Рішення

від 27.07.2022 по справі 345/5460/21

РОЖНЯТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 345/5460/21

Номер провадження 2/350/138/2022

Р ІШ ЕН НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2022 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі :

головуючого судді Бейка А.М.

секретаря Маєвської С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Рожнятів у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Небилівського ліцею Перегінської селищної ради про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середньомісячного заробітку за вимушений прогул,

з участю сторін цивільної справи :

позивачки ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

суд -

у с т а н о в и в:

позивачка звернулася до Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області із позовною заявою до відповідача, у якій просила визнати незаконним та скасувати наказ Небилівського ліцею Перегінської селищної ради №58 ктр від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника від Covid-19», допустити її до виконання покладених на неї трудових обов`язків, виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу

В основу позовних вимог позивачка зіслалася на те, що вона працює у Небилівському ліцеї Перегінської селищної ради вчителем музичного мистецтва. Наказом №58 ктр від 08.11.2021 її відсторонено від роботи з 08.11.2021 до усунення причин відсторонення. Відповідно до вказаних документів, причиною відсторонення її від роботи будо не надання нею інформації про вакцинацію від коронавірусної хвороби Covid -19. Видаючи наказ, відповідач керувався статтею 46 Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП), статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», ст.5 ЗУ «Про державну службу».

Вищезазначений наказ позивачка вважає незаконним з огляду на те, що відповідно до «Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію Covid-19 в Україні у 2021-2022 роках» (зі змінами від 13.05.2021№ 213), вакцинація від коронавірусної хвороби Covid-19 в Україні є добровільною для усіх груп населення та професійних груп, тому зареєстровані на території України препарати для екстренного застосування для профілактики коронавірусної хвороби (Covid-19), які не пройшли клінічних випробувань, а наслідки, спричинені застосуванням яких недосліджені, можуть бути застосовані виключно за добровільної згоди конкретної особи.

Отже, відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації від гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за відсутності на території України відповідного лікарського засобу, який може застосовуватися в медичній практиці, відсутності обов`язкового щеплення проти такої інфекції і без подання відповідних службових осіб державної санітарної-епідеміологічної служби не має правових підстав, є незаконним, а така особа піддається дискримінації за ознаками стану її здоров`я.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представниця відповідача директор Небилівського ліцею Перегінської селищної ради Семкович Н.Я. у судовому засіданні заперечила щодо можливості задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що оскаржуваний наказ вона видала відповідно до вимог законодавства України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст.ст.1-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України, окрім іншого передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому, статтею 12 ЦПК України установлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом установлено, що позивачка з 01.09.2008 працює на посаді вчителя музики у Небилівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, назва якої перейменована на Небилівський ліцей Перегінської селищної ради, що підтверджено копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.11).

22.10.2021 директором Небилівського ліцею Перегінської селищної ради видано наказ №63 «Про можливе відсторонення невакцинованих працівників від Covid-19» (а.с.14), яким наказано попередити всіх працівників ліцею на нараді 25.10.2021 про можливе їх відсторонення від роботи з 08.11.2021 у разі, якщо ними не буде пред`явлено підтверджуючі документи про вакцинацію проти Covid-19 директору ліцею, а саме: або документ, який підтверджує, що працівник отримав повний повний курс вакцинації, або одну дозу дводозної вакцини від Covid-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або міжнародний внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від Covid-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, ПЛР тест на відсутність захворювання на Covid-19. Також працівник може надати довідку про абсолютне протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595 або довідку від сімейного лікаря про те, що працівник перехворів на Covid-19 і має протипокази терміном 90 днів.

08.11.2021 директором Небилівського ліцею Перегінської селищної ради на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096, відповідно до ст.46 КЗпП, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 видано наказ №58 к/тр «Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника від Covid-19» (а.с.13), яким позивачку було відсторонено від роботи вчителя музичного мистецтва без збереження заробітної плати з 08.11.2021 і до часу усунення причин відсторонення. Із зазначеним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена.

Згідно із ч.1 ст.3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ст.46 КЗпП допускається відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 викладений висновок, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України ( справа про тлумачення терміну «законодавство») від 09 липня 1998 року №12-рп/98 зазначено, що термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін "законодавство" вцілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

На підставі наведеного, суд вважає, що до «інших передбачених законодавством випадків» у широкому значенні поняття «законодавство», як підстава для відсторонення працівників від роботи належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Зокрема, частиною першою та другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, зі змісту ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» випливає, що центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, може встановлюватись перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковому щепленню також проти інших (крім тих, які визначені в ч.1 ст.12 вказаного Закону) інфекційних захворювань.

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі за текстом - МОЗ).

Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Так, наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі за текстом - Перелік №2153) .

Відповідно до цього Переліку з доповненнями, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у т. ч. спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

У Переліку №2153 також зазначено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року № 392 та від 22 липня 2020 року № 641.

Судом встановлено, що позивачкою ОСОБА_1 , як працівником закладу загальної середньої освіти не було надано відповідачу документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 або підтверджуючих документів про вакцинацію проти Covid-19.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів ( державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч.1 ст.46 КЗпП відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.

Таким чином, обов`язковість профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, визначена законом, зокрема частиною другою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" для працівників окремих професій, виробництв та організацій, згідно Переліку №2153.

Тому доводи позивачки в частині відсутності законодавчих підстав для обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 для працівників окремих видів професій, суд відхиляє як необґрунтовані.

У розглядуваному випадку відсторонення позивачки від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав.

Відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Соломахін проти України» у рішенні від 15 березня 2012 року ЄСПЛ сформулював правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. Позивачка не дотрималася загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, і держава визначила законодавством захисний захід - відсторонення від роботи.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивачки на працю, визначене ст.43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивачки було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу, якими згідно ст.19 Закону України «Про повну загальну середню освіту» є учні; педагогічні працівники; інші працівники закладу освіти; батьки учнів; асистенти дітей (у разі їх допуску відповідно до вимог частини сьомої статті 26 цього Закону).

У постанові від 17.04.2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 , як працівник закладу загальної середньої освіти підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак ухилилася від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень та не надала документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення, а тому керівник навчального закладу правомірно видав наказ про її відсторонення від роботи на підставі чинного законодавства у відповідності до вимог ст.46 КЗпП, ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Щодо доводів позивачки про експериментальність щеплення проти COVID-19, то суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації, тому такі доводи відхиляє. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Посилання позивачки на відсутність подання відповідних службових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, як необхідної умови для відсторонення її від роботи, суд відхиляє, оскільки статтею 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» та статтею 46КЗпП передбачено можливість відсторонення певних категорій працівників від роботи без зазначеного подання. При цьому, відсутність зазначеного подання не спростовує правомірності винесення оспорюваного наказу та відсторонення позивачки від роботи.

Що стосується вимог позивачки про допущення її до виконання покладених на неї трудових обов`язків та виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд зазначає наступне.

У законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», однак на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом.

Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1 ст.94 КЗпП).

На підставі наведеного, а також враховуючи те, що позивачці відмовлено у задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу від 08.11.2021 №58 к/тр «Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника від Covid-19», в частині відсторонення її від роботи, а тому дві інші вимоги також не підлягають до задоволення.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Небилівського ліцею Перегінської селищної ради про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середньомісячного заробітку за вимушений прогул - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 01.08.2022.

Суддя А.М. Бейко