Рішення

від 02.08.2022 по справі 904/9579/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2022Справа № 904/9579/21

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРХІТЕКТУРА-ЕКОЛОГІЯ" (53300, Дніпропетровська область, м. Покров, вул. Центральна, 33/61, код ЄДРПОУ 36028607)

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570)

про стягнення безпідставно набутих коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРХІТЕКТУРА-ЕКОЛОГІЯ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про стягнення безпідставно набутих коштів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2021 матеріали позовної заяви № 9012/21 від 16.12.2021 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.01.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

14.02.2022 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 відкрито провадження у справі № 904/9579/21, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.04.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АРХІТЕКТУРА-ЕКОЛОГІЯ" через термінал самообслуговування TS202030 АТ «КБ Приватбанку», розташований за адресою: вул. Лізи Чайкіної, 30 в м. Покров, Дніпропетровської області, здійснив переказ у розмірі 6210,00 грн на ім`я ОСОБА_1 на картку A-Банку на рахунок № НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що перераховані кошти не потрапили одержувачу, а банком здійснене погашення заборгованості, тоді як позивач не є поручителем або боржником за кредитними зобов`язаннями та заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк» не має.

Позивач у позовній заяві зазначає, що номер телефону, за яким позивач авторизувався в терміналі самообслуговування, належить йому, що підтверджується рахунком ПрАТ"Київстар" №116-11739418 від 30.06.2021, у якому зазначено: абонент: Товариство з обмеженою відповідальністю "АРХІТЕКТУРА-ЕКОЛОГІЯ", абонентський номер: НОМЕР_2 , договір: № 4788651 від 12.12.2011, особовий рахунок абонента: НОМЕР_3 .

У зв`язку з вище зазначеною обставиною позивач звернувся письмово через AT «Укрпошта» до АТ КБ «Приватбанк» із заявою від 26.04.2021 № Ісх №26/040/21/І-Art за роз`ясненнями щодо нездійснення банком перерахування коштів 24.04.2021 на суму 6208,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 .

Заяву від 26.04.2021 № Ісх №26/040/21/l-Art позивач направив поштовим відправленням 29.04.2021 з ШКІ 5330403340276 (докази надсилання містяться в матеріалах спарви).

Крім, того, позивач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» із заявою від 26.04.2021 lex №26/040/21-Art, в якій просив роз`яснити, куди банком були перераховані грошові кошти у розмірі 6210,00 грн.

Однак АТ КБ «Приватбанк» відповіді на зазначені заяви позивачу не надав, а кошти так і не були зараховані одержувачу, що змусило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Проаналізувавши матеріали справи, норми чинного законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалась.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцептуючи пропозицію Банку Позивач підписом у Заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг визнає та погоджується на запропоновані Банком умови користування послугами Банку.

В ст. 627 ЦК України говориться, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, позивач через термінал самообслуговування TS202030 АТ «КБ Приватбанку», розташований за адресою: вул. Лізи Чайкіної, 30 в м. Покров, Дніпропетровської області, перерахував 6210,00 грн на ім`я ОСОБА_1 на картку A-Банку на рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується копією чеку про здійснення грошового переказу, копія якого міститься в матеріалах справи.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи чеку, описом здійснення цього переказу зазначено також «поповнення заборгованості» та вказано «рахунок заборгованості»: 29093030850259.

Згідно з смс-повідомлення АТ КБ "Приватбанк" від 24.04.2021 року « 24/04/2021 зарахування 6208 UAN».

Також згідно з смс-повідомлення АТ КБ "Приватбанк" від 24.04.2021 : «За операцією 2021-04-24 14:01:20 (TSO TS202030) решту 2 UAN повернено на телефон НОМЕР_4 ».

Разом з тим, позивач у позовній заяві зазначає, що вказані кошти з ініціативи банку були спрямовані не за належністю, тобто, не на рахунок отримувача, визначений платником, а на погашення заборгованості іншої особи перед АТ КБ «Приватбанк».

У суду відсутні відомості та докази того, що позивачем була замовлена у відповідача послуга "Гарантований платіж" або між сторонами був укладений кредитний договір.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17).

Відповідно до п.32.3.1 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов`язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу.

З огляду на відсутність розпорядження позивача на здійснення 24.04.2021 року грошового переказу на суму 6210,00 грн в терміналі самообслуговування TS202030 АТ «КБ Приватбанку» в рахунок погашення заборгованості іншого клієнта, судом встановлено, що банк в порушення вищевказаних вимог законодавства, зарахував кошти на інший рахунок.

Згідно зі ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

У ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

З аналізу ст. 1212 Цивільного кодекс України слідує, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- наявне набуття або збереження майна (особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- набуття або збереження майна - за рахунок іншої особи (збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою);

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АРХІТЕКТУРА-ЕКОЛОГІЯ" в повному обсязі.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРХІТЕКТУРА-ЕКОЛОГІЯ" (53300, Дніпропетровська область, м. Покров, вул. Центральна, 33/61, код ЄДРПОУ 36028607) грошові кошти у розмірі 6 208 (шість тисяч двісті вісім) грн 00 коп. та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.08.2022

Суддя І.О. Андреїшина