Постанова

від 20.07.2022 по справі 703/2284/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 703/2284/19

провадження № 61-18299св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року у складі судді Прилуцького В. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Єльцова В. О., Василенко Л. І., Нерушак Л. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивований тим, що з 14 листопада 1997 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 14 червня 2016 року.

22 червня 2006 року під час перебування у шлюбі сторони придбали частину вбудованого нежитлового приміщення першого поверху та підвалу площею 190,1 кв. м по АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначене майно зареєстровано 03 листопада 2006 року за ОСОБА_2 .

Крім того, у шлюбі вони придбали автомобіль «Ford», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , модель В - МАХ, тип Хетчбек - В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 . Право власності на зазначене майно також зареєстроване за відповідачем.

Позивач просив:

визнати за ним право приватної власності на 1/2 частку частини вбудованого нежитлового приміщення першого поверху та підвалу (літ. А, п/д) площею 190,1 кв. м по АДРЕСА_1

та 1/2 частину автомобіля «Ford», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 модель В - МАХ, тип Хетчбек - В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля «Ford», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , модель В - МАХ, тип Хетчбек - В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 та право приватної власності на 1/2 частку частини вбудованого нежитлового приміщення першого поверху та підвалу (літ. А, п/д) площею 190,1 кв. м по АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 14 905 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що спірне майно є спільною власністю подружжя та придбане за спільні кошти. ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження, що спірне майно придбано хоча і в період шлюбу між позивачем та відповідачем, проте виключно за особисті кошти відповідача від здійснення нею підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.Майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна. Посилання відповідача, що отриманий нею дохід від здійснення підприємницької діяльності належить тільки їй, не скасовує імперативні положення статей 60-61 СК України, жодним чином її дохід не може трансформуватись в особисту приватну власність. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що надані відповідачем документи на підтвердження купівлі спірного нерухомого майна, зокрема, отримання кредиту на 100 000 грн, без надання доказів щодо джерела погашення кредитних зобов`язань, не підтверджують, що спірне майно куплене за особисті кошти відповідача. Надані відповідачем звіти про суми нарахованої заробітної плати та суми на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду нарахованих внесків носять суто інформаційних характер у даній справі, підтверджують здійснення відповідачем підприємницької діяльності з найманими працівниками і ніяк не спростовують вимог позивача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені без установлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, судами не надано правову оцінку доведеній відповідачем обставині, що джерелом сплати частини коштів за спірне нерухоме майно є обігові кошти фізичної особи-підприємця. Судами не надано оцінки письмовим доказам, наявним у справі, а саме: договору купівлі-продажу комунального майна від 22 червня 2006 року, платіжному дорученню № 58 від 16 серпня 2016 року про сплату коштів в сумі 62 360,00 грн. Виходячи з преамбули договору купівлі-продажу комунального майна від 22 червня 2006 року, договір укладається приватним підприємцем ОСОБА_2 . Судом не досліджено пункт 2.3. договору купівлі-продажу, в якому зазначено, що сплаті підлягають особисті кошти покупця (відповідача) в сумі 163 440,00 грн, що сплачуються з розрахункового рахунку покупця (відповідача) № НОМЕР_3 . Покупець - приватний підприємець, рахунок, вказаний в договорі, - це рахунок приватного підприємця. Про сплату коштів саме з рахунку приватного підприємця свідчать копія платіжного доручення № 58 від 16 серпня 2016 року на суму 62 360,00 грн, копія платіжного доручення № 56 від 15 серпня 2016 року на суму 1 080,00 грн. Грошові кошти приватного підприємця на його розрахунковому рахунку є обіговими коштами підприємця, які використовуються ним у підприємницькій діяльності. У цьому зв`язку відповідачем доведено джерела походження частини коштів, за які придбано спірне нерухоме майно, а саме, що вони з рахунку приватного підприємця, тобто частина майна була придбана за обігові кошти підприємця, отримані від його господарської (підприємницької) діяльності. Про те, що рахунок № НОМЕР_3 є рахунком приватного підприємця, відповідач надав довідку Приватбанку. Всього вартість майна на момент його придбання складає 163 440,00 грн. Таким чином, у вартості майна наявна частку, яка не є спільною сумісною власністю подружжя в сумі 63 440 грн, а є власністю відповідача як приватного підприємця. В загальній масі нерухомого майна сума 63 440 грн становить 39%. Тобто поділу підлягає 61% нерухомого майна. Судами не досліджено мету придбання спірного нерухомого майна, яке придбавалося не в інтересах сім`ї, а з метою здійснення підприємницької діяльності. Судами не враховано та не надано відповідної правової оцінки тій обставині, що відповідач ще до моменту придбання спірного нерухомого майна використовувала частину спірного приміщення у своїй підприємницькій діяльності, що вбачається з договору оренди від 27 січня 2005 року частини спірного нерухомого майна. Відповідач і на даний час використовує це майно в своїй підприємницькій діяльності. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки про застосування норми права у подібних правовідносинах, вкладені у постановах від 02 червня 2021 року у справі № 500/3918/15, від 02 червня 2021 року у справі № 711/1550/18, від 14 липня 2021 року у справі № 310/11746/13, від 07 жовтня 2021 року у справі № 756/1512/19. Суди мали встановити, чи джерела походження коштів, за які було придбано спірне майно - це спільні кошти подружжя, чи кошти від підприємницької діяльності, та з якою метою придбавалось це майно, як і хто його використовує. Для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен встановити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. На думку відповідача, майно придбане за кредитні кошти в сумі 100 000 грн складає 61%. Частка позивача в такому разі складає 30,5 %, або 31/100. Таким чином, вирішуючи спір, суд мав поділити майно наступним чином: присудити все майно відповідачу та стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за частку позивача в майні фізичної особи-підприємця.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та витребувано справу із суду першої інстанції, у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року відмовлено.

У листопаді 2021 року справа № 703/2284/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі від 11 листопада 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (пункт 1 - суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 500/3918/15, від 02 червня 2021 року у справі № 711/1550/18, від 14 липня 2021 року у справі № 310/11746/13, від 07 жовтня 2021 року у справі № 756/1512/19 та у постановах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-1327цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15 та пункт 4 - апеляційний суд не надав правову оцінку доведеній відповідачем обставині (пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що позивач та відповідач з 14 листопада 1997 року по 14 червня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час перебування у шлюбі ними було придбано наступне майно:

частина вбудованого нежитлового приміщення першого поверху та підвалу площею 190,1 кв. м по АДРЕСА_1 , де відповідно до договору купівлі-продажу комунального майна від 22 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Г. В., зареєстрованого в реєстрі за № 3321 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником якої є відповідач з 2006 року;

транспортний засіб марки «Ford», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , модель В - МАХ, тип Хетчбек - В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль належить та зареєстрований на ім`я відповідача.

Згідно копії кредитного договору № 9см/2006, договору іпотеки № 1-9 см/2006, застави нерухомого майна № Дз3-9/2006 р від 06 липня 2006 року, відповідно до яких відповідач отримала кредит на суму 100 000 грн та в забезпечення виконання зобов`язань по зазначеному кредитному договору з ЗАТ КБ Приватбанк передала в заставу своє майно. Дані кошти були використані на купівлю спірного нерухомого майна. Крім того 63 360 грн відповідачем перераховано як приватним підприємцем за спірне нерухоме майно.

Позиція Верховного Суду

Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя регулюється положеннями статті 65 СК України.

Так, статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Згідно із частинами 1, 2 статті 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення; фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-1327цс15, на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що «майно фізичної особи - підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України…

...Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статті 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця».

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_2 наголошувала на тому, що частина вбудованого нежитлового приміщення першого поверху та підвалу площею 190,1 кв.м по АДРЕСА_1 була придбана за обігові кошти підприємця, отримані від її господарської (підприємницької) діяльності.

Аналіз матеріалів свідчить про те, що згідно пункту 2.1 договору купівлі-продажу комунального майна від 22 червня 2006 року покупець зобов`язаний внести 163 400 грн, в т. ч. ПДВ 27 240 грн за придбаний об`єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Термін сплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів за умови внесення покупцем не менше 50 відсотків від ціни продажу об`єкта.

Згідно пункту 2.3 договору купівлі-продажу розрахунки за об`єкт приватизації здійснюються таким чином: -власні кошти продавця в сумі 163 440 грн, в т. ч. ПДВ 27 240 грн перераховуються з рахунку покупця № НОМЕР_4 в Центральному Смілянському відділенні ЧГРУ «Приватбанку», МФО 354347, код 2355602227 на рахунок продавця № НОМЕР_5 в УДК в Черкаській області, МФО 854018, код 21389077.

У справі, що переглядається суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили надані докази та не дали оцінки тим обставинам, що в матеріалах справи містяться копії платіжних доручень № 56 від 15 серпня 2006 року та № 58 від 16 серпня 2006 року по сплаті підприємцем ОСОБА_2 грошових коштів відповідно у розмірі 1 080,00 грн та 62360,00 грн за приватизацію об`єкта по АДРЕСА_2 за договором № 717749 від 22 червня 2006 року (т. 2 арк. спр. 59).

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій без встановлення джерела коштів на придбання спірного майна та мети його придбання зробили передчасний висновок про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду свідчать про те, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року скасувати.

Справу № 703/2284/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук