Ухвала

від 03.11.2022 по справі 380/3510/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/3510/20

У Х В А Л А

з питань повороту виконання рішення суду

03 листопада 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Рехліцький Р.Р.

розглянувши у письмовому провадженні заяву Галицької митниці Держмитслужби про поворот виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС та Галицької митниці Держмитслужби, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

Галицька митниця Держмитслужби (далі заявник) звернулася до адміністративного суду із заявою про поворот виконання судового рішення в адміністративній справі. В порядку ст.380 КАС України просить винести ухвалу про поворот виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2020, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 року у справі №380/3510/20 та стягнути з ОСОБА_1 на користь Галицької митниці Держмитслужби 61 938 грн. 37 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Підставою заяви є те, що оскільки заявником на виконання судового рішення, яке в подальшому було скасоване, було виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 61 938 грн. 37 коп. який не є заробітною платою в розумінні статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» із врахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладених в постанові від 21.04.2021 року по справі №461/1303/19 (провадження №61-17899св20), то вимоги ст. 381 Кодексу адміністративного судочинства України на вказану грошову суму не поширюється.

Заява розглядається у відповідності до вимог ч. 9 ст. 380 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали заяви, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд встановив наступне.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасувано наказ Львівської митниці ДФС №90-о від 13.04.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено на роботі в Львівській митниці ДФС на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Краковець» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року ОСОБА_1 ; стягнуто з Львівської митниці ДФС (м.Львів, вул.Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 39420875) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 61938 (шістдесят одну тисячу дев`ятсот тридцять вісім) грн. 37 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу; в іншій частині у задоволені позову відмовлено. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 7789 грн. 98 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів допустити до негайного виконання.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі №380/3510/20 без змін.

На виконання згаданого рішення суду відповідачем виплачено позивачу, в тому числі середній заробіток в сумі 61938 грн. 37 коп., що підтверджується платіжним дорученням 662 від 29.03.2021 року та розрахунковими листами за 2021 рік.

Постановою Верховного Суду від 03.08.2022 року касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задоволено, а згадані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані і у задоволенні позову відмовлено.

При вирішенні заяви про поворот виконання судового рішення суд виходив з такого.

Питання повороту виконання судових рішень врегульоване статтею 380 КАС України (далі - КАС України).

Частиною 7 наведеної норми КАС України передбачено, що якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене згідно із частинами першою - третьою цієї статті, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно зі ст. 381 КАС України поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб`єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Таким чином, та з врахуванням наведених підстав заявником в своїй заяві, для вирішення наявності підстав для повороту виконання рішення суду від 08.12.2020 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 року по справі №380/3510/20 у справі №380/3510/20 ключовим питанням, яке слід вирішити, є можливість віднесення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до заробітної плати, з приводу чого суд зазначає таке.

У статті 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі Закон України № 108/95-ВР) закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою вказаної статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх.

При цьому, право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат, а тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Тобто, простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника, а тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 № 114/8713 (далі Інструкція №114/8713), якою передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення.

Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати та за своїм змістом є заробітною платою.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19.

Враховуючи те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, зважаючи на положення статті 381 КАС України, суд дійшов висновку, що поворот виконання рішення суду від 08.12.2020 року у справі №380/3510/20 можливий лише у разі, якщо таке рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Водночас суд звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду від 03.08.2022 року, якою скасовані рішення суду першої та апеляційної інстанції, не встановлено факту обґрунтування рішення суду першої та апеляційної інстанції повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відсутні підстави для повороту виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.12.2020 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 року по справі №380/3510/20 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Галицької митниці Держмитслужби 61 938 грн. 37 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому заява Галицької митниці Держмитслужби не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.243, 248, 256, 293-295, 380, 381, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Галицької митниці Держмитслужби про поворот виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС та Галицької митниці Держмитслужби, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Первинної профспілкової організації працівників у Львівській митниці про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.Я.Мартинюк