Ухвала

від 27.07.2022 по справі 910/10112/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

УХВАЛА

27 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/10112/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Уркевича В. Ю.- головуючого, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,

за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 (головуючий суддя Агрикова О. В., судді Мальченко А. О., Чорногуз М. Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 (суддя Плотницька Н. Б.) у справі

за позовом Приватного підприємства «Мірабель Люкс»

до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»,

про визнання недійсними результатів аукціону,

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - Трохимчук В. С. (у порядку самопредставництва),

третьої особи-1 - не з`явився,

третьої особи-2 - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У червні 2021 року Приватне підприємство «Мірабель Люкс» (далі - ПП «Мірабель Люкс») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) про визнання недійсними результатів аукціону.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач продав на аукціоні позивачу приміщення, які належать на праві власності іншій особі, а також те, що технічний стан нежитлових приміщень не відповідає технічній характеристиці, визначеній у технічному паспорті.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022, позовні вимоги задоволено повністю.

4. Судові рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що замовчування Департаментом обставин, які мали істотне значення для оспорюваного правочину щодо наявності ще одного власника частини спірного приміщення, а також наявності невідповідності між технічним станом приміщення та технічною документацією, є навмисним введенням ПП «Мірабель Люкс» в оману щодо наявності правомочностей володіння та користування спірними нежитловими приміщеннями, що безпосередньо впливає на можливість передачі їх в майбутньому покупцеві, а тому позовні вимоги про визнання недійсними результатів аукціону підлягають задоволенню.

Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

5. У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Департаменту, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

6. Підставою касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

7. На обґрунтування підстави касаційного оскарження Департамент посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 230 Цивільного кодексу України за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, а саме у відносинах приватизації комунального майна.

8. Учасники справи правом на подання відзиву, передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

10. Підставою касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частин першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

11. Верховний Суд дослідив наведені у касаційній скарзі доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

12. У цій справі, судові рішення в якій переглядаються в касаційному порядку, судами попередніх інстанцій розглядався спір про визнання недійсними результатів аукціону.

13. Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Київської міської ради (далі - Київрада) від 27.02.2020 № 138/8308 «Про затвердження переліку об`єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації» нежитлові приміщенні (літ. «А») за адресою: м. Київ, вул. Тургенєвська, 60, загальною площею 37,80 кв. м (далі - нежитлові приміщення) включено до переліку об`єктів малої приватизації, які підлягають приватизації.

14. Департаментом було опубліковано інформаційне повідомлення про проведення продажу на електронному аукціоні об`єкта малої приватизації - нежитлових приміщень.

15. 16.07.2020 Департаментом проведено електронний аукціон з продажу нежитлових приміщень, за результатами якого складено протокол про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-06-26-000093-3, відповідно до якого переможцем стало ПП «Мірабель Люкс».

16. У подальшому наказом Департаменту від 24.07.2020 № 37/4-ПР «Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-06-26-000093-3» затверджено вказаний протокол з продажу об`єкта малої приватизації - нежитлових приміщень, згідно з яким переможцем електронного аукціону визнано ПП «Мірабель Люкс» із пропозицією щодо ціни продажу об`єкта в сумі 3 000 000 грн без ПДВ.

17. За результатами електронного аукціону між ПП «Мірабель Люкс» (покупець за договором) та Департаментом (продавець за договором) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 17.08.2020 № 47/20 (далі - договір від 17.08.2020), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нежитлові приміщення.

18. Відповідно до пункту 1.2 договору від 17.08.2020 відчужуваний об`єкт приватизації належить територіальній громаді міста Києва в особі Київради на праві комунальної власності на підставі відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав). Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі прав: 1588551180000. Право власності продавця на об`єкт приватизації зареєстроване в Державному реєстрі прав 31.05.2018, номер запису про право власності: 26854593.

19. У матеріалах справи також наявна інформаційна довідка від 23.10.2019 № 185863636 з Державного реєстру прав, відповідно до якої нежитлові приміщення належать територіальній громаді міста Києва в особі Київради у розмірі 1/1 частки на підставі рішення «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02.12.2010 № 284/5096, а також копія технічного паспорта на нежитлові приміщення.

20. Відповідно до листів від 13.06.2019 № 2746/3 та від 02.08.2019 № 1705 Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (далі - Комунальне підприємство) зазначило, що нежитлові приміщення комунальної та приватної власності на вул. Тургенєвській, 60 мають спільний вхід та санвузол.

21. Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) в листі від 15.08.2019 № 073-7297 зазначив, що він не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва - реконструкція приміщення № 14 в будинку № 60 на вул. Тургенєвській.

22. При цьому листом від 10.09.2020 № 3847/3 Комунальне підприємство повідомило ПП «Мірабель Люкс», що технічну документація, яка була надана балансоутримувачем для проведення аукціону, виготовлено 29.11.2017 і вона містить в собі дані, актуальні на вказану дату. Звернень про отримання погодження щодо перепланування нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 до підприємства не надходило.

23. 17.01.2006 між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (далі - Управління) (продавець за договором) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) (покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення (далі - договір від 17.01.2006), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежилі приміщення загальною площею 39,10 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ) і зобов`язується сплатити за нього грошову суму, визначену цим договором. Відчужуються нежилі приміщення: цокольного поверху під літ. «А» загальною площею 39,10 кв. м згідно з технічною документацією Київського міського бюро технічної інвентаризації: в т. ч. нежилі приміщення: № 1, № 2 (групи приміщень № 14) площею 27,10 кв. м та 1/2 частина від нежилих приміщень № № 3, 4, 5, IV загальною площею 24,00 кв. м (далі - спірні приміщення).

24. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г. 17.01.2006, зареєстровано в реєстрі за № 104 та відомості про нього внесено до Державного реєстру правочинів, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу № 2016001.

25. Також актом прийому-передачі приміщення від 01.03.2006 Управління передало, а ОСОБА_1 прийняла згідно з договором від 17.01.2006 спірні приміщення.

26. Отже, спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що Департамент продав ПП «Мірабель Люкс» нежитлові приміщення, частина яких належать на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору від 17.01.2006 та акта прийому-передачі спірних приміщень від 01.03.2006, а також ПП «Мірабель Люкс» зазначає, що технічний стан нежитлових приміщень не відповідає технічній характеристиці, визначеній у технічному паспорті.

27. Стосовно доводів Департаменту про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, а саме у відносинах приватизації комунального майна, то колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає таке.

28. Здійснюючи касаційне провадження у даній справі з підстави касаційного оскарження, що визначена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів касаційного господарського суду з`ясовано, що у подібних до даної справи правовідносинах Верховним Судом ухвалена постанова від 16.03.2021 у справі № 910/15424/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фід Бек Груп» (далі - ТОВ «Фід Бек Груп») до Департаменту про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів, де викладено такі правові висновки.

29. Статтею 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

30. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

31. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

32. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається неправильна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

33. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

34. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

35. При цьому обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

36. Отже, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

37. З огляду на викладене суди визнали, що замовчування Департаментом обставин, які мали істотне значення для оспорюваного правочину, є навмисним введенням ТОВ «Фід Бек Груп» в оману щодо наявності правомочностей володіння та користування приміщенням, що безпосередньо впливає на можливість передачі його майбутньому покупцеві, а тому дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсними результатів аукціону з продажу об`єкта малої приватизації.

38. При цьому суд касаційної інстанцій у постанові від 16.03.2021 у справі № 910/15424/19 зазначив, що формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів.

39. Таким чином, Верховний Суд у постанові від 16.03.2021 у справі № 910/15424/19 виклав висновок щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у правовідносинах щодо приватизації комунального майна.

40. З урахуванням викладеного колегія суддів суду касаційної інстанції вважає необґрунтованими доводи скаржника про відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо застосування приписів статті 230 Цивільного кодексу України.

41. Верховний Суд також зазначає, що підставою касаційного оскарження скаржник визначив саме пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, тобто неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

42. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

43. Оскільки висновки щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах Верховним Судом вже викладалися, то у суду касаційної інстанції відсутні підстави для формування висновку у даній справі щодо застосування вказаних норм права.

44. Інших виключних підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Департамент у касаційній скарзі не зазначив.

45. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

46. При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

47. Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

48. Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

49. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

50. Аналогічно й частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

51. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

52. У рішенні ЄСПЛ у справі «Ґарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v. Spain» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

53. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм Господарського процесуального кодексу України.

54. За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою Департаменту, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 у справі № 910/10112/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Є. В. Краснов

Г. М. Мачульський