Рішення

від 21.07.2022 по справі 363/849/21

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

21.07.2022 Справа № 363/849/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2022 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючогосудді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гриб Л.І.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення та визнання недійсним державного акту про право власності,

встановив:

позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив визнати незаконним та скасувати рішення Димерської селищної ради 08 сесії 05 скликання №138 від 23 березня 2007 року про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ІМ №2358801, виданий на ім`я ОСОБА_3 на підставі вказаного рішення.

Свої вимоги мотивував тим, що він на підставі договору купівлі-продажу від 10 листопада 2003 року є власником квартири АДРЕСА_1 . Вказаний будинок є будинком барачного типу, який складається з трьох квартир: квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4 і має окремий вихід, квартира АДРЕСА_3 належить йому, квартира АДРЕСА_4 належить ОСОБА_3 .. Квартири АДРЕСА_3 і АДРЕСА_4 мають єдиний вихід на подвір`я. З даного подвір`я є також єдиний вихід на вулицю, тобто будинок має окремий вхід та під`їзд до будівлі. На прибудинковій земельній ділянці розміщені господарські будівлі: чотири сараї «Б, Г, Д, Е», погріб «В», вбиральня «Є», які перебувають у спільній сумісній власності сторін. В 2020 році під час підготовки технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд йому стало відомо, що земельна ділянка під будинком АДРЕСА_5 та біля нього площею 0,1 га (в тому числі і подвір`я загального користування та прибудинкова територія, де розміщені належні позивачу сараї та погріб) рішенням Димерської селищної ради 08 сесії 05 скликання №138 від 23 березня 2007 року передана у власність ОСОБА_3 . Внаслідок цього для проходу до вбиральні та одного із сараїв він вимушений обходити приватизовану ОСОБА_3 земельну ділянку по периметру 37,19 м, 7,48 м, 4,6 м, вздовж дороги загального користування 35,76 м та 35,0 м, потім понад лісом 4,0 м, 7,25 м., а погріб взагалі знаходиться на приватизованій відповідачкою земельній ділянці. ОСОБА_3 чинить йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка мала би бути земельною ділянкою загального користування, обмежуючи доступ до приміщень, що знаходяться на подвір`ї і є у їх спільній власності.

Відповідачка подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що дійсно частина земельної ділянки, якою вона користувались більша, за ту, яка перебувала у користуванні позивача, проте він був з цим згоден з часу купівлі квартири. Фактично межі присадибної ділянки не змінювались з часу початку їх проживання в будинку, крім того, між ними була досягнута згода про те, що вони є рівноправними користувачами погреба, і сараї розділили так як ними користувались попередні власники. Зазначила, що вона не перешкоджає позивачеві користуватися земельної ділянкою, підсобні приміщення позивача (сарай, туалет, погріб) перебувають у східній частині земельної ділянки, до яких він безперешкодно ходить по її території. Останні роки позивач перестав користуватись погребом з власної ініціативи так як його потрібно капітально ремонтувати. Вважає, що рішення Димерської селищної ради про передачу їй безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для обслуговування житлового будинку видане з дотримання вимог законодавства та прав позивача, коли жодних правових підстав для його скасування та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку не має.

Крім того відповідачка подала суду заяву про застосування в цій справі строків позовної давності, посилаючись на те, що про розміри, межі та обриси приватизованої нею земельної ділянки біля будинку АДРЕСА_5 позивачу відомо з 2011 року, що підтверджується Актом про встановлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельної ділянки від 09 березня 2011 року, який підписаний особисто позивачем.

Позивач подав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що передача у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, розташованої під двором загального користування, розміщеними будівлями сараїв та погреба, позбавлення його вільного доступу до двору біля виходу з квартири, сараю та вбиральні, є незаконною.

В суді позивач просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

Представник відповідачки в суді проти задоволення позовної заяви заперечила з підстав спливу строків позовної давності для звернення позивача до суду із вказаним позовом.

Представник Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області подав заяву про розгляд справи на підстави наявних доказів.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 21 січня 2002 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого нотаріусом Вишгородської державної нотаріальної контори Єременко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №246, придбала квартиру АДРЕСА_6 . До будинку прилягають господарські будівлі: чотири сараї «Б, Г, Д, Е», погріб «В», вбиральня «Є», огорожа «1-2».

Відповідно до відомостей, що містяться в технічному паспорті, який є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа ця квартира в житловому будинку, із пластин обкладений цеглою, житловою площею 25,4 кв.м., загальною площею 33,0 кв. м., збудований в 1967 році, а також надвірні будівлі - чотири сараї «Б, Г, Д, Е», туалет «Є», огорожа «1-2».

10 листопада 2003 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за №6301, придбав квартиру АДРЕСА_1 . До будинку прилягають господарські будівлі: чотири сараї «Б, Г, Д, Е», погріб «В», вбиральня «Є», огорожа «1-2».

Відповідно до відомостей, що містяться в технічному паспорті, який є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа відчужувана квартира складається з двох жилих кімнат та має розмір житлової площі 25 кв.м, загальної площі 33,2 кв.м. та знаходиться в житловому будинку із цегли, житловою площею 95,7 кв.м., загальною площею 135,3 кв.м., побудований в 1967 році, 25% зносу, до нього прилягають надвірні будівлі: чотири сараї «Б, Г, Д, Е», погріб «В», вбиральня «Є», огорожа «1-2».

13 листопада 2003 року ОСОБА_1 видано Витяг про право власності на нерухоме майно №198569 квартиру АДРЕСА_1 .

Як вбачається з технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , вона складається з тамбуру площею 1,8 кв.м., кухні площею 6,4 кв.м., житлової кімнати площею 18.1 кв.м. та житлової кімнати площею 6,9 кв.м.

Біля будинку АДРЕСА_5 знаходяться наступні господарські будівлі та споруди: сарай «Б», погріб «В», сарай «Г», приб. сарай «Д», приб. сарай «Е», вбиральня «Є», огорожа «1-2», які перебувають в спільній сумісній власності сторін.

Рішенням Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області 08 сесії 05 скликання №138 від 23 березня 2007 року передано ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_5 .

На підставі вказаного рішення 04 жовтня 2012 року ОСОБА_3 видано Державний акт серія ЯМ №235880 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3221855301:19:018:0151, що розташована за адресою АДРЕСА_5 .

Рішенням Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області №2714-43-VІІ від 18 червня 2020 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,0500 га по АДРЕСА_7 .

Як вбачається з уточненої позовної заяви, в 2020 році під час підготовки технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_1 стало відомо, що земельна ділянка під будинком АДРЕСА_5 та біля нього площею 0,1 га передана у власність ОСОБА_3 рішенням Димерської селищної ради 08 сесії 05 скликання №138 від 23 березня 2007 року.

Як вбачається з плану фактичного землекористування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_5 , складеного ФОП ОСОБА_5 , на приватизованій ОСОБА_3 на підставі рішенням Димерської селищної ради №138 від 23 березня 2007 року земельній ділянці площею 0,1020 га кадастровий номер 3221855301:19:018:0151 розташовані теплиця, навіс, погреб, туалет та три сараї. Вихід з квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 знаходиться також на земельній ділянці, що перебуває у власності відповідачки ОСОБА_6 . В користуванні ж позивача перебуває дві земельні ділянки площею 0,0376 га та 0,0405 га, на яких розташовані один сарай та два навіси.

Відповідно до ст. 179 ЦК України (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Згідно ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).

Як передбачено ст. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 190 ЦК України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно ст. 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (ч. 1 ст. 382 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до ст. 40 ЗК України (тут та далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 та 2 ст. 78 ЗК України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 79 ЗК України).

Відповідно до ст. 89 ЗК України земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: подружжя; членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; співвласників жилого будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки (ч. 1 ст. 118 ЗК України).

Згідно п. г, ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Вимогами ч.ч. 1,2 та 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості (правова позиція Верховного Суду в постанові від 19 листопада 2020 року в справі №686/9580/16-ц).

Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, відповідно до вимог статті 388 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 6 вказаної Конвенції ніхто не може бути позбавлений своєї власності.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як передбачено ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 21 січня 2002 року 10 листопада 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_6 разом із надвірними будівлями та спорудами, зокрема чотирма сараями «Б, Г, Д, Е», погрібом «В», вбиральнею «Є» та огорожею «1-2», які, за змістом договорів і обставин справи, перебувають у спільній сумісній власності сторін.

Разом з тим, конфігурація приватизованої ОСОБА_3 на підставі рішення Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області №138 від 23 березня 2007 року земельної ділянки площею 0,10 га розташована таким чином, що на ній заходиться вхід до квартири позивача та більшість господарських споруд, що перебувають у спільній сумісній власності сторін, зокрема три сараї, погріб та вбиральня.

Як пояснив в суді позивач, у зв`язку з приватизацією відповідачкою частини земельної ділянки, він був змушений облаштувати собі окремий вхід до будинку, та не має можливості потрапити до господарських будівель, що розташовані на земельній ділянці ОСОБА_3 .

При цьому суду не надано належних, допустимих та достатніх доказів встановлення порядку користування або поділу господарських споруд і земельної ділянки під ними в той спосіб, як відбулася приватизація землі на користь відповідачки.

Крім того, приватизована відповідачкою земельна ділянка площею 0,10 га, є не пропорційною до часток в квартирах позивача АДРЕСА_3 площею 33,2 кв.м. та відповідачки №3 площею 33,0 кв.м., коли після оформлення ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3221855301:19:018:0151 в користуванні ОСОБА_1 залишилася земельна ділянка площею 0,0781 га.

Відтак, судом встановлено, що рішення Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області №138 від 23 березня 2007 року в частині передачі ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_5 , прийняте незаконно, з порушенням вказаних вище вимог законодавства, без визначення між сторонами порядку користування господарськими будівлями розташованими на ній, що перебувають у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що призвело до порушення прав останнього, а тому підлягає скасуванню.

У зв`язку із скасуванням рішенням органу місцевого самоврядування, на підставі якого 04 жовтня 2012 року на ім`я відповідачки видано державний акт серія ЯМ №235880 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3221855301:19:018:0151, що розташована за адресою АДРЕСА_5 , такий державний акт підлягає визнанню недійсним, коли вказаний спосіб захисту є адекватним змісту порушеного права позивача.

Що стосується доводів сторони відповідача про застосування в цій справі строків позовної давності, то суд зазначає наступне.

Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Позивач вважає, що дізнався про порушення своїх прав в 2020 році, під час підготовки технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Натомість, відповідачка стверджує, що про розміри, межі та обриси приватизованої нею земельної ділянки біля будинку АДРЕСА_5 позивачу відомо з 2011 року, що підтверджується Актом про встановлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельної ділянки від 09 березня 2011 року, який підписаний особисто позивачем.

Зі справи встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та спільним з відповідачкою власником всіх господарських споруд до нього, до якого на підставі вимог ст. 120 ЗК України та 377 ЦК України перейшло право користування на земельну ділянку, на якій розміщені вказана квартира в будинку із всіма надвірними спорудами, в обсязі та на умовах, встановлених у договорі купівлі-продажу від 10 листопада 2003 року.

Отже вказаний позов є негаторним і стосується усунення перешкод у користуванні і розпорядженні вказаним нерухомим майном позивача.

Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

Відтак, допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №653/1096/16-ц.

А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

За таких обставин, підстав для застосування строків позовної давності в цій справі судом не встановлено.

Таким чином судом вставлено порушене право позивача, що підлягає захистові, а позов про це задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

позовну заяву задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області 08 сесії 05 скликання №138 від 23 березня 2007 року в частині передачі ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_5 .

Визнати недійсним державний акт серія ЯМ №235880 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3221855301:19:018:0151, що розташована за адресою АДРЕСА_5 , виданий 04 жовтня 2012 року на ім`я ОСОБА_3 на підставі рішення Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області 08 сесії 05 скликання №138 від 23 березня 2007 року.

Стягнути з ОСОБА_3 та Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області пропорційно на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн. з кожного.

Повне судове рішення складено 29 липня 2022 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 виданий 06 листопада 2019 року органом 3228, РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 .

Відповідачі: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_8 .

Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області, код ЄДРПОУ 04359488, знаходиться за адресою Київська область, Вишгородський район, смт Димер, вул. Соборна, 19.

Суддя