Рішення

від 01.08.2022 по справі 364/26/22

ВОЛОДАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 364/26/22

Провадження № 2/364/66/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2022 року, Володарський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Ткаченко О. В.,

за участю секретаря Бондаренко Л. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в смт. Володарка Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1

до Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР», третя особа на стороні відповідача Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області,

про застосування наслідків недійсності договору оренди у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію речового права, -

ВСТАНОВИВ:

05.01.2022 року до суду звернувся позивач з вказаною позовною заявою, в якій зазначив, що він є власником земельної ділянки площею 2,7799 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Завадівської сільської ради Володарського району Київської області. Від повіреної особи позивач дізнався про те, що 21.12.2012 року було укладено договір оренди землі між ПСП «ДІАР» та ОСОБА_1 на вищевказану земельну ділянку. Позивач як на підставу задоволення позовних вимог посилається на те, що він не укладав та не підписував та не знав про існування спірного договору оренди землі, тому позивач просив суд застосувати наслідки недійсності договору оренди від 21.12.2012 року, укладеного між ПСП «ДІАР» та ОСОБА_1 у виді скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в підготовчих судових засіданнях позовні вимоги не визнав, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. В судове засідання не прибув.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,7799 га, кадастровий номер 3221682000:04:006:0023 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Завадівської сільської ради Володарського району Київської області (а.с.12-13). 12.01.2021 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси (а.с.10) та 03.11.2021 року ОСОБА_2 було отримано інформацію про те, що земельна ділянка площею 2,7799 га, кадастровий номер 3221682000:04:006:0023 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Завадівської сільської ради Володарського району Київської області перебуває в оренді у ПСП «ДІАР» терміном на 49 років (а.с.12-13). Позивач зазначив, що вказаний договір оренди він не укладав та не підписував та про існування вказаного договору оренди землі не знав.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення та просив суд задовольнити позов, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представником відповідача ПСП «ДІАР» до суду було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що спірний договір оренди землі між ОСОБА_1 та ПСП «ДІАР» було підписано представником за дорученням Кудренком Я.В. . Вказаний договір було укладено згідно вимог чинного законодавства, тому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. У своїх додаткових поясненнях представник відповідача вказав, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові, тому немає необхідності давати оцінку іншим доводам позовної заяви.

Вирішуючи спір суд враховує, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним Кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі». Передусім статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право власності набувається в порядку визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право власності є непорушним. Дане конституційне право конкретизовано та розширено в положеннях Цивільного та Земельного кодексів України.

Так ч. 1 ст. 319 ЦК України встановлює, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Ч. 1 ст. 321 ЦК України зазначає, що ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні права власності.

У відповідності до приписів статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, який регулює відносини щодо оренди землі, є Закон України «Про оренду землі».

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За правилами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною другою статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року № 496/3134/19 зроблені наступні висновки, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду знов наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Taкi висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.

Положеннями частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У даному випадку представником відповідача не доведено неправомірності дій позивача щодо не укладення договору оренди землі та не надано доказів його умисної бездіяльності щодо цього. Позивач посилався як на підставу задоволення позовних вимог, що він не підписував (не укладав) договір оренди землі, що також ствердив представник відповідача у своєму відзиві на позовну заяву.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, виходячи із принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними і до задоволення не підлягають.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується положенням ст. ст. 133, 141 ЦПК України, за якими судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, і судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ЗУ «Про оренду землі», ст.ст. 15, 202, 203, 205, 207, 215, 236, 627, 638, 792 ЦК України, ст.ст. 124, 125 ЗК України, ст.ст. 12, 80, 81, 83, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР», третя особа на стороні відповідача Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області, про застосування наслідків недійсності договору оренди у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію речового права задовольнити повністю.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень договору оренди від 21.12.2012 року, укладеного між Приватним сільськогосподарським підприємством «ДІАР» та ОСОБА_1 , зареєстрованого державним реєстратором Сіваченком Віталієм Леонідовичем, реєстраційної служби Володарського районного управління юстиції Київської області, індексний номер 3451211 від 26.06.2013 року.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

З повним рішенням сторони можуть ознайомитись 03 серпня 2022 року.

Повне рішення складено 02 серпня 2022 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Володарський районний суд Київської області. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О. В. Ткаченко