Постанова

від 03.08.2022 по справі 826/6712/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6712/16 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р.,

Лічевецького І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, в якому просив:

- скасувати наказ Державної фіскальної служби України «Про результати перевірки» від 01.04.2016 №278 в частині звільнення з посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, пункту 1 ст. 41 КЗпП України та наказ Державної фіскальної служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 05.04.2016 № 1201-о;

- поновити його на роботі на посаді заступника директора Департаменту розвитку ІТ Державної фіскальної служби України;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про незаконне звільнення позивача із посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ Державної фіскальної служби України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2018 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України «Про результати перевірки» від 01.04.2016 № 278 в частині звільнення з посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 05.04.2016 № 1201-о. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2018 в частині задоволення позовних вимог скасовано, прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2018 залишено без змін.

Однак, постановою Верховного Суду від 25.08.2020 у даній справі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2018 і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018 скасовано й ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково, визнано протиправними і скасовано накази Державної фіскальної служби України: - від 01.04.2016 №278 «Про результати перевірки» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ Державної фіскальної служби України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 статі 41, пункту 2 частини першої статті 147 Кодексу законів про працю України; - від 05.04.2016 №1201-о «Про звільнення ОСОБА_1 » із змінами, внесеними наказом Державної фіскальної служби України від 16.05.2016 №1998-о «Про внесення змін до наказу Державної фіскальної служби України від 05.04.2016 №1201-о «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту розвитку ІТ Державної фіскальної служби України з 21.04.2016, в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу адміністративну справу №826/6712/16 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції вказав, що оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням визначеного законом порядку, тому позивач в силу вимог статті 235 КЗпП України має бути поновлений на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте, з огляду на процесуальну обмеженість Верховного Суду у збиранні або розгляді нових доказів, з метою встановлення дійсних фактичних обставин справи, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про необхідність направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У подальшому, позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог (уточнена)), згідно якої позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу 749 663,64 грн.; 30 920, 47 грн. - середнього заробітку за час затримки виплат по день фактичного розрахунку.

Під час нового розгляду справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 684 667 (шістсот вісімдесят чотири тисячі шістсот шістдесят сім гривень) 55 копійок.

Стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 979 (двадцять три тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять гривень) 14 копійок.

В апеляційній скарзі Державна податкова служба України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що виплата заробітної плати проводиться тією юридичною особою, з якою працівник перебуває у трудових відносинах.

На думку апелянта, оскільки поновлення позивача на роботі проводилось Державною фіскальною службою України, тому вказаний податковий орган має проводити випалту середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як вказує апелянт, Державна податкова служба України може бути правонаступником Державної фіскальної служби України виключно у випадку фактичного її вибуття унаслідок припинення.

Так як зобов`язання відповідача у справі не стосуються реалізації публічно-владних функцій, що були передані Державній податковій службі України, і до реєстру не був внесений запис про припинення Державної фіскальної служби України, тому позовні вимоги є передчасними.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що Державна податкова служба України є правонаступником майна та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

При цьому, позивач звертає увагу на те, що виплачувати середній заробіток за час вимушеного прогулу має саме Державна податкова служба України.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Державної фіскальної служби України від 1 квітня 2014 року №747-о ОСОБА_1 призначено в порядку переведення на посаду заступника директора Департаменту розвитку та ІТ, електронних сервісів та обліку платників. Наказом ДФС України від 17 вересня 2014 року №533-о у зв`язку зі змінами організаційної структури і штатного розпису ДФС України позивача переведено на посаду заступника директора Департаменту розвитку ІТ.

22 січня 2016 року директор Департаменту інфраструктури подав Голові ДФС України доповідну записку «Про організацію перевірки» №90/99-99-03-01-01-18 (далі - «Доповідна записка»), в якій просив доручити Департаменту внутрішнього аудиту та контролю і Головному управлінню власної безпеки організувати перевірку з метою встановлення причин і обставин збою в роботі АІС «Управління документами» та попередження подальших втрат електронної інформації.

Розпорядженням ДФС України від 03 лютого 2016 року №22-р «Про проведення тематичної перевірки» з метою встановлення причин та обставин збою в роботі АІС «Управління документами», попередження негативних наслідків, пов`язаних з цим, та перевірки інформації, викладеної в Доповідній записці, зобов`язано, зокрема, Департамент внутрішнього аудиту з 3 лютого 2016 року до 3 березня 2016 року провести тематичну перевірку з питань, зазначених у Доповідній записці.

На виконання зазначеного розпорядження проведено перевірку щодо причин і обставин збою в роботі АІС «Управління документами», здійснення заходів попередження пов`язаних з цим негативних наслідків та інформації, викладеної в Доповідній записці, за результатами якої складено акт про результати перевірки організації діяльності з окремих питань від 3 березня 2016 року №306/99-99-14-01-02-20.

Як наслідок, наказом ДФС України від 1 квітня 2016 року №278 «Про результати перевірки» на підставі пункту 1 статті 41, пункту 2 частини першої статті 147 КЗпП України, звільнено із займаної посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ ОСОБА_1 за одноразове грубе порушення за період виконання обов`язків з координаційної роботи управління адміністрування серверного обладнання та баз даних, невжиття дієвих заходів для забезпечення ефективної організації роботи, що призвело до порушення вимог Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» від 5 липня 1994 року №80/94-ВР, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах» від 29 березня 2006 року №373, Положення про серверні приміщення ДПС України, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України (далі - «ДПА України») 24 жовтня 2002 року №508, Тимчасового положення про резервне копіювання та архівування електронної податкової інформації, затвердженого наказом ДПА України від 3 жовтня 2005 року №426, в частині неналежного контролю за експлуатацією серверного обладнання, систем збереження даних, виникнення та накопичення помилок у системі збереження даних Hitachi VSP, пошкодження дисків та дискових груп, на яких розміщувалися файлові системи, втрат даних, невжиття організаційних заходів щодо створення, обліку, зберігання, оновлення резервних копій електронної інформації АІС «Управління документами» та її відновлення, невиконання плану заходів для забезпечення побудови КСЗІ, функціонування АІС «Управління документами» без комплексної системи захисту інформації, відсутності робочої документації тощо.

Крім того, Наказом ДФС України від 5 квітня 2016 року №1201-о «Про звільнення ОСОБА_1 » (на підставі наказу від 1 квітня 2016 року) позивача звільнено з посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ ДФС України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України).

У зв`язку тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 у період з 5 до 19 квітня 2016 року, на підставі листка непрацездатності від 19 квітня 2016 року серії АГЯ №327180, наказом ДФС України від 16 травня 2016 року №1998-о «Про внесення змін до Наказу ДФС від 5 квітня 2016 року №1201-о «Про звільнення ОСОБА_1 » внесено зміни до наказу від 5 квітня 2016 року, шляхом викладення його пунктів 1 і 2 в такій редакції:

« 1. Звільнити 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ Державної фіскальної служби України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, пункт 1 статті 41 КЗпП України.

2. Виплатити грошову компенсацію за невикористані 1 календарний день щорічної відпустки за період роботи з 2 квітня 2014 року до 1 квітня 2015 року та 16 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 2 квітня 2015 року до 1 квітня 2016 року та 2 календарних дні щорічної відпустки за період роботи з 2 квітня 2016 року до 20 квітня 2016 року та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 2 серпня 2015 року до 1 серпня 2016 року».

Не погоджуючись з вказаними наказами та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за вимушеного прогулу та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивача було незаконно звільнено, відтак наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.04.2016 по 25.08.2020 у сумі 684 667,55 грн. (631,03 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 1085 днів (робочі дні за час вимушеного прогулу)).

Крім того, враховуючи, що затримка розрахунку при звільненні з 21.04.2016 по 15.06.2016, яка обчислюється з дня, наступного за звільненням, становить 38 днів, відтак середній заробіток за згаданий період становить 23 979,14 грн (631,03 грн * 38 днів).

Колегія суддів не погоджується у повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

У даному випадку, КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Приписами статті 235 Кодексу законів про працю України закріплено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У даному випадку, середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховного Суду від 25.08.2020 у даній справі визнано протиправними і скасовано накази Державної фіскальної служби України: - від 01.04.2016 №278 «Про результати перевірки» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Департаменту розвитку ІТ Державної фіскальної служби України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 статі 41, пункту 2 частини першої статті 147 Кодексу законів про працю України; - від 05.04.2016 №1201-о «Про звільнення ОСОБА_1 » із змінами, внесеними наказом Державної фіскальної служби України від 16.05.2016 №1998-о «Про внесення змін до наказу Державної фіскальної служби України від 05.04.2016 №1201-о «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту розвитку ІТ Державної фіскальної служби України з 21.04.2016, відтак наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Підпунктом «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до п.5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно пункту 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки Державної фіскальної служби України від 16.05.2016 №866 про середньомісячну заробітну плати ОСОБА_1 сума середньоденної заробітної плати позивача складає - 631,03 грн.

Враховуючи, що днем звільнення позивача є 21.04.2016, а справа вирішена по суті 25.08.2020, відтак на період часу вимушеного прогулу позивача з 21.04.2016 по 25.08.2020 (включаючи перший та останній день цього проміжку) припадає 1085 робочих днів.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з Державної податкової служби України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.04.2016 по 25.08.2020 у сумі 684 667,55 грн. (631,03 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 1085 днів (робочі дні за час вимушеного прогулу)).

У той же час, апелянт звертає увагу на те, що він не є належним відповідачем по даній справі, так як позивача було звільнено з займаної посади у Державній фіскальній службі України, що свідчить про необхідність стягнення саме з Державної фіскальної служби України належних позивачу грошових сум.

Перевіряючи вказані доводи апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

18 грудня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1200 «Про утворення Державної податкової служби та Державної митної служби України» якою, відповідно, утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Розпорядженням № 682-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, Постанова № 1200 та розпорядження № 682-р свідчать про компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво ДПС України, тобто про перехід до ДПС України функцій ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску.

За правилами статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У зв`язку із тим, що під час розгляду вказаної справи Верховним судом 07 липня 2020 року, протокольною ухвалою замінено відповідача ДФС України на його правонаступника - Державну податкову службу України, тому Державна податкова служба України є належним відповідачем у даній справі.

Щодо вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року дану справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції лише в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відтак, інші вимоги, зокрема щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час нового розгляду не мають переглядатись.

У даному випадку, зазначені позовні вимоги були заявлені позивачем під час первинного розгляду даної справи, та судом першої інстанції рішенням від 13.04.2018 було відмовлено у задоволенні таких вимог, втім Верховний суд при винесенні постанови від 25 серпня 2020 року жодної оцінки такому рішенню у цій частині не дав.

У силу вимог пункту 1 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення.

Таким чином, позивач не позбавлений звернутись до суду касаційної інстанції з заявою про винесення додаткового рішення, в якому слід вирішити питання стосовно вимог та рішень судів попередніх інстанцій щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, на даний час вирішення таких вимог є передчасним.

До того ж, колегія суддів враховує, що судом першої інстанції було прийнято до провадження подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення заробітної плати, подану 27 листопада 2020 року та 22 лютого 2021 року, без винесення будь-яких ухвал.

У той же час, згідно частини другої статті 47 КАС України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.

За правилами частини третьої статті 47 КАС України зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Встановлене згаданою нормою право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог має обмеження у часі. Таким чином, право позивача збільшити позовні вимоги є обмеженим першим судовим засіданням, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням того, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2020, було прийнято адміністративну справу №826/6712/16 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до свого провадження, тому п`ятнадцятиденний строк на здійснення деяких процесуальних дій сплинув 26.11.2020.

Відтак, позивач не скористався своїм процесуальним правом щодо збільшення позовних вимог вчасно.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції порушив норми процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 979 (двадцять три тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять гривень) 14 копійок з прийняттям з прийняттям нового рішення у цій частині про відмову у задоволенні таких вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 979 (двадцять три тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять гривень) 14 копійок.

У цій частині прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог про стягнення з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

В іншій частині - рішення Окружного адміністративного суду міста Києва залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді Т.Р. Вівдиченко

І.О. Лічевецький