаконністю»/синонім «протиправність», що у цьому випадку є виправленням помилок відповідача та не потребує додаткового його визнання протиправним судом.

З урахуванням викладеного Верховний Суд уважає необґрунтованими посилання ОСОБА_1 на те, що відповідачем під час проведення службового розслідування порушено вимоги пункту 11 і 13 частини першої статті 7, пункту 1 частини 8 статті 71, частин першої і другої статті 76 Закону України «Про державну службу», тому що указані обставини передували прийняттю скасованих наказів і не досліджувалися судами попередніх інстанцій, зважаючи на те, що відповідач виправив свої помилки самостійно.

Водночас Суд відхиляє доводи позивачки щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які, на її думку, є підставою для скасування судових рішень, з огляду на таке.

На переконання скаржниці, суд апеляційної інстанції не перевірив по суті доводів позивачки про незаконність ухвал суду про заявлений судді Трофімовій Л.В. відвід. Суд апеляційної інстанції не навів жодних мотивів відхилення її заперечень на ухвали суду першої інстанції від 08 липня 2019 року стосовно відмови у задоволенні відводу головуючій судді в першій інстанції, що були включені позивачкою до апеляційної скарги на рішення по суті спору, оскільки окремо не оскаржуються.

Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові зазначив, заява позивачки про відвід була належним чином розглянута, за результатами чого постановлено ухвалу від 08 липня 2019 року, якою заяву позивачки про відвід судді Трофімової Л.В. визнано необґрунтованою та передано заяву про відвід для вирішення іншим складом суду. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про відвід судді у цій справі відмовлено.

Підстави для відводу (самовідводу) судді визначено у статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до пункту 4 частини першої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу судді (частина четверта статті 36 КАС).

Верховний Суд звертає увагу позивачки на те, що у судовому засіданні суддя з`ясовує чи підтримує позивач адміністративний позов та пропонує позивачеві (його представнику) дати пояснення щодо суті порушення його прав. Суддя з`ясовує, які права порушено, якими діями, і хто їх вчинив. У разі, якщо позовна заява складена незрозуміло або неточно (некваліфіковано), суддя уточнює позовні вимоги. Якщо уточнення позовних вимог пов`язане із необхідністю зміни підстав або предмету позову, суддя пропонує позивачеві подати про це письмову заяву та встановлює строк. Також суддя задає уточнюючі запитання позивачеві.

У цьому випадку, суддя Трофімова Л.В. недопустила порушень норм процесуального права у судовому засіданні, яке відбулось 26 червня 2019 року, тому що вживала заходи для всебічного та об`єктивного розгляду цієї справи, а саме, намагалася уточнити позовні вимоги.

Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання скаржниці на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №806/590/16, постанові Верховного Суду України від 03 жовтня 2011 року у справі №21-138а11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №826/1304/18, з огляду на таке.

Для визначення подібності цих правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі №806/590/16 ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Коростенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, за участю третьої особи - голови ДФС України Насірова Романа Михайловича - з вимогами: визнати незаконним і скасувати наказ ДФС України від 11 березня 2016 року №770-0; поновити ОСОБА_5 на посаді начальника Володарсько-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області; стягнути з Коростенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Судами попередніх інстанцій у справі №806/590/16 встановлено, що наказом ДФС України від 11 березня 2016 року №770-о ОСОБА_5 звільнено з посади начальника Володарсько-Волинської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №806/590/16, з урахуванням обставин у цій справі, дійшов висновків, що порушення, поставлені в провину позивачеві, які по суті зводяться до послаблення контролю та неналежної організації роботи підпорядкованої йому установи, за своїм характером є триваючими й системними, що не дає підстав для застосування в такому випадку положень пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Наведене в сукупності дає підстави для висновку про незаконність звільнення позивача та наявність підстав для задоволення відповідних позовних вимог із поновленням позивача на займаній посаді.

У справі 21-138а11 ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним і скасувати наказ Генерального прокурора України від 29 вересня 2008 року №843к щодо звільнення його з посади помічника прокурора м. Одеси, поновити його на зазначеній посаді, стягнути з прокуратури Одеської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У справі №826/1304/18 ОСОБА_7 . Звернувся до суду з позовом до Національної академії, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив: визнати протиправними дії відповідача щодо невиконання зобов`язань за договором-направленням на підготовку в докторантурі Національної академії від 03 вересня 2013 року № 6; зобов`язати Національну академію виконати свої зобов`язання за вказаним договором-направленням щодо поновлення ОСОБА_7 з 01 грудня 2017 року на посаді державного службовця не нижче тієї, яку він займав до вступу в докторантуру; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2017 року до дати фактичного допуску до робочого місця виходячи із заробітної плати головного спеціаліста - державного службовця 6 рангу державної служби з надбавкою в розмірі 39 % від посадового окладу за вислугу років державної служби.

Ураховуючи викладене, у справах на, які посилається скаржниця у касаційній скарзі та у цій справі суб`єктний склад учасників відносин не є тотожним, різні об`єкти та предмет правового регулювання, застосування відмінних норм права.

Отже, висновки стосовно застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №806/590/16, постанові Верховного Суду України від 03 жовтня 2011 року у справі №21-138а11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №826/1304/18, на які посилалась скаржниця у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин в оскаржуваній частині у цьому касаційному провадженні, тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні судового рішення, щодо якого подано касаційну скаргу в цій справі, у значенні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій належним чином установивши фактичні обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права та дійшли вірних висновків про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи на аргументи ОСОБА_1 під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій судом касаційної інстанції не знайшли свого підтвердження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судовірішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді: Л.О. Єресько

В.М. Соколов