Постанова

від 28.07.2022 по справі 803/53/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2022 року

м. Київ

справа № 803/53/21

провадження № 61-1035ав22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «СКІФ», ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року у складі судді Пищиди М. М. за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 27 серпня 2020 року у справі № 140/2020 за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «СКІФ», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Короткий зміст заявлених вимог

Рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 27 серпня 2020 року у складі третейського судді Борисевича М. О. у справі № 140/2020 позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені.

Стягнено солідарно з ТОВ «Торговельна компанія «СКІФ», ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором від 22 червня 2016 року № б/н в розмірі 62 371,31 грн, а саме 60 000,00 грн заборгованість за кредитом, 1 171,31 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 200,00 грн заборгованість по комісії за користування кредитом та витрати по оплаті третейського збору у сумі 1 360,00 грн.

01 вересня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Дніпровського апеляційного суду заяву про скасування рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 27 серпня 2020 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції і мотиви його прийняття

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року закрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 27 серпня 2020 року у справі № 140/2020 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Торговельна компанія «СКІФ», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заяву повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заява про скасування рішення третейського суду подана з пропуском строків, встановлених частиною п`ятою статті 454 ЦПК України, у зв`язку з чим заява підлягає поверненню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року та направити справу для продовження розгляду до цього суду.

Заявник зазначає, що має право на поновлення строку на оскарження, оскільки із рішенням третейського суду ознайомився лише 06 серпня 2021 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Провадження у суді апеляційної інстанції

Відповідно до частини другої статті 23 ЦПК України справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу).

У частині другій статті 24, частині другій статті 351 ЦПК України встановлено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року закінчено підготовчі дії за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 27 серпня 2020 року у справі № 140/2020 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Торговельна компанія «СКІФ», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2022 року витребувано з постійно діючого третейського суду при асоціації «Дніпровський Банківський Союз» третейську справу № 140/2020.

14 липня 2022 року до Верховного Суду надійшла третейська справа № 140/2020.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 22 червня 2016 року між ТОВ «Торговельна компанія «СКІФ» та АТ КБ «ПриватБанк» було підписано заяву про відкриття поточного рахунку, за умовами якої товариство висловило згоду щодо приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг», тарифів банку, що розміщенні на сайті банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування від 22 червня 2016 року № б/н.

Пункт 1.1.7.29 «Умов та правил надання банківських послуг» містить третейську угоду, відповідно до якої сторони домовилися, що всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з даного договору та інших договорів між банком та клієнтом або у зв`язку з ними, в тому числі, що стосуються їх виконання, порушення, припинення або визнання недійсними, підлягають вирішенню у постійно діючому третейському суді при асоціації «Дніпровський Банківський Союз».

ТОВ «Торговельна компанія «СКІФ» було встановлено кредитний ліміт у розмірі 60 000 грн на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку. Кредит у розумінні пункту 3.2.1.4.1.4. умов погашено не було.

27 вересня 2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № Р1538051129745379219, відповідно до якого ОСОБА_1 поручився за виконання зобов`язань ТОВ «Торговельна компанія «СКІФ».

У зв`язку з тим, що ТОВ «Торговельна компанія «СКІФ» повністю не сплатило заборгованість за кредитним договором від 22 січня 2011 року № б/н, у відповідачів існує борг перед банком у розмірі 62 371,31 грн.

Рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 27 серпня 2020 року у складі третейського судді Борисевича М. О. у справі № 140/2020 позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені.

Стягнено солідарно з ТОВ «Торговельна компанія «СКІФ», ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором від 22 червня 2016 року № б/н в розмірі 62 371,31 грн, а саме 60 000,00 грн заборгованість за кредитом, 1 171,31 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 200,00 грн заборгованість по комісії за користування кредитом та витрати по оплаті третейського збору у сумі 1 360,00 грн.

01 вересня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав заяву про скасування рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 27 серпня 2020 року.

Позиція суду апеляційної інстанції, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.

Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів врегульовано розділом VIII «Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів» ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та наявні у справі матеріали, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про третейські суди» компетентний суд - це місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.

З наведених положень Закону України «Про третейські суди» вбачається, що, вирішуючи питання про визначення компетентного суду в розумінні цього Закону, необхідно керуватися загальними правилами визначення юрисдикції кожного конкретного спору, який був предметом розгляду в третейському суді, встановленими відповідними нормами процесуального законодавства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

За змістом частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Згідно із положеннями частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Зазначений правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18).

Пунктом 11 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, АТ КБ «ПриватБанк» як кредитор звернулося до третейського суду з позовом до ТОВ «Торговельна компанія «СКІФ», як боржника та ОСОБА_1 , як поручителя за договором поруки від 27 вересня 2018 року № Р1538051129745379219, що укладений на забезпечення виконання зобов`язання за договором, сторонами якого є юридичні особи.

Тобто, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

За таких обставин вирішення спору, що виник між сторонами третейського розгляду належить до юрисдикції господарських судів, тому, з урахуванням пункту 11 частини першої статті 20 ГПК України, справа про оскарження рішення третейського суду підлягає вирішенню господарським судом.

Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 16 вересня 2021 року у справі № 803/140/20 (провадження № 61-11667ав21), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 876/59/20, від 08 квітня 2021 року у справі № 876/79/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 876/73/20 та від 09 червня 2021 року у справі № 876/29/21.

Проте наведене залишилося поза увагою Дніпровського апеляційного суду, який належним чином не дослідив питання юрисдикційності цього спору.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам статті 263 ЦПК України та його ухвалення з порушенням норм процесуального права, що є достатньою підставою для скасування судового рішення із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює заявнику про віднесення розгляду справи до юрисдикції господарського суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 24, 255, 351, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року скасувати.

Закрити провадження за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 27 серпня 2020 року у справі № 140/2020 за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «СКІФ», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Повідомити ОСОБА_1 про віднесення розгляду справи за його заявою до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров