Рішення

від 21.07.2022 по справі 914/556/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2022 Справа № 914/556/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Червоноградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі уповноваженого органу -

позивача Белзької міської ради Львівської області

до відповідача-1 ОСОБА_1

до відповідача-2 Фермерського господарства "Бонсай"

про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників:

від прокуратури Максимовська С.С.

від позивача не з`явився

від відповідача-1 ОСОБА_1

від відповідача-2 Ванько Р.Ю.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Керівником Червоноградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі уповноваженого органу - позивача Белзької міської ради Львівської області до відповідача-1 ОСОБА_1 та до відповідача-2 Фермерського господарства "Бонсай" про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку. Зокрема прокурор у позовній заяві просить:

- розірвати договір оренди землі від 16.12.2016р., укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 40,5627 га, кадастровий номер 4624882400:12:000:0650 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1172419446248);

- зобов`язати ОСОБА_1 та Фермерське господарство "Бонсай" повернути власнику - Белзькій міській раді Львівської області земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:12:000:0650 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1172419446248), площею 40,5627 га, яка знаходиться на території Белзької міської ради Львівської області.

Ухвалою суду від 11.04.2022р. справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання вказаною ухвалою суду призначено на 10.05.2022р.

В судовому засіданні 10.05.2022р. суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 31.05.2022р. В судовому засіданні 31.05.2022р. суд ухвалив продовжити строк підготовчого провадження та відкласти підготовче засідання на 21.06.2022р.

Ухвалою суду від 21.06.2022р. відмовлено у задоволенні клопотання (вх.№9504/22 від 09.05.2022р.) відповідача-1 про закриття провадження у справі, закрито підготовче провадження у справі №914/556/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.07.2022р.

Представник прокуратури в судовому засіданні 21.07.2022р. позові вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві.

Позивач явку представника в судове засідання 21.07.2022р. не забезпечив. Слід зазначити, що 17.05.2022р. Белзькою міською радою Львівської області подано клопотання (вх.№10297/22) про розгляд справи без участі її представника. При цьому у клопотанні (вх.№10297/22 від 17.05.2022р.) зазначено, що позивач позовні вимоги підтримує повністю.

Відповідач-1 (представник відповідача-2) в судовому засіданні 21.07.2022р. проти позовних вимог заперечив, у задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників прокуратури та відповідачів, суд встановив таке.

16.12.2016р. на підставі наказів №4178/1616 від 10.05.2016р. та №5624/16-16 від 16.06.2016р. між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (далі - орендодавець) та ОСОБА_1 (далі - орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 40,5627 га для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 4624882400:12:000:0650, яка розташована на території Карівської сільської ради Сокальського району.

Об`єктом оренди відповідно до пункту 2 договору є земельна ділянка загальною площею 40,5627 га, у тому числі 40,5627 га угіддя - пасовища.

Пунктом 8 договору передбачено, що договір укладено на 20 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Умови використання земельної ділянки передбачено пунктами 14-17 договору. Зокрема вказаними пунктами передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Умови збереження стану об`єкта оренди відповідно до умов даного договору та чинного законодавства України.

Згідно із пунктом 35 договору, дія договору припиняється шляхом розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до інформації із Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:12:000:0650, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площа земельної ділянки - 40,5627 га угіддя - пасовища.

Право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4624882400:12:000:0650, площею 40,5627 га, яка знаходиться на території Белзької міської ради Львівської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1172419446248) зареєстровано 09.02.2017р. за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право 19010355). Інші відомості про спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 12.10.2017р. зареєстровано Фермерське господарство "Бонсай", єдиним засновником якого згідно із статутом цього фермерського господарства є ОСОБА_1 .

Основними видами діяльності Фермерського господарства "Бонсай" згідно із статутом є: вирощування однорічних та дворічних культур (зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, рису, овочів і баштанних культур, коренеплодів та бульбоплодів, цукрової тростини, тютюну, прядових культур, інших однорічних і дворічних культур), вирощування багаторічних культур (винограду, тропічних і субтропічних фруктів, цитрусових, зерняткових і кісточкових фруктів, ягід, горіхів, інших фруктів, олійних плодів, культур для виробництва напоїв, пряних, ароматичних і лікарських культур, інших багаторічних культур, відтворення рослин, тваринництво, змішане сільське господарство, допоміжна діяльність у сільському господарстві та післяурожайна діяльність, мисливство, відтворення тварин і надання пов`язаних із ними послуг, лісове господарство та лісозаготівлі, збирання дикорослих недеревних продуктів, рибне господарство, рибальство, прісноводне рибальство, рибництво (аквакультура), прісноводне рибництво (аквакультура), виробництво харчових продуктів, виробництво м`яса та м`ясних продуктів, перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків, перероблення та консервування фруктів та овочів, перероблення та консервування картоплі, виробництво фруктових і овочевих соків, інші види перероблення та консервування фруктів та овочів, виробництво олії та тваринних жирів, виробництво молочних продуктів, виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, крохмалів і крохмальних продуктів, виробництво хліба, хлібобулочних і борошняних виробів, виробництво інших харчових продуктів, виробництво готових кормів дім тварин, виробництво напоїв, оброблення деревини та виготовлення виробів з деревини та корка, виготовлення виробів із соломки та рослинних матеріалів для плетення, лісопильне та стругальне виробництво, оптова торгівля сільськогосподарською сировиною та живими тваринами, роздрібна торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля з лотків і на ринках, роздрібна торгівля поза магазинами, роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет, послуги сфері сільського зеленого туризму, діяльність із забезпечення стравами та напоями.

Як зазначено у позовній заяві, Белзькою міською радою у 2021р. в межах самоврядного контролю перевірено використання земельної ділянки кадастровий номер 4624882400:12:000:0650 за цільовим призначенням, шляхом її обстеження.

Так, відповідно до акту обстеження від 21.10.2021р. складеного комісією у складі начальника відділу архітектури, містобудування, охорони навколишнього природного середовища та земельних відносин - Кісілевича Романа Юрійовича, головного спеціаліста забезпечення роботи ради - Фіяла Мар`яна Володимировича та держаного реєстратора - Матвіяса Тараса Миколайовича, встановлено факт розорання земельної ділянки з кадастровим номером 4624882400:12:000:0650 (категорія земель: землі с/г призначення; цільове призначення земель: для ведення фермерського господарства). Як зазначено в акті від 21.10.2021р., на земельній ділянці зафіксовано залишки посіву соняшника (залишки стебел соняшника).

Тобто, як зазначає прокурор, відповідачами фактично змінено вид земельних угідь з пасовища на ріллю без додержання порядку, встановленого чинним законодавством, що є істотним порушенням умов укладеного договору оренди. Отже, як стверджує прокурор, в даному випадку встановлено факт нецільового використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, вид угідь пасовища, що підтверджується відповідним актом обстеження.

Водночас, як зазначено у позовній заяві, соняшник є сільськогосподарською культурою, яка не відноситься до культур, що використовуються під час докорінного поліпшення пасовищ, сіножатей, а вирощування соняшника призводить до сильного висушування ґрунту і нестачі вологи в ньому для наступної культури (використовує від 3000 до 6000 т води з 1 га), що не можна назвати поліпшенням. Тому, як зазначає прокурор, розорювання пасовищ та засівання їх соняшником побічно може призвести до опустелювання, що свідчить про створення загрози як для кожної окремої людини, так і для держави в цілому.

Крім того, згідно з актом перевірки Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №533-ДК/495/АП/09/01-21 від 01.12.2021р. встановлено порушення вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки, кадастровий номер 4624882400:12:000:0650, загальною площею 40,5627 га, а саме встановлено порушення вимог пункту 5 статті 20 та статті 211 Земельного кодексу України.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, зазначена земельна ділянка відповідно до умов договору передана в оренду як пасовища, однак фактично використовувалася як рілля для вирощування товарної сільськогосподарської продукції.

Таким чином, зважаючи на те, що передана в оренду земельна ділянка виконистовувалася всупереч умов договору оренди та вищезазначених положень законодавства як рілля, а не як пасовища, прокурор у позовній заяві стверджує, що в даному випадку існують підстави для для припинення договору оренди шляхом його розірвання за рішенням суду.

З огляду на викладене, прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою та просить:

- розірвати договір оренди землі від 16.12.2016р., укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 40,5627 га, кадастровий номер 4624882400:12:000:0650 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1172419446248);

- зобов`язати ОСОБА_1 та Фермерське господарство "Бонсай" повернути власнику - Белзькій міській раді Львівської області земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:12:000:0650 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1172419446248), площею 40,5627 га, яка знаходиться на території Белзької міської ради Львівської області.

Відповідачі відзив на позовну заяву у встановленому законом порядку не подали. Як вже було зазначено судом, ухвалою суду від 21.06.2022р. було, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання (вх.№9504/22 від 09.05.2022р.) відповідача-1 про закриття провадження у справі, а в судовому 21.07.2022р. відповідач-1 (представник відповідача-2) проти позовних вимог заперечив та просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників прокуратури та відповідачів, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю з огляду на таке.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, відповідно до статтей 13 та 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Як вказує прокурор, інтерес держави полягає у міцному та самодостатньому місцевому самоврядуванні кожної територіальної громади, а держава в свою чергу гарантує наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнямми та надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Отже з огляду на вказані норми, «державним» (суспільним, публічним) інтересом для звернення прокурора до суду з позовною заявою є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а саме припинення істотного порушення орендарем договору оренди шляхом його розірвання.

Тобто як зазначає прокурор, розорювання земель, які призначені під пасовище, порушує право даної територіальної громади на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і своїх інтересах майном, що належить їй; ослаблює економічні інтереси місцевого самоврядування.

Крім того, як вказує прокурор, власник землі втрачає суттєві кошти, адже орендна плата за земельну ділянку для ріллі/перелогів є значно вищою у порівнянні із орендною платою, що в даному випадку вноситься орендарем за земельну ділянку для пасовища.

При цьому також слід зазначити, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2019р. у справі №915/20/18).

Як вказав суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017р. у справі №п/800/490/15 (провадження №21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

31.01.2022р. прокурор в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до Белзької міської ради із запитом про надання відповіді про вжиті заходи в межах її компетенції представницького характеру щодо розірвання договору оренди землі, у відповідь на який прокурором отримано лист від 01.02.2022р. про те, що такі заходи не вживалися. При цьому радою було вказано, що це пов`язано із відсутністю коштів місцевого бюджету для оплати адвокатських послуг та заявлено прохання у відповіді прокурору забезпечити представництво інтересів Белзької міської ради із зазначеного питання в судових інстанціях.

Таким чином, з огляду вказані обставини та наведені норми законодавства, в даному випадку існують достатні підстави вважати наявність бездіяльності зі сторни позивача та застосування представницьких повноважень прокурора з метою захисту інтересів держави.

Також слід зазначити, що з моменту звернення прокурора до компетентного органу та надання ним прокурору відповіді до моменту подання позову минуло близько двох місяців, що також свідчить про про те, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", що в свою чергу означає про наявність підстав в даному випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Щодо звернення прокурора з до суду в інтересах держави в особі Белзької міської ради слід зазначити, що земельна ділянка, кадастровий номер 4624882400:12:000:0650, площею 40,5627 га, відповідно до укладеного договору оренди землі знаходиться на території Карівської сільської ради Сокальського району.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020р. №718 "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області", село Карів Сокальського району увійшло до складу Белзької територіальної громади, яка є правонаступником всіх прав та обов`язків згідно рішення Белзької міської ради Львівської області №16 від 08.12.2020р.

Згідно із пунктом 24 розділу X "Перехідних положень" Земельного кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" №1423-ІХ від 28.04.2021р., що набрав чинності 27.05.2021р.), з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Відповідно до інформації із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка кадастровий номер 4624882400:12:000:0650 площею 40,5627 га зареєстрована на праві комунальної власності за Белзькою міською радою Львівської області (номер запису про право власності 45957781).

Частиною 1 статті 148-1 Земельного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Таким чином, зміна власника земельної ділянки та передача її з державної в комунальну власність не впливає на умови діючого договору оренди землі, на права та обов`язки орендаря та не тягне за собою зміну умов договору оренди землі.

Отже з огляду на вказане, відповідно до чинного законодавства саме Белзька міська рада Львівської області є власником земельної ділянки та стороною договору оренди землі (орендодавцем).

Щодо звернення прокурора з позовом до відповідача-1 ОСОБА_1 та до відповідача-2 Фермерського господарства "Бонсай" слід зазначити таке.

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Згідно із статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство", землі фермерського господарства можуть складатися із:

1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування;

2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Таким чином зі змісту норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства.

Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Тобто якщо на час звернення до суду з таким позовом фермерське господарство, з метою створення якого надавалась земельна ділянка, вже зареєстровано, то справа підлягає розгляду в порядку господарсько судочинства, навіть якщо відповідачем у справі зазначено фізичну особу, якій ця земельна ділянка надавалась з метою створення фермерського господарства.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №922/614/19.

Згідно із частиною 1 статті 19 Закону "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За змістом частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

З наведених норм права вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на підставі договору оренди землі та інших документів, що згідно із законодавством підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Отже, після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону України "Про фермерське господарство" прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства.

Відповідно до пункту 6.1. статуту Фермерського господарства "Бонсай", фермерське господарство сформоване за рахунок переданих засновником активів: права користування земельними ділянками, отриманими засновником фермерського господарства Ванько Романом Юрійовичем для ведення фермерського господарства, в тому числі і права користування земельною ділянкою кадастровий номер 4624882400:12:000:0650, площею 40,5627 га.

В пункті 1.5. статуту зазначено, що фермерське господарство використовує земельні ділянки, надані для цих цілей відповідно до чинного законодавства.

Згідно інформації Головного управління ДПС у Львівській області №1755/5/13-01-24-08 від 09.02.2022р. відповідно до договорів оренди землі ОСОБА_1 проведено нарахування орендної плати за земельні ділянки у 2017р. на суму 20508,68 грн., за 2018р. - 20508,68 грн., в тому числі нараховано за земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:12:000:0650, площею 40,5627 га в 2017р. 6991,52 грн. та в 2018р. 6991,52 грн.

Також відповідно до вказаної інформації Головного управління ДПС у Львівській області, протягом 2019-2021 років Фермерським господарством "Бонсай" (ідентифікаційний код 41662294) сплачено орендну плату з юридичних осіб:

- 2019 рік - Карівська сільська рада - 20509,12 грн.;

- 2020 рік - Карівська сільська рада - 20510,00 грн.;

- 2021 рік - Белзька ТГ - 20000,00 грн.

Отже, як вбачається із матеріалів справи, фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 4624882400:12:000:0650, площею 40,5627 га є відповідач-2 - Фермерське господарство "Бонсай".

Однак слід зазначити, що відомості про реєстрацію права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:12:000:0650, площею 40,5627 га, за Фермерським господарством "Бонсай" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

З огляду на вказане, оскільки фактичним користувачем та володільцем земельної ділянки є Фермерське господарство "Бонсай", однак при цьому право оренди за ним відповідно до законодавства не зареєстровано, тому пред`явлення позову до відповідача-1 ОСОБА_1 та до відповідача-2 Фермерського господарства "Бонсай" в даному випадку є правомірним.

Щодо суті спору і позовних вимог прокурора про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку суд зазначає таке.

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців 1 та 2 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Так, згідно із частиною 1 статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до статті 33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно зі статтею 34 Земельного кодексу України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 35 Земельного кодексу України, громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 36 Земельного кодексу України, громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.

Відповідно до статті 37 Земельного кодексу України, приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021р. у справі №925/929/19, зазначеними нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33- 37 Земельного кодексу України для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі у справі №925/929/19).

Разом з тим, у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі у справі №925/929/19 зазначено, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

Згідно із частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 626 та частиною 1 статті 627, статтею 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина 1 статті 93 Земельного кодексу України).

За змістом частини 8 статті 93 Земельного кодексу України і частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами 1 та 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є:

- об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

- дата укладення та строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У статті 24 Закону України "Про оренду землі" визначені права та обов`язки орендодавця. Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" визначені права та обов`язки орендаря, зокрема, право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

У статті 37 Закону України "Про охорону земель" зазначено, що на власників та землекористувачів, у тому числі орендарів земельних ділянок, покладено обов`язок здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.

За змістом статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Як встановлено судом, 16.12.2016р. на підставі наказів №4178/1616 від 10.05.2016р. та №5624/16-16 від 16.06.2016р. між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 40,5627 га для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 4624882400:12:000:0650, із цільовим призначенням земельної ділянки - для ведення фермерського господарства. Умови збереження стану об`єкта оренди відповідно до умов даного договору та чинного законодавства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. №1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру, у додатку 4 до якого "Перелік угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ)" наведені такі визначення:

- сіножаті (код групи 002, підгрупи 01). Підгрупа включає сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для сінокосіння (ГОСТ 26640-85), до яких потрібно включати рівномірно вкриті деревинною та чагарниковою рослинністю площею до 20 відсотків ділянки;

- пасовища (код групи 002, підгрупи 02). Підгрупа включає сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для випасання худоби (ГОСТ 26640-85); рівномірно вкриті деревинною та чагарниковою рослинністю площею до 20 відсотків ділянки;

- рілля (код групи 001, підгрупи 00,01). Група включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці.

До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Таким чином, вказана норма пов`язує можливість розорення сіножатей та пасовищ з метою їх докорінного поліпшення, але з умовою використання їх під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби. Як встановлено судом, матеріали перевірки містять відомості щодо оброблення відповідачем орендованої земельної ділянки (вид угідь - пасовище) та засівання її сільськогосподарськими культурами (соняшник), що не є трав`яними кормовими культурами.

Отже, з огляду на вказане, рілля не входить до групи таких сільськогосподарських угідь як сіножаті і пасовища, які не підлягають обробці. Натомість, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , яким засновано Фермерське господарство "Бонсай", не заперечується факт оброблення і засівання земельної ділянки, що також встановлено і в ході відповідних перевірок щодо використання земельної ділянки.

Тобто як вбачається із матеріалів справи, використання земельної ділянки відбувалося без зміни категорії цільового призначення земельної ділянки, однак з порушенням (зміною) виду її цільового використання в межах однієї категорії. При цьому суд зазначає, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

Згідно із статтею 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

За наведених обставин, слід зазначити, що надані на підтвердження позовних вимог акт обстеження від 21.10.2021р. та акт перевірки №533-ДК/495/АП/09/01-21 від 01.12.2021р., якими встановлено факт розорання земельної ділянки, зафіксовано залишки посіву соняшника (залишки стебел соняшника) та встановлено порушення вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки є належними доказами на підтвердження неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань з використання земельної ділянки за цільовим призначенням та видом угідь та порушення відповідачем обмежень, встановлених договором.

Частинами 3 та 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Аналогічні норми встановлені статтею 651 Цивільного кодексу України.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі").

Як встановлено судом, згідно із пунктом 35 договору, дія договору припиняється шляхом розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою наведений у статті 141 Земельного кодексу України, до якого віднесена і така підстава як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (пункт "г").

Відповідно до пункту 2 статті 143 Земельного кодексу України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Отже, у разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 Земельного кодексу України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суд має правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Згідно із статтею 34 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов до висновку про те, що діяльність відповідачів щодо засівання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка за своїми характеристиками відносяться до пасовища, є такою, що порушує встановлені законодавством та договором вимоги використання земельної ділянки.

Частинам 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що виходячи із предмета та наведених підстав спору у цій справі прокурор довів належними та допустимими доказами факт оброблення відповідачем та подальший засів спірної земельної ділянки.

У матеріалах справи відсутні докази того, що спірна земельна ділянка засіяна для її докорінного поліпшення та використання під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби.

Згідно із частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи істотне порушення відповідачем умов договору, на підставі статей 32, 24 Закону України "Про оренду землі", статті 651 Цивільного кодексу України та статті 141 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в частині розірвання договору оренди землі є обґрунтованими.

Згідно із частиною 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку є похідною від вимоги про розірвання договору, оскільки відповідно до положень закону, у разі розірвання договору оренди земельної ділянки відповідач зобов`язаний негайно повернути орендодавцеві земельну ділянку.

Отже, позовна вимога про повернення земельної ділянки є також обґрунтованою, з огляду на що підлягає задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є обгрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

При зверненні до суду із позовною заявою прокуратурою було сплачено судовий збір в загальному розмірі 4962,00 грн., а тому враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідачів на користь Львівської обласної прокуратури по 2481,00 грн. витрат по сплаті судового збору з кожного із відповідачів, оскільки позов підлягає задоволенню повністю.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати договір оренди землі від 16.12.2016р., що укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (79019, місто Львів, проспект В`ячеслава Чорновола, будинок 4, ідентифікаційний код 39769942) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) щодо земельної ділянки площею 40,5627 га, кадастровий номер 4624882400:12:000:0650 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1172419446248).

3. Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Фермерське господарство "Бонсай" (80066, Львівська область, Сокальський район, село Карів, ідентифікаційний код 41662294) повернути власнику - Белзькій міській раді Львівської області (80062, Львівська область, Червоноградський район, місто Белз, вулиця Савенка, будинок 1, ідентифікаційний код 04056144) земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:12:000:0650 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1172419446248), площею 40,5627 га, яка знаходиться на території Белзької міської ради Львівської області.

Стягувач: Белзька міська рада Львівської області (80062, Львівська область, Червоноградський район, місто Белз, вулиця Савенка, будинок 1, ідентифікаційний код 04056144).

Боржник-1: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Боржник-2: Фермерське господарство "Бонсай" (80066, Львівська область, Сокальський район, село Карів, ідентифікаційний код 41662294).

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 2481,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Фермерського господарства "Бонсай" (80066, Львівська область, Сокальський район, село Карів, ідентифікаційний код 41662294) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 2481,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділуГосподарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 01.08.2022р.

Суддя Петрашко М.М.