Постанова

від 02.08.2022 по справі 380/3510/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа №380/3510/20

адміністративне провадження № К/9901/13939/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Данилевич Н.А.,

суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції касаційну скаргу рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року (головуючий суддя: Мартинюк В.Я.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року (колегія суддів: Гудим Л.Я., Гуляк В.В., Святецький В.В.) у справі № 380/3510/20

за позовом ОСОБА_1

до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці,

про визнання протиправним та скасування наказу,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В травні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, в якому просив визнати протиправним та скасувати Наказ №90-о від 13.04.2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 "; визнати протиправним та скасувати наказ №03 від 07.02.2020 року "Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року №666 "Про попередження про наступне вивільнення"; поновити на роботі в Галицькій митниці Держмитслужби на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста "Краковець" (або іншій рівнозначній посаді) з 16.04.2020 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.04.2020 року по день ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення позивача з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Краковець» Львівської митниці ДФС є протиправним. Позивач зазначає, що його не було повідомлено про вакантні посади при створеній Галицькій митниці Держмитслужби. Також стверджує, що інформація в попередженні про наступне вивільнення є неправдивою. Вказує, що правонаступник реорганізованої установи зобов`язаний працевлаштувати усіх працівників установи, що припиняється. Зазначає, що лише якщо особа відмовилась від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад і не подала заяву про участь в конкурсі на зайняття певної посади, виникають підстави для звільнення особи у зв`язку з реорганізацією установи. Окрім того, вказує, що відповідач в порушення вимог ст.49-4 Кодексу законів про працю України не звертався з поданням про розірвання трудових відносин працівників Львівської митниці ДФС, попередньої згоди на звільнення не отримував. Також зазначає, що дії відповідачів є дискримінаційними по відношенню до нього. Стверджує, що звертався до відповідачів із заявою про переведення його у штат Галицької митниці Держмитслужби.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року, яке було залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці ДФС №90-о від 13.04.2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 "

Поновлено на роботі в Львівській митниці ДФС на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста "Краковець" Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року ОСОБА_1 .

Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 61938 (шістдесят одну тисячу дев`ятсот тридцять вісім) грн 37 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині у задоволені позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що в результаті реорганізації Львівської митниці ДФС не відбулось скорочення штатної чисельності працівників, а навпаки штатний розпис новоствореного органу передбачав збільшення штатних одиниць, що вказує на наявність будь-яких вакантних посаду державної служби, а отже, на думку суду, керівник державної служби міг пропонувати державному службовцю вакантну посаду державної служби. Суд зазначив, що керівник, приймаючи рішення про звільненні позивача, без жодних мотивів, обрав найбільш несприятливі наслідки для нього, хоча мав можливість сприяти реалізації його права на переведення. Суд дійшов висновку, що у проміжку між 28.02.2020 року до 24.03.2020 року дії, які спрямовані на реорганізацію Львівської митниці ДФС не можуть вважатись законними, у зв`язку з чим позивача не було попереджено про наступне вивільнення у порядку передбаченому положеннями ч.6 ст. 49-2 КЗпП України та ч.3 ст.87 Закону №889-VIII. Таким чином, суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача та наявність підстав для його поновлення на займаній посаді з виплатою суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

19 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону України від 14.01.2020 року №440-IX, а також про наявність виняткових обставин, передбачених ч.5 ст.328 КАС України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики).

Скаржник зазначає, що оскаржуваний наказ видано відповідно до вимог законодавства. Вважає, що після отримання попередження про наступне звільнення та в подальшому - наказу про звільнення жодного стану юридичної невизначеності щодо підстав звільнення у позивача не було. Вказує, що гарантії позивача на переведення до новоствореного органу не застосовуються, адже визначаються нормами трудового законодавства. Відповідач наголошує, що вакантні посади за їх наявності позивачу не пропонувались у зв`язку з відсутністю такого обов`язку у суб`єкта призначення відповідно до норм Закону України «Про державну службу». Вважає, що дія норм законодавства про працю не поширюється на працівників митниці, яких було звільнено на підставі ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Позивачем до Суду надано пояснення на касаційну скаргу, в яких вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Позивач вказує на порушення процедури його звільнення та недотримання відповідачем обов`язку пропозиції вакантних посад.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Підставами для відкриття провадження є посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Суду від 29 жовтня 2021 року заяву Галицької митниці Держмитслужби про зупинення виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі № 380/3510/20 задоволено частково. Зупинено виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі № 380/3510/20 в частині стягнення з Львівської митниці ДФС (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 39420875) на користь ОСОБА_1 61938 (шістдесят одну тисячу дев`ятсот тридцять вісім) грн 37 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Суду від 02 серпня 2022 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №858 від 02.10.2019 року "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовану Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

Наказом Державної фіскальної служби України №30-рг від 25.11.2019 року розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №858 від 02.10.2019 року "Про утворення територіальних органів Державної митної служби".

Листом від 10.03.2020 року позивача попереджено про наступне його звільнення із займаної посади 13.04.2020 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Згідно з наказом Львівської митниці ДФС №90-о від 13.04.2020 року позивача 15.04.2020 року звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста "Краковець" Львівської митниці ДФС відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Підставою є попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року.

Згідно з штатним розписом Галицької митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженим головою Державної митної служби України 29.11.2019, штатна кількість працівників становила 1150 осіб, з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 5 480 870 грн.

Штатний розпис Львівської митниці ДФС на 2019 рік, з урахуванням внесених змін, станом на 11.11.2019 становив 948 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 4 446 466 грн.

З пояснень представника відповідача судом встановлено, що станом на 08.12.2019 штат Галицької митниці Держмитслужби був заповнений на понад 30 відсотків за рахунок переведення працівників з інших митниць та призначення нових працівників.

Суд встановив, що загальна штатна чисельність працівників Львівської (948), Тернопільської (79) та Івано-Франківської митниць ДФС (104) на момент їх реорганізації шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби (разом 1131 штатна одиниця), була меншою на 19 штатних одиниць від затвердженого штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби (1150 штатних одиниць).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу". Пунктом 1 ст.1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про державну службу" цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Згідно із статтею 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Частиною 3 вказаної статті (в редакції згідно із Законом України від 14.01.2020 № 440-IX) встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Статтею 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42 1, частин першої, другої і третьої статті 49 2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 (далі - Порядок №1074).

Пунктами 1, 4 Порядку визначено, що дія цього Порядку поширюється на центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом та їх територіальні органи, крім випадків, коли Конституцією та законами України визначені інші особливості порядку їх утворення, реорганізації або ліквідації.

Орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Як вже зазначалось судом, підставою для відкриття провадження у цій справи слугували посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону України від 14.01.2020 року №440-IX.

Предметом спору у даній справі є звільнення державного службовця відповідно до пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у зв`язку із реорганізацією державного органу).

Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про порушення роботодавцем процедури звільнення позивача.

Верховний Суд вважає такий висновок необґрунтованим з огляду на таке.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням регулює Закон №889-VIII.

На час здійснення реорганізації Львівської митниці ДФС та звільнення позивача такі нормативно-правові акти як Закон №889-VIII та КЗпП України зазнали значних змін у зв`язку із набранням чинності Законами України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та від 14 січня 2020 року N 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи». Зокрема, були внесенні зміни до Закону №889-VIII, в тому числі до статей 22 та 87, які регулювали підстави та порядок припинення державної служби. Водночас у зв`язку із набранням чинності Законом №113-IX з 25 вересня 2019 року змін зазнала стаття 40 КЗпП України, шляхом доповнення її частиною п`ятою, згідно з приписами якої особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Законом №440- IX були внесені зміни, зокрема, до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частину третю статті 87 Закону №889-VIII.

Таким чином, вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII.

Верховний Суд наголошує, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив державну службу у Львівській митниці ДФС, яка в подальшому була реорганізована у Галицьку митницю Держмитслужби шляхом приєднання.

Пунктом 4 Порядку №1074 визначено, що орган виконавчої влади утворюється, зокрема, в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

Як установлено судами, позивач попереджений про наступне вивільнення 10 березня 2020 року.

Отже, спірні правовідносини виникли 10 березня 2020 року і тривали до 13 квітня 2020 року.

Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон №889-VIII в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

Законом №440- IX були внесені зміни, зокрема, до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

Вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону №889-VIII, що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин.

У рішеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2021 року (справа №240/455/20), від 25 червня 2021 року (справа №260/261/20), від 20 вересня 2021 року (справа №340/221/20) суд касаційної інстанції наголошував, що особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ були визначені шляхом внесення змін до статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, Законом №440-ІХ.

Колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, реорганізація державного органу є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а строк попередження про наступне вивільнення становить не менше 30 календарних днів перед звільненням.

Також колегія суддів Верховного Суду зазначає, що аналіз положень Закону №889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваних наказів, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону №440-IX, викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3435/20, від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин в цій частині положень КЗпП України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону №889-VIII, шляхом виключення з попередньої редакції положень, які передбачали наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати обов`язок пропонування посад.

Відтак, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Верховний Суд дійшов висновку про дотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII та відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 351 КАС України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Беручи до уваги те, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме положень ст. 87 Закону № 889-VIII та положень КЗпП України, Суд вважає за необхідне їх скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до приписів ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача.

Зважаючи на те, що судові рішення у справі підлягають скасуванню, необхідність поновлення їх виконання відсутня.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуючий суддя Н.А. Данилевич

Судді В.Е. Мацедонська

Н.В. Шевцова