Постанова

від 19.09.2022 по справі 364/26/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №364/26/22 головуючий у суді І інстанції: Ткаченко О.В.

провадження №22-ц/824/9893/2022 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 вересня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Суханової Є.М., Сліпченка О.І.,

секретар судового засідання: Гайдаєнко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР» на рішення Володарського районного суду Київської області від 25 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР», третя особа на стороні відповідача Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області про застосування наслідків недійсності договору оренди у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію речового права,

ВСТАНОВИВ:

Усічні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР», третя особа на стороні відповідача Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області про застосування наслідків недійсності договору оренди у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

В обгрунтування позову зазначив, що він є власником земельної ділянки площею 2,7799 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Завадівської сільської ради Володарського району Київської області. Від повіреної особи позивач дізнався про те, що 21.12.2012 року укладено договір оренди землі між ПСП «ДІАР» та ОСОБА_1 на вищевказану земельну ділянку. Позивач як на підставу задоволення позовних вимог посилається на те, що він не укладав та не підписував та не знав про існування спірного договору оренди землі, тому позивач просив суд застосувати наслідки недійсності договору оренди від 21.12.2012 року, укладеного між ПСП «ДІАР» та ОСОБА_1 у виді скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 25 липня 2022 року задоволено позов ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР», третя особа на стороні відповідача Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області, про застосування наслідків недійсності договору оренди у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію речового права.Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень договору оренди від 21.12.2012 року, укладеного між Приватним сільськогосподарським підприємством «ДІАР» та ОСОБА_1 , зареєстрованого державним реєстратором Сіваченком Віталієм Леонідовичем, реєстраційної служби Володарського районного управління юстиції Київської області, індексний номер 3451211 від 26.06.2013 року. Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908,00 гривень.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням Приватне сільськогосподарське підприємство «ДІАР» 05 серпня 2022 року подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вказує, що спірний договір оренди землі не можна вважати неукладеним, так як він підписаний представником позивача та фактично виконаний, зокрема земельна ділянка передана відповідачу в оренду та позивач, через свого представника, отримав орендну плату наперед за весь період оренди. Посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010. Вважає, що в даному спорі суд першої інстанції помилково поклад на відповідача обовязок доведення неправомірності дій позивача щодо неукладення договору оренди землі та наданні доказів його умисної бездіяльності щодо цього. Звертає увагу суду на те, що обраний позивачем спосіб захисту не може призвести до настання реальних наслідків, а отже є неефективним. посилається на постанову Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №183/4872/18.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якрму просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи, відзиву на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк, не подали.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що у даному випадку представником відповідача не доведено неправомірності дій позивача щодо не укладення договору оренди землі та не надано доказів його умисної бездіяльності щодо цього. Позивач посилався як на підставу задоволення позовних вимог, що він не підписував (не укладав) договір оренди землі, що також ствердив представник відповідача у своєму відзиві на позовну заяву. Тому, позовні вимоги підлягають до задоволення.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,7799 га, кадастровий номер 3221682000:04:006:0023 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Завадівської сільської ради Володарського району Київської області (а.с.12-13).

12.01.2021 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси (а.с.10) та 03.11.2021 року ОСОБА_2 отримано інформацію про те, що земельна ділянка площею 2,7799 га, кадастровий номер 3221682000:04:006:0023 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Завадівської сільської ради Володарського району Київської області перебуває в оренді у ПСП «ДІАР» терміном на 49 років про , що повідомив свого довірителя 04.11.2021р. (а.с.12-13).

Позивач зазначиву позовній заяві, що вказаний договір оренди він не укладав та не підписував та про існування вказаного договору оренди землі не знав.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.

Цивільне законодавство встановлює презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

У разі неспростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Підставами для визнання правочину недійсним є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, в тому числі вимог щодо змісту правочину та волевиявлення його учасників.

Якщо правочин суперечить нормам чинного законодавства, то його може бути визнано судом недійсним відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, тому кожна сторона зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, в порядку реституції.

Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.

Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами.

Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію.

За змістом норм Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Недотримання письмової форми договору оренди землі свідчить про те, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору. Цей договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а зазначені в ньому умови не є такими, що регулюють договірні відносини.

Право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Закон визначає право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним. Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Законом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 687/359/20 (провадження № 61-18283св21).

Так, позивач ставить під сумнів довіреність, якою він уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси та в подальшому на підставі якої укладено договір оренди.

Встановлено, що в с. Завадівка, укладено договір оренди землі від 21.12.2012 року без номера, між ОСОБА_1 , від імені якого по довіреності діяв ОСОБА_3 та ПСП «Діар» в особі директора Арушаняна С.Г., був підписаний ОСОБА_3 24.12.2012 року, про що наявна відмітка біля підпису та реквізитів сторін на останній сторінці договору.(а.с.48)

Згідно довіреності від 24.12.2012 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси. (а.с.56-57)

У суді апеляційної інстанції представник ПСП «Діар» пояснив, що вони направляли для ознайомлення примірники договорів, у яких була проставлена дата 21.12.2012 року, представник позивача підписуючи договір за наявності повноважень визначених довіреностью, поставив дату підписання договору 24.12.2012 року, зазначив також, що сторони з обох сторін виконали умови договору оренди земелі.

В суді апеляційної інстанції представник позивача пояснив, що не можливо брати довіреність до уваги, оскільки в ній зазначено, що надається право на отримання державного акту на земмлю, разом з цим, на момент підписання договору державний акт на землю вже був отриманий.

Встановлено, що позивачем чи його представником під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на предмет належності підпису у договорі та довіреності, не заявлялись.

Також встановлено, що довіреність від 24.11.2012 року судом не була визнана недійною та позивачем не відкликалась.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, матеріали справи не містять.

Доводи позивача про порушення вимог ст. ст. 203, 215 ЦПК України при укладанні договору ,не знайшли свого підтвердження, оскільки договір від імені позивача підписаний уповноваженою особою, яка на момент підписання договору 24.12.2012 року мала відповідні повноваження на укладання договору.

Розбіжності в даті договору 21 грудня та датою підписання 24 грудня, суд апеляційної інстанції не приймає уваги та не вважає, що ця обставина є підставою вважати договір недійсним та застосовувати до нього відповідні наслідки, оскільки основні умови договору оренди землі виконані обома сторонами та на момент підписання договору сторони мали відповідну дієздатність та правоздатність на укладання договору оренди землі.

Посилання представника позивача на те, що довіреність видана на отримання державного акту на землю, який вже був виданий на час підписання договору оренди землі, отже зазначена довіреність не відноситься до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки в довіреності визначені повноваження без конкретизації, земельної ділянки переданої в оренду. Отже, це можуть бути будь які інши державні акти на землю.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що за відсутності висновку експертизи щодо належності підпису у довіреності та договорі та на підставі досліджуваних доказів, позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача не було порушено відповідачем.

Тобто при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із того, що відповідно до положень ст. 76, 77, 81 ЦПК України та ст. 203, 215 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР» задовольнити.

Рішення Володарського районного суду Київської області від 25 липня 2022 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР», третя особа на стороні відповідача Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області про застосування наслідків недійсності договору оренди у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію речового права відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце знаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; паспортні дані: НОМЕР_2 , виданий Липовецьким РС УДМС України у Вінницькій області) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «ДІАР» (місце знаходження: 09350, Київська область, Білоцерківський район, с. Завадівка, вул. Квітнева, буд. 45А; код ЄДРПОУ: 30743690) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1362 гривні 00 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «22» вересня 2022 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіЄ.М. Суханова О.І. Сліпченко