Окрема думка

від 15.06.2022 по справі 910/12876/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Справа № 910/12876/19

Провадження № 12-94гс20

суддів Великої Палати Верховного Суду Сімоненко В. М., Британчука В. В., Гриціва М. І., Прокопенка О. Бна постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» (далі - ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння», позивач) до ТОВ «Інновер Україна» про стягнення 4 346 226,28 грн.

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновер Україна» (далі - ТОВ «Інновер Україна», відповідач) про ухвалення додаткової постанови у справі № 910/12876/19.

Додатковою постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року заяву ТОВ «Інновер Україна» про ухвалення додаткової постановипро стягнення судових витрат задоволено. Стягнуто з ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» на користь

ТОВ «Інновер Україна» 57 461,02 грн 02 коп витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції та 82 816,52 грн 52 коп витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Задовольняючи заяву ТОВ «Інновер Україна» в частині розподілу витрат за розгляд справи у судах попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що заявником не пропущено строки звернення до суду з зазначеною заявою.

З таким підходом ми не погоджуємось, з огляду на наступне.

За правилами частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, має бути зазначено у резолютивній частині постанови касаційної інстанції у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення

(підпункт «б» пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України).

За змістом статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, ним не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Аналогічні вимоги містяться у статті 245 ГПК України, відповідно до якої подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

Зазначені норми процесуального права містять однакові підходи для визначення строку на звернення із заявами щодо вад прийнятих у справі судових рішень. Такий підхід пов`язаний з поділом судочинства на декілька стадій, зокрема підтовче провадження, судовий розгляд та виконання судового рішення, тощо.

Саме виконанням судового рішення завершує судочинство та права особи після завершення цієї стадії вважаються реально поновленими. Законодавство передбачає також на кожній такій стадії наявність та сплату витрат: судових або витрат на виконання судового рішення.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України (стаття 124 Конституції).

Виконання рішення суду чи судового наказу в господарській справі здійснюється відповідно до положень ГПК України, Закону «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) та інших правових актів. Судове рішення може виконуватись у добровільному або примусовому порядку. При цьому, на нашу думку виконання судового рішення в повному обсязі у добровільному порядку свідчить про закінчення такої стадії судочинства як виконання судового рішення та закінчення строку на його виконання.

Відповідно до статті 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому

провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Зазначена норма стосується дій усіх учасників виконавчого провадження, а не тільки державного та приватного виконавця, а відтак закінчення строків виконання судового рішення припиняє права усіх учасників на здійснення будь-яких дій.

Аналізуючи зміст статей 244 та 245 ГПК України, у системному зв`язку з положеннями статті 11 Закону № 1404-VIII, слід дійти висновку, що строк на виконання судового рішення - це строк, за яким учасники цієї стадії судочинства мають право здійснювати дії, спрямовані саме на виконання судового рішення, що набуло чинності, та з його виконанням такі права втрачаються і судочинство вважається таким, що здійснено.

Саме такий підхід є запобіжником для зловживання сторонами спору правами, спрямованими на затримку виконання судових рішень, та гарантією дотримання при здійсненні судочинства принципу правової визначеності, принципів рівності та диспозитивності. Однак, це не означає, що учасник, який пропустив строк на відповідні звернення з поважних причин не зможе захистити свої права та довести наявність підстав для поновлення таких строків.

У протилежному, учасники судочинства будуть мати змогу вирішувати будь-які реальні або вигадані проблеми, що виплавають з розглянутої справи у безстроковому вимірі.

Відповідно до статті 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За приписами статті 118 ГПК наслідком пропущення процесуальних строків у господарській справі є втрата права учасника справи на вчинення певної процесуальної дії. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За положеннями статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, аналізуючи положення статей 116, 119 244 ГПК України, строк на подачу заяви про ухвалення додаткового рішення, зокрема щодо судових витрат, відраховуються з наступного дня після ухвалення судового рішення, яким ці витрати не розподілені та тривають до закінчення строку на виконання цього рішення. Пропуск такого строку свідчить про втрату учасником судочинства права на вчинення певної дії, якщо тільки суд за його заявою не знайде підстав для поновлення або продовження цих строків у зв`язку з наявністю поважних причин. У протилежному, така заява підлягає залишенню без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у цій справі по суті спору

21 червня 2021 року. Також, додатковою постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року задоволено заяву ТОВ «Інновер Україна» та стягнуто на його користь з ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» 140 134 грн 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

16 лютого 2022 року ТОВ «Інновер Україна» знов звернулось із заявою про розподіл судових витрат, понесених товариством у судді першої та апеляційної інстанції.

При цьому, представник заявника у суді касаційної інстанції пояснив, що постанова та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду виконані сторонами восени 2021 року.

Відтак, заявник ще у липні 2021 року був обізнаний про відсутність судового рішення про розподіл судових витрат, понесених ним у суді першої та апеляційної інстанції, погодився на виконання судового рішення у такому обсязі та прийняв таке виконання восени 2021 року.

За таких обставин, слід дійти висновку, що заява про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, понесених заявником у судах попередніх інстанцій, подана ним поза межами встановленого законом строку.

При цьому, ТОВ «Інновер Україна» не було подано клопотання про поновлення процесуального строку на подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення у справі та не навело поважних причин такого пропуску.

З огляду на зазначене, вважаємо, що заяву ТОВ «Інновер Україна» слід було залишити без розгляду, з огляду на положення статті 118 ГПК України.

Судді

Великої Палати Верховного Суду В. М. Сімоненко

В. В. Британчук

М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко