Постанова

від 29.05.2023 по справі 364/26/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 травня 2023 року

м. Київ

справа № 364/26/22

провадження № 61-10051св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство «Діар»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Богушко Олексій Вікторович, на постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Суханової Є. М., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Діар» (далі - ПСП «Діар»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області (далі - Володарська селищна рада), про застосування наслідків недійсності договору оренди у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

На обґрунтування позову посилався на те, що він є власником земельної ділянки площею 2,7799 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Завадівської сільської ради Володарського району Київської області.

Від повіреної особи він дізнався про те, що 21 грудня 2012 року від його імені укладено договір оренди землі з ПСП «Діар», предметом якого є вказана земельну ділянку.

Позивач як на підставу задоволення позовних вимог посилався на те, що він не укладав, не підписував та не знав про існування оспорюваного договору оренди землі, тому просив суд застосувати наслідки недійсності договору оренди від 21 грудня 2012 року, укладеного між ПСП «Діар» та ОСОБА_1 у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 25 липня 2022 року позов задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень договору оренди від 21 грудня 2012 року, укладеного між ПСП «Діар» та ОСОБА_1 , зареєстрованого державним реєстратором реєстраційної служби Володарського районного управління юстиції Київської області Сіваченком В. Л., індексний номер 3451211 від 26 червня 2013 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що представник відповідача не довів неправомірності дій позивача щодо неукладення договору оренди землі та не надав доказів його умисної бездіяльності щодо цього.

Позивач посилався як на підставу позовних вимог, що він не підписував (не укладав) договір оренди землі, що також підтвердив представник відповідача у своєму відзиві на позов. Тому є підстави для задоволення позову та застосування наслідків недійсності договору оренди земельної ділянки.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року рішення Володарського районного суду Київської області від 25 липня 2022 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за відсутності висновку експертизи щодо належності підпису у довіреності та договорі ОСОБА_1 , та на підставі досліджених доказів позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Богушко О. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції зазначив, що оспорюваний договір оренди не можна вважати неукладеним, оскільки він підписаний належним представником позивача та фактично виконаний. Проте суд не врахував, що відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав від 03 листопада 2021 року право власності позивача не земельну ділянку, яка є об`єктом оренди, відповідно до договору оренди, посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 20 грудня 2012 року, тобто за 4 дні до видачі довіреності. Право оренди на земельну ділянку було зареєстровано за відповідачем на підставі договору оренди земельної ділянки від 21 грудня 2012 року, тобто оскаржуваний договір був укладений за три дні до видачі довіреності. Довіреність не стосувалась спірної земельної ділянки, а тому при укладенні оспорюваного правочину представник діяв із перевищенням повноважень.

Посилаючись на те, що оспорюваний договір оренди був укладений саме 24 грудня 2012 року, суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги копію примірника договору оренди, оригінал якого перебував не у реєстраційній справі щодо земельної ділянки, а у відповідача. Водночас суд апеляційної інстанцій помилково не врахував витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого договір оренди укладений 21 грудня 2012 року, тобто за три дні до дати видачі довіреності, та не врахував, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно презюмуються правильними, доки не доведено протилежне.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 754/5827/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 522/4840/18, від 20 лютого 2018 року у справі № 917/553/17, від 12 листопада 2019 року у справі № 922/1266/19.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Богушко О. В., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2022 року від ПАТ «Діар» надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у цій справі.

У листопаді 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ПАТ «Діар» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що у довіреності, виданій на ім`я ОСОБА_2 , не було конкретизовано яку саме земельну ділянку можна передати в оренду. Тобто зазначеною довіреністю було уповноважено ОСОБА_2 від імені позивача укладати договори оренди щодо всіх земельних ділянок, які належать позивачеві та розташовані на території села Завадівка Володарського району Київської області.

Тому оспорюваний договір оренди землі не можна вважати неукладеним, оскільки він підписаний представником позивача та фактично виконаний, оскільки земельна ділянка була передана відповідачеві в оренду та позивач, через свого представника, отримав оренду плату.

Заявник, посилаючись на те, що за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно оспорюваний договір був укладений саме 21 грудня 2012 року, не врахував, що відповідно до частини другої статті 12 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,7799 га, кадастровий номер 3221682000:04:006:0023 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Завадівської сільської ради Володарського району Київської області (а. с. 12-13).

12 січня 2021 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси (а. с. 10) та 03 листопада 2021 року ОСОБА_3 отримав інформацію про те, що земельна ділянка площею 2,7799 га, кадастровий номер 3221682000:04:006:0023 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Завадівської сільської ради Володарського району Київської області перебуває в оренді у ПСП «Діар» терміном на 49 років, про що ОСОБА_3 повідомив свого довірителя 04 листопада 2021 року (а. с. 12-13).

Також встановлено, що у с. Завадівка між ОСОБА_1 , від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_2 , та ПСП «Діар» в особі директора Арушаняна С. Г. укладений договір оренди землі від 21 грудня 2012 року без номера. Договір підписаний ОСОБА_2 24 грудня 2012 року, про що є відмітка біля підпису та реквізитів сторін на останній сторінці договору (а. с. 48).

Відповідно до довіреності від 24 грудня 2012 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси (а. с. 56-57)

Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Підпис у договорі - це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що підпадає під поняття «правочин» (стаття 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цього Кодексу

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частини перша, третя статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV).

Згідно зі статтею 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, договір оренди землі є договором, за яким у сторін виникають обов`язки щодо його виконання: в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановлених договором або законом.

Згідно із частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Статтею 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, може в будь-який час її скасувати. Припинення повноважень представника відбувається внаслідок одностороннього волевиявлення особи, яку він представляє.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду необхідно виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності.

Зокрема, у разі вчинення правочину представником позивача, суду необхідно з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він в межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.

Відповідно до частин першої, третьої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся з позовом про застосування наслідків недійсності договору оренди землі у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію речового права, який мотивований тим, що він цей договір не підписував та не укладав.

Також позивач посилався на те, що він не надав доручення на право укладення договору оренди земельної ділянки.

За змістом довіреності від 24 грудня 2012 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 право представляти його інтереси з питання отримання на його ім`я державного акта на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території с. Завадівка Володарського району Київської області з правом управління та передачею в оренду (найм), за ціною та на умовах на його власний розсуд, найбільш сприятливих для довірителя, у порядку, передбаченому чинним законодавством і з додержанням при цьому відповідних вимог і правил.

Зміст зазначеної довіреності свідчить про те, що довіритель надав право представнику ОСОБА_2 на укладання договору оренди земельної ділянки, яка розташована у с. Завадівка Володарського району Київської області.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач та його представник не заявляли клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи на предмет належності позивачеві підпису у договорі оренди землі та довіреності. У матеріалах справи немає належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Крім того, позивач не відкликав довіреність від 24 грудня 2012 року та вона не визнана судом недійсною.

Доводи касаційної скарги щодо розбіжності у даті договору 21 грудня 2012 року та даті його підписання 24 грудня 2012 року були предметом перегляду у суді апеляційної інстанції. Зокрема, представник ПСП «Діар» пояснив, що у примірниках договорів, які були направлені для ознайомлення, була зазначена дата 21 грудня 2012 року, представник позивача, підписуючи договір згідно з повноваженнями, які визначені довіреністю, поставив дату підписання договору 24 грудня 2012 року. Крім того, сторони виконали умови договору оренди землі.

Відповідно до пункту 41 договору оренди землі від 21 грудня 2012 року цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації.

Тому немає підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки ОСОБА_2 на підставі довіреності від 24 грудня 2012 року підписав договір оренди землі 24 грудня 2012 року.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 754/5827/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 522/4840/18, від 20 лютого 2018 року у справі № 917/553/17, від 12 листопада 2019 року у справі № 922/1266/19.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 754/5827/19 та від 01 квітня 2020 року у справі № 522/4842/18, у довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать зазначеним висновкам, оскільки відповідно до змісту довіреності довіритель надав право повіреному на укладення договору оренди землі.

Посилання заявника на те, що довіреність не стосувалась земельної ділянки, кадастровий номер 3221682000:04:006:0023, є безпідставними, оскільки у позивача не було іншої земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 917/553/17 зазначено, що згідно із частиною 5 статті 12 Закону № 1952-IV відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, за умови, що їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

У постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 922/1266/19 зазначено, що відсутність в реєстраційній справі документів, в яких містяться відомості про право власності на нього, інші речові права та їх обтяження виключає можливість використовувати не надані в реєстраційну справу правовстановлюючі документи, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав у спорі з третьою особою при вирішенні питання щодо моменту набуття права власності на нерухоме майно.

Відповідно до висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі сторони не оскаржують відсутність реєстрації права оренди земельної ділянки.

Посилання заявника на те, що у відомостях з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначено про те, що реєстрація права оренди земельної ділянки відбулась на підставі договору оренди землі від 21 грудня 2012 року не є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Щодо клопотанняпредставника ПСП «Діар» про закриття касаційного провадження

У відзиві на касаційну скаргу представник ПСП «Діар» просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Вивчивши клопотання представника ПСП «Діар» про закриття касаційного провадження у справі № 364/26/22, перевіривши зміст правовідносин у справах, наведених заявником у касаційній скарзі, з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, а відповідь на аргументи зазначеного клопотання Верховний Суд надав у цій постанові, спростовуючи відповідні доводи касаційної скарги.

Враховуючи викладене, у задоволенні клопотання представника ПСП «Діар», про закриття касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника Приватного сільськогосподарського підприємства «Діар» про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Богушко Олексій Вікторович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суд від 20 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак